Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Безпека

Правові перспективи національного розвитку
Валерій Горовий, доктор історичний наук, професор
14.05.2015, 10:17

Бурхливий розвиток науково-технічного прогресу ХХІ ст. обумовлює зростаюче ускладнення внутрішньосуспільних інформаційних обмінів. Особливо суперечливо це проявляється на рівні загальнодержавному. Останнє є важливим, зважаючи на особливе значення держави в сучасному глобалізованому світі. Адже лише держава має реальні інструменти для протистояння негативним проявам глобалізації, пов'язаним із насадженням в усіх регіонах світу тотальної уніфікації. Вона має або захистити право нації на самобутній розвиток і таким чином забезпечити багатоваріантність реагування нашої цивілізації на виклики сучасності, зміцнюючи таким чином її стійкість і життєздатність, або зникнути, гарантувавши цим самим зростаючу вразливість національного розвитку.

Така альтернатива жодним чином не є якоюсь абстрактною, умоглядною логічною побудовою. Адже з проникненням сучасної науки в глибини пізнання ми отримуємо підстави для ліквідації останніх залишків геліоцентричного самозаспокоєння, для формування дедалі складніших уявлень про ті процеси, що відбуваються в ньому, про глибину їх впливу на наше життя та розвиток. Що дуже важливо, ми фіксуємо також постійні зміни в навколишньому світі, вплив яких на цивілізацію навіть зі зростаючим проникненням людської свідомості в глибини Всесвіту не може бути повністю прогнозованим. Як справедливо зазначає з цього приводу І. Валлерстайн, "ньютонівська визначеність має місце лише в дуже обмежених і простих системах... Всесвіт демонструє еволюційне наростання складності, і переважна більшість ситуацій не може бути пояснена, виходячи із тез про лінійну рівновагу і оборотність часу".

У разі оптимістичного розвитку процесу самоорганізації сучасної цивілізації, збереження в її внутрішній структурі інституту держави, як гаранта національного розвитку, здатність до адекватного реагування на виклики сучасності для людства збільшується. Так, М. Ходорковський стверджує, що "в розвинутих суспільствах спостерігається виникнення якісно нової нерівності - між здатними і не здатними до творчої праці людьми..., починає створюватися біологічний бар'єр, подолання якого, на відміну від соціального, майже неможливе". Він спостерігає наявні "... все сильніші ознаки наближення принаймні практичної громадської думки до расистського, по суті справи, сприйняття представників різних цивілізацій як таких, що не можуть претендувати на загальний, єдиний для всіх обсяг прав". Як стверджує згадуваний вище І. Валлерстайн, "... прогрес, всупереч усім настановам віку просвітництва, зовсім не неминучий... Але я не вважаю, що, виходячи із цієї причини, він неможливий. За кілька тисячоліть світ не став більш моральним, але він міг стати таким. Ми здатні рухатися в напрямі того, що Макс Вебер називав "сутнісною раціональністю", тобто до раціональних цінностей і раціональних цілей, що досягаються з допомогою колективних і розумних дій".

Можна погодитися, що явище, визначене як "сутнісна раціональність", тобто опосередкований загальний вектор трансформаційних процесів, на сьогодні все-таки є ще позитивним. Свідчення цьому − хоча б те, що до цього часу внутрішньосуспільні інформаційні процеси не призвели до розвалу інституту державності, проте ослабили значною мірою її суверенні можливості, насамперед щодо контролю інформаційних потоків. Однак, створюючи сукупність, ці процеси виявляють у суспільному розвитку як позитивну, так і негативну роль, відображаючи реальний стан суспільної свідомості й рівня розвитку.

Відповідно, держава як гарант відображення інтересів суспільного розвитку, що в перспективному вимірі не може бути відокремлений від розвитку національного, в інтересах суспільства повинна виконувати в контексті розвитку загальноцивілізаційних інформаційних процесів низку внутрішніх і зовнішніх функцій, зокрема:

- організація використання і розвиток у національних інтересах інформаційних ресурсів загальноцивілізаційного значення;

- включення як на загальнодержавному рівні, так і на рівні організації підтримки суб'єктів національного інформаційного виробництва в активну діяльність на міжнародних ринках інформації;

- організація протистояння зовнішнім загрозам для національних інформаційних ресурсів, у тому числі інформаційним агресіям, інформаційним війнам проти держави.

Серед функцій внутрішніх особливого значення набувають такі:

- забезпечення доступу до інформації всіх категорій громадян і соціальних структур;

- налагодження ефективного інформаційного обміну;

- сприяння національному інформаційному виробництву, підвищенню ефективності використання інформаційних ресурсів, а отже - зростанню інформаційного потенціалу суспільства;

- організація безпеки національних інформаційних ресурсів.

Глобалізаційні процеси при закономірному дотриманні спадкоємності в усіх аспектах суспільної діяльності обумовлюють суттєве зміщення акцентів у реалізації функцій сучасної держави в інформаційній сфері. Значною мірою в процесі розвитку інформаційного суспільства це стосується організації використання в інтересах національного розвитку інформаційних ресурсів загальноцивілізаційного значення.

Ця ­ба­­за ство­рює можливості для творчого вибору спосо­бів змін у всіх сферах життя, у тому числі й виробничій сфері, у прог­ностичному передбаченні напрямів розвитку, у глибшому проникненні в навколишню дійсність. Вона зумовлює появу механізмів самоврівноважування різних форм соціального життя.

Держава повинна сприяти використанню джерела готової до впровадження в суспільну практику інформації, що відповідає викликам сучасності. Така інформація має допомогти прискоренню національного інформаційного виробництва (але не заміні) у напрямах, що розробляються вітчизняною наукою, і заповнити лакуни в системі цього виробництва, що утворюються внаслідок об'єктивної неможливості охоплення в національних масштабах усіх напрямів сучасного інформаційного розвитку. Варто зазначити необхідність дотримання міждисциплінарної відповідності, тобто досягнення такого рівня адаптації зарубіжної інформації, коли вона, відображаючи загальноцивілізаційну тенденцію, не буде суперечити прогресові в суспільному розвитку, національним здобуткам у розвитку інфосфери. Слід зауважити, що доведення адаптаційних підходів до крайності, самоізоляції від загальноцивілізаційного інтелектуального потенціалу стає згубним для інтересу національного.

Із розвитком глобальних інформаційних процесів актуалізується завдання держави, пов'язане як зі створенням механізмів упровадження в суспільну практику нової зарубіжної інформації, так і введення в загальносуспільний обіг продукованої на території такої держави інформації, представлення власних інформаційних продуктів на міжнародних ринках інформації. При цьому державне сприяння повинно бути продуктивним не лише при просуванні на зовнішніх ринках продукції виробництва державних інформаційних центрів, а й для продукції громадських організацій та приватного виробництва.

Оскільки ці ресурси разом з тими, що використовуються, насамперед, в інтересах національного розвитку, як, скажімо, суверенні інформаційні ресурси, у сукупності належать до категорії суспільно значущих, організація їх виробництва також повинна бути стимульована державою.

Розвиток глобальних процесів на основі всеосяжної інформатизації створює широку різноманітність інформаційних загроз від витіснення на внутрішньому інформаційному ринку вітчизняних продуктів більш конкурентоспроможними в силу опори на передову матеріально-технічну й технологічну базу зарубіжними інформаційними продуктами аж до ведення цілеспрямованих, із відчутнішою вражаючою силою в боротьбі за розум громадян, інформаційних воєн.

У зв'язку з цим держава зобов'язана для захисту свого інформаційного простору використовувати всі традиційні правові, правоохоронні важелі, свій вплив на вертикальні інформаційні комунікації, засоби комплектації вітчизняними й зарубіжними ресурсами національних інформаційних баз, а також державну систему інформаційного виробництва. В інформаційних протистояннях на нинішньому етапі суспільного розвитку остання набуває дедалі більшого значення, оскільки здатна генерувати контрпропагандистські інформаційно-аналітичні продукти, з їхньою допомогою діяти на упередження під час організації ефективної прогнозно-аналітичної роботи.

Внутрішні функції держави у сфері інформаційної діяльності також пов'язані з перспективами національного розвитку і залежать у тому числі від оптимальної організації використання основного ресурсу розвитку - інформаційного. У зв'язку з цим на рівні як міжнародному, так і внутрішньодержавному потребує постійної уваги проблема оптимізації та розвитку системи сучасних інформаційних комунікацій, інформаційно-аналітичних центрів, центрів збереження та організації використання суспільно значущих інформаційних ресурсів. За умови ефективної організації системи вертикальних соціальних комунікацій держава на цьому етапі розвитку суспільства є основним інструментом його консолідації. Таким чином, соціальні інформаційні комунікації використовуються як важливий інструмент соціальної координації проявів самовираження людини як члена суспільства та члена тих чи інших соціальних структур. При цьому, як зауважував Г. Кардозо, "...ми бачимо присутність нового поняття простору, де фізичне і віртуальне впливає одне на одне, закладаючи підґрунтя для виникнення нових форм соціалізації, нових форм життя і нових форм соціальної організації".

Активний розвиток соціальних мереж як механізму горизонтальних інформаційних обмінів протягом останнього часу набув таких масштабів, що його можна кваліфікувати як новий етап у формуванні внутрішньосуспільної системи соціальної організації.

Сьогодні життя кожної людини вплетене в густу мережу найрізноманітніших соціальних зв'язків і дій. Кожен суспільний індивід стає учасником і одночасно їх творцем. У цій постійно ускладнюваній суспільній організації, що розвивається на постійно збагачуваній інформаційній основі, кожен дієздатний її член бере участь у наповненні такої кількості інформаційних баз - основи будь-якої діяльності, яка відповідає кількості виконуваних ним соціальних функцій. Із розвитком процесу творення громадянами за власною ініціативою нової розгалуженої системи соціальних комунікацій, наповнення її актуальним суспільно значущим змістом створюються нові умови для самовияву творчої ініціативи учасників спілкування, підвищення якості реалізації творчого потенціалу суспільства. Рівень формування та використання цього потенціалу буде визначальним для місця й ролі нації, держави в новій соціальній ієрархії сучасності. І держава повинна створити всі необхідні умови, дієві суспільні механізми для забезпечення розвитку суспільно значущої творчої ініціативи, ефективного функціонування необхідних соціальних ліфтів, які мають забезпечити реалізацію творчих можливостей членів суспільства в його інтересах.

Розвиток соцмереж не лише відкрив нові можливості для спілкування однодумців, самоорганізації членів людських спільностей за інтересами, що сприяє в цілому піднесенню творчого потенціалу суспільства, а й виявляє нові проблеми в справі його внутрішньої самоорганізації з урахуванням постійного прогресу техніко-технологічної бази інформаційних процесів, що також стають викликами сучасній державі.

Можливості технологій соціальних мереж вносять нові корективи і в уявлення про інформаційну безпеку. Особисті дані користувачів, що містяться в загальному доступі, можуть використовуватися без дозволу з рекламною метою, з вини мережі може здійснюватися витік платіжних даних. Серйозні проблеми для користувача можуть бути пов'язані зі зломом акаунта і використанням усієї інформації на шкоду йому, у тому числі з метою політичного чи економічного шпигунства, дискредитації тощо. Дуже небезпечним є так званий фішинг, вірус, що непомітно для користувача краде його логін і пароль, а потім використовує їх для автоматичної розсилки спаму від імені користувача по всьому списку його контактів.

Серед різноманіття способів інформаційних впливів, що реалізуються в інформаційно-телекомунікаційних системах або через них, можна виділити такі: поширення спеціально підібраної інформації (дезінформації) у формі розсилки e-mail (електронних листів); організація новинних груп; створення сайтів з елементами інтерактивної взаємодії їх відвідувачів (чати, онлайн-голосування); розміщення інформації на приватних за змістом веб-ресурсах: у блогах, соціальних мережах.

Варто зауважити, що діяльність сучасних кіберзлочинців стала дуже серйозним бізнесом: вони залучають зовнішніх співробітників (аутсорсерів) - талановитих програмістів, створюють програмні продукти і пропонують платні послуги, отримують прибутки. Соціальні мережі, на думку фахівців, - у числі найбільш уразливих для атак злочинців поряд з інтернет-платежами, інтернет-банкінгом; віддаленими сховищами даних і програмних застосувань; онлайновими іграми; онлайновими біржовими агенціями; сайтами за технологіями Web 2.0.

І, нарешті, соціальні мережі, попри те що в практику спілкування ввійшли лише протягом останніх 5-7 років, стали важливим інструментом активізації горизонтального спілкування як основи для організації соціальних протестів: таких, що сприяють удосконаленню суспільної організації, і тих, що через емоційний вплив і некритичне ставлення до реального життя за межами комп'ютерних спільнот проявляються у вигляді деструктивних виступів, використовуються внутрішніми й зарубіжними маніпуляторами для досягнення цілей, не пов'язаних із національним прогресом.

За даними спеціалістів і офіційних учасників подій, саме Twitter і Facebook відіграли головну роль у соціальних збуреннях, названих іще "революціями" в більшості країн арабського світу, а по-іншому - технологіями керованого, а насправді некерованого хаосу з непрогнозованими навіть для своїх авторів результатами.

Згідно з доповіддю Національної ради з розвідки США "Глобальні тенденції до 2015 року" інформаційні війни будуть домінантним фактором у нинішньому столітті. Вони вестимуться на всіх рівнях соціальної структури людства між блоками держав включно. Американські дослідники першими звернули увагу на можливості застосування нових інформаційних технологій для досягнення поставленої мети. Аж до отримання перемоги в боротьбі за людський розум, за психіку основної маси людей у країнах-об'єктах впливу. Така перемога не лише забезпечує досягнення запланованого результату, а й гарантує тривале його збереження. З урахуванням таких підходів безпекова інформаційна функція держави в усіх регіонах світу набуває особливої важливості.

Найбільш актуальні засоби реалізації цих функцій в умовах стрімкого розвитку інформаційного суспільства передбачають удосконалення організаційної структури національної інформаційної сфери відповідно до закономірностей розвитку інформаційного суспільства, необхідності протистояння негативним інформаційним впливам, забезпечення ефективного правотворення і відповідну нинішнім умовам правоохоронну діяльність.

У контексті посилення зарубіжних негативних впливів, що набувають ознак інформаційної війни, абсолютно необхідним кроком повинні стати впорядкування інформаційної діяльності в загальнодержавному вимірі, удосконалення її координації аж до формування національного інформаційного комплексу. В умовах інформаційної війни лише така координація дає можливість оперативно реагувати на інформаційні диверсії, передбачати майбутні інформаційні загрози для національного інформаційного простору, знаходити шляхи їх нейтралізації, забезпечувати достовірною інформацією громадян власної країни, у тому числі й тих, хто сьогодні перебуває під чужими інформаційними впливами, а також інформувати про ситуацію в країні міжнародну спільноту. Така координація повинна одержати відповідну законотворчу підтримку.

У межах національного інформаційного простору серйозна увага має бути приділена організації діяльності ЗМІ. В умовах інформаційної війни до них повинні жорстко застосовуватися правові акти, що стосуються інформаційної безпеки. Усі видання в умовах інформаційного протиборства, незалежно від права власності, мають надавати свою платформу для розміщення офіційної державної інформації, контрпропагандистських матеріалів.

Оскільки в сучасній суспільній практиці наявне фактичне запізнення в реагуванні на зовнішні й внутрішні інформаційні виклики національному розвиткові, що зростають і множаться під впливом інформатизації та інтенсифікації глобалізаційних проявів, підходи до здійснення правотворчої та правоохоронної діяльності в державі потребують принципового оновлення. У правотворчій роботі при цьому, насамперед, необхідно відмовитися від практики підготовки правових актів "за фактом" змін. Прискорення темпів суспільного життя робить таку правову реакцію на зміни запізнілою та неефективною.

Прогнозний підхід до організації правотворення повинен передбачати створення необхідних умов для еволюції сучасної соціальної структури суспільства, особливо зважаючи на розвиток її специфічних особливостей. При цьому доцільно мати на увазі те, що інформаційна насиченість сучасного життя, яке активно стимулює розширення громадських і міжособистісних контактів, визначає також розвиток гуманістичної сфери в суспільстві, сприяє зародженню нових соціальних ініціатив, розвитку культурних процесів у соціумі тощо.

Із розвитком інформаційних технологій, можливостей для спілкування комп'ютеризованої частини суспільства, розвитком інтернет-економіки й політики повинно розвиватися відповідне інтернет-законодавство та структури, що забезпечують його дотримання. Сприяючи розвиткові демократії, свободи слова в Інтернеті, такі структури мають забезпечити розумні рамки цього процесу, за якими повинно залишитися все, що заважає розвитку суспільства. Зміцненню соціального організму в умовах інформатизації повинен сприяти розвиток правової бази вдосконалення інформаційного спілкування влади з громадянами, розвиток електронного врядування. Зміцненню економічної бази системи інформаційної діяльності має служити правова база, спрямована на стимулювання економічних і політичних важелів розвитку інформаційного потенціалу нації та держави.

Таким чином, на появу нових інформаційних викликів сучасна держава, навіть не входячи до числа провідних глобалізаторів, може відповісти системою організаційно-правових заходів на новому рівні самоорганізації, відповісти структурною трансформацією, розвитком системи сучасних інформаційних комунікацій, що надаватиме цьому суспільному інституту нової життєздатності.