Безпека

Політика нерозповсюдження ядерної зброї: криза чи крах? Нерозповсюдження ядерної зброї, як ключової світової проблеми, останнім часом все менш помітно у міжнародному порядку денному. Адміністрація Д. Трампа піддала нищівній критиці як такий, що
Олександр Потєхін
31.05.2017, 17:24

 

Нерозповсюдження ядерної зброї, як ключової світової проблеми, останнім часом все менш помітно у міжнародному порядку денному. Адміністрація Д. Трампа піддала нищівній критиці як такий, що не відповідає інтересам США, Договір з Російською Федерацією про СНО, ініційований президентом Б. Обамою, який набув чинності в лютому 2011 р. замість Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО), термін дії якого закінчився в грудні 2009 р. За президента Б. Обами ядерні проблеми намагалися розмістити у фокусі міжнародного порядку денного Вашингтона. Було проведено чотири Саміти з ядерної безпеки у 2010 - 2016 рр. Серйозні політичні зусилля спрямовувалися на зміцнення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) і формування консенсусу в Раді безпеки ООН з цих питань. Відбулися позитивні зрушення у досягненні домовленостей з Іраном. 24 листопада 2013 р. члени групи Є3/ЄС +3 держави уклали першу значущу угоду з Іраном з приводу його ядерної програми, розраховану на наступні десять років. В обмін на обмежений і зворотний характер послаблення санкцій Іран погодився зупинити свою ядерну програму протягом шести місяців. Хоча угода не передбачала довгострокового рішення з приводу іранських ядерних прагнень, вона закладала основу для подальших переговорів. Станом на 2014 р. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) підтвердило, що Іран виконав свої початкові зобов'язання в рамках спільного плану дій. Утім, адміністрація Б. Обами зазнала невдачі у просуванні ратифікації сенатом Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) і зменшенні ролі ЯЗ в оборонній доктрині США.

Адміністрація Д. Трампа поставила за мету повністю переглянути ядерну спадщину попередника та планує кардинальну модернізацію ядерного арсеналу США. З урахуванням цих новацій скептицизм щодо майбутнього нерозповсюдження ЯЗ виглядає цілком обґрунтованим. Загострення відносин США з Іраном робить примарними розрахунки, що вдасться попередити його перетворення на ядерну державу. Отже, основні проблеми та загрози залишаються, а саме - щодо Росії, Ірану і Північної Кореї.

Фахівці відзначають, що ДНЯЗ, який гарантує право держав розвивати цивільні ядерні технології, відкриває шлях до ЯЗ через використання відповідного паливного циклу. Багато з процесів, що використовуються у цивільній ядерній енергетиці, можна переналаштувати у військових цілях. МАГАТЕ не здатне адекватно контролювати кожен ядерний об'єкт. Іран використовував свою цивільну ядерну програму як прикриття для вироблення зброї. Проблеми моніторингу і перевірки гарантій ДНЯЗ тільки поглиблюватимуться, тому що все більше країн звертаються до розвитку ядерної енергетики. Зокрема низка країн Близького Сходу, в яких відсутні цивільні ядерні програми, бажають диверсіфікувати свою енергетику за рахунок розвитку ядерної енергетики. Такий розвиток подій може вплинути на регіональну динаміку безпеки та підвищити в перспективі загрозу розповсюдження ЯЗ на Близькому Сході.

Нерозповсюдження ЯЗ напряму пов'язане з проблемою ядерного роззброєння. П'ять держав - старих членів "ядерного клубу", відповідно до ДНЯЗ, зобов'язалися прагнути підписання Договору про загальне і повне ядерне роззброєння. ДНЯЗ не визначає кінцевого терміну досягнення цієї мети. Експертне співтовариство в цілому схиляється до думки, що це є надзвичайно віддаленою перспективою, і скептично оцінює навіть наявність руху в напрямку до нього. Ще на Конференції з огляду дії ДНЯЗ 1995 року, в обмін на згоду неядерних держав на продовження Договору на необмежений термін, Сполучені Штати та інші ядерні держави підтвердили свою прихильність ядерному роззброєнню. Але, незважаючи на значні скорочення американських і російських оперативно розгорнутих ядерних боєголовок, обидві країни все ще зберігають величезні запаси ЯЗ, на які припадає понад 90 відсотків її в світі. Багато разів звучали заклики до глибшого скорочення арсеналів ЯЗ, тому що його затягування підриває легітимність ДНЯЗ. Нездатність досягти прогресу в сфері роззброєння була, наприклад, одним із пояснень небажання багатьох держав - членів ООН підтримати санкції проти Ірану за порушення ДНЯЗ.

Найбільшим досягненням політики нерозповсюдження вважається скорочення та ліквідація матеріалів для виготовлення ЯЗ - запасів високозбагаченого урану (ВЗУ) та сепарованого (виділеного) плутонію. Триває процес конверсії дослідницьких реакторів на ядерне паливо на основі низькозбагаченого урану. З України вивезено до Росії майже 235 кг матеріалу, придатного для конструювання ядерної зброї. Усього ж зі Східної Європи під контролем Міністерства енергетики США вивезли 1559 кг такого матеріалу. Останніми були 700 кг з Польщі.

Незаконна анексія Російською Федерацією української АР Крим та її збройне вторгнення на територію східної України показали порожній характер міжнародних "запевнень" у наданні безпеки, зафіксованих у Будапештському меморандумі 1994 р., та нанесли важкого удару міжнародній політиці нерозповсюдження ядерної зброї. Зокрема фахівці стверджують, що сумний досвід України, яка позбулася ЯЗ, підриває довіру до будь-яких гарантій безпеки, що могли б переконати країни відмовитися від набуття ядерної зброї чи, тим більш, знищити наявний арсенал ЯЗ. Унікальний досвід України є набагато більш вражаючим, ніж випадки Іраку або Лівії, які стали об'єктами нападу після скасування своїх ядерних проектів. Агресія Росії проти України дійсно була шоком для міжнародного порядку, збільшила загрозу транскордонних порушень суверенітету та територіальної цілісності - у Європі вважалося, що все це відійшло у минуле, цілком належить Історії. Порушення Росією своїх зобов'язань, узятих згідно з Будапештським меморандумом (як і всією договірно-правовою базою двосторонніх відносин, що налічує близько 400 документів), викликало гостру реакцію занепокоєних загрозою для власної безпеки не тільки в країнах-сусідах РФ, що цілком зрозуміло, а й у віддалених державах. Оскільки російська війна проти України триває і Москва не виявляє жодного бажання повернути Крим Україні, немає сьогодні достатніх підстав для оцінки потенційного впливу українського прецеденту на реалізацію іншими країнами намірів набути ядерну зброю як гарантію власної безпеки у середньо- та довготерміновій перспективі. Отже, важко погодитися зі співробітником Інституту Брукінгса Р. Ейнґорном, коли він пише, що "шкода для перспектив режимів нерозповсюдження може бути значно меншою за ту, про яку вже попереджували експерти, оцінюючи вплив українського досвіду". Навпаки, В. Мід зазначає: "...у разі, якщо Україна втратить частину території на користь Росії, це покладе кінець нерозповсюдженню, оскільки воно значною мірою не розглядатиметься як раціональне рішення для багатьох країн у всьому світі".

Специфічну, надзвичайно неоднозначну роль РФ у сучасній політиці нерозповсюдження дослідили фахівці з Інституту Брукінгса (м. Вашингтон). Визнаючи, що без Росії успішне здійснення такої міжнародної політики неможливе, оскільки вона є одним зі стовпів ДНЯЗ та грає помітну роль у керівництві МЕГАТЕ, а також є "потенційним джерелом чутливого обладнання, матеріалів, технологій і традиційним другом країн, які викликають занепокоєння з точки зору розповсюдження" ЯЗ, американський дослідник Р. Ейнгорн вважає необхідним зазначити наступне[1]:

· Небагато проблем нерозповсюдження можуть бути вирішені без активної підтримки Росії або, щонайменше, її сприяння, але Москва часто зручно позиціонується, щоб звести нанівець усі зусилля у цьому напрямку.

· Москва часто нехтує нерозповсюдженням ядерної зброї у порівнянні з іншими російськими цілями: продемонструвати свою підтримку дружніх держав (насамперед, режиму Асада в Сирії.- Авт.), просунути свої комерційні інтереси, ствердити свій статус великої потуги (у тому числі анексією АР Крим та збройною інтервенцією на сході України. - Авт.), завадити США досягти своїх цілей або протидіяти економічним санкціям з американської ініціативи.

· Сполучені Штати і СРСР часто мали спільне бачення проблем нерозповсюдження, починаючи з часів переговорів по ДНЯЗ, що для Радянського Союзу був інструментом запобігання Німеччинні у набутті ядерної зброї. Але у пострадянські часи, після закінчення "холодної війни", співпраці був властивий непослідовний, непевний характер, її стан різко погіршився після анексії Росією Криму в 2014 р.

· Роздратована становищем отримувача допомоги у питаннях ядерної безпеки та підозрами присутності американських спостерігачів на чутливих російських підприємствах, Москва припинила практично повністю двостороннє співробітництво в галузі ядерної безпеки в 2013-2014 роках, а внаслідок анексії Криму Конгрес США заборонив фінансування таких програм в Росії, що призвело до фактичного припинення співробітництва навіть у тих невеличких сферах, які збереглися.

· Російська влада стверджує, що РФ може ефективно захистити свої ядерні матеріали і засоби без допомоги США. Однак американські фахівці висловлюють серйозні сумніви щодо бажання або здатності Москви самостійно завершити розпочаті у цій сфері проекти, особливо з огляду на тиск санкцій на бюджет Російської Федерації та низькі ціни на нафту.

· Москва створює проблеми для Режиму контролю ракетних технологій (РКРТ); захищаючи російські комерційні інтереси, наполягає на тому, що Режим має відігравати суто технічну роль. РФ не підтримує зусиль з використання РКРТ для обмеження можливостей появи ракет у нестабільних регіонах.

· Росія є провідним критиком сучасної концепції МАГАТЕ про контроль на рівні держав, покликаний зробити перевірки ефективнішими, спираючись на додаткові джерела інформації, в тому числі на дані розвідок держав-членів, а не тільки на дані, отримані традиційними методами контролю стану безпеки. Росіяни стверджують, що надмірна довіра до розвідувальної інформації дозволила Сполученим Штатам та їхнім союзникам домінувати в МАГАТЕ і маніпулювати Агенцією у власних політичних цілях.

· Росія співпрацювала зі Сполученими Штатами, іншими провідними ядерними державами у галузі недопущення порушень ДНЯЗ, ліквідації північнокорейської ЯЗ та попередження набуття ядерної зброї Іраном, але вона припинила взаємодію з цих питань після введення міжнародних санкцій проти неї за незаконну анексію АР Крим. На Конференції 2015 р. по ДНЯЗ РФ порушила традиційний конценсус "старих" ядерних держав, виступивши на боці делегацій арабських країн щодо суперечливого питання створення близькосхідної без'ядерної зони, при цьому намагалася покласти відповідальність за блокування консенсусу на Вашингтон. На засіданнях п'яти держав-членів ДНЯЗ, які володіють ядерною зброєю, де мали розроблятися практичні поступові кроки, за допомогою яких п'ять держав могли б утвердити незмінну прихильність виконанню своїх зобов'язань по ДНЯЗ у сфері роззброєння, Росія грала роль пассивного, незацікавленого у досягненні результату учасника.

Ігноруючи у дусі політичного реалізму реалії дестабілізованої через агресивні дії Москви міжнародної системи, провідний російський фахівець у царині ЯЗ А. Арбатов прагне довести, що необхідно вести у питаннях ядерної безпеки та роззброєння "бізнес як зазвичай", адже Радянському Союзу та США це вдавалося.[2] При цьому він свідчить: "Із 2012 р. радянська спадщина було багато в чому відроджена: неадекватний доступ громадськості до надійної оборонної інформації; остракізм незгодних із владою аналітиків; прийняття рішень із військових питань за зачиненими дверима під переважним впливом військової бюрократії й військово-промислових лобістів. Поточні російські програми модернізації ядерних сил також нагадують радянську традицію. Різні системи озброєнь, що паралельно розробляються й мають впроваджуватися, дублюють одна другу. Слід зазначити, що здійснюючи масивні програми модернізації ядерних сил 2011-2020 рр. і з гордістю підкреслюючи свої технічні та стратегічні досягнення (? - Авт.), російські воєначальники і політична влада ніколи не висловлювали будь-яке занепокоєння з приводу можливої реакції США та НАТО"[3]. Далі А. Арбатов вдається до ядерного шантажу Заходу, "пояснюючи" позицію Москви: "Деякі особливості російського мислення, висловлювань і дій щодо ядерної зброї мають розглядатися як дуже серйозні, особливо в часи високої політичної напруги. ...Неповноцінність (Росії - Авт.) зростає в період економічної кризи, низьких цін на нафту і західних санкції, пов'язаних з катастрофою України (?! - Авт.). Головна небезпека збройного конфлікту виникає не з грандіозних проектів експансії Москви, але з її почуття уразливості та ізоляції, рішучості йти на ризики, щоб утримати свої позиції і уникнути образу слабкої [держави. - Авт.]"[4]. Отже, Захід для власної безпеки має уникати "рішучих ядерних дій" Москви, тобто допомогти їй вийти з ізоляції та визнати її сферу впливу у "близькому зарубіжжі". А. Арбатов має впливових однодумців у США, з якими в нього формалізоване партнерство у рамках Ініціативи США - Росія з попередження ядерного тероризму Центру Бельфер з науки та міжнародних відносин Гарвардського університету. Співголова Ініціативи з американського боку - відомий фахівець в галузі міжнародної безпеки, директор Центру, засновник і перший декан Школи (факультету) державного управління ім. Дж. Кеннеді, заступник міністра оборони у першій адміністрації У. Клінтона (під час ядерного роззброєння України), колишній радник низки президентів США та член комісії МЕГАТЕ Г. Аллісон, його заступник - С. Сараджян (емігрував з РФ до США у 2008 р., у 2002-2006 рр. засновник та директор Російського клубу Гарварду, керівник проекту "Росія має значення"). Здавалося б, контакти російських та американських фахівців у сфері нерозповсюдження ЯЗ та протидії ядерному тероризму слід тільки вітати, якби не одна обставина - їхня відверта апологетика путінізму та антиукраїнська позиція. Вона знайшла втілення у рекомендаціях Д. Трампу щодо шляхів нормалізації американсько-російських відносин за авторством Г. Аллісона та головного редактора журналу "Нейшнл інтерест" Д. Саймса (емігрував з СРСР у 1973 р. У 1967-1973 рр. - науковий співробітник ІМЕМО АН СРСР, керівник комсомольської організації) у грудні 2016 р. Зокрема, закликаючи до принципового перегляду відносин з Москвою, ігноруючи факт, що Російська Федерація є сьогодні найбільшим державним спонсором тероризму в світі, Г. Аллісон та Д. Саймс пишуть: "Росія унікально підходить, щоб допомогти запобігти набуттю ядерної зброї як терористичними організаціями, такими як Ісламська держава і Аль-Каїда, так і державними суб'єктами. ...Рішення Москви про те, щоб продати чутливі технології або утриматися від таких дій, визначить відмінність між невдачею і успіхом в справі запобігання розповсюдженню ядерної зброї, яку Ви (Трамп - Авт.) правильно назвали "найбільшою світовою проблемою". Як частину Вашої доктрини "Америка понад усе", ми настійливо рекомендуємо Вам визначити пріоритети життєво важливих інтересів Америки, і з цих позицій слід залучити Росію до того, що найбільш важливо для американських громадян - їхнього виживання та благополуччя"[5]. Звичайно, Україні, як "країні-невдасі" [failed state], позбавленій засобів ядерного стримування, американські експерти пропонують піти на компроміс з агресором, задовольнити апетити російського хижака. На жаль, згадані автори не поодинокі, їхні однодумці з середовища фахівців із проблеми нерозповсюдження є y Центрі міжнародних і перспективних досліджень (м. Вашингтон), Інституті Катона, Монтерейському центрі дослідження проблем нерозповсюдження, Стенфордському університеті та ін.

Підсумовуючи, слід зазначити, що Глобальний режим ядерного нерозповсюдження з моменту вступу в силу ДНЯЗ у 1970 році був досить стійким. Незважаючи на прогнози про "каскад розповсюдження", в даний час існує тільки дев'ять держав з ядерною зброєю, і це число залишається незмінним протягом останніх 25 років. Режим ДНЯЗ є майже універсальним - 190 держав-учасниць та тільки п'ять залишаються поза ним (Індія, Ізраїль, Північна Корея, Пакистан, Південний Судан). Деякі країни добровільно, з власної ініціативи відмовилися від програм створення ЯЗ (Аргентина, Бразилія, Єгипет); кілька інших були змушені зробити це внаслідок дипломатичного або військового тиску (Ірак, Лівія, Південна Корея, Сирія); три колишні радянські республіки успадкували ядерну зброю, але були її позбавлені (Білорусь, Казахстан, Україна); і лише одна країна створила невеликий власний арсенал ЯЗ, перш ніж в односторонньому порядку його ліквідувати (Південна Африка). З блокуванням на 10-15 рр. шляху Ірану до ядерної зброї згідно зі Спільним комплексним планом дій, у разі його виконання (а жодних гарантій цього через перебіг подій на Близькому Сході немає), прийнято вважати, що жодна без'ядерна країна сьогодні не прагне її набути. І, незважаючи на випадки контрабанди ядерних матеріалів і збереження зацікавленості терористичних груп у надбанні ЯЗ, навряд чи в них є достатньо розщеплюваних ядерних матеріалів для створення бомби [6].

Утім, глибокий песимізм щодо майбутнього політики нерозповсюдження ЯЗ властивий реалістам-геополітикам з Центру міжнародних та перспективних досліджень (м. Вашингтон, США, один з керівників та ідеологів - З. Бжезінський), авторам доповіді "Світ поширеного розповсюдження" (2016 р.). Щоправда, автори доповіді виявляють обережність, коли пишуть у преамбулі, що це "не передбачення, а, швидше, розумовий експеримент, мета якого розглянути, яким буде світ до 2030 р. та у який спосіб він може вплинути на світовий порядок в цілому та сучасні концепції стримування та розширеного стримування" (готовності стримувати напад на союзників, друзів і партнерів рівно як на самого себе). При цьому, підкреслюють американські дослідники, "виникнення такого світу не вимагатиме суттєвих глобальних змін", тобто знаходиться, на їхню думку, у руслі міжнародних тенденцій, що вже чітко проявилися. У доповіді виокремлено наступні фактори становлення світу "поширеного розповсюдження ЯЗ"[7]:

· домінування у військовій сфері конвенційних озброєнь США, що послужить мотивацією вступу до "ядерного клубу" нових держав з метою створити потенціал ядерного стримування Сполучених Штатів;

· ерозія розширеного стримування США, що призведе до втрати довіри до американської "ядерної парасолі" та зростання регіональних загроз з боку таких країн як Північна Корея та Іран;

· загрози з боку ядерних країн - противників, які представляють загрозу самому їхньому існуванню (як РФ для України. - Авт.);

· зростання доступу до ядерних технологій та знань;

· випадковий ядерний вибух або несанкціонований запуск носія ЯЗ.

Згідно з доповіддю, композиція "розширеного ядерного світу" виглядатиме наступним чином:

1. Провідні ядерні держави: Китай, Росія, США; 2. Середні ядерні держави: Велика Британія, Ізраїль, Індія, Іран, Пакистан, Південна Корея, Північна Корея, Франція; 3. Слабкі ядерні держави: Польща, Саудівська Аравія, Туреччина.

До цього переліку автори з ЦМСД додають "недержавних акторів, які можуть вносити безлад у міжнародну систему, але нездатні визначати її побудову". З методологією авторів гіпотези "розширеного ядерного світу" важко погодитися. По-перше, наочна з часів війни у Затоці 1991р. перевага США у конвенційних озброєннях протягом останніх 15 років не призвела до розширення "ядерного клубу" - й можна тільки "передчувати", що це неодмінно у близькій перспективі призведе саме до таких наслідків. Влітку 2016 р., наприклад, дослідник з Інституту Катона Д. Бандоу свідчив на сторінках "Форін Аферз": "Існують чіткі сигнали, що ані Південна Корея, ані Японія не мають серйозних намірів набути ЯЗ", хоча він цілком схвально ставиться до такого розвитку подій - мовляв, це полегшить американський тягар союзницьких зобов'язань з підтримання стабільності у Південно-Східній Азії. По-друге, загроза ерозії розширеного стримування за президента Д. Трампа дійсно загострилася, але навряд чи йому вдасться "поховати" НАТО, про смертельну хворобу якої щоразy повідомляють реалісти, або американо-японський військовий союз. До того ж, не варто переоцінювати дієвість американського розширеного стримування у минулому - це добре знають у Грузії та Україні. По-третє, доступність ядерних технологій виникла не сьогодні і не вчора, а поширення ЯЗ не відбулося. По-четверте, абсолютно випадково аналітиками з ЦМПД сформовані групи ядерних держав - наприклад, якщо США сприятимуть отриманню Туреччиною або Саудівською Аравією ЯЗ, то невже в них є шанси потрапити тільки до категорії слабких членів "ядерного клубу"? Постає й питання, чому у списку немає України - адже загроза її існуванню є серйозною та, на жаль, довготривалою. Якщо дійсно відбудеться "поширене ядерне розповсюдження", навряд чи наша країна опиниться поза ним. Але це вимагатиме тектонічних зсувів у міжнародній системі, а не простого лінійного продовження сучасних тенденцій.

Олександр ПОТЄХІН,

доктор історичних наук


[1] Einhorn R. Prospects for <st1:country-region w:st="on">U.S.</st1:country-region> - Russian nonproliferation cooperation: <st1:place w:st="on"><st1:country-region w:st="on">Russia</st1:country-region></st1:place> - An Increasingly Unreliable Nonproliferation Partner

./ R. Einhorn.- Brookings Inst., February 2016. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.brookings.edu/research/prospects-for-u-s-russian-nonproliferation-cooperation/

[2] Arbatov A. Understanding the US-Russia Nuclear Schism/ A. Arbatov/ Survival.- 2017.- Vol. 59.- N 2.- P. 33-66

[3] Ibidem.- P.58

[4] Ibidem.- P.59

[5] A Blueprint for Donald Trump to Fix Relations with Russia. A policy memo to the president-elect. Priority: High www.belfercenter.org/node/89105

[6] Einhorn R. Non-Proliferation Challenges Facing the Trump Administration/R.Einhorn.- <st1:place w:st="on"><st1:city w:st="on">Washington</st1:city> <st1:state w:st="on">D.C.</st1:state></st1:place>: Brookings Ins., March 2017.- 78 p. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.brookings.edu/wp-content/uploads/2017/03/acnpi_201703_nonproliferation_challenges_v2.pdf

[7] [7] Murdock C. Thinking about the Unthinkable in a Highly Proliferated World/ C. Murdock, T. Karako, I. Williams, M. Dyer.- Lanham: Rowman @ Littlefield, 2016.- 88 p.