Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Історичне минуле

Політичні процеси, переговори та трансформації в модерній Європі доби раннього Нового часу: пошук компромісів, дипломатичних перемог та інституційних результатів
Вячеслав Ціватий, Сергій Каріков
28.10.2016, 11:29

УДК 327: 94 (430)

Рецензія на монографію: Schorn-Schütte L. Konfessionskriege und europäische Expansion. Europa 1500-1648. - München: C.H. Beck, 2010. - 276 S.

Переговори і переговорний процес є усталеною константою в усіх сферах сучасного суспільства - політичній, дипломатичній, економічній тощо. Тому особливу цінність мають наукові роботи, в яких систематизовано основні теоретико-методологічні підходи і узагальнено історичні особливості еволюції уявлень про політичні та дипломатичні переговори в європейських переговорних практиках.

Історія Європи раннього Нового часу - період, насичений подіями першорядного значення в усіх сферах суспільного розвитку. Великі географічні відкриття, занепад ремісничого та піднесення мануфактурного виробництва, утворення буржуазії та пролетаріату, формування абсолютних монархій, Реформація й конфесіоналізація, Відродження в художній культурі, становлення європейських націй - усі ці процеси, тісно переплетені між собою, утворюють історичний ландшафт Європи XVI-XVIIІ століть. Дослідники продовжують пошуки відповідей на запитання, якими ж причинами були зумовлені згадані процеси, яким був їх вплив на тогочасне суспільство, яке місце в історії людства посідає період раннього Нового часу. Трансформаційні проблеми соціально-економічної, політичної, дипломатичної, релігійної, соціальної, ідеологічної, культурної історії XVI-XVIIІ століть зберігають актуальність і нині, коли ми прагнемо з'ясувати витоки сучасної цивілізації.

Зрозуміло, наскільки значущим є дослідження навіть однієї сфери серед зазначених. Класичні праці Ф. Броделя, присвячені динаміці зростання європейського капіталізму, та Й. Гейзінги, який висвітлив проблеми культурної трансформації Західної Європи протягом пізнього Середньовіччя, мають першорядне значення не тільки для вивчення економіки або культури, а й для розуміння розвитку європейського суспільства протягом раннього Нового часу як цілісності.

Професор нової історії Ґете-Університету (Франкфурт-на-Майні) Луїза Шорн-Шютте є дослідницею, яка вже здійснила вагомий внесок до вивчення періоду раннього Нового часу. Її попередні книги були присвячені, перш за все, проблемам німецької історії - Реформації, діяльності імператора Карла V і королеви Луїзи, - однак ці події розглядалися дослідницею в контексті загальноєвропейської історії. У новій книзі Л. Шорн-Шютте одразу визначає об'єкт дослідження як розвиток Європи XVI-XVII століть, характеризуючи цей період як історію поширення конфесійних конфліктів, війн за віру та право, переговорів та політичних дебатів, і водночас - історію економічної експансії Європи в неєвропейських регіонах світу (S. 7). Дослідниця ставить актуальні питання: що становило політичну, дипломатичну, економічну, правову, соціальну, релігійну основу європейського життя на початку XVI століття? Що означало поняття "Європа" для сучасників, чим воно стає в перспективі (S. 10)?

Структура книги дозволяє зробити висновок щодо прагнення Л. Шорн-Шютте дотримуватися проблемно-хронологічного принципу дослідження. Запропонована праця складається із семи розділів. Розділ 1 "Європа в 1500 році" і розділ 7 "Європа в 1648 році" визначені самою дослідницею як пролог та епілог роботи. Вони охоплюють виклад основного матеріалу книги своєрідним кільцем, визначаючи стан розвитку європейського суспільства на початку раннього Нового часу і дозволяючи простежити ті зміни, які відбулися протягом наступних півтора століть. Ці зміни цілком обґрунтовано можуть бути охарактеризовані як процес міжнародного, загальноєвропейського значення.

Перший параграф розділу 1 "Час і простір" є значно ширшим за традиційну характеристику часових і територіальних рамок історичного дослідження. Основну увагу Л. Шорн-Шютте приділяє різним аспектам відліку часу, а також змінам географічних уявлень в Європі протягом раннього Нового часу. Переконливо розкрито зв'язки цих проблем із політичним і дипломатичним курсом європейських держав та політико-дипломатичними суперечностями між ними: так, зокрема, наголошено, що лише в 1700 році протестанти визнали календарну реформу, запропоновану папою Григорієм ХІІІ (S. 13).

Конфесійні розходження між державами суттєво вплинули і на трансформацію "європейської ідеї" протягом раннього Нового часу. З одного боку, єдність християнства в Західній Європі була порушена внаслідок подій Реформації і конфесіоналізації. З іншого боку, цей релігійний розкол посилював небезпеку, в якій Європа перебувала внаслідок експансії Османської імперії. Така ситуація прискорила процеси самоідентифікації європейців у національному, політичному, дипломатичномуі релігійному аспектах. У середині XVI століття поняття "Європа" вживалося в публіцистиці та в літературі представниками всіх конфесій паралельно до понятття "християнство". Воно слугувало авторам для обґрунтування політичної свободи всупереч тиранії, яка пов'язувалася саме з деспотичним ладом турецької держави (S. 18).

Другий параграф розділу 1 "Господарство, право і релігія" характеризує ключові структури, що утворювали європейський соціальний простір раннього Нового часу. Загальний економічний розвиток Європи протягом XVI століття, зазначає Л. Шорн-Шютте, характеризувався піднесенням, пов'язаним зі зростанням європейської торгівлі, а також з демографічними змінами (S. 20). Однак соціальне становище європейських країн суттєво різнилося - основний вплив на це справляла специфіка землеволодіння. Порівняння частки, яку складало дворянство (основний землевласник) від загальної чисельності населення в провідних європейських країнах, підтверджує наявність регіональних відмінностей між цими країнами. Дослідниця характеризує соціальні процеси в Центральній та Східній Європі за допомогою поняття "рефеодалізація" (S. 23), що суттєво відрізняє ці території від Західної Європи, де активно розвиваються ранньокапіталістичні відносини. Поряд із цим у правовому статусі соціальних груп і релігійній свідомості суспільства також відбувалися помітні зрушення. Як зазначає дослідниця, ці зміни знаходять вияв із початком Реформації в Європі.

У розділі 2 "Король як господар? Конституція і соціальний лад" Л. Шорн-Шютте звертається до характеристики соціально-політичних відносин у Європі раннього Нового часу. Дослідниця поділяє матеріал розділу на дві частини, групуючи його зміст відповідно до стратифікації європейського суспільства. "Старими", традиційними ще з часів Середньовіччя, соціальними групами визначені дворянство, бюргерство та селянство. Поряд із ними протягом XVI століття в європейському соціумі з'являються такі групи, як "нове духовенство" та найманці-військові, що виразно відрізняються від середньовічних oratores і bellatores. Буття цих нових спільнот визначалося виконанням відповідного службового обов'язку, причетністю до певної професії, що потребувало фахових знань та вмінь. Саме тому строкатість утворення нових соціальних груп - зокрема в Англії, де протестантськими священнослужителями ставали сини як джентрі, так і йоменів (S. 57) - не перешкоджала їх ідентифікації. Підготовка священнослужителів і вишкіл ландскнехтів регламентувалися відповідними документами - церковними та військовими статутами. Їх зміст суттєво відрізнявся від канонічного церковного та світського середньовічного права, відображаючи формування нових засад устрою європейського соціуму.

Розділ 3 "Реформація як злам? Релігія і політика" являє спробу осмислення реформаційного руху як чинника трансформації політичних відносин в європейському просторі. Аналізуючи події Реформації переважно в німецьких землях, Л. Шорн-Шютте водночас приділяє увагу їх загальноєвропейському контексту: ставленню до реформаційного руху видатних гуманістів, утворенню різних центрів протестантизму в Європі. Аугсбурзький мир 1555 р. дослідниця визначає як спосіб закріплення "конфесійного співіснування" для багатьох наступних поколінь німецького народу (S. 90).

Водночас загальноєвропейським наслідком Реформації стає глибокий конфесійний розкол суспільства, до якого Л. Шорн-Шютте звертається в розділі 4 "Що таке конфесійна війна? Війна і насильство". Дослідниця наголошує на тому факті, що в одних країнах Європи протягом XVI-XVII століть утвердилася певна конфесія - католицька або євангелічна (Іспанія, Португалія, Польща, держави Скандинавії); в інших - конфесійна боротьба двох основних гілок християнства тривала (Франція, Англія, Нідерланди); у третіх - ситуація ускладнювалася внаслідок "мішаної конфесійності" (Священна Римська імперія, Швейцарія, Австрія). Невизначеність відносин між релігійною і політичною сферами залишалася загальноєвропейською проблемою до завершення Тридцятирічної війни (S. 93).

У цих умовах примітною рисою характеру військового протистояння конфесійної епохи стала т. зв. "ресакралізація війни". На ґрунті конфесійного розколу політичні конфлікти набули більшої сили й динаміки (S. 94). Яскравими прикладами цього постають детально зображені Л. Шорн-Шютте Шмалькальденська війна і подальші конфлікти в Німеччині періоду пізньої Реформації, Нідерландська буржуазна революція, релігійні війни у Франції, боротьба між протестантами й католиками в Англії, заворушення в Польщі, Австрії, Італії, що мали місце в середині XVI - на початку XVII століть.

Кульмінаційним пунктом конфесійних конфліктів в Європі раннього Нового часу Л. Шорн-Шютте слушно визначає Тридцятирічну війну. Водночас дослідниця уникає зведення подій 1618-1648 рр. до суто релігійних проблем, як це традиційно перебуває в центрі уваги конфесійної історіографії. Не менш важливою є політична боротьба, ядро якої становило протистояння між централістськими і федералістськими угрупованнями (S. 141). У зовнішньополітичному і дипломатичному плані події Тридцятирічної війни постають заключним етапом тривалого історичного конфлікту між французькими королями й імперією Габсбургів - конфлікту, який набув загальноєвропейського характеру.

Незаперечну цікавість становить авторська характеристика Вестфальського миру 1648 р., дипломатичної підготовки його укладення і наслідків для зовнішньої політики та дипломатії європейських держав. Мюнстерський договір імперії Габсбургів із Францією й Оснабрюцький договір із Швецією позначили початок нового історичного етапу. Остаточне усунення універсалістських претензій Габсбургів щодо створення світової християнської імперії, юридичне оформлення незалежності Нідерландів і Швейцарії, визнання реформістської конфесії як рівноправної до євангелічно-лютеранської та католицької - ось ключові принципи Вестфальського миру. Л. Шорн-Шютте пов'язує їх сутність із новим для європейської історії виступом політичних сил, уособлених суверенними державами, що вперше були визначені як суб'єкти права народів (S. 143). Зазнали трансформації й принципи конфесійного права, закладені на території Священної Римської імперії внаслідок ухвалення Аугсбурзького миру. Збереження статус-кво між протестантськими та католицькими територіями за станом на 1624 р., який отримав визначення "нормальний рік", повинно було сприяти врегулюванню міжконфесійних відносин мирним шляхом.

Міжнародне значення Вестфальського миру Л. Шорн-Шютте вбачає, передусім, у поступовому перегляді засобів проведення зовнішньої політики, дипломатії та принципів переговорного процесу. Після Тридцятирічної війни все більше уваги у цій сфері почало приділятися дотриманню правових норм. Таке ставлення визначалося згубністю наслідків застосування військової сили як інструменту досягнення влади. Зовнішню політику і дипломатію раннього Нового часу здійснювали не тільки "держави": її суб'єктами традиційно постають також правлячі династії, міські магістрати, ради, комуни, дворянські родини, курія. Це дає автору підстави для висновку щодо збереження важливої ролі персонального чинника в міжнародних відносинах доби раннього Нового часу (S.146). Однак, поряд із цим, саме в першій чверті XVII століття поступово розпочинається оформлення концепції природного права, що ґрунтується на визнанні невід'ємності людських прав, передусім - права на життя. Ця концепція впливає і на перегляд міжнародно-правових норм війни та миру, що знаходить відображення у працях видатного нідерландського юриста і дипломата Гуго Гроція (S. 147). Важливим наслідком укладення Вестфальського миру стає утвердження в зовнішньополітичних і дипломатичних відносинах між європейськими державами поняття державного суверенітету.

У розділі 5 "Життєві етапи і життєві форми раннього Нового часу" мова йде про головні структури повсякденного життя європейського суспільства. Об'єктом авторської уваги стають різні стадії вікового розвитку (від дитинства до старості), родинне життя, система освіти й науки, регіональні і конфесійні особливості.

Розвиток освітньої системи в XVI-XVIIІ століттях зумовили різні чинники: зростання виробництва, що спричиняло потребу в освічених фахівцях, значне накопичення наукових знань, конфесійне будівництво, яке вимагало постійного вдосконалення знань священнослужителів. Л. Шорн-Шютте наголошує, що в різних регіонах Європи раннього Нового часу функціонували схожі типи освітніх закладів: від початкових (елементарних) шкіл, де передусім навчалися читанню, письму й лічбі, до "учених шкіл", що забезпечували підготовку до вступу в університет (S. 167-169). Подібністю характеризується і розвиток вищих шкіл, що дозволяє дослідниці вжити поняття "європейський університет" (S. 170). Поряд з університетами, програма яких поступово еволюціонувала в напрямі вивчення явищ навколишньої дійсності, в Європі виникають нові інституції - академії, що стають центрами нового наукового знання (S. 173).

Принципові зрушення протягом раннього Нового часу відбуваються і в самосвідомості європейців. Самоідентифікація поступово змінює свій характер: поряд із конфесійними ознаками вона охоплює і національні характеристики. Формування сучасних європейських націй, як показує Л. Шорн-Шютте, містить такі складові, як патріотизм і регіональна свідомість. Батьківщина - поняття, яке протягом раннього Нового часу аналізують німецькі, англійські, французькі мислителі. Осмислення його сутності вони пов'язують із традиціями, історичною пам'яттю, відносинами між державою та суспільством, стосунками між представникам одного народу. Національна й регіональна самоідентифікація дозволяє дослідниці сохарактеризувати європейське суспільство XVI-XVII століть як "громаду патріотів" (S. 197).

Розділ 6 ""Європеїзація" світу: початок європейського колоніального будівництва" є особливо значущим в аспекті вивчення Великих Географічних відкриттів та їх історичних наслідків. Зокрема видається слушним підхід до визначення колоніальних типів, які Л. Шорн-Шютте, згідно з класифікацією відомого дослідника колоніалізму Ю. Остерхаммеля, поділяє на "володіння-колонії" та "поселення-колонії" (S. 200). До перших віднесено більшість територій, захоплених європейцями в Азії, Африці і Латинській Америці. Другий тип охоплює північноамериканські регіони - Нову Англію, Нову Францію.

Система "володінь-колоній" формується з початку XVI століття. Після Великих Географічних відкриттів розпочинається масштабна європейська експансія - проникнення іспанських та португальських конкістадорів до Нового Світу, захоплення африканських та азіатських територій. Як наголошує дослідниця, вагому роль у формуванні колоніальної системи відіграв конфесійний чинник: адже католицькі ордени (передусім, домініканці) були провідною ідеологічною силою вторгнення. Водночас Л. Шорн-Шютте згадує і тих священнослужителів, діяльність яких була спрямована на захист прав завойованих народів, обстоювала ідеали християнського гуманізму (Б. де Лас Касас, Ф. де Віторія) (S. 207-210).

Дещо іншим виявився історичний шлях північноамериканських "поселень-колоній". Їх заснування і розвиток були тісно пов'язані з розвитком капіталістичної економіки в державах-метрополіях - Англії та Франції. Нові території ставали об'єктом визиску, передусім - шляхом нееквівалентного товарообміну. Важливу роль в європейській експансії на північноамериканські землі відіграв також конфесійний чинник: адже значна частина поселенців емігрувала саме за релігійними мотивами (французькі гугеноти, англійські пуритани). Однак в кінцевому підсумку домінування європейців у "поселеннях-колоніях", як і у "володіннях-колоніях", виявилося забезпеченим силою зброї.

У заключному розділі книги Л. Шорн-Шютте здійснює загальний огляд стану європейського суспільства в середині XVII століття. Суспільно-політичні відносини на цей час характеризувалися тенденціями партикуляризму та централізму, боротьба між прибічниками яких найбільш виразно виявилася під час Тридцятирічної війни. Однак і після укладення Вестфальського миру обидві тенденції продовжують втілюватися в політичному житті європейських держав. Структура європейського соціуму на цей час ускладнюється, інтегруючи нові соціальні групи. Релігійна ситуація в Європі після завершення Реформації визначається дослідницею як "конфесійний паритет і співіснування" (S. 233). Прогрес техніки, мистецтва, культури, наукових знань вирішальним чином впливає на комунікацію Європи з іншими частинами світу. У самосвідомості європейців відбувається переосмислення категорій "своє" та "чуже", які набувають нових масштабів і відповідно - наповнюються новим змістом.

Значення праці Л. Шорн-Шютте для подальшого розвитку сучасної історіографії раннього Нового часу є незаперечним. Висвітлення актуальних методологічних і практичних проблем європейського суспільства раннього Нового часу, здійснене дослідницею, має сприяти становленню історіографічного образу Європи як цілісності. Географічні відкриття, військові конфлікти, дипломатичні переговори - процеси, безпосередні наслідки яких були як позитивними, так і негативними для європейських та неєвропейських суспільств, в історичній перспективі незворотньо змінили шлях світового розвитку, посприявши утвердженню основних пріоритетів сучасної цивілізації.

Теоретико-методологічні результати німецької авторки не втрачають своєї актуальності й для сьогодення. Адже отримані результати дослідження та історичний досвід мають практичну користь для представників інститутів влади різних рівнів або окремих політиків і дипломатів. На превеликий жаль, політичні глобальні процеси у поліцентричному світі супроводжуються постійними гострими конфліктами, а вміння конструктивно й толерантно вести переговори, політичний діалог з опонентами і знаходити потрібний результат не завжди притаманне політикам новітнього часу.

Рекомендуємо нашим читачам це наукове видання і сподіваємось, що ця книга зацікавить їх, а студентам-міжнародникам та слухачам Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України допоможе у засвоєнні начальних курсів "Техніка ведення переговорів", "Компаративна історія, теорія і практика дипломатії", "Світова дипломатія", "Дипломатія іноземних держав".

Переконані, що ця книга стане корисною й для майбутніх та практикуючих політиків, дипломатів і практиків, а також для тих, хто цікавиться сучасними дослідженнями історії дипломатії та переговорної практики в її інституційно-глобалізаційному вимірі.

)