Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Історичне минуле

Політичні перехрестя Німеччини: від Веймарської республіки до «Третього рейху»
Сергій Троян
14.05.2015, 10:01

Непересічною науковою подією історико-міжнародного характеру став нещодавній вихід у світ двох публікацій кандидата історичних наук, професора кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Запорізького національного університету Олександра Давлєтова[1]. Навчальний посібник присвячено особливостям формування та еволюції політичної системи Веймарської Німеччини, а монографія - генезі нацистської Німеччини крізь призму дослідження біографій найближчого оточення Адольфа Гітлера.

Посібник містить численні вставки з офіційних документів, мемуарів, епістолярних матеріалів, офіційних повідомлень, партійних документів тощо, а це, безумовно, свідчить про його високий науковий і методичний рівень.

Перший змістовий модуль, що складається з чотирьох тем, розкриває фундаментальні передумови формування партійно-політичного механізму Веймарської республіки. Автор детально охарактеризував партійно-політичний механізм Німецької імперії 1871-1918 рр., а також його функціонування і радикальне переформатування під впливом Великої війни 1914-1918 рр., Листопадової революції 1918-1919 рр. і краху монархічних устоїв у Німеччині. У цій частині навчального посібника проаналізовано також безпосередній вплив Версальської угоди 1919 р. на формування конституційних засад Веймарської Німеччини. Відзначено, що, окрім роботи і рішень Паризької мирної конференції, безпосередній вплив на становлення політичної системи повоєнної Німеччини справили вибори до Установчих Національних зборів (19 січня 1919 р.), у ході яких перемогу здобула Соціал-демократична партія Німеччини - 37,9 % голосів виборців (165 мандатів). Саме Установчі Національні збори 31 липня 1919 р. прийняли нову німецьку конституцію, заклавши основи республіканського устрою і демократичні засади функціонування партійно-політичної системи Веймарської Німеччини.

Другий модуль виступає змістовим продовженням першого, також включає чотири теми і висвітлює особливості еволюції політичної системи Веймарської Німеччини. Автор піддав послідовному і всебічному науковому аналізові проблему генези політичних партій буржуазного табору Веймарської доби (партія католицького Центру, Баварська народна партія, Німецька національна народна партія тощо), місце робочих партій -Соціал-демократичної партії Німеччини та Комуністичної партії Німеччини - у республіканському політичному механізмі, специфіку еволюції Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини як політичної партії "нового типу" і, зрештою, місце рейхспрезидента в партійно-парламентській системі Веймарської Німеччини. Автор резонно підсумував, що в силу низки причин насамперед внутрішньополітичного характеру вже в 1929-1930 рр. партійно-політична система Веймарської республіки перебувала в стані поступово прогресуючої кризи, що призвела до її краху та встановлення в 1933 р. тоталітарної диктатури НСДАП під керівництвом А. Гітлера.

У монографічній праці О. Давлєтов зробив головний акцент на аналізові анатомії нацистського режиму на основі дослідження біографій найближчих соратників А. Гітлера за часів Веймарської республіки (1919-1933 рр.) і Третього рейху (1933-1945 рр.). Фактично йдеться про системне вивчення партійно-політичної еліти НСДАП на території Німеччини та різного роду впливи, які поплічники А. Гітлера справили безпосередньо на фюрера та політичний, суспільний і господарський каркаси нацизму як державної ідеології та практики.

Умовно всіх дванадцятьох паладинів вождя Третього рейху (людей, безмежно відданих нацизму і особисто А. Гітлеру) можна поділити на кілька груп. До першої - господарської - увійшли міністри продовольства та сільського господарства нацистської Німеччини Ріхард Дарре і Герберт Бакке, керівник "Імперської економічної ради" Готфрід Федер. До другої - освітньо-культурної, наукової - варто віднести Міністра освіти, науки та культури Третього рейху Бернхарда Руста та керівника Головного управління освіти в Імперському управлінні НСДАП Ганса Шемма. До третьої - керівники окупованих територій - належать Генеральний Комісар Литви у Третьому рейху Адріан Теодор фон Рентельн, генерал-губернатор Польщі Ганс Франк і гауляйтер Відня Бальдур фон Ширах. Четверту доволі строкату групу становлять Міністр внутрішніх справ нацистської Німеччини Вільгельм Фрік, начальник штабу СА Ернст Юліус Рьом і "рейхсфрауенфюрерін" Третього рейху Гертруда Шольтц-Клінк. Особливе місце посідає Міністр пропаганди Третього рейху та офіційного спадкоємця фюрера на посаді рейхсканцлера Йозеф Геббельс. Представлені біографічні нариси написано в строго науковому, однак легкому для сприйняття стилі, на основі використання автором широкого кола історичних праць і документів.

Загалом монографія і навчальний посібник О. Давлєтова поглиблюють сучасну візію політичних процесів доби Веймарської республіки і Третього рейху в Німеччині, доповнюють науковий внесок української історіографії в дослідження актуальної історичної та міжнародної проблематики. Книги професора О. Давлєтова варті серйозної уваги всіх, хто цікавиться питаннями німецької історії 1919-1945 рр., зокрема студентів, слухачів, науковців, викладачів, учителів.


[1] Давлєтов О.Р. Політична система Веймарської Німеччини (1919-1933 рр.): Навч. посібн. / Олександр Рашидович Давлєтов. - К., 2014. - 176 с. (ISBN 978-966-02-7333-7); Давлєтов О.Р. Паладини фюрера: з Веймарської республіки до "Третього рейху". 12 політичних портретів: Монографія / Олександр Рашидович Давлєтов. - К., 2014. - 160 с. (ISBN 978-966-02-7255-2).