Регіональна політика

Перипетії президентських та парламентських перегонів у Франції 2017 року
Оксана Митрофанова
31.07.2017, 15:58

УДК 327(44)

Summary

The article is devoted to investigation of programs of candidates for the French presidency in 2017 and parliamentary elections. The author analyzes the specific popularity of "National Front" and its growth factors, including the party reforms held by Marine Le Pen and the internal situation in France. It is underlined the attractiveness of E. Macron program for right and left electorate. It is analyzed the political parties state and it is predicted their future.

Keywords: Le Pen, Macron, National Front, presidential elections, Ukraine, Franc.

Передвиборчі перегони у Франції принесли деякі неочікувані результати. Праймеріз правоцентристських сил показав, що колишній президент Франції Ніколя Саркозі не користується значною популярністю у французів. Лідером праймерізу став колишній прем'єр-міністр Франсуа Фійон, посунувши екс-прем'єра Алена Жюппе на друге місце. Зринає питання, чи достатнім чином під час прогнозів враховується вплив чинника теледебатів кандидатів, які дивляться виборці і перебіг яких може змінити думку виборця залежно від переконливості кандидата при представленні своєї програми?

В типово голлістському дусі Фійон виступав за те, щоб Франція зайняла перше місце в оновленні Європейського Союзу та сприяла б розумінню європейськими країнами нагальності створення такої Європи, яку поважали б основні партнери, особливо США та Китай. На його думку, Франція повинна бути рушієм відродження ЄС.

У своїй програмі в частині, що стосувалася оновлення Європи, Фійон говорив про безпеку громадян з ефективними кордонами, контрольовану імміграцію та автономну оборону; економічний і фінансовий суверенітет через трансформацію євро у резервну валюту; інвестиції, інновації та дослідження заради великих європейських проектів і розбудови суспільства знань.

Стосовно імміграції Ф. Фійон висунув пропозицію зафіксувати у конституції принцип, за яким імміграція залежатиме від можливості Франції прийняти та інтегрувати іммігрантів. Парламент щорічно буде встановлювати квоти щодо кількості іммігрантів та визначати регіони світу, до яких Франція захоче звернутися [1].

Фійон є голлістом - отже, сприятливим для Москви, але тільки тією мірою, в якій інтереси Франції не піддаються загрозі. Для Фійона ізоляція РФ не є рішенням, а може призвести лише до погіршення позицій, що займає ця країна. На думку багатьох представників французької політичної еліти, європейська історія створила зв'язки між Францією і Росією, а російське мистецтво, в першу чергу - література, викликає проросійський тропізм.

Корупційний скандал, що спалахнув довкола працевлаштування Ф. Фійоном своєї дружини та дітей як формальних помічників, значно знизив його рейтинг і перекреслив президентські перспективи - Для французів зловживання державних службовців, які утримуються на кошти платників податків, є категорично неприйнятним та засуджуваним незалежно від розміру отриманого ними зиску.

Для французів важливим є те, що держава отримує їхні гроші у формі податків, а, отже, державні службовці, які привласнюють державні гроші, з погляду французів, крадуть їхні власні гроші.

Але, водночас, інформація про особливості особистого життя посадовця (розповсюджуються чутки, що Макрон - гомосексуаліст), оскільки вони не зачіпають інтересів інших французів, сприймається толерантно і не впливає на рейтинг (в епоху Ф. Міттерана ситуація була трохи іншою, тому президент приховував свою позашлюбну доньку; Н. Саркозі невдовзі після обрання розлучився з дружиною Сесілією, а потім одружився з К. Бруні; його наступник Ф. Олланд взагалі не переймався узаконенням власних зв'язків, крім ПАКС-у з С. Руайяль, матір'ю його 4-х дітей).

За результатами другого туру праймеріз кандидатом соціалістів на президентських виборах у Франції був колишній міністр національної освіти Бенуа Амон. Незважаючи на особливості програми, над кандидатом тяжіла загальна поточна ситуація у країні, на поточному етапі якої спостерігалося падіння популярності соціалістів через діяльність партії соціалістів при владі та президента-соціаліста Ф. Олланда, рейтинг якого впав значним чином через невдачу втілення певних передвиборчих обіцянок, зокрема подолання безробіття та виправлення загальної ситуації з небезпеки через низку терактів у Франції.

Б. Амон пропонував запровадити безумовний базовий дохід у сумі 750 євро для усіх повнолітніх французів. Невідомо, наскільки б вдалося реалізувати цей постулат, проте показовим є те, що зараз у Франції широко розповсюджені різноманітні програми соціальної допомоги за усіма напрямками. Він вважав, що Франція прийняла занадто мало мігрантів, тому запропонував запровадити "гуманітарні візи" для біженців, що дозволило б мігрантам законно прибути до Франції для тимчасового проживання та захисту. Втім, потрібно зазначити, що для багатьох французів ця ідея була неприйнятною з огляду на теракти нещодавніх років та невдоволення тим фактом, що біженці та іммігранти отримують різноманітну соціальну допомогу, а пересічні французи платять суттєві податки, отже, їм не подобається, що гроші їхніх податків йдуть на ці дотаційні програми. Певним чином, свідченням тому є зростання популярності "Національного фронту" на чолі з Ле Пен, яка ратувала за цілком протилежний підхід до іммігрантів та міграції до Франції.

Також Б. Амон наголошував на ролі референдуму, за допомогою якого можна відміняти певні закони [2].

Стосовно проблеми непорушності кордонів та ситуації з Росією цікавими були виступи під час теледебатів 20 березня 2017 року, коли Б. Амон оголосив, що "є угоди, які реалізуються і які повинні дотримуватися норм міжнародного права..., але це неприйнятно, що Путін анексує територію суверенної держави, що він вважає за потрібне сьогодні підтримувати війну в сусідній країні" [3].

Жан-Люк Меланшон, кандидат у президенти Франції від лівих сил, відповів Б. Амону, що "...марно з'являтися озброєними до зубів перед росіянами". Але Б. Амон додав: "Коли ми хочемо обговорювати щось з Путіним, краще мати якісь аргументи за собою" [3].

Франсуа Фійон визнав, що питання про кордони "повинне бути поставленим відповідно до міжнародного права і самовизначення". Але "є кордони, які були визначеними в неприйнятних для людей умовах, які відокремлюють народи, і ми не можемо відмовитись від початку дебатів щодо цього питання" [3], наполягав колишній прем'єр-міністр, підтримуючи, таким чином, погляд Меланшона.

Дебати у Франції наштовхують на парадоксальну, на перший погляд, думку - на ідейних нащадків генерала де Голля у царині повної незалежності Франції у міжнародній політиці більше схожі соціалісти, ніж такі лідери неоголлістів як Франсуа Фійон та Ніколя Саркозі.

Останні всіляко підкреслюють необхідність домовлятися з Росією, висловлюються за доцільність зняття санкцій та виявляють занепокоєння що конфліктних відносин з сильною у військовому плані державою. В позиції правоцентристів відчувається певне побоювання Москви, а, отже, - слабкість та бажання трактувати міжнародне право залежно від поточного зиску, від ситуації та уникнення гіпотетичного протистояння з потужнішою країною.

А ось соціалісти - і колишній непопулярний президент Франсуа Олланд, і кандидат у президенти Бенуа Амон - підкреслювали неприйнятність порушення міжнародного права та кордонів і готовність йти на обмежувальні заходи. Соціалісти підхопили ідейний спадок генерала та вважали, що Франція може і здатна не боятися суперечок з найпотужнішими гравцями світового стратегічного простору, обстоюючи засади міжнародного права.

Еманюель Макрон - переможець президентських виборів у Франції, молодий політик, колишній міністр економіки. Е. Макрон вийшов із соціалістичної партії, а 30 серпня 2016 р. подав у відставку з уряду, щоб взяти участь у передвиборчих перегонах.

Увага зверталася на той факт, що при приході до влади він не матиме політичної партії, на підтримку якої він міг би розраховувати - є лише заснований ним у квітні 2016 р. рух "Уперед", охарактеризований як "ні правий, ні лівий".

Проте цей чинник мав позитивний вплив під час виборів через те, що французи відчули певну втому від представників традиційних партій, які чергуються при владі (соціалістів та право-центристів), та чекали на політика, здатного як на вирішення нагальних проблеми безпеки та боротьби з тероризмом, так і на покращення внутрішньополітичної ситуації, зменшення безробіття, але не шляхом величезних скорочень держслужбовців, яким лякали правоцентристи. Як покаже перебіг подій, рух "Уперед", трансформувавшись у партію, отримає парламентську більшість.

Е. Макрон є прихильником Шенгенської угоди. У царині безпеки Е. Макрон демонструє глибинне розуміння проблем, що спричинені неналежною координацією європейських розвідувальних відомств. Макрон вважає за доцільне створення спільної розвідки (європейської) та, в певний час, спільної поліції для боротьби з організованою злочинністю та тероризмом.

Е. Макрон задекларував свій рух як не правий та не лівий. Якщо ми проаналізуємо його фіскальну програму, то дійсно він висував пропозиції цікаві для правого електорату та заходи, цікаві для лівого. Зокрема багаті прошарки французького суспільства були роздратовані податком на багатство, ISF, запровадженим соціалістами, через який деякі особистості (зокрема відомий французький актор Депард'є) вирішили емігрувати з Франції. Макрон пропонував реформувати цей податок значним чином, займаючи середню позицію між правими, які хотіли скасувати цей податок, та соціалістом Б. Амоном, який через збільшення податку планував фінансувати загальний прибуток для усіх. Утім, Макрон пропонував скасувати податок для власників житла (taxe d'habitation) для бідних та представників середнього класу [4].

Стосовно міжнародної політики Е. Макрон висловився наступним чином: "Я переконаний, що в інтересах Америки співпрацювати з ЄС. У нас є спільні цінності і подібна структура економіки. Я сумніваюся, що Трамп буде захищати інтереси США, не співпрацюючи з ЄС". На питання про коментарі Трампа щодо НАТО Макрон сказав: "Ми б відреагували, якби він прийшов до цього (ослаблення Альянсу). Але я проти розробки передчасних сценаріїв" [5].

Maкрон підтримував розширення санкцій проти Росії, якщо не буде жодного прогресу у втіленні Мінських мирних угод на сході України. Він також вважав за важливе підтримувати постійні переговори з Росією [5].

Популярність Марін Ле Пен можна пояснити кількома чинниками. По-перше, невідомо, скільки є насправді прихильників "Національного фронту" та його очільниці. У певних колах Франції не прийнято повідомляти, що голосуєш за Ле Пен, аби уникнути закидів у ксенофобії та радикалізмі, надмірних з погляду багатьох французів. Отже, певна кількість виборців не зізнається в симпатіях до цієї партії. По-друге, М. Ле Пен осучаснила цей рух і зробила його прийнятнішим, ніж він був за часів її батька Жан-Марі Ле Пена, який заснував "Національний фронт" у 1972 р. Вона доклала зусиль для того, щоб антисемітизм та гомофобія, притаманні партії її батька, відійшли в минуле, а протекціонізм щодо громадян Франції та їхня безпека стали наріжним каменем політичної програми, що додало їй прихильників. 4 травня 2015 р. "Національний фронт" призупинив членство Ж.-М. Ле Пена у партії, на що він повідомив про зречення від доньки, яка її очолила, а 20 серпня 2015 р. партія оголосила про виключення зі своїх лав колишнього лідера. По-третє, протягом останніх років ситуація у Франції зазнала докорінних змін: теракти в Парижі 2015 р. та у Ніцці 2016 р. спричинили атмосферу небезпеки та незахищеності. У такій атмосфері М. Ле Пен нагадує виборцям, що в той час, як корінні французи страждають від податкових тягарів, іммігранти отримують соціальну допомогу. Зауважимо, що за особливого бажання й корінні французи цілком можуть не працювати, отримуючи численні різновиди допомоги та соціальне житло від держави. Утім, на тлі поширення в іммігрантському середовищі асоціальних моделей поведінки (наркоманії, пияцтва й свідомого безробіття) переваги отримання ними соціального захисту порівняно з корінним населенням виглядає особливо кричуще, що й використовує Марін Ле Пен, привертаючи увагу громадян до недоліків чинної системи та закликаючи до її реформування в бік посилення захисту корінних французів. Ле Пен наголошувала й на доцільності повернення прикордонного контролю заради безпеки, адже для пересічних громадян питання внутрішньої політики є актуальнішими, ніж зовнішньої, й задля власної захищеності вони готові терпіти певні незручності.

Марін Ле Пен також стала фігуранткою декількох скандалів - утім, вони не мали таких наслідків для її рейтингу, як у випадку Ф. Фійона на його привабливість як кандидата. Давно вже пишуть про кредит, отриманий М. Ле Пен від банку, пов'язаного з Росією, проте цей факт не стосується французького бюджету та безпосередньо інтересів французів. Більш серйозним є звинувачення щодо нецільового використання фінансів Європарламенту. Втім, у випадку Ле Пен виборці якраз підтримують антиєвросоюзівську налаштованість її політичної сили, тому ці факти не відштовхують прихильників від лідера партії, як сталося з Ф. Фійоном.

7 травня 2017 р. у Франції відбувся 2-й тур президентських виборів. Перемогу здобув Еманюель Макрон, який отримав підтримку 66% виборців.

За даними соціологічних досліджень, перемога Е. Макрона у 2-му турі була цілком прогнозованою. Опитування BVA (26-28 квітня) показало, що 41% виборців, які проголосували за Ж.-Л. Меланшона, проголосують за Макрона, і 18 % - за М. Ле Пен; 71% виборців, які проголосували за Б. Амона, віддавали перевагу Е. Макрону, і лише 4% - Ле Пен; 41% виборців, що голосували за Ф. Фійона, висловлювали підтримку Макрону, і 26% - Ле Пен.

Голосувати за Е. Макрона закликали кандидат від Соціалістичної партії у 1-му турі Б. Амон, перший секретар Соціалістичної партії Ж-К. Камбаделіс, а також лідери правої партії "Республіканці" - кандидат у 1-му турі Ф. Фійон, А. Жюппе, Н. Саркозі, а також інші відомі політичні та громадські діячі.

Е. Макрон дотримувався активної наступальної стратегії. Він розвінчував екстремістську природу "Національного фронту" і називав свою суперницю тільки на прізвище, аби підкреслити, що вона - лише донька скандально відомого колишнього керівника "Національного фронту" Ж.-М. Ле Пена.

Переконаний прихильник посилення ЄС, фахівець з питань економіки та фінансів, молодий енергійний президент цілком здатний надати нового імпульсу ЄС та принести довгоочікувані зміни всередині Франції. Французи, насамперед, чекатимуть від нього врегулювання питань безробіття, яке не вдалося вирішити його попереднику Ф. Олланду, та полегшення податкових тягарів, що він вже анонсував у своїй програмі через скорочення податку на житло та поліпшення ситуації бюджету, для чого Макрон запропонував ряд заходів. Безумовно, французи чекають на посилення безпеки - втім, лише сам Макрон не здатний врегулювати цю ситуацію з огляду на посилення тероризму у світі та непередбачуваність терактів, проте він анонсував серйозне посилення співпраці європейських розвідувальних служб та поліцій, і вже від здатності до належної координації цих структур як всередині самої Франції, де є проблема суперництва розвідувальних органів, так і на загальноєвропейському рівні залежатиме успіх програми Макрона.

Перед новообраним президентом постають серйозні проблеми. Е. Макрон обіцяв скоротити державні витрати на 60 млрд євро протягом 5 років й водночас збільшити на 5000 кількість вчителів та на 10000 - співробітників поліції. Програма Е. Макрона передбачає збільшення оборонного бюджету поряд зі скороченням деяких податків, зокрема на дрібний бізнес, на житло для 80% населення, а також податку на багатство.

Протягом літа 2017 р. Е. Макрон має намір втілити ліберальні закони про працю. Попри протести профспілок таку політику Е. Макрон провадив ще тоді, коли був міністром економіки. Це означає, що Макрон стикатиметься зі спротивом профспілок, які заважатимуть його спробам лібералізувати ринок праці.

Для України Е. Макрон як президент Франції є цілком цікавим партнером за умови розуміння, що він обстоюватиме, насамперед, інтереси Франції та ЄС, спиратиметься на дотримання правових засад, але, ймовірно, прискіпливо аналізуватиме економічну ситуацію в країні, особливо питання корупції. За умови успіху реформ він продовжуватиме підтримку мінського процесу та допомоги Україні - втім, за подальших безкінечних корупційних скандалів в Україні та за вдалих втеч за кордон українських високопосадовців-корупціонерів Е. Макрон може й зменшити допомогу та підтримку неуспішній країні, що загрузла у кланово-олігархічній боротьбі на десятиліття, і, до того ж, Україна не є пріоритетною сферою національних інтересів Франції. Виборці чекатимуть від нового президента вирішення французьких проблем, а не витрачання коштів на допомогу корумпованим країнам.

Після вступу на посаду президента Е. Макрон сформував уряд під керівництвом Едуарда Філіппа з 18 міністрів та 4 державних секретарів. Показово, що президент виконав свою передвиборчу обіцянку щодо гендерної рівності: членами уряду призначено 11 жінок та 11 чоловіків. Е. Макрону вдалося об'єднати в уряді правих, лівих та центристів. Так, прем'єр Е. Філіпп та міністр економіки Б. Ле Мер є представниками правих. Міністром закордонних справ став Ж.-І. Ле Дріан, член Соціалістичної партії, колишній найпопулярніший міністр з уряду Ф. Олланда. Ж. Коломб, один із перших соціалістів, який підтримав Макрона, став міністром внутрішніх справ. Центрист Ф. Байру, який 2007 р. зайняв третє місце на президентських виборах, став міністром юстиції. Кадрового дипломата С. Гулар було призначено міністром оборони. До уряду залучено і представників громадського суспільства. Зокрема міністр вищої освіти, досліджень та інновацій Ф. Відаль, президент Університету Ніцца-Софія Антиполіс, не брала участі у політичній діяльності раніше; міністром спорту стала Л. Флессель, олімпійська чемпіонка з фехтування, народжена в Гваделупі; держсекретарем з питань гендерної рівності призначена М. Шьяпа, засновниця Асоціації для підтримки працюючих матерів.

Е. Макрон обіцяє докорінно оновити політичне життя Франції. Для закордонних експертів головний інтерес становлять його плани щодо реформування Європейського Союзу. Натомість головні проблеми у внутрішній політиці стосуватимуться подолання безробіття, покращення соціальної та безпекової ситуації. Суттєву проблему становитиме пошук компромісів з французьким профспілковим рухом. Не слід забувати й про мільйони громадян, які підтримали М. Ле Пен і почувають себе ошуканими - у 2-му турі парламентських виборів "Національний фронт" знову позбавлений помітного парламентського представництва.

Якщо Е. Макрон не покращить внутрішню ситуацію в країні, його рейтинг падатиме, як і в його попередника Ф.Олланда, що суттєво впливатиме на політичну ситуацію в ЄС та його подальші перспективи.

Згідно опитування Ifop-Fiducial від 24 травня 2017 р. щодо голосування на парламентських виборах рівень підтримки партії "Вперед Республіко!" становив 31%, "Республіканців" - 19%, "Національного фронту" - 18%, ліворадикальної "Нескореної Франції" - 15% та соціалістів - 7%.

Результати парламентських виборів у Франції, що відбулися у 2 тури 11 та 18 червня, надають карт-бланш Е. Макрону у втіленні засад його стратегічного курсу. Партія президента "Вперед, Республіко!" отримала 308 місць, його союзники партія "Демократичний рух" - 42, "Республіканці" - 113 місць, їхні союзники "Союз демократів і незалежних" - 18, соціалісти - 29, "Нескорена Франція" Ж.Л. Меланшона - 17, "Французька комуністична партія" - 10, а "Національний фронт" - 8, що надало можливість Марін Ле Пен вперше пройти до парламенту, отримавши більш ніж 60 відсотків голосів у своєму окрузі.

Втім, треба зазначити, що явка французів у другому турі парламентських виборів була рекордно низькою - 42,6%, що свідчить про певну апатію виборців.

Таким чином, харизматичний та енергійний Е. Макрон отримав значний кредит довіри від французів та важелі у парламенті для реалізації своєї програми. Зараз йому належить довести власній нації свою профпридатність та вміння реформувати країну, не забуваючи про побоювання тих прошарків суспільства, які голосували за його політичних опонентів.

Політичний ландшафт Франції змінено докорінним чином, а деякі аналітики визначають зміни як революційні (зокрема Барбара Везель). Дуже цікавим і незвичайним є те, що владу здобув фактично новий рух Е. Макрона "Вперед", який майже миттєво перетворився на політичну партію "Вперед, Республіко!". Хоча і під час передвиборчої президентської кампанії, і зараз цьому руху-партії закидають відсутність політичного досвіду, на мою думку, це не буде негативним чинником їхньої діяльності - навпаки, професійна компетентність та відданість принципам моралі можуть бути значним позитивом цієї партії. І тільки практична діяльність нового президента та його партії покажуть з часом, наскільки був вдалим вибір французів. За умов успіху партія може цілком посісти значне місце у політичному житті Франції й в майбутньому, якщо депутати виконуватимуть гідно свою роботу.

Показовим є те, що, майже як завжди, прихильники "Національного фронту" були достатньо численними, а їхній лідер Марін Ле Пен вийшла до другого туру президентських виборів, а у першому турі парламентських виборів, згідно з соціологічними дослідженнями, цій політичній силі надавала перевагу майже п'ята частина виборців. Щоправда,до парламенту пройшли тільки 8 депутатів від "Нацфронту", що навіть менше за 10 обраних депутатів-комуністів. утім, побоювання їхніх адептів нікуди не зникли, і вони із занепокоєнням чекають на наслідки реформ Е. Макрона.

Політичне майбутнє Соціалістичної партії Франції незрозуміле, бо ця сила розколота, а партія немовби падає у піке і невідомо чи вдасться якомусь з лідерів вивести її з цього стану занепаду в найближчому майбутньому. Тимчасом частина колишніх виборців Соцпартії переорієнтувалася, завдяки чому на політичний олімп потрапила партія вдалого оратора Меланшона "Нескорена Франція", ставши, таким чином, політичною реалією Франції.

На Е. Макрона чекали деякі неприємні сюрпризи від власних союзників - міністрів з "Демократичного руху". Передбачалося, що у зв'язку з парламентськими виборами відбудуться несуттєві перестановки в кабміні. Але провадження розслідування, розпочатого прокуратурою Парижа на початку червня щодо ймовірного фіктивного працевлаштування членів "Демократичного руху", помічників міністра оборони Сільві Гулар, у Європарламенті спричинили її прохання про відставку. Вона заявила: "Захист - це складний кейс. Честь наших армій, наших чоловіків та жінок, які служать та ризикують своїм життям, не варто змішувати з протиріччями, що не мають до них жодного відношення" [6].

Порівняймо, рішучий хід С. Гулар та тактику Ф. Фійона, котрий як футболіст (гравець командної гри ) забив гол в свої ворота. Незважаючи на скандал та розслідування з приводу фіктивного працевлаштування членів своєї родини, він до останнього був кандидатом від "Республіканців", таким чином власноручно позбавивши іншого ймовірного кандидата своєї партії на кращий результат на президентських виборах - до того ж, знизив рейтинг своєї партії, бо частина її прихильників, обурена ситуацією з Ф. Фійоном, проголосувала за інші політичні сили. Деякою мірою це робить честь С. Гулар, яка надала пріоритет бездоганному іміджу міністерству оборони Франції, а не власним політичним амбіціям.

Після міністра оборони подали у відставку 21 червня й інші міністри з "Демократичного руху" - лідер центристів міністр юстиції Франсуа Байру та міністр європейських справ Маріель де Сарнез. Наразі скандал набирає обертів - за пару днів після відставки міністрів "Радіо Франс" розповсюдило розслідування, в якому за умов анонімату колишній помічник депутата з "Демократичного руху" у 2004-2009 рр. заявив, що декілька помічників євродепутатів не виконувало жодної роботи для депутатів. Декілька парламентаріїв фінансували роботу не на повну ставку помічників депутатів, які не працювали фактично. Він підсумовує, що бюджет для помічників депутатів слугував для фінансування політичної партії, хоча б частково. Їхня робота не на повну ставку, фінансована ЄС, слугувала для втілення амбіцій Ф. Байру. Втім, мер міста По (Ф. Байру) стверджує, що його партія просто проходить через труднощі - працевлаштування було нормальним, легальним та моральним. Він додає, що "Демократичний рух" ніколи не мав фіктивного працевлаштування [7].

До міністрів у відставці ще й долучився міністр територіальної згуртованості Франції Рішар Ферран. Він був головою передвиборчого штабу Е. Макрона та генеральним секретарем президентського руху "Вперед". Шахрайство з нерухомістю - ось причина дослідчої перевірки цього діяча прокуратурою Бреста, що завдало суттєвого удару по іміджу партії Макрона в контексті пріоритету моральності, який оголосив президент як стратегічну мету свого курсу.

Іронією долі є те, що саме Ф. Байру є автором закону про моральність, згідно з яким депутатам буде заборонено брати на роботу близьких родичів! До того ж, вони повинні будуть надавати більше інформації про свої взаємини з іншими установами, асоціаціями та компаніями, а політикам, засудженим за корупцію, буде заборонено протягом 10 років займати державні посади. Передбачено також реформу системи фінансування політичних партій. Перспективи ухвалення закону є оптимістичними. В ньому зацікавлена як парламентська більшість, бо сам президент виступає за "моралізацію" громадського життя, що є його передвиборчою обіцянкою, так і опозиційні партії. На думку заступника директора Німецько-французького інституту Штефана Зайдендорфа (Stefan Seidendorf): "Перш за все, є відчуття того, що певний політичний клас зловживає наявними привілеями" [8].

Наразі прем'єр-міністр Е. Філіп назначив нових міністрів. Флоранс Парлі стала міністром оборони, Ніколь Белубе - міністром юстиції, а міністром європейських справ при МЗС Франції стала Наталі Луазо.

У французів ще свіжі спогади про нещодавній скандал з фіктивним працевлаштуванням членів родини Ф. Фійоном, що перетворив його з лідерів президентських перегонів в політика із заплямованою репутацією. Цілком ймовірно, що ці скандали та неочікувані відставки не є останніми за каденції Е. Макрона, тому що французькі журналісти й надалі ретельно слідкуватимуть за діяльністю своїх політиків, а французькі судді, прискіпливі та незалежні, прагнутимуть доводити справи до логічного завершення, що, по суті, є значним успіхом французької політичної системи та може бути взірцем у досягненні демократичних норм для багатьох країн світу. Французи можуть пишатися своїми незалежними судами, а громадяни інших країн, в яких суди ще далекі від досконалості, а судові реформи буксують, певною мірою заздрять громадянам Франції, які голосуванням показали своє ставлення до непотизму.

Список використаних джерел:

1. Mon projet pour la France [Ressource électronique]. - Mode d'accès: https://www.fillon2017.fr/projet/

2. A portée de vote existe un futur désirable [Ressource électronique] - Mode d'accès: https://www.benoithamon2017.fr/le-projet/

3. Présidentielle: vif échange entre Hamon et Melenchon sur la Russie [Ressource électronique] - Mode d'accès: http://www.francesoir.fr/actualites-elections/presidentielle-vif-echange-entre-hamon-et-melenchon-sur-la-russie

4. Maziur V. Emmanuel Macron : son parcours , son projet, sa campagne / V. Maziur [Ressource électronique] - Mode d'accès: http://www.lesechos.fr/elections/emmanuel-macron/0211680794992-presidentielle-2017-emmanuel-macron-sa-campagne-son-projet-2057545.php#LYpKbGPxSbMxdwIB.99

5. France's Macron expects Trump to maintain close ties to Europe [Electronic resource]. - Access mode: http://www.reuters.com/article/us-france-macron-trump-idUSKBN14W006

6. Голова Міноборони Франції пішла у відставку через загрозу корупційного скандалу [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.ukr.media/politics/ 309770/

7. Modem : nouveau témoignage/ La République des Pyrénées. 24-25 juin 2017.

8. Боротьба проти корупції у Франції: моральність політиків хочуть закріпити законом [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.dw.com/uk/боротьба-проти-корупції-у-франції-моральність-політиків-хочуть-закріпити-законом/a-39253509

 

АНОТАЦІЯ

Стаття присвячена дослідженню програм кандидатів на виборах президента Франції у 2017 р. та депутатів до парламенту. Автор аналізує специфіку популярності "Національного фронту" та чинники її зростання, серед яких реформи партії, проведені Марін Ле Пен, та внутрішня ситуація у Франції. Виокремлюється аспект привабливості програми Е. Макрона для правого та лівого електорату. Аналізується становище основних партій Франції та прогнозується їхнє майбутнє.

Ключові слова: Ле Пен, Макрон, "Національний фронт", президентські вибори, Україна, Франція.

АННОТАЦИЯ

Статья посвящена исследованию программ кандидатов на выборах в президенты Франции в 2017 г. и депутатов парламента. Автор анализирует специфику популярности "Национального фронта" и факторы ее роста, среди которых реформы партии, проведенные Марин Ле Пен, и внутренняя ситуация во Франции. Выделяется аспект привлекательности программы Э. Макрона для правого и левого электората. Анализируется состояние основных партий Франции и прогнозируется их будущее.

Ключевые слова: Ле Пен, Макрон, "Национальный фронт", президентские выборы, Украина, Франція.