Геополитика

Партнерство Кореї та України у світлі нових викликів
22.12.2016, 11:09

 

Серед завдань зовнішньої політики України значної ваги набуває використання політичних інструментів, що розширюють сферу співпраці та партнерства з іншими країнами. В цьому сенсі безумовно корисним і значимим виглядає відновлення інтересу до України з боку корейських урядових структур та бізнес-груп.

29-30 листопада в Києві відбулася міжнародна науково-практична конференція під промовистою назвою "Нове партнерство Кореї та України у світі викликів", на якій обговорювалися актуальні питання, пов'язані з врегулюванням міжнародних конфліктів, тенденціями регіональної безпеки та можливими напрямками економічної співпраці. Співорганізаторами конференції виступили Дипломатична академія України при МЗС України та посольство Республіки Корея.

В центрі уваги учасників дискусії перебували питання міжнародних відносин, пов'язані з конфліктом на Корейському півострові, взаємодією провідних держав у регіоні Північно-Східної Азії та сучасними викликами безпеці й розвитку України.

Попри суттєві структурні відмінності, які характеризують стан і статус Республіки Корея та України у відносинах міжнародної безпеки, учасники конференції звертали увагу на низку чинників, що суттєво впливають на перебіг міжнародних військових і військово-політичних конфліктів. Зокрема це стосується різних форм втручання - прямої, опосередкованої чи дистанційної участі великих держав у конфліктних ситуаціях різного типу, присутності "ядерного чинника" в корейському та російсько-українському конфліктах, а також ключової геополітичної ролі Республіки Корея та України в прилеглих територіальних просторах.

Стосовно корейської проблеми різні впливові держави переслідують власні інтереси та мають різне бачення перспектив її врегулювання. При цьому стан відносин між Республікою Корея і КНДР офіційно залишається на стадії тимчасової угоди про перемир'я, досягнутої 27 липня 1953 р. Таким чином, де-юре обидві корейські держави (Республіка Корея і КНДР) залишаються в стані війни, оскільки після завершення руйнівного міжнародного воєнного конфлікту 1950-1953 рр. сторони не уклали мирного договору. При цьому обидва корейських державних утворення формально визнають наявність проблеми територіального розколу країни та час від часу вдавалися до переговорів про загальнонаціональне возз'єднання. Однак, за деякими винятками, через тоталітарну специфіку північнокорейського політичного режиму такий діалог не створював реальних можливостей не тільки для поступової інтеграції, але й для різнобічної ефективної співпраці.

"Міжкорейський" конфлікт залишається головним вузлом напруженості в регіоні Північно-Східної Азії, який істотно впливає на тенденції у регіональних безпекових стосунках США, Японії, Китаю, Росії та навіть, принаймні частково, визначає характер регіональної поляризації їх інтересів. З іншого боку, принаймні до останньої фази випробувань ядерної зброї в КНДР, корейська проблема використовувалася регіональними державами як чинник збереження статус-кво та консервації регіонального балансу сил.

По аналогії з тим специфічним статусом, який Корея займає в регіональному балансі Північно-Східної Азії, Україну можна вважати "осьовою" країною Східної Європи. Внаслідок міжнародно-політичних змін, що відбувалися з початку 1990-х рр., Україна опинилася в зоні перехресного впливу різних структур економічної інтеграції й на межі поширення військово-політичних об'єднань з відмінними й подекуди несумісними стратегічними цілями. Така ситуація зумовила вразливість української економіки, традиційно пов'язаної з ринком країн пострадянського простру, та сприяла загостренню конфлікту з Росією, який після зміни влади в Києві в лютому 2014 р. набув форми гострої багатоцільової конфронтації.

На відміну від ситуації в регіоні Північно-Східної Азії, загострення якої останніми роками було зумовлено активізацією військових програм Північної Кореї, серією випробувань її ядерної зброї та балістичних ракетних систем з подальшим висуненням ультимативних вимог до урядів Південної Кореї, США та країн-членів ООН, становище України в європейській міжнародній підсистемі зумовлено складнішим й багатошаровим комплексом проблем, суперечностей і загроз. Експерти та оглядачі вказують принаймні на три групи факторів, що окреслюють загальний зміст "українського питання" в його сучасному вигляді та містять небезпеку подальшої неконтрольованої дестабілізації. Блок питань, які стосуються теперішнього кризового стану європейської безпеки та конфлікту між Росією та Україною, включає:

- суперечності на рівні відносин між США, НАТО в ЄС, з одного боку, та Росією, - з другого;

- власне українсько-російський конфлікт, пов'язаний з порушенням територіальної цілісності України, війною на Донбасі, торговельними обмеженнями, транзитною блокадою, санкціями, фінансово-економічними претензіями тощо;

- проблему усунення зовнішнього збройного втручання та врегулювання локального конфлікту на Донбасі (в межах загального переліку вимог і критеріїв, окреслених мінськими домовленостями 2014-2015 рр., та на базі документів, ухвалених Радою Безпеки, Генеральною Асамблеєю ООН та ОБСЄ).

Порівнюючи специфіку конфліктних ситуацій, пов'язаних з проблемами анексії Криму, воєнним конфліктом на Донбасі та загостренням ситуації на Корейському півострові, доцільно відзначити низку близьких типологічних рис і суттєвих розбіжностей. До спільних типологічних ознак та структурних аналогій належить, насамперед, можливість використання регіональних і локальних конфліктів зовнішніми політичними акторами, які можуть, відповідно до власних цілей та потреб, використовувати ці конфлікти як чинник регулювання рівня міжнародної напруженості та впливу на політику регіональних держав. Конфліктні ситуації в Кореї та на сході України позначені відсутністю сталого режиму перемир'я, що гарантує стабільне припинення збройної конфронтації та унеможливлює відновлення активних бойових дій. Як відзначив Андрій Кузьменко (посол з особливих доручень МЗС України, експерт робочої підгрупи з безпекових питань Трьохсторонньої контактної групи), неодноразово проголошуваний на Донбасі режим перемир'я загалом нагадує ситуацію на позиційних фронтах Першої світової війни.

З боку уряду Республіки Корея висловлюється принципова зацікавленість у зміцненні загального режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Адже ядерна програма КНДР становить пряму, постійну й безпосередню загрозу безпеці Республіки Корея. При цьому враховується й те, що порушення суверенітету і територіальної цілісності України відбулося всупереч чітким обіцянкам США, Об'єднаного Королівства і Росії, висловленим у Будапештському меморандумі 1994 р. у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї в якості без'ядерної держави.

В ході роботи конференції "Нове партнерство Кореї та України у світі, що змінюється" були оприлюднені ґрунтовні доповіді, присвячені аналізу тенденцій міжнародної безпеки і структурного впливу міжнародних конфліктів на регіональні та глобальні політичні процеси. В оцінках корейських експертів чітко простежується оцінка суттєвих змін у міжнародній політичній ситуації, позначених "поверненням" геополітики, зростанням небезпеки периферійних конфліктів між вагомими з точки зору воєнного потенціалу державами, відновленням суперництва між країнами, зорієнтованими на збереження статус-кво та прибічниками ревізії регіональних балансів сил. На практиці це означає, що глобальна багатополярність, становлення якої спричиняє відчуття розпаду "ліберального світового порядку", має сприйматися як базовий чинник в аналізі політичних процесів і формуванні стратегічних підходів. Усвідомлення цього зумовлює потребу в перегляді стереотипних оцінок, що навряд чи можуть бути корисним інструментом при моделюванні політичних комбінацій, союзів та силових балансів за нових обставин, які визначатимуть умови "нової нормальності".

Професор Ом Гу Хо, декан Вищої школи міжнародних досліджень Університету Ханьян Республіки Корея переконаний, що зміни в політиці США за адміністрації нового президента Дональда Трампа можуть супроводжуватися посиленням конфронтаційних тенденцій у відносинах між США і Китаєм, призвести до відновлення атмосфери "холодної війни" й закріплення регіональної напівблокової чи коаліційної структури, в якій США, Республіка Корея та Японія протистоятимуть Росії, Китаю і КНДР.

Прогноз можливих варіантів створення регіональних балансів сил потребує ретельного дослідження структурних змін в міжнародній системі. На думку професора Ом Гу Хо, серед можливих форматів модифікації геополітичної структури в Північно-Східній Азії слід враховувати такі альтернативні або асиметрично-синхронні сценарії, як виникнення та поширення регіональної зони "холодної війни", "сіноцентризм" (як потенційно можливу стратегію КНР по витісненню впливу США з Євразії), "євразійство" (на основі ШОС та залучення до його проектів більшості держав континентальної Азії), створення "Індо-Тихоокеанського простору" на основі стратегічного діалогу між Індією і США з метою збалансування впливу КНР та ін.

Методика побудови відповідних сценаріїв передбачає структурне порівняння базових інтересів та моделей поведінки основних регіональних і позарегіональних держав, які спроможні впливати на ситуацію в відповідному регіоні, мають власні підходи до основних конфліктних проблем або можуть ефективно сприяти їх врегулюванню.

Окрім цього потребують ґрунтовного врахування форми і рівні взаємозалежності між основними акторами, які впливають на стан і статус регіональної держави, що є учасником збройного конфлікту або частина території якої є зоною локального внутрішнього чи інтернаціоналізованого конфлікту. Приміром, за підрахунками професора Кім Те Хона (Університет Чунг-анг, Республіка Корея) у своїй політиці південнокорейський уряд має враховувати, що фактор економічної ваги торгівлі Республіки Корея з КНР становить 16,8 %. Такий розрахунок робиться на базі частки, яку посідає торгівля з КНР у формування ВВП Південної Кореї (в структурі ВВП Південної Кореї частка зовнішньої торгівлі становить 71%, а на Китай припадає 23% зовнішньої торгівлі Південної Кореї). Натомість для КНР фактор економічного значення торгівлі з Південною Кореєю становить лише 2,4%. Слід додати, що до загострення конфлікту з Росією в 2014 р. Україна мала схожу за своєю асиметрією структуру економічних відносин з РФ.

Оцінюючи перспективи розвитку відносин між Україною і Республікою Корея, українські експерти та оглядачі відзначають низку напрямів у різних сферах - зокрема в політичній, економічній, технологічній і гуманітарно-освітній.

Окрім політичного діалогу та координації позицій у міжнародних організаціях, серед перспективних напрямів співпраці, в яких спостерігається суттєвий інтерес південнокорейських партнерів, доцільно відзначити такі сфери, як реконструкція української транспортної і комунальної інфраструктури, технологічна модернізація промисловості, використання можливостей зони вільної торгівлі між ЄС та Україною, розвиток співпраці в освітній галузі.

Один із важливих уроків, які безумовно потребують уваги, є досвід Південної Кореї в розбудові сучасної високотехнологічної економіки та становленні розвинутої демократичної політичної системи, що формувалися за відсутності мирного врегулювання корейського конфлікту. При цьому, однак, слід враховувати наявність зовнішніх гарантій безпеки Південної Кореї з боку США та базування на постійній основі американського контингенту чисельністю близько 28 тис. військовослужбовців. Так само, поряд із врахуванням південнокорейського феномену, для сучасного українського суспільства виглядає повчальним досвід інших держав, які спромоглися побудувати життєздатну та ефективну економіку після тривалих війн або в умовах несприятливого зовнішнього оточення, зокрема Ізраїлю, Хорватії та В'єтнаму.