Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Економіка

Особливості української трудової міграції
Анатолій Зленко
17.03.2015, 10:33

Упродовж останніх років міграційні процеси набувають сталого світового масштабу та потребують негайної уваги та регулятивних заходів. Ефективні методи управління процесами трудової міграції на державному рівні можуть бути корисні як для країни-донора робочої сили та країни-реципієнта, так і для самих заробітчан. Останнім часом світове співтовариство визнає, що максимальну ефективність методів впливу на міжнародні міграційні процеси можна досягти лише завдяки комплексному та збалансованому підходові до проблеми міграції шляхом регіонального та міжнародного співробітництва.

На сьогодні у світі нараховується від 150 до 200 млн. осіб, які мешкають за межами країни свого походження, із них приблизно 65% − мігранти. Ця цифра постійно зростає.

Україна бере активну участь у міжнародній міграції робочої сили. Із січня 2010 р. до середини червня 2012 р. за кордоном з метою заробітку перебувало 1,2 млн. українських громадян, тобто 3,4% населення країни. Основна причина міграції − соціально-економічна складова.

Нестабільність діяльності державних органів, які займалися вирішенням питань у сфері міграції, недосконалість національного законодавства у цій сфері, а також відсутність цілеспрямованої візової політики та прозорості державних кордонів призвели до різкого збільшення міграційних потоків як в Україну, так і через її територію.

Зазначимо, що в період із 1993 по 2000 р. відбулося часткове удосконалення законодавства з питань міграції, біженців, громадянства, розроблялися підходи до створення в Україні державної міграційної служби. Було ухвалено низку підзаконних актів, спрямованих на виконання законодавства про міграцію, громадянство.

Для періоду з 1997 по 2000 рр. характерним є різке підвищення еміграції над імміграцією − відбулося збільшення кількості громадян України, які виїхали з України на заробітки, звідки виник значний потік нелегальних українських трудових мігрантів до країни Європи, Америки, Росії.

На всіх рівнях державної влади визнано факт наявності в Україні демографічної кризи і належне управління міграцією розглядається як один із чинників, що можуть сприяти вирішенню цього питання.

Серед пріоритетів державної міграційної політики необхідно виділити детінізацію зовнішньої трудової міграції громадян України, створення умов для забезпечення зворотності міграцій, а також детінізацію перебування в Україні іноземців, які здійснюють нелегальну підприємницьку або трудову діяльність.

Найнадійнішим правовим механізмом у сфері закордонного працевлаштування та соціального захисту громадян України є укладення відповідних договорів із визначеним у них порядком працевлаштування та відповідальністю сторін за соціальний захист громадян.

Наразі для України є чинними угоди у сфері працевлаштування, укладені з Азербайджаном, Вірменією, Білоруссю, Латвією, Лівією, Росією, Словаччиною, Чехією. У сфері соціального захисту громадян − із Болгарією, Естонією, Іспанією, Латвією, Литвою, Словаччиною, Чехією, Ізраїлем, Угорщиною, низкою інших країн.

Крім двосторонніх договорів між Україною та іншою державою, велике значення мають багатосторонні договори, зокрема Конвенції та Рекомендації Міжнародної організації праці (МОП). На сьогодні в Україні діє понад 50 Конвенцій МОП і близько 80 рекомендацій до них.

Україна приєдналася і до деяких інших багатосторонніх міжнародних договорів, зокрема, є учасницею Європейської соціальної хартії та Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977.

На регіональному рівні Україна брала активну участь у підготовці багатосторонніх договорів у рамках СНД таких, як Угода про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, яке пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків. Ця угода поширюється на підприємства, установи й організації сторін незалежно від їх форм власності.

Крім спеціальних угод щодо трудових відносин, норми, які регулюють ті чи інші аспекти трудових відносин, включаються в деякі інші міжнародні договори, найчастіше − договори про правову допомогу.

З питань трудових відносин сторони можуть підкорятись обраному ними законодавству. Якщо ж такого вибору сторонами не зроблено, то використовується законодавство тієї країни, на території якої була виконана робота або повинна була бути виконана. Окремі положення про регулювання трудових відносин містяться також в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною і Європейською Спільнотою.

Співтовариство буде прагнути забезпечити відповідний статус українських громадян, які на законних підставах працюють на території держави-члена, що не допускає жодної дискримінації з підстав громадянства в умовах праці, винагороди за працю або звільнення з роботи порівняно з їх власними громадянами.

Однак низка проблем у сфері захисту прав трудових мігрантів усе ще потребують вирішення. Якщо на регіональному рівні Україною підписано чимало угод, то на міжнародному, крім прийняття (ратифікації) конвенцій МОП, досі не парафовано та не ратифіковано Міжнародну конвенцію про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей 1990 року.

На мою думку, ця Міжнародна конвенція надасть якісно нового рівня захисту прав українських трудових мігрантів. Її імплементація в національне законодавство сприятиме посиленню можливості працевлаштування мігрантів з України; запобіганню нелегальній міграції українців шляхом передачі регулювання потоку мігрантів офіційним службам та значного звуження функцій приватних агентів; зменшенню можливості утиску прав і примусового використання праці нелегальних мігрантів з України, рабської праці та работоргівлі; підвищенню соціальної захищеності українців, які працюють за кордоном, зокрема, рівня охорони здоров'я, соціальних виплат і гарантій, отримання додаткової освіти та підвищення професійної кваліфікації.

Дуже важливим є те, що, на відміну від Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 р., Конвенція ООН стосується всіх трудових мігрантів - як легальних, так і нелегальних. Її ратифікація дасть Україні моральне право вимагати захисту своїх мігрантів у країнах Європейського Союзу, США та Канаді.

У Конвенції ООН уперше визначаються права, що поширюються на певні категорії трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей, зокрема, прикордонних, сезонних трудящих, моряків, найнятих на судна іноземних компаній, працівників, зайнятих на стаціонарних прибережних установках (платформах), а також тих, хто працює не за наймом.

Конвенція передбачає обов'язок держави-учасниці забезпечити ставлення до трудящих-мігрантів, які перебувають на її території або під її юрисдикцією, не менш сприятливе, ніж до власних громадян.

Складною проблемою також є захист прав моряків. Кожен із них намагається знайти кращий, на його погляд, і вигідніший за рівнем оплати варіант працевлаштування на іноземному судні і звертається до сумнівних крюїнгових компаній (іноземних та вітчизняних), наймається до непорядних судновласників, які не дотримуються своїх обіцянок. Основна проблема полягає в тому, що практично неможливо надати будь-яку дієву допомогу морякові, який виїхав із країни і працевлаштувався нелегально, без наявності у найманого працівника копії трудового договору. Однією з проблем українського моряка, як спеціаліста, останніми роками стала невисока професійна підготовка та неволодіння іноземними мовами. Це впливає на умови праці, рівень оплати та ставлення роботодавця до моряка.

У 2006 р. було прийнято Конвенцію про працю в морському судноплавстві, що охоплює всі сучасні норми міжнародних конвенцій і рекомендацій у цій сфері. Документ встановлює міжнародні мінімальні норми, покликані забезпечити гідні умови праці моряків, водночас, надаючи рівні умови конкуренції для сумлінних власників суден, які ходять під прапорами країн, що ратифікували зазначену конвенцію.

Згадана Конвенція набула чинності 20 серпня 2013 року. На сьогодні її ратифікувала 51 країна із загальним тоннажем флоту 76,2% світового обсягу.

Документ, об'єднавши в собі понад 70 нормативно-правових актів у галузі морського торговельного судноплавства, вважається четвертою складовою, що доповнила перелік найважливіших міжнародних нормативних документів, таких, як Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі 1974 р. (СОЛАС 74), Міжнародна конвенція по запобіганню забруднення з суден 1973 р. (МАРПОЛ-73/78), Міжнародна конвенція про підготовку і дипломування моряків та несення вахти (ПДНВ-78/95).

На думку багатьох експертів, ратифікація в Україні Конвенції Міжнародної організації праці "Про працю в морському судноплавстві" дала б можливість захистити наших моряків від дій недобросовісних роботодавців.