Енергетика

Основні засади сучасної енергетичної дипломатії Російської Федерації
Євген МАГДА, кандидат політичних наук, доцент
22.07.2013, 10:15

УДК:327

The article deals with the basic trends of Russian energy policy. International energy policy of <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">Russian Federation</st1:place></st1:country-region> is analyzed in wide international political and economic context. Author claims that energy diplomacy became systematically important for Russian foreign policy.

Key words: energy diplomacy, <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">Russian Federation</st1:place></st1:country-region>, energy security

Актуальність теми дослідження обумовлена, насамперед, значенням ролі Російської Федерації в зовнішній політиці України та формуванні стратегічних завдань і векторів її здійснення. Із багатьох точок зору системоутвоюючим чинником у двосторонніх відносинах залишається енергетичний. Саме він визначає баланс економічних відносин двох країн і має суттєвий вплив на соціально-економічну та політичну стабільність нашої держави. Щодо інтересів Росії український вектор енергетичної дипломатії є лише одним із багатьох, який утім залишається принципово важливим у контексті формування та розширення зони політичного впливу Москви.

Питання міжнародних енергетичних відносин і сучасної енергетичної дипломатії привертають усе більшу увагу вчених різних профілів. Видано чимало робіт з окремих аспектів зазначеної проблематики. Разом з тим, спостерігається дефіцит спеціалізованих комплексних праць, присвячених дослідженню міжнародного транзиту вуглеводнів, ролі енергетики в забезпеченні економічної безпеки учасників глобального енергетичного ринку. У теорії міжнародних відносин залишається недостатньо дослідженим взаємозвʼязок енергетичної безпеки, енергетичної геополітики, енергетичної дипломатії та енергетичної конфліктології з зовнішньополітичними проблемами. У цілому джерела, наукові праці, важливі для дослідження ролі енергетичного чинника в системі сучасних міжнародних відносин і зовнішньої політики Російської Федерації, можна розділити на три основні групи.

До першої групи належать офіційні документи, що регламентують діяльність вищих органів державної влади у сфері реалізації зовнішньої політики РФ у паливній та енергетичній сферах[1]. У них сформульовано концептуальні засади, пріоритети та цілі енергетичної політики і дипломатії Російської Федерації, визначено проблеми забезпечення національної безпеки. До цієї групи відносяться також послання, розпорядження, укази та заяви Президента РФ, інших офіційних осіб, а також документи, що виходять від Уряду, обох палат Федеральних зборів. Із міжнародних джерел правомірно виділити договори й угоди Російської Федерації із зарубіжними організаціями, групами країн та окремими державами, що стосуються співпраці в енергетичній сфері: у рамках СНД, із країнами ЄС, АТР, Міжнародним енергетичним агентством тощо. В один ряд із ними за важливістю доцільно поставити документи та матеріали ООН, ЄС, ОПЕК, МЕА, АТЕС, що зачіпають ті чи інші аспекти енергетичної безпеки та співпраці в енергетичній сфері [2].

До другої групи джерел відносяться роботи російських авторів у галузі теорії міжнародних відносин і дипломатії, присвячені безпосередньо дослідженню актуальних проблем міжнародних відносин і глобального співробітництва в енергетичній сфері в усій широті їх політичного спектра, а також пошуку ефективних способів, методів і технологій реалізації зовнішньої політики Росії на міжнародних ринках видобутку, реалізації та транзиту вуглеводнів.

До третьої групи джерел можна віднести дослідження головно західних авторів, які приділяють значну увагу стратегії реалізації енергетичної компоненти зовнішньої політики та проблем енергетичної дипломатії. Ідеться насамперед про таких учених і політиків, як З. Бжезинський, Д. Єргін, Е. Зіглер Чарльз, Г. Кіссінджер, Д. Роберт Каплан, М. Коллон, А. Коен, Ф. Хілл, О. Столяр, Х. Симонян[3], серед яких чимало колишніх високопосадовців, які мали відношення до прийняття зовнішньополітичних рішень.

У цілому, незважаючи на певний ступінь розробленості загальних і окремих проблем, які так чи інакше стосуються реалізації енергетичної складової зовнішньої політики РФ, її концептуальна, інституційна і технологічна сторони залишаються поки що недостатньо дослідженими як у вітчизняній, так і зарубіжній політичній науці та потребують подальшого осмислення.

Метою розвідки є визначення інтересів РФ у галузі енергетики в рамках загальної зовнішньополітичної стратегії держави, а також шляхів і методів забезпечення пріоритетів у енергетичній сфері засобами дипломатії.

Значний академічний і практичний інтерес до аналізу напрямів зовнішньополітичної діяльності Росії у сфері енергетики пов'язаний із активізацією протягом останнього десятиріччя зусиль керівництва РФ зі зміцнення її геополітичної та економічної безпеки, здійснення більш динамічної й активної зовнішньої політики. Чинником, що актуалізував глобальне та регіональне значення енергетичної дипломатії РФ, є стан світової економіки та енергетичного ринку. Сучасний етап міжнародних відносин характеризується зростаючою роллю енергетичного чинника у світовій політиці, що перетворився на сферу перетину інтересів найбільших міжнародно-політичних акторів: США, Росії, Китаю, ЄС.

РФ як найбільший виробник і експортер енергоресурсів, маючи значні запаси вуглеводнів, необоротно залучена до глобальних енергетичних процесів. У цій сфері посилюється конкурентна динаміка боротьби за регіональні енергетичні ринки та в цілому за світовий енергетичний ринок. Це підштовхує Росію до пошуку ефективних методів зовнішньополітичної діяльності, диверсифікації транзитних і транспортних комунікацій (що спричиняє колізії також в українсько-російських відносинах), встановлення надійних партнерських звʼязків із виробниками та споживачами енергоресурсів. Основним джерелом поповнення ВВП Росії залишається (і вочевидь, довгий час залишатиметься) експорт енергоносіїв. З цієї причини важливим завданням російської енергетичної дипломатії є забезпечення стабільних умов для здійснення цього процесу в інтересах посилення геополітичного впливу країни.

Видається, що ефективна енергетична дипломатія може реально вплинути на майбутнє зміцнення позицій Росії на світовій арені в силу таких факторів.

По-перше, розвиток країною дипломатичних відносин у енергетичній сфері тісно переплітається з її міжнародною політикою в цілому. У сучасній зовнішній політиці РФ експорт і транзит вуглеводнів стали системоутворюючим чинником, від якого залежить становище Росії на світовій арені. У результаті, під впливом цього чинника, у російській зовнішній політиці формується важливий стратегічний напрям, що має велике значення для реалізації державних інтересів у цілому, − енергетична дипломатія.

По-друге, Російська Федерація під впливом зовнішніх факторів стикається з необхідністю уточнення акцентів і пріоритетів у енергетичній політиці. Беручи безпосередню участь у функціонуванні низки міжнародних і транснаціональних організацій, Росія залишає за собою право обмежувати будь-чиї політичні й економічні впливи у тих сферах і регіонах, які вважає зоною своїх інтересів. На глобальному рівні як пріоритетний напрям енергетичної дипломатії виступає діяльність РФ у "Великій вісімці", що дає їй змогу порушувати питання глобальної енергетичної взаємодії та обстоювати свої позиції в діалозі з великими споживачами сировини. На регіональному рівні основну увагу зосереджено на розвитку енергетичного діалогу з Європейським Союзом. Росія використовує "трубопровідну" або "потокову" дипломатію як інструмент збереження та розширення впливу на політичному полі Євразії. Формальна диверсифікація постачання енергоносіїв до Європи шляхом розбудови мережі паралельних "потоків" від Балтики до Чорного моря спричиняє втягнення в орбіту енергетичної та інфраструктурної взаємодії з РФ нових акторів поза "усталеними маршрутами".

По-третє, будучи провідною світовою державою за запасами природного газу й одним із основних виробників нафти, Росія все більш активно інтегрується у світовий енергетичний ринок, домагається встановлення вигідних цін на енергоресурси. Зростанню її політичного й економічного впливу сприяють випереджаючі темпи споживання природного газу в порівнянні з іншими видами енергетичної сировини та динаміка приросту виявлення запасів газу, що значно випереджає аналогічну динаміку приросту розвіданих запасів нафти. У середньостроковій і довгостроковій перспективах ці фактори можуть призвести до стратегічних змін у міжнародних експортних потоках і глобальному транзиті енергоресурсів. Природний газ, поряд із нафтою, стає переважаючим інструментом геополітики, важливість використання якого демонструє ситуація на головному для РФ експортному напрямі − європейському.

По-четверте, державне регулювання енергетичної галузі в Росії повʼязане зі стратегічним значенням ПЕК для національного й оборонного потенціалу країни. У РФ формування концептуальних основ енергетичної політики ведеться з початку 2000-х років. У 2009 р. ухвалено Енергетичну стратегію Росії на період до 2030 р., розроблену з урахуванням нових зовнішньополітичних завдань і посиленням ролі країни у світовій торгівлі енергоресурсами. Накопичений у цей період досвід зовнішньополітичної та дипломатичної діяльності щодо реалізації енергетичних проектів потребує багатостороннього вивчення та становить науково-теоретичний і практичний інтерес.

Із розвитком глобалізації та неминучим підвищенням вимог до конкурентоспроможності національних економік енергетичний фактор буде справляти все більший вплив на міжнародні економічні відносини та зовнішню політику в цілому. Його всебічний аналіз має насамперед практичну цінність для виявлення напрямів, методів, можливостей зовнішньополітичної діяльності з метою підвищення ефективності та безпеки будь-якої держави й економіки.

Енергетична політика Росії на сучасному етапі є одним із ключових напрямів зовнішньої політики країни; її цінності та пріоритети значною мірою визначають стратегію і вигляд поведінки РФ на світовій арені. Основним інструментом реалізації енергетичної політики стають нові форми та методи зовнішньополітичної діяльності держави, до яких відноситься так звана енергетична та потокова дипломатія. Завдяки інтенсивному розвиткові у зовнішній політиці РФ цих нових напрямів діяльності російські енергетичні проекти стають перспективними для міжнародного співробітництва, зміцнення зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних звʼязків. До завдань сучасної російської енергетичної дипломатії нині входять не лише сприяння економічному розвиткові країни, вихід і закріплення її на нових, перспективних світових ринках вуглеводнів, а й формування та зміцнення міжнародної репутації, іміджу та авторитету, забезпечення енергетичної безпеки, посилення її ролі та впливу у світових процесах − як світової енергетичної держави. Цей статус з точки зору позиціонування Росії у світі є багато в чому компенсаційним порівняно з низкою структурних відставань від провідних високотехнологічних економік або ж військово-технологічним відставанням від, наприклад, США.

Пріоритети російської енергетичної дипломатії включають у себе два основних рівні − стратегічний (глобальний) і тактичний (операційний). На стратегічному рівні основним завданням енергетичної дипломатії є використання енергетичного потенціалу російської економіки для реалізації зовнішньої політики країни: у інтересах зближення Росії з провідними світовими лідерами та регіональними економічними домінантами, пошуку союзників, забезпечення її економічної та політичної присутності в різних регіонах світу, для використання економічних факторів як інструменту зовнішньополітичного впливу на союзників та конкурентів на світовій арені. На глобальному рівні енергетичний потенціал визначає її вагу у світовій політиці: не випадково РФ − амбітний і активний учасник "Великої вісімки", члени якої є імпортерами енергетичних ресурсів. Крім того, країна у своїй зовнішній енергетичній політиці спирається на підтримку провідних експортерів вуглеводнів, інтереси яких багато в чому збігаються з російськими.

На тактичному рівні енергетична дипломатія покликана обстоювати інтереси російських експортерів вуглеводневої сировини, зацікавлених у розширенні ринків збуту, обсягів експорту нафти та газу і в утриманні цін на вуглеводні на високому рівні, що приносить прибуток видобувній галузі, а не транзитерам або посередникам. Ці інтереси не завжди збігаються з інтересами найбільших імпортерів вуглеводневої сировини: вони вимагають від Росії забезпечення надійних поставок енергоресурсів за низькими цінами. Для тиску на РФ провідні імпортери діють не поодинці, а організовано: їх інтереси обстоюють міжнародні лобістські організації, зокрема, Міжнародне енергетичне агентство. Росія, виходячи зі своїх державних інтересів, прагне декларативно враховувати думку імпортерів, проте традиційно дотримується вкрай непоступливої позиції, докладаючи значних зусиль для обстоювання власних комерційних і політичних інтересів. У багатьох випадках аналітично розрізнити ці інтереси важно або неможливо з огляду на тісну зрощеність енергетичного корпоративного сектору з провідними політичними структурами й акторами РФ.

Енергетична дипломатія Росії використовує різні методи й інструменти політичного впливу на імпортерів вуглеводневої сировини. Одним із них є придбання найбільшими російськими нафтогазовими монополіями ("Газпром" та ін.) зарубіжних компаній, що забезпечують транзит і доведення потоку вуглеводнів до кінцевих користувачів. Тим самим реалізується важливий принцип "прямих" поставок енергоресурсів споживачам, оминаючи посередників і уникаючи залежності від їхніх транзитних можливостей. Такі цілком прагматичні з комерційної точки зору кроки часто містять паралельний політичний зміст розширення впливу РФ через заволодіння стратегічними інфраструктурними об'єктами за допомогою російського корпоративного сектору. Через це політика російських нафтогазових компаній неоднозначно сприймається імпортерами (насамперед західними): деякі європейські держави (Німеччина) вбачають у цьому прагнення РФ підпорядкувати собі, монополізувати весь ринок вуглеводнів ЄС, диктувати свої умови та ціни. Іншим важливим інструментом енергетичної дипломатії Росії є створення нових маршрутів транспортування вуглеводнів у обхід сумнівних партнерів і зон політичної нестабільності. Це формує принцип альтернативності вибору маршрутів постачання вуглеводнів і знижує її залежність від позицій країн-транзитерів.

У реалізації енергетичної політики на регіональному та глобальному рівнях РФ спирається й на природні переваги: колосальну ресурсну базу і транзитний потенціал. Реалізація нових трубопровідних проектів, як і освоєння нових (шельфових) родовищ, таких як Штокман у Баренцовому морі, постійно збільшують цей потенціал і міжнародну вагу Росії в енергетичній сфері. У прямому взаємозвʼязку з цим фактором зростає вплив країни в міжнародних організаціях ("Велика вісімка") і її можливості з формування інститутів і механізмів регулювання світового ринку вуглеводнів.

Багато завдань енергетичної політики РФ на сьогодні вирішує за допомогою "спеціальних агентів" − найбільших російських природних монополій ("Газпром", "Роснефть", "Транснефть" тощо). Це не випадково: вказані монополії, що мають колосальні можливості, каналами ділової комунікації та мережею партнерів, постачальників, контрагентів у країнах-імпортерах, здатні справляти прямий вплив на політичні структури (у тому числі − міжнародні) там, де діяльність дипломатів, у силу різних причин та існуючих процедур, ускладнена, з іншого боку, висока частка участі держави в справах цих корпорацій створює ситуацію, коли різні виконавчі органи цих монополій фактично інтегровані в структуру державного управління, що перетворює їх на прямий інструмент реалізації зовнішньої політики Росії. Ці чинники обумовлюють важливе значення вказаних компаній, яке буде зберігатися в майбутньому і має тенденцію до зростання, для енергетичної дипломатії Росії.

Отже, можна стверджувати, що енергетична дипломатія протягом останніх років стала системоутворюючим чинником російської зовнішньої політики. Цьому сприяли як світові економічні тренди (збільшення ваги енергетичного чинника, активізація використання газу в порівнянні з нафтою), так і внутрішні інституційні процеси в російській владі та корпоративному секторі. Перетинання інтересів держави та провідних природних монополій дали можливість використовувати в зовнішній політиці РФ широкий спектр ефективних інструментів, що поєднують засоби традиційної дипломатії з активною комерційною експансією на зовнішніх ринках і потужними інфраструктурними транзитними проектами. Завдяки цьому енергетичний чинник став домінуючим у позиціонуванні РФ як одного зі світових лідерів, компенсуючи своїм стратегічним і геополітичним значенням інші аспекти відставання від провідних держав та економік.

Анотація

У статті проаналізовано основи та провідні тенденції енергетичної дипломатії РФ на сучасному етапі. Міжнародна енергетична політика Росії розглядається в широкому міжнародно-політичному контексті, на фоні все більшого зростання економічної ваги енергетичних проблем. Проведений аналіз дає змогу стверджувати, що енергетична дипломатія протягом останніх років стала системоутворюючим чинником російської зовнішньої політики.

Ключові слова: енергетична дипломатія, РФ, енергетична безпека.

Аннотация

В статье проанализированы основы и ведущие тенденции энергетической дипломатии на современном этапе. Международная энергетическая политика РФ рассматривается в широком международно-политическом контексте, на фоне все большего роста экономического веса энергетических проблем. Проведенный анализ позволяет утверждать, что энергетическая дипломатия за последние годы стала системообразующим фактором российской внешней политики.

Ключевые слова: энергетическая дипломатия, РФ, энергетическая безопасность.




[1] Энергетическая стратегия России на период до 2030 года, утверждена распоряжением Правительства Российской Федерации от 13 ноября 2009 г. №1715-р; Стратегия национальной безопасности Российской Федерации до 2020 года. Утверждена Указом Президента РФ от 12 марта 2009 г. № 537 // Российская газета. 2009. − 13 мая; и др.

[2] Concluding Document of the Hague Conference on the European Energy Charter // The Energy Charter Treaty and Related Documents. A Legal Framework for International Energy Cooperation / Energy Charter Secretariat. <st1:place w:st="on"><st1:city w:st="on">Brussels</st1:city></st1:place>. 2004; The Energy Charter Treaty // The Energy Charter Treaty and Related Documents. A Legal Framework for International Energy Cooperation / Energy Charter Secretariat. <st1:place w:st="on"><st1:city w:st="on">Brussels</st1:city></st1:place>. 2004; Final Act of the Energy Charter Conference with Respect to the Energy Charter Protocol on Transit //www.encharter.org; Green Paper: A European Strategy for Sustainable, Competitive and Secure Energy / Commission of the European Communities. <st1:place w:st="on"><st1:city w:st="on">Brussels</st1:city></st1:place>. 2006; White Paper: An Energy Policy for the European Union / Commission of the European Communities. <st1:place w:st="on"><st1:city w:st="on">Brussels</st1:city></st1:place>. 1995 // ec.europa.eu. Council of the European Union. The European Union and <st1:place w:st="on">Central Asia</st1:place>: The new Partnership in Action, 2009; Into EurAsia. Monitoring the EU's Central Asia Strategy. / Centre for European Policy Studies (CEPS), <st1:place w:st="on"><st1:city w:st="on">Brussels</st1:city></st1:place>. Fundacion para las Relationes Internacionales y el Dialogo Exterior (FRIDE), <st1:state w:st="on">Madrid</st1:state>, 2010; US Policy in <st1:place w:st="on">Central Asia</st1:place>: Balancing Priorities. Hearing before the Sub-Committee on the Middle East <st1:place w:st="on">Central Asia</st1:place> of the Committee on International Relations // House of Representatives. Washington, 2006.-26 April. www.internationalrelations.house.gov/109/27230.pdf ; Boucher A. Richard. <st1:country-region w:st="on">U.S.</st1:country-region> Policy in <st1:place w:st="on">Central Asia</st1:place>: Balancing Priorities. // www.state.gov/p/sca/rls/rm/2006/65292.htm

[3] Бжезинский З. Великая шахматная доска. М. : Международные отношения, 2010; Зиглер Чарльз Э. Стратегия США в Центральной Азии и Шанхайская организация сотрудничества // Мировая экономика и международные отношения. − 2005. − №4; Киссинджер Г. Дипломатия. − М., 1997; А. Коэн. Дорога назависимости: энергетическая политика Казахстана. Алматы: "Атамура", 2007; Kaplan Robert D. The Geography of Chinese Power. How Far Can <st1:place w:st="on"><st1:city w:st="on">Beijing</st1:city></st1:place> Reach on Land and at Sea? // Foreign Affairs. May-June, 2010; Коллон М. Нефть, PR, Война: Глобальный контроль над ресурсами планеты. - М.: Крымский мост, 2009; Ергин Д. Добыча, всемирная история борьбы за нефть, деньги и власть. − М.: De-Ново, 1999; Hill F. "Energy Empire": oil, gas and <st1:place w:st="on"><st1:country-region w:st="on">Russia</st1:country-region></st1:place>'s Revival. <st1:place w:st="on"><st1:city w:st="on">Washington</st1:city> <st1:state w:st="on">D.C.</st1:state></st1:place>, The brooking Institution. 2004; Она же. "The <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">Russian Federation</st1:place></st1:country-region>" // The Brookings Foreign Policy Stydies Energy Secucity Series. 2006; Она же. <st1:place w:st="on"><st1:city w:st="on">Siberia</st1:city>, <st1:country-region w:st="on">Russia</st1:country-region></st1:place>'s Economic Heartland and Daunting Dilema. <st1:city w:st="on">Washington</st1:city> <st1:state w:st="on">D.C.</st1:state>, The Brooking Institution, 2003; Stolyar O. Geopolitics in the Caspian: can <st1:place w:st="on"><st1:country-region w:st="on">Russia</st1:country-region></st1:place> keep control in its own backyard. <st1:place w:st="on">Princeton</st1:place>. 1998; Simonian H. The geopolitics of the Caspian region. <st1:place w:st="on"><st1:city w:st="on">London</st1:city></st1:place>, Tauris .2003.