Міжнародні організації

ООН у політико-дипломатичній системі координат (1945-2015 рр.): глобальна ефективність та іституційний вимір багатосторонньої дипломатії
Вячеслав Ціватий
11.11.2015, 11:37

 

УДК 94:341.123:327

Summary

The role, place and features of UN activities in terms of new challenges and threats of the XXI century in the context of its institutional development and formation of a polycentric system of international relations, as well as changes in geopolitical realities of today were analyzed. The attention was focused on political and diplomatic dialogue, the international cooperation in the UN and on the upgrade of diplomatic tools of cooperation for successful implementation of the UN Millennium Development Goals (MDGs).

Keywords: foreign policy, diplomacy, institutionalization, institutional arrangements, multilateral diplomacy, UN, Ukraine.

Трансформація системи міжнародних відносин, глобалізація, нові виклики та загрози ХХІ ст. обумовили перегляд підходів до низки принципових положень теорії та практики діяльності Організації Об'єднаних Націй.

На перший план вийшла проблема інституціональної реформи ООН для сучасного світу з метою адаптації цієї універсальної міжнародної організації до політичних реалій сьогодення як одного з важливих áкторів багатосторонньої дипломатії ХХІ ст., зміцнення довіри до неї з боку міжнародного співтовариства в політико-дипломатичному діалозі держав світу в умовах його поліцентричності. Адже цілком логічно, що саме в рік свого 70-річного ювілею питання інституціонального розвитку та реформування ООН набувають особливої значущості та перебувають у центрі уваги світової громадськості та міжнародної спільноти, стають одним із пріоритетів сучасної світової дипломатії провідних країн світу. Актуальність проблематики ООН підсилюється сучасним станом, інституціональним розвитком і перспективами реформування організації в сучасному глобалізованому світі в контексті реалізації Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ) (8 цілей, 21 завдання розвитку, 60 індикаторів для кількісної оцінки прогресу). Генеральний секретар ООН Бан Кі Мун зазначив, що: "Досягнення ЦТР до 2015 року є складним, але можливим завданням. Багато залежить від виконання восьмої цілі - досягнення ефективного глобального партнерства задля розвитку. Спираймося на успіхи, яких уже досягнуто, і не зупиняймося, допоки всі Цілі розвитку тисячоліття не будуть досягнуті".

ООН й у ХХІ ст. зберігає величезний потенціал і можливості обстоювати свою позицію як найважливішої міжнародної організації, що ось уже сім десятиріч прагне об'єднувати зусилля майже двохсот держав світу задля миру, міждержавного ефективного діалогу, міжнародної безпеки й співпраці, боротьби з тероризмом та діалогу цивілізацій. За умов глобалізованого світу ХХІ ст. неухильно зростають важливість і роль ООН, її здатність реагувати на новітні виклики, що мають доленосне значення для всього людства.

Сучасна політична й історична науки визначають роль і місце міжнародних організацій у системі міжнародних відносин як одного з ключових суб'єктів світової політики поряд із державами.

Міжнародні організації зародилися з практики роботи міжнародних конференцій - форми міжнародної співпраці, що має давні традиції та історично обумовлені інституціональні основи. Організації подібного типу особливо інтенсивно формуються під впливом розвитку продуктивних сил, розширення і поглиблення економічних, політичних та культурних відносин між народами і державами, формуванням світового ринку, інтенсифікації торговельних та інших відносин між країнами й народами, усвідомлення спільності інтересів усіх народів у тому або іншому питанні глобального розвитку. Спочатку укладаються відповідні міждержавні договори, угоди, створюються інституціональні механізми їх реалізації, а потім - економічні, культурні та інші організації (інституції). Системного характеру цей процес набуває за доби раннього Нового та Нового часу. Виникають інститути для налагодження співпраці в різних сферах діяльності суспільства.

Початковим етапом становлення та розвитку світового порядку вважається так званий Вестфальський порядок, що встановився в Європі, а згодом і поза її межами після підписання Вестфальського трактату від 24 жовтня 1648 року. Величезне значення Вестфальського договору (з урахуванням подальших змін, пов'язаних із Віденським конгресом 1815 р., Версальським мирним договором 1919 р. й створенням Організації Об'єднаних Націй у 1945 р.) визначається тією обставиною, що саме він сформував деякі загальні фундаментальні принципи, інституціональні основи світових політичних порядків, що існували протягом трьох із половиною століть. За цей час у Європі та світі змінили один одного кілька таких порядків, які за багатьма параметрами суттєво різнилися один від одного. Однак усі вони - Версальський і Ялтинсько-Потсдамський порядки - вписувалися в контури "Вестфалії", яка ідентифікувала суверенну націю-державу в якості головного суб'єкта міжнародних відносин.

На сьогодні вважається, що Вестфальський порядок поступається, або й уже поступився, новим принципам формування політики і дипломатії. Свідчення початку процесу відходу націй-держав із міжнародної арени вбачають у так званій релятивізації принципу національно-державної суверенності, яка здійснюється в "інтернаціональній", "транснаціональній" і "наднаціональній" формах. До того ж за точку відліку беруть 1945 р., коли з появою Статуту ООН "на нормативному рівні були ліквідовані суверенні повноваження держав стосовно воєн і застосування сили" [1, с. 111].

Ідея створення універсальної міжнародної організації виникла в історії політичної думки в середньовічну епоху, однак була в повному обсязі реалізована лише у ХХ столітті.

І в історичному минулому, і в теперішній час різні в рамках міжнародних організацій держави реалізовували свої національні інтереси. На сьогодні очевидним є збільшення чисельності міжнародних організацій і підвищення їх ролі у світовій політиці. Міжнародна організація - це інструмент спільного вирішення міжнародних проблем, що стосуються інтересів декількох держав або груп їхніх громадян. На сьогодні основоположною міждержавною міжнародною організацією загальної компетенції є саме Організація Об'єднаних Націй. ООН - найуніверсальніша міжнародна організація (інституція), й існує необхідність пристосувати її діяльність до сучасних умов глобалізованого світу.

Україна була однією із засновниць ООН - найбільшої універсальної міжнародної організації, яка об'єднує практично всі держави світу. Питання ефективності її діяльності набуває все більшої актуальності для світової спільноти, у тому числі й України, що як член ООН несе відповідальність за міжнародну стабільність і сталий економічний розвиток. Збройні конфлікти й економічна нестабільність створюють сприятливий ґрунт для тероризму, торгівлі зброєю, виробництва та збуту наркотиків. Україна докладає всіх зусиль, щоб у ХХІ ст. ООН діяла оновленою й продовжувала залишатися надійним інструментом співробітництва, гарантом миру та безпеки [2].

В Україні добре усвідомлюють виняткове значення ООН як рушійної сили миру й розвитку, забезпечення кращого майбутнього для людства. Тому свої головні завдання в ООН українська дипломатія вбачає у тому, щоб усіляко сприяти підвищенню ролі та авторитету ООН, надавати практичну підтримку справі досягнення цілей Організації Об'єднаних Націй як координатора розв'язання світових проблем. Як один із засновників ООН Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації, робить внесок в її діяльність у сферах підтримання миру та безпеки, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, деколонізації, зміцнення міжнародного права, глобальних проблем людства тощо [3].

ООН називають універсальною організацією по забезпеченню миру й безпеки на Землі шляхом сприяння встановленню відносин всебічної співпраці між державами і народами на основах рівноправності, усунення сили і загрози силою як засобів вирішення міжнародних проблем, а також - створенню умов, за яких могли б повною мірою реалізуватися всі права та свободи людини. Вирішенню окремих аспектів цих глобальних завдань покликана сприяти велика кількість міжнародних організацій, що входять у систему ООН і погоджують свої цілі й завдання із цілями й завданнями цього універсального інституту.

ООН відіграла більш помітну роль в історії, ніж її попередниця − Ліга Націй. Великим досягненням стало саме об'єднання всіх народів світу й держав під загальним прапором забезпечення міжнародного миру й безпеки.

Щорічні сесії Генеральної Асамблеї, що збирають разом керівних діячів майже всіх держав світу, дають можливість кожній країні звернутися до міжнародного співтовариства зі своїми проблемами, застереженнями та стривоженістю, а жителям планети - своєчасно дізнатися про те, що в першу чергу турбує людство.

Нові пріоритети в питаннях зовнішньої політики України підтвердили взаємозалежність найважливіших світових проблем у всій їх суперечності, у тому числі й глибокий органічний зв'язок питань забезпечення миру й прав людини. У відомому розумінні тема гуманітарного співробітництва є такою ж складовою процесу політичного роззброєння, як і системи контролю - неодмінної частини будь-якої угоди із роззброєння, оскільки як і в одному, так і в іншому разі йдеться про поглиблення клімату взаємної довіри, без якого неможливе зближення в питаннях взаємної та колективної безпеки.

Саме нові пріоритети в питаннях зовнішньої політики і дипломатії дають змогу побачити у відкритості суспільства передбачуваність зовнішньої політики держави, креативність дипломатії та її стратегічних намірів. Закритість же, необґрунтована втаємниченість викликають у партнерів і суперників підвищену підозру, допомагаючи силам, що протистоять роззброєнню й взаєморозумінню, виправдовувати нагнітання напруженості й підтримку з їх боку нових локальних збройних конфліктів.

Ми реалісти й розуміємо, що кожна держава, як і кожна особистість, має свої пріоритети стосовно забезпечення прав людини. Проте вирівнювання асиметрії в цій сфері можливе. Для цього необхідно дотримуватися простих умов, які й спробуємо сформулювати.

На думку автора, міжнародному співтовариству та самій ООН потрібно знайти відповідь на головне запитання: чи зможе Організація XXI ст. стати справжнім центром гармонізації інтересів та узгодження дій держав заради зміцнення миру та прискорення соціально-економічного розвитку, основні завдання якого задекларовано в Цілях розвитку тисячоліття, чи вона як і в роки "холодної війни" переживе період пасивності та обмеження її можливостей і вже не через блокову конфронтацію, а через зіткнення національних егоїзмів [4, р. 381].

Стає зрозумілим, що світ XXI ст. є світом не одного чи двох полюсів, а багатополярним (поліцентричним), перш за все тому, що сам характер сучасних міжнародних проблем зумовлює життєву необхідність пошуку рішень на багатосторонніх засадах. Діючи поодинці, жодна, навіть найміцніша держава, жоден, навіть найефективніший воєнно-політичний союз, не в змозі подолати загрозу розповсюдження зброї масового знищення, вирішити транскордонні екологічні проблеми, викорінити міжнародний тероризм і наркобізнес. Є необхідним пошук спільних колегіальних і політико-дипломатичних рішень. Цього потребує тенденція до взаємозалежності держав, діалогу взаємопорозуміння різних цивілізацій, і все більш очевидним стає неможливість існування закритих суспільств із автаркічною економікою.

Відродження та процеси реформування ООН, які розпочалися останніми роками, пожвавили дискусію щодо її нинішньої природи та призначення.

Організація Об'єднаних Націй була створена сім десятиріч тому і нині потребує реформування. Сам факт інституціональної реформи ООН сприяв би підвищенню авторитету й рівню легітимності цієї організації, позбавив би аргументів тих, хто виправдовує порушення Статуту ООН, стверджуючи, що він застарів. Але як не парадоксально, у досягненні своїх головних цілей ООН має не найбільші успіхи. Незважаючи на те що ООН називають міжнародним інститутом миру, попри існування низки політичних інститутів різних рівнів, створених спеціально для запобігання конфліктам, слід констатувати неналежну ефективність діяльності ООН із запобігання конфліктам та їх урегулювання.

Комплексна оцінка діяльності ООН дає підстави для впевненості, що, переступивши свій сімдесятирічний рубіж, організація здатна відродитися й стати реальним центром узгодження позицій світового співтовариства з нинішніми й майбутніми загрозами. Альтернативи цьому немає.

Міністерство закордонних справ України у 2015 р. з нагоди 70-річного ювілею ООН вперше відкрило доступ до документів із відомчого архіву для загального користування, з розміщенням їх на сайті МЗС України. У цих документах міститься унікальна інформація про участь української делегації в конференції в Сан-Франциско 1945 р., що заслуговує на увагу дослідників історії створення та інституціоналізації ООН.

У вересні 2000 р. Україна, підписуючи Декларацію тисячоліття на саміті ООН, взяла на себе зобов'язання досягти Цілей тисячоліття в галузі розвитку в період до 2015 року. Для України ЦРТ - це 6 орієнтирів і 13 конкретних завдань на довгострокову перспективу, а саме: подолання бідності; забезпечення доступу до якісної освіти впродовж життя; забезпечення сталого розвитку довкілля; поліпшення здоров'я матерів і зменшення дитячої смертності; обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів; забезпечення гендерної рівності.

При цьому варто зазначити, що вони адаптовані з урахуванням особливостей національного розвитку нашої держави. Підписання Україною Декларації тисячоліття ООН є визнанням нашою країною першочерговості розв'язання проблем людського розвитку та їх важливості для подальшого процвітання української нації, а також ознакою прийняття державою відповідальності за стан і перспективи розвитку людського потенціалу в цілому в політико-дипломатичному просторі [5, с. 69-71].

Провідна роль ООН у сучасному світовому співтоваристві третього тисячоліття як основного інструмента збереження миру й безпеки не викликає заперечень ні в кого, незважаючи на кризові моменти, що проявилися в діяльності ООН наприкінці XX століття.

Отже, можемо констатувати, що ООН у перші десятиріччя XXI ст. обслуговує зовсім інше співтовариство держав, ніж те, яке створило та оформило цю Організацію після Другої світової війни. Розвиток глобальних процесів, цілком зрозуміло, потребує більш розвинутої та гармонійної системи співтовариства з урахуванням регіональних і цивілізаційних особливостей та традицій.

Організація Об'єднаних Націй на сучасному етапі сприяє становленню нового світового правопорядку, відіграє провідну роль у вирішенні глобальних проблем сучасності, адаптується до умов глобалізованого сучасного світу й у відповідь на його виклики готова інституціонально реформуватися, щоб відігравати провідну роль і посідати належне місце в системі сучасних міжнародних відносин. На порядку денному її діяльності залишаються: цивілізаційні відносини ООН у світі, що глобалізується; реформа правозахисних механізмів ООН; реформа ООН, проблеми безпеки та інші.

Загалом у процесі інституціональної реформи ООН повинен бути лише один інтерес, що домінує над іншими, - відповідність Організації вимогам глобалізованого світу ХХІ ст. та її можливість більш дієво й ефективно зустрічати нові загрози та виклики. У відповідь на них ООН пропонує нові інституціональні зміни, нову цивілізовану парадигму − світ, збудований на дійсно демократичному міжнародно-правовому фундаменті, який представляє синергізм досягнень усіх цивілізацій і функціонує за допомогою багатосторонніх, а не односторонніх дій.

Незважаючи на відмінні політичні погляди, лідери світових націй проявили готовність одностайно працювати для вирішення глобальних проблем сучасного світу. Така одностайність є запорукою надійності ефективної діяльності Організації у ХХІ столітті. ООН є однією з найпотужніших складових сучасної багатосторонньої дипломатії й посідає особливе місце в зовнішній політиці України.

Здійснивши комплекс заходів з реформування ООН, було б можливо повернути їй інституційну роль провідної планетарної політико-дипломатичної інституції, яка потенційно готова і спроможна забезпечити мир, толерантність, безпеку, міжцивілізаційний діалог і підвищення ефективності міжнародної співпраці, яка для України на сьогодні має принциповий характер.

Організація Об'єднаних Націй, продовжуючи процеси свого інституціонального розвитку та реформування, упевнено крокує XXI століттям. Одним із головних її завдань є створення належних умов, реалізація конструктивного міждержавного діалогу та створення ефективних інституціональних механізмів міждержавної взаємодії в рамках Цілей розвитку тисячоліття ООН. Перспективами подальших наукових досліджень є пошук глобальної ефективності та ефективного інструментарію діяльності ООН у політико-дипломатичній системі координат сучасності.

Список використаних джерел:

1. Герхард В. Угасание национального государства / В. Герхард // Сonnections. The Quarterly Journal. - 2002. - T.1. - № 3. - C. 111-116.

2. Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Україна в Організації Об'єднаних Націй: 60 років участі у розв'язанні найважливіших проблем. - К., 2005. - 240 с.

3. Сучасна дипломатія: світовий досвід, національна специфіка. ООН у світовій політиці. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 19 листопада 2000 р.) / За ред. В.Г. Ціватого, Л.С. Тупчієнка. - К.: "ДЕМИД", 2000. - 184 с.

4. Delpech Th. Trois principes pour l'Europe au Moyen-Orient / Th. Delpech // Commentaire. - été, 2005. - Volum 28. - Numéro 110. - P. 381-386.

5. Цілі розвитку тисячоліття. Україна: 2000-2015. Національна доповідь. - К., 2015. - 73 с.

АНОТАЦІЯ

Проаналізовано роль, місце та особливості діяльності ООН в умовах нових викликів і загроз ХХІ століття в контексті її інституціонального розвитку та формування поліцентричної системи міжнародних відносин, а також змін геополітичних реалій сьогодення. Акцентовано увагу на політико-дипломатичному діалозі, міждержавному співробітництві в рамках ООН та оновленні дипломатичного інструментарію цієї взаємодії з метою успішної реалізації Цілей розвитку тисячоліття ООН.

Ключові слова: зовнішня політика, дипломатія, інституціоналізація, інституціональні механізми, багатостороння дипломатія, ООН, Україна.

АННОТАЦИЯ

Проанализированы роль, место и особенности деятельности ООН в условиях новых вызовов и угроз ХХІ века в контексте её институционального развития и формирования полицентричной системы международных отношений, а также изменений геополитических реалий нынешнего дня. Акцентировано внимание на политико-дипломатическом диалоге, межгосударственном сотрудничестве в системе ООН и обновлении дипломатического инструментария этого взаимодействия в контексте успешной реализации Целей развития тысячелетия ООН (ЦРТ).

Ключевые слова: внешняя политика, дипломатия, институционализация, институциональные механизмы, многосторонняя дипломатия, ООН, Украина.

<object classid="clsid:38481807-CA0E-42D2-BF39-B33AF135CC4D" id="ieooui"></object>