Об'єднана Словенія (1848 – 1941): національна ідея у пастці міжнародних відносин
Катерина Мальшина, Воладислав Волобуєв
03.11.2017, 11:40

УДК: 94: 327

Summary

The article deals with the origin of the Slovenian national political program of United Slovenia, its main issues and determined stages of development. Its impact on Slovenian politics in terms of interethnic and international relations during the 2nd half of XIX - 1st half of ХХ cent. is analyzed.

Keywords: Slovenia, United Slovenia, national political idea.

Частина І

У вирах Березневої революції 1848 р., що змусила австрійського імператора Фердинанда I прийняти конституцію, під час "Весни націй" численні народи Австрійської імперії побачили можливість національного зміцнення. Австрійська імперія була тоді адміністративно поділена згідно з феодальним правом. Чехія та Словенія були підпорядковані безпосередньо Австрії. Але Чехія, як королівство, тільки віддала свою корону у руки Габсбургів у XVI ст. і згідно зі своїм цілісним автономним положенням щодо Австрії мала власне традиційне внутрішнє поділення, а словенські землі були роздріблені на адміністративні одиниці - провінції Примор'є, Крайна, Штирія, Каринтія у внутрішньодержавних кордонах Австрії. Ці провінції були частково словенськими, частково - поліетнічними, зі словенським селянством та німецьким міщанством.

Об'єднана Словенія стала основною вимогою політичних програм словенців в 1848 р., коли вони зажадали єдиної Словенії, сполученої в рамках імперії, та рівноправності словенської мови з іншими мовами в громадських справах, а також рішуче заперечили проти включення імперії Габсбургів до об'єднаної Німеччини. Першою загубленою словенською територією стала Венеціанська Словенія, яку Австрія мусила віддати Італіі за договором 1868 р. З того часу словенці загубили не тільки велику частину свого народу та своїх земель, але й впевненість у власних силах захистити народну цілісність та ідентитет, тож ідея Об'єднаної Словенії, особливо після конгресу в Любляні у 1870 р., відійшла на задній план, поступившись місцем ідеї югославізму (на той момент - у вигляді австрославізму або тріалізму).

У бурхливих подіях кінця Першої світової війни та післявоєнних переговорних дебатах у Паризі та Рапалло словенці загубили майже 40 % свого населення у Примор'ї та Каринтії через вплив внутрішніх та міжнародних чинників - і в процесі створення Версальсько-Вашингтонської системи світового впорядкування проблема возз'єднання розрізаної Словенії з внутрішньо-політичної проблеми Австро-Угорської імперії трансформувалася у проблему міжнародну.

* * * * *

Вивчення виникнення та історичної долі ідеї возз'єднання розрізнених словенських земель почалося у словенській історіографії з кінця Першої світової війни. Треба сказати, що в той час головним питанням було визволення всіх колишніх габсбурзьких слов'ян з-під іноземного гніту, що для великої кількості словенців вже було достатнім досягненням. Протягом короткого перехідного етапу - існування Держави СХС (жовтень-листопад 1918 р.) - словенці мали повну автономію з найбільш широкими повноваженнями, яку вони ніколи до цього не мали й вже більш ніколи не могли досягти аж до розпаду Другої Югославії. Саме в цей період великої свободи при вирішенні переважної більшості всіх державних питань зав'язалися проблеми словенського державного розмежування з Італією та Австрією, тобто знову постало питання Об'єднаної Словенії та почалася напружена боротьба, як військова, так і дипломатична, за досягення цієї мети.

Але цей досить славетний період у своїй історії словенська історіографія зовсім не розглядала аж до здобуття Словенією незалежності у 1990 р. Причин для цього було декілька. По-перше, серед словенського політикуму з кінця 1918 р. до весни 1945 р. на позиціях націоналізму стояв тільки політичний католицизм, словенські християнські соціалісти, супротивники комуністів-інтернаціоналістів, які прийшли до влади у Другій Югославії, коли, особливо після жахливих проявів націонал-соціалізму у часи Другої світової війни, будь-який прояв здорового націоналізму викорінявся як такий. По-друге, період був дуже короткий, всі намагання словенських політиків використати нагоду - здобуту автономію - для возз'єднання Словенії не стали надбанням широкої громадськості, документи Національного уряду в Любляні (жовтень 1918 - липень 1920 рр.) були поховані в архівах та були витягнені з них тільки у 1990-х рр.

На початку 1990-х рр. з'явилася праця Б. Балковця, де було вперше помічено роль періоду Держави СХС у словенському державотворенні, й вже у 2000-і рр. ця ідея була підхоплена громадскістю завдяки досліжденням Ю. Перовшека. Проблемою словенських кордонів, що також є невід'ємною частиною проблеми возз'єднання Словенії, займаються декілька сучасних словенських істориків, серед яких таке відоме ім'я як Б. Графенауер. Але всі вони більше фокусують свою увагу на північному, австрійському відрізку кордону, що розрізав по живому словенську націю, відокремивши від її переважної більшості історичну колиску словенського народу - Каринтію. Північно-західний відрізок - межа з Італією - теж є історичною травмою в пам'яті словенців, але сучасні словенські фахівці тут більше уваги надають впливу італійського фашизму та соціально-економічним і політичним процесам у Словенському Примор'.ю.

Щодо історіографії періоду Першої Югославії, то виходили праці, що висвітлювали тільки процес з'єднання Держави СХС з Королівством Черногорії та Королівством Сербії. В той час вивченням нових кордонів Королівства СХС займався видатний словенський історик та географ Антон Мелік (1890 - 1966), профессор Люблянського університету, засновник словенської школи геоморфології, фундатор Географічного інституту Академії наук Словенії. В час слухань Паризької конференції він написав "Історію Сербів, Хорватів та Словенців", в якій обгрунтовував правомірність включення до нової держави раніше роз'єднаних етнічно слов'янських територій. Як він пише: "Ми, словенці, маємо прикордонні суперечки з трьох сторін, з італійцями, німцями й угорцями. Оскільки ми самі не володіємо засобами, якими вирішуються жорсткі, найскладніші конфлікти, ми встали перед західноєвропейською переможною демократією, щоб вона розсудила та дала нам те, що нам належить "за природним правом"".

Проблемою опікувався також словенський географ, геополітик та історик Сільво Краньєць (1892 - 1976). Він був солдатом з 1916 до 1918 рр., тому для нього проблеми югославянської історії та боротьби за незалежність були ще й особистою справою. Він є автором "Огляду історії сербів, хорватів і словенців" (Любляна, 1925), в якому розташовані в хронологічному порядку всі значні історичні події; на відзначення Х річниці спільної держави (1928) також видав в Цельї історію Королівства СХС під назвою "Як ми з'єдналися", де особливе місце надав ролі словенців у процесі зближення югославянських народів та боротьби за єдину державу. С. Краньєць сфокусовався на процессі об'єднання. Дух часу на автора впливав тільки в деталях - наприклад, він не відокремив великосербські думки від югославянських, він не давав точного історичного місця Сараєвському вбивству або радикальному національному руху.

Тоді ж вийшла друга книга - "У боротьбі за Югославію"(1928-1929), автором якої є Іван Лях, політик, який постійно знаходився у центрі радикального національного руху. Робота написана в патріотичному дусі, містить багато романтичного матеріалу, що через прагнення показати процес об'єднання якомога драматичніше не завжди критично розглянутий. Якщо Кранєць обмежив тему тільки об'єднанням, Лях намагався подати в цілому боротьбу за югославізм. При цьому він занадто покладався на сербські джерела та на події, для опису яких тоді ще не було достатньо відкритих джерел.

Треба сказати, що в ці часи словенці сприймалися в Австрійській імперії "неісторичним" народом [1], який ніколи не мав своєї держави, політичних та національних традицій, тому не мав права на будь-які думки про власне націотворення та державотворення. Словенські землі для австрійців, починаючи з Х ст., протягом тисячоліття були власним життєвим простором та з'єднували їх з Адріатикою: провінція мала назву Австрійське Примор'є та Трієст звався австрійським портом, провінція Каринтія завжди мала стратегічне положення для Відня, тому що слугувала своєрідним мостом до Адріатичного моря. Німецька колонізація міст призвела до поєднання процесів етнічного та соціального розшарування - німецько-єврейське місто та словенська сільська округа, що особливо було характерним для Каринтії та північної Штирії.

Попередником ідеї Об'єднаної Словенії є поняття Словенія - ім'я для земель, на яких доведено жили словенці, тобто для єдності, яка до цього не мала своєї територіальної, географічної, історичної назви. Термін використовувався серед освічених словенців вже здавна, але публічно відомим він став 4 вересня 1844 р., коли в газеті "Новини" у своєму вірші "Словенія" його використав словенський юрист та поет Йован Косескі.

Словенці вперше публічно виступили за об'єднання всіх словенців і широкої автономії у Березневій революції 1848 р. "Словенство", якщо його розуміти як словенську національно-політичну ідею, за думкою словенського історика С. Гранди, вже з самого початку здобуло широку народну підтримку і ніколи не було вимишленням вузького кола словенської інтелігенції.

Днем народження Об'єднаної Словенії може вважатися середа 29 березня 1848 р., коли целовський (клагенфуртський) соборний капелан і народний будитель Матія Maйяр-Зільский у газеті "Новини" в статті "Слава Богу в вишніх" зазначив, що "такого великого часу ще не було, з того часу, як світить сонце," що "ми всі народи імперії (слов'яни, німці, італійці, угорці) браття, що всі потребуємо один одного". Головною думкою Майяра було: "Кожна людина най живе в своїй країні як дома, як вона вважає за потрібне: німець - по-німецьки, італієць - по-італійськи, угорець - по-угорськи", отже, словенці - по-словенськи. Найважливіше словенське прагнення було: "Най нам буде вільно, най можемо в Словенії, коли ми хочемо і як ми хочемо, в маленькій школі чи канцелярії увести нашу словенську мову". У цих простих словах вже була вся програма Об'єднаної Словенії та реорганізації Габсбурзької імперії в союз рівноправних народів.

У той же день було написано звернення віденських словенців на адресу Крайнських провінційних зборів. У Відні на початку квітня редактор "Новин" Янез Блейвейс виклав словенські вимоги ерцгерцогові Йоганну Габсбургу, який 15 років управляв словенцями у Маріборі. У 1848 р. складали багато формулювань програми - точніших та рішучіших. Шість разів її переписав сам Maйяр [2], з інших найпомітнішими є петиція грацьких словенців та програма віденського товариства "Словенія" від 20 квітня 1848 р., яким на той час керував відомий мовознавець Фран Міклошич. Суть програми найвиразніше висловили грацькі словенці: "Подолання історичного розділення країни на провінції, злиття нашої словенської землі у мовних кордонах в єдину країну і, таким чином, концентрація всіх нас в єдину націю".[3] На підтримку географ Петер Козлер підготував брошуру про кордони Словенії та мапу словенських земель з накресленими етнічними межами. Це був перший географічний огляд Словенії як цілісної єдності і перша карта Словенії як такої. Крайна була повністю словенським регіоном, в той же час Штирія, Каринтія і Примор'є кожна мали населенния приблизно третю частину словенців. За межами цієї території жили тільки 6% - угорські та венеціанські словенці.

С. Гранда підкреслює, що інформація про словенство і словенців нараховує вже принаймні кілька століть, але тільки Березень 1848 р. створив можливість, щоби словенці вголос говорили за себе та розкрили свої цілі й бажання. Головним доказом, що словенська національна програма дозріла вже до березневих подій, автор бачить в тому, що за кілька днів розбіжності, але без близьких взаємозв'язків, програма з`явилася в крупних населених пунктах з однаковим формулюванням - у Целовці (Клагенфурті), Граці та Відні, тобто у районах зі змішаним населенням, але у Любляні, в центральній Словенії, була невідомою. Три ключових пункти програми (створення Словенії, визнання словенської мови та протест проти включення до Німеччини) підписали у вигляді петицій. Зберіглася 51 петиція про Об'єднану Словенію з різних словенських районів, які дослідник шукав із 1972 року й, нарешті, знайшов у Домовому, двірцевому та державному архіві у Відні (фонд рейхсрату 1848/49, fasс. 117, 5013 R.T.).

Восени 1866 р. Лука Светець пояснив, як досягти Об'єднаної Словенії. Першим кроком було б клопотати перед імператором. Цесар би скликав патріотичних словенських лідерів, які б виробили нову виборчу систему, найближче до загального виборчого права. Після затвердження імператором, представники всіх словенців були б вибрані - і вони висловили б свою думку щодо майбутнього словенського устрою. На думку В. Меліка, задум Л. Светця був фантастичним і неможливим. У 1866 р. Італія отримала Венеціанську Словенію - Фріулію, й, таким чином, перша частина словенців перейшла до чужої країни. Ця перша болюча втрата активно вплинула на політичну свідомість словенців: через два місяці вони добилися найбільших політичних успіхів - організовано виступили на виборах і виграли в сільській курії у Крайні, Гориції та в Нижній Штирії. Валентин Зарнік помітив: "...тільки зараз ми сміємо говорити, що словенський народ насправді існує у світі ... і ми не просто етнографічний термін" [4]. Вибори 26 січня 1867 р. показали, що більшість населення підтримує словенську партію та її національну програму.

Якщо ідея Об'єднаної Словенії під час революції ще здавалася правдоподібною, у стабільних умовах конституційного парламентського життя вона вже стала нереальною. Проти цього були німці, а також чехи і поляки, які спиралися на історичні, феодальні межі провінцій. На думку В. Меліка, словенцям бракувало союзників, в той час як зовнішня братня підтримка була дуже потрібною: "Ми вже давно покладалися на слов'янство, слов'янську ідею та слов'янську взаємність, і в контексті слов'янства завжди більше на югославізм"[5]. У 1870 р. пройшла зустріч словенських та хорватських політиків, спочатку в місті Сісак у Хорватії, потім у Любляні. З подвоєною силою югославянська ідея піднялася в 1908 р. під час боснійської кризи, а потім домінувала у громадськості близько 80 років.

Задум об'єднання всіх словенських, хорватських і сербських земель Габсбурзької імперії найяскравіше проявився на засіданнях крайнських провінційних зборів 15-16 січня 1909 р., а також у Травневій Декларації у рейхсраті 30 травня 1917 р. За цим послідував ще сильніший деклараційний рух, що, як колись табірський, пов'язав усіх словенців. 16 серпня була створена Національна Рада в Любляні, яка перейняла на себе управління всіма словенськими землями, 29 жовтня 1918 р. була створена Держава Словенців, Хорватів і Сербів з центром у Загребі, 31 жовтня - Національний уряд у Любляні, що в Словенії виконував всю державну владу, тобто державну владу в межах її повноважень, а також повноважень Національного віче, за свідченнямиЮ. Перовшека, який пише: "Має бути підкреслено, що це підтвердило позицію словенського народу як суверенної держави та інституту національного самовизначення в міжнародному житті."[6] Отже, це була перша реальна форма реалізації програми Об'єднаної Словенії.

При створенні Держави СХС вже було ясно, що свого часу вона поєднається з Королівством Сербією - неясним був тільки спосіб об'єднання. 23 листопада в Загребі розпочалася сессія центрального Національного Віче: більшість його виступала за монархію й негайне злиття. Першогрудневий Акт про об'єднання не включав позиції Національного Віче щодо правил прийому нової конституції, коли для цього мала бути кваліфікована більшість у дві третини, й, таким чином, це об'єднання являло собою своєрідний обман. Видовданська Конституція була через 2 роки прийнята "похмурою більшістю" у 13 голосів, із 40 словенських депутатів за неї проголосувало лише 12.

Після Першої світової війни, таким чином, з одного боку, у Словенії в рамках Королівства СХС прийшов кінець німецького керівництва, головування німецької мови, ризику германізації. Словенська мова стала єдиною для шкіл та офіційних документів і почала вільно росповсюджуватися та розвиватися. Але, з другого боку, першому словенському урядові та автономії зусиллями центрального уряду в Белграді у липні 1919 р. прийшов кінець, а вже до цього закінчилася й початкова самостійність у військовому командуванні словенською мовою, яка ще діяла до лютого 1919 р.

Провал програми Об'єднаної Словенії на внутрішньодержавному рівні супроводжувався подальшими втратами словенської території та населення - вже у дуже широкому масштабі на рівні міжнародному. Розпад Австро-Угорщини приніс державне розрізання Словенії. У нещасливому для словенців 1920 році Примор'є з найбільш передовою та заповзятливою підприємницькою частиною словенців за Рапалльською угодою здобула Італія; Каринтія була загублена через плебісцит та перейшла до Австрії. Об'єднаної Словенії не було. Жодним шматком своєї словенської землі словенці не володіли самостійно.

Це сталося через низку зовнішніх причин та факторів впливу.

Список використаних джерел:

1. Moritsch A. Koroški plebiscit / Andreas Moritsch // Slovenija 1848-1998: iskanje lastne poti. - Ljubljana: Zveza zgodovinskih društev Slovenije, 1998. - Str.267.

2. Melik V. Die nationalen Programme des Matija Majar-Ziljski / Vasilij Melik // Matija Majar-Ziljski: zbornik / Andreas Moritsch (Hg). - Klagenfurt: Hermagoras, 1995. - Str. 98-99.

3. Granda S. Graška Slovenija v letu 1848/1849 / Stane Granda. - Zgodovinski časopis. - 1974. - Letnik 28.- Str.53.

4. Zarnik V. 21., 26. in 30. januar / Valentin Zarnik // Novice. - 6. 02.1867. - Tečaj 25. -List 6. - V Ljubljani: J.Blasnikovi nasledniki, 1848. - Str.43-45.

5. Melik V. Ideja Zedinjene Slovenije 1848-1991... - Str.18.

6. Perovšek J. Oblikovanje slovenske nacionalne države leta 1918 / Jurij Perovšek // Prispevki za zgodovino delavskega gibanja. - 1985. - Letnik 25. - Str.59.

(Завершення статті читайте у наступному номері "З.С.")

 

АНОТАЦІЯ

У статті розглядається походження та головні пункти словенської національно-політичної програми Об'єднаної Словенії, виділені етапи розвитку. Проаналізовано її вплив на словенську політику з точки зору міжетнічних та міжнародних відносин у ІІ пол. ХІХ - І пол.ХХ ст.

Ключові слова: Словенія, Об'єднана Словенія, національно-політична ідея.

АННОТАЦИЯ

В статье рассматривается происхождение и основные пункты словенской национально-политической программы Объединенной Словении, выделены этапы развития. Проанализировано ее влияние на словенскую политику с точки зрения межэтнических и международных отношений в ІІ пол. ХIХ - І пол. ХХ ст.

Ключевые слова: Словения, Объединенная Словения, национально-политическая идея.