Інтеграція

Наліво підеш…, направо підеш… Україна на стику двох цивілізацій
Володимир Ливинський
25.04.2013, 14:50

Приблизно таким було коло питань, яке обговорювали учасники Міжнародної наукової конференції "Позиціонування України у відносинах із ЄС, Росією, Митним союзом і НАТО: сучасний контекст, тенденції, перспективи".

У конференції, яку провів Інститут світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України, взяли участь науковці, політичні експерти, представники міжурядових і неурядових організацій, дипломати, викладачі вищих навчальних закладів, аспіранти та здобувачі. Вони розглянули сучасний стан, перспективи та напрями розвитку відносин України з провідними центрами сили та інтеграційними об'єднаннями в контексті особливостей світових трансформаційних процесів початку ХХІ століття.

Директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології М.Б. Погребинський вважає доречним інтегруватися з євразійськими проектами ( Митний союз, Євразійський союз), посилаючись на маніпуляції громадською думкою за допомогою ЗМІ, що агітують за європейський напрямок. Насправді, на думку пана Погребинського, більшість населення підтримує інтеграцію у східному напрямку... Можливо, соціологія дає похибку, але твердження про те, що цей напрямок популярніший у суспільстві, як мінімум є не точним. Прихильники цього напрямку попереджають про перспективу "закритого" кордону з Російською Федерацією, забуваючи про те, що це питання має як позитивний, так і негативний аспекти. З одного боку, вільне пересування громадян у межах СНД є позитивним фактором, а з іншого − саме через відкритий і неконтрольований кордон на півночі та сході в Україну щороку прямує величезний потік мігрантів, які прагнуть потрапити до країн Євросоюзу. Ураховуючи нинішній стан справ, усі, кому не вдається перетнути західний кордон нашої держави (або ті, кого повертають, затримавши вже на території ЄС), осідають в Україні, з усіма відповідними соціальними наслідками та тягарем для бюджету. А найголовніше − нині Російська Федерація, як і Україна, прагне лібералізації або взагалі скасування візового режиму з ЄС. Тому дуже ймовірно, що до моменту, коли йтиметься про скасування візового режиму для громадян України або її вступ до Євросоюзу (а це - не найближча перспектива), громадяни Російської Федерації також матимуть можливість вільного пересування територією Європи. Стосовно "консенсусу" влади та опозиції з питання євроінтеграційних прагнень України, то логічно, якщо всі серйозні політичні сили підтримують такий напрям подальшого розвитку − це говорить про те, що більша частина суспільства підтримує цю ідею. Говорячи про недоліки євроінтеграції, прихильники східного напрямку забувають, що євразійська інтеграція несе ті ж самі виклики та проблеми, які потрібно вирішувати. Наприклад, одним із таких викликів є реалізація своєї продукції на зовнішньому ринку. Прихильники Митного союзу часто заявляють, що там простіше продавати нашу продукцію (сусіди ж!), менша конкуренція, але колись доведеться підвищувати якість та конкурентоспроможність цієї продукції. Відмінність у тому, що в ЄС існують чіткі стандарти та досвід (зокрема, досвід наших сусідів), а в Митному союзі треба все розпочинати з нуля, потім доведеться конкурувати з партнерами за вихід на ринок ЄС, що очевидно буде складніше в рамках такого "оборонного" об'єднання, як Митний союз. Лише за кількісними та якісними показниками ринок ЄС більш привабливий, ніж євразійський, насамперед за купівельною спроможністю населення та кількістю споживачів. Окрім того, інтеграція у східному напрямку для України є поверненням у недалеке, суперечливе минуле. Це також один із основних аргументів прихильників євразійського напрямку. Як відомо, прогресивним є те суспільство, яке дивиться в майбутнє, а не те, яке озирається на минуле.

Альтернативну ідею запропонував інший учасник конференції - колишній перший заступник Міністра закордонних справ України, кандидат юридичних наук О.О. Чалий. На його думку, Україна є "невеликою" ( як Туреччина) європейською державою, яка, проте, здатна впливати на "великих" гравців. Ще однією перевагою України пан Чалий вважає її непрогнозованість для інших гравців. Україна, на його переконання, повинна проводити таку зовнішню політику, яка була б спрямована на об'єднання, а не зіткнення позицій провідних акторів на світовій арені. Він припустив можливість участі нашої держави у створенні спільного європейського простору від Лісабона до Владивостока у форматі 2+1. Україна в такому проекті повинна виступати активним посередником і отримувати користь від співпраці з обома сторонами. Мабуть, можна погодитися з паном Перепелицею, який вважає цей проект "чистою фантазією", що ніколи не буде реалізований, навіть якщо Україна докладатиме для цього зусиль. Головними причинами провалу такого проекту є не економічні та навіть не політичні чинники. На думку генерального директора Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова В.О. Чалого, Україна просто не має ресурсів для участі у двох альтернативних проектах, а тим більше − на їх поєднання. Тому питання співпраці з Митним союзом потрібно відкласти до осені, зосередившись виключно на підготовці до підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Основною проблемою України на шляху її інтеграції, у тому числі внутрішньої, є те, що відбулося в інших європейських постсоціалістичних країнах, але досі не відбулося в Україні - зміна старої комуністичної політичної еліти та позбавлення від "совкового" менталітету. Тобто наше суспільство повинно внутрішньо трансформуватися та інтегруватися. Україна за нинішніх умов виступає не комунікатором між сходом і заходом, як, можливо, нам хотілося б, а розділеною периферією, буферною зоною. Для внутрішньої інтеграції та трансформації, держава потребує консенсусу еліт та нової політичної генерації. У країнах Центральної Європи в 90-х роках внутрішній трансформації, у тому числі зміні еліт, сприяла така організація, як НАТО.

Зрештою питання інтеграції на захід чи на схід є насправді питанням цивілізаційного вибору України як країни та майбутнього України як держави.