Конфліктологія

Нагірний Карабах: ходжалинський геноцид
Парвана Тельман кизи Рустамова
25.04.2017, 16:47

УДК 94:327

Summary

The article examines political and legal aspects of the Armenian-Azerbaijani conflict over the territory of Karabakh and surrounding districts, describe the causes and consequences of the Khojaly genocide that Armenians committed during the conflict as a tragedy and crime of the XX century in the former Soviet Union.

Key words: Khojaly genocide, Karabakh, Armenian-Azerbaijani conflict, the resolutions of the Security Council of the UN, OIC.

Ходжалинський геноцид є трагедією XX століття. Азербайджанський народ протягом двохсот років є очевидцем політики етнічної чистки та геноциду, що реалізують вірменські націонал-шовіністи.

Вчиняючи насилля проти невинного народу, вірмени вдавались до актів терору. Чому саме Ходжали стало їх ціллю? Ходжали знаходиться на відстані близько 10 км на південний схід від Ханкенді на гряді гори Карабах.

Окупацію Ходжали вірмени вважали стратегічно важливим кроком, що передбачав знищення переважаючого населення, а саме етнічних азербайджанських тюрків, які проживали на території Нагірного Карабаху. Вірмени хотіли стерти з лиця землі ціле місто. Ходжали завжди було центром культурної та історичної спадщини азербайджанського народу [1].

Пізніше вірменська сторона визнала, що їх метою було знищення Ходжалинського плацдарму, звільнення дороги Аскеран - Ханкенді та захоплення аеропорту.

З жовтня 1991 року Ходжали потрапило в блокаду. Всі дороги до міста були закриті, тож єдиним транспортним засобом слугував вертоліт.

28 січні 1992 року над м. Шуша був збитий цивільний вертоліт. Загинуло 40 людей і зв'язок з очевидцями було обірвано. Місто обороняли добровольці та місцева поліція.

26 лютого 1992 року вірменські військові підрозділи здійснили масові репресії та звірячі вбивства в м. Ходжали (Азербайджан) із 7 тис. населенням. В результаті 613 осіб загинуло, близько тисячі стали інвалідами, 1 275 - потрапили до полону, у тому числі люди похилого віку, діти, жінки, які зазнали незбагненних мук, образ і приниження. Про долю 150 чоловік досі нічого не відомо.

Місто перебувало в блокаді чотири місяці, тому більша частина населення, серед якого переважали азербайджанці, була вимушена залишити цю територію.

Азербайджан не був готовий до війни, внутрішня політична нестабільність та слабка інформаційна політика, допомога Росії вірменам - усе це спричинило програш. Цей злочин не має залишитись без покарань.

Не зважаючи на те, що резолюції Ради Безпеки ООН мають юридичну силу і вимагають виведення вірменських збройних формувань з території Нагірного Карабаху та прилеглих районів, вони не реалізуються в односторонньому порядку. Вірменія ігнорує міжнародно-правові норми і має статус агресора. Завдяки проекту "Справедливість Ходжали" світ дізнався про злочин в Ходжали та про події в Нагірному Карабаху.

На жаль, сьогодні не приймаються нові міжнародно-правові акти щодо боротьби із геноцидом, але діючим залишаються положення Римського статуту та Конвенцій. Геноцид - є злочином, визнаним міжнародним правом. Геноцид є проявом агресії, де учасниками виступають люди або держави. Це найвища міра несправедливості, під час якої нівелюються усі моральні принципи та людська гуманність. Конвенція про геноцид вказує на об'єкт злочину - ним виступає національна, етнічна, расова, релігійна група. Вірмени з умислом вчинили цей злочин, вбиваючи дітей та жінок лише через їхню національну, етнічну та релігійну приналежність.

У нападі брав участь міністр оборони незаконного режиму Нагірного Карабаху - Оганян Мішеговіч, який очолював 366-й полк об'єднаних сил СНД. Азербайджанська сторона має повне право подати скаргу Міжнародному Суду ООН проти Вірменії та представників незаконного режиму Карабаху за акти геноциду, відповідно до Конвенції про геноцид 1948 року.

У доповіді організації незалежних спостерігачів "Меморіал", які відвідали зону конфлікту зазначається: "Жителі місті залишали свої домівки і навіть не могли взяти із собою необхідний мінімум свого майна. Як зазначали очевидці, полонених чоловіків били, неповнолітні дівчата зазнавали актів насилля. Начальник вірменської військової служби майор Хачатурян забороняв спілкуватися із полоненими наодинці - хоча б на декілька хвилин. В чотирьох померлих азербайджанців у м. Агдам (Азербайджан) були скальповані тіла [2].

Першою міжнародною парламентською організацією, що визнала події в Ходжали злочином проти людяності, була Організація Ісламської співпраці - 51 держава [3].

Позиція Ради Безпеки ООН у конфлікті за Нагірний Карабах та 7 прилеглих районів є визначеною у чотирьох її резолюціях (822, 853, 874, 884), що були підписані в ході війни - з 30 квітня по 12 листопада 1993 р. Відомо, що резолюції РБ ООН повинні виконуватися вчасно. На жаль, в складному переговорному процесі кожна із сторін намагається реалізувати лише те положення, що є вигідним для неї. Азербайджан вимагає від Вірменії виконати зазначені в резолюції положення про виведення окупаційних сил із семи районів Азербайджану та повернення туди біженців. Якщо навіть Нагірний Карабах - є спірною територією між сторонами, то сім районів, без сумніву, є окупованими. Таким чином, Азербайджан вимагає визначити статус Нагірного Карабаху міжнародним співтовариством. Адекватне трактування тексту резолюцій, за словами колишнього дипломата В. Казімірова, не можливе, оскільки ці документи були прийняті в самій розпал війни. Очевидно, що першочерговою вимогою було припинення вогню, воєнних дій та ворожих актів. У всіх чотирьох резолюціях про це зазначалося. Незважаючи на те, що перша резолюція була прийнята 30 квітня 1993 року, ситуація погіршувалася, наростав потік біженців та переселенців.

Резолюції РБ ООН щодо Нагірного Карабаху

Перша резолюція РБ ООН по вірмено-азербайджанському конфлікту "Резолюція РБ ООН № 822" була прийнята 30 квітня 1993 року. В ній зазначалося: "стабільність та безпека регіону під загрозою", висловлювалась стурбованість зростаючим потоком біженців і примусово переселених. РБ ООН закликала до припинення вогню шляхом призупинення окупації та воєнних операцій, вимагала виводу військ з окупованих земель. Наступна резолюція РБ ООН "Резолюція РБ ООН №853" була прийнята 29 липня 1993 року і передбачала вивід військ із окупованого Агдамського району Азербайджанської Республіки. Третя резолюція №874 РБ ООН затвердила підготовлений Мінською групою "обновлений графік невідкладних заходів", а також зазначила можливість досягнення врегулювання конфлікту на основі цього плану. В листопаді 1993 року була прийнята четверта резолюція РБ ООН №884, в якій висловлювалася стурбованість окупацією Зенгіланського району Азербайджанської Республіки. Рада Безпеки ООН висловлювала свою стурбованість щодо погіршення відносин між Вірменією та Азербайджаном. РБ закликала уряд Вірменії використати свій вплив для забезпечення дотримання вірменами нагірно-карабахського регіону Резолюцій (№822, №853). Рада засуджувала напади на регіони Азербайджану, вторгнення в Агдамський, Фізулінський та Кельбеджарський райони, вимагала негайного припинення воєнних дій [4].

План невідкладних заходів по реалізації Резолюції № 822 (1993 р.) РБ ООН було розроблено дев'ятьма державами Мінської групи. Обидві сторони підтримували цей план і проявили свою ініціативу для його швидкої реалізації. У листі постійного представника Італії Ф. Фульчі при ООН від 28 липня 1993 року Раді Безпеки ООН зазначалося: "Позиція місцевих керівників вірменської общини, які керуються більшою мірою воєнним, аніж дипломатичним характером, була жорсткішою. Захоплення Агдамського району не можна виправдовувати навіть з точки зору самооборони" [5].

Робота Мінської групи ОБСЄ часто критикується аналітиками як Вірменії, так і Азербайджану. На думку експертів, Мінська група займається не вирішенням нагірно-карабахського конфлікту, а його затягуванням. Через порушення режиму припинення вогню збільшується число жертв та поранених не лише серед військовослужбовців, а й серед цивільного населення, яке проживає поблизу кордонів. Мінська група не відповідає політичним інтересам сторін. Це пов'язано із політикою співголів - США, РФ, Франція, які офіційно проголосили свою позицію щодо цієї проблеми і не проявляють послідовності у розв'язанні конфлікту.

Позиція Організації Ісламського співробітництва

Організація Ісламського співробітництва (конференції) була створена у 1969 році на основі "Форуму ісламської конференції". В мусульманському світі ця організація була представлена як центральний орган, що об'єднував усі ісламські держави для тісної співпраці з метою впливу на події світового значення. Це міжнародне міжурядове об'єднання зі значним потенціалом та прикладом інтеграції на релігійній основі у міжнародних конфліктах виступає винятково на боці мусульман. Із 1975 року отримала статус спостерігача при ООН [6]. У 1991 році делегація ОІС прибула до Азербайджану з метою вивчення можливостей вирішення мирним шляхом вірмено-азербайджанського конфлікту. Були проведені обговорення за участю представників ООН, Вірменії, Туреччини, Росії. На XXI засіданні міністрів закордонних справ ОІС у 1993 року в Карачі була прийнята резолюція [7], у якій було суворо засуджено дії Вірменії, містився заклик про виведення збройних формувань з окупованих земель та мирне вирішення конфлікту. В резолюції 1994 року, що була прийнята в Марокко, зазначається: "Держави-члени закликають дотримання прийнятих РБ ООН резолюцій, зокрема положень щодо територіальної цілісності та суверенітету держави. Держави-члени вимагають від РБ ООН визнання агресії проти Азербайджанської Республіки, вжити відповідних заходів відповідно до глави XII Статуту ООН з метою забезпечення дотримання резолюцій. Придбані силовими методами землі не можуть бути визнані" [8]. Наступна резолюція "Про агресію Вірменії стосовно Азербайджану" була прийнята 1996 року в Джакарті. Майже у всіх політичних резолюціях організації засуджується одна сторона конфлікту - Вірменія. Це визначає позицію ОІС щодо нагірно-карабахської проблеми. У 2007 році Генеральний секретаріат організації засудив проведення виборів президента у Нагірному Карабаху як протиправного рішення, такого, що не відповідає нормам та принципам міжнародного права. Професор Е. Ігсаногли заявив про те, що така дія не має правових наслідків. ОІС - є першою міжнародною організацією, яка засудила дії Вірменії та виступила за територіальну цілісність Азербайджанської Республіки [9].

Отже, Азербайджансько-вірменський конфлікт щодо території Нагірного Карабаху є не вирішеною проблемою на пострадянському просторі. Причина у тому, що війна не є завершеною, незважаючи на міжнародно-правові акти, що передбачають припинення вогню. Однією з найтрагічніших сторінок цього конфлікту був Ходжалинський геноцид, що забрав життя багатьох безневинних людей. Сьогодні від скоєння цього злочину минуло вже 25 років. Але досі конфліктуючі сторони не досягли компромісу, незважаючи на міжнародно-правові зусилля держав та міжнародних міжурядових організацій. Попри це азербайджанський народ, сильний духом, ніколи не поступиться своєю землею.

Список першоджерел:

1. Xocalı - 1992.Heydər Əliyev İrsini Araşdırma Mərkəzi. Məsləhətçi: Asəf Nadirov. Baki - 2014. С.56

2. Доклад правозащитного центра "Мемориал" о массовых нарушения прав человека, связанных с занятием населенного пункта Ходлжалы в ночь с 25 на 26 февраля 1992 г. Вооруженными формированиями. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.memo.ru

3. Н.Самедоглу. Ходжалинськая резня - преступления против человечности. Газета Зеркало. 02.02.2010. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://archive.is/9H3yb

4. United Nations Security Council. Note by the President of the Security Council. Distr.General. S/26326. 18.08.1993. P.1. [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.un.org.doc.

5. Письмо постоянного представителя Италии при ООН от 28 июля 1993 года на имя председателя Совета Безопасности. ООН. Совет Безопасности. S/26184. 28.07.1993. [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.un.org.doc.

6. Шерьязданова К., Смагулова Д., Интеграционные институты: от организации Исламская конференция к организации Исламского сотрудничества. Статьи - ЕЭИ - № 2 (19 мая) 2013. - С.84.

7. Organization of Islamic Cooperation//Final Communiqué//21ST Conference of the foreign ministers Karachi, Islamic Republic of Pakistan, 4-8 Zul Qa'dah 1413H, 25 - 29 April 1993. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.oic-oci.org.

8. Organization of Islamic Cooperation//On the conflict Armenia and Azerbaijan//Resolution No. 11/22-P. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.oicoci.org.

9. Organization of Islamic Cooperation //The OIC Secretary General rejects the So-called "Presidential elections" in Nagorno - Karabakh. 19/07/2007. [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.oic-oci.org.

АНОТАЦІЯ

В статті аналізується політико-правовий аспект вірмено-азербайджанського конфлікту за територію Нагірного Карабаху та прилеглих районів, описуються причини та наслідки Ходжалинського геноциду як трагедії та злочину XX століття на пострадянському просторі.

Ключові слова: Ходжалинський геноцид, Нагірний Карабах, вірмено-азербайджанский конфлікт, резолюції Ради Безпеки ООН, ОІС.

АННОТАЦИЯ

В статье анализируется политико-правовой аспект армяно-азербайджанского конфликта за территорию Нагорного Карабаха и прилегающих к нему районов, описываются причины и последствия Ходжалынского геноцида как трагедии и преступления XX века на постсоветском пространстве.

Ключевые слова: Ходжалинский геноцид, Нагорный Карабах, армяно-азербайджанский конфликт, Резолюции Совета Безопасности ООН, ОИС.

<object classid="clsid:38481807-CA0E-42D2-BF39-B33AF135CC4D" id="ieooui"></object>