Геополитика

Мобілізація етнічних груп в умовах конфлікту
Галина Луцишин
07.11.2017, 09:09

Розкрито суть, передумови виникнення та можливі наслідки етнополітичної мобілізації, особливості політичної мобілізації етнічних груп в умовах конфлікту. Визначено основні чинники, що спричиняють політичну мобілізацію етнічності, зокрема, це політична та економічна нерівноправність у розвитку окремих етнічних груп, вплив етнорегіональних особливостей та етнічної батьківщини. Етнічні групи виступають із політичними вимогами, намагаються вплинути на розподіл влади, часто заявляють про підтримку окремих політичних партій чи створюють власні етнополітичні партії та етнічні рухи. Ключову роль у процесі політичної мобілізації етнічної групи відіграє етнічна еліта. Політична мобілізація етнічних груп найчастіше посилюється в період політичних та економічних криз у суспільстві, напередодні виборів, вона посилює політизацію етнічності, що сприяє визріванню та розвитку етнополітичного конфлікту.

Ключові слова: політична мобілізація етнічних груп, політизація етнічності, етнополітичні конфлікти, політична еліта, етнополітика.

 

The article covers the substance, preconditions and possible consequences of political mobilization of ethnic groups, defines special features of political mobilization of ethnic groups in the context of conflict. Most often, political mobilization of ethnic groups intensifies during political and economic crises in the society, before elections. It increases the politization of ethnicity, which often causes an ethnic and political conflict to mature.

Key words: political mobilization of ethnic groups, politization of ethnicity, ethnic and political conflicts, political elite, ethnic policy.

Постановка наукової проблеми та її значення. Впродовж останніх двадцяти років, одночасно з українським етнічним відродженням, розпочався етнічний ренесанс у середовищі інших етнічно-національних спільнот, які проживають на території України. У вивченні сучасних етнополітичних конфліктів особливе місце займає проблема політичної мобілізації етнічних груп. Політична мобілізація етнічності перетворює етнічні групи на політичну силу, сприяє тому, що вони виходять на політичну арену, заявляючи про свої інтереси та потреби. Процес політизації етнічності пов'язаний з політичними, економічними і територіальними претензіями етнічних еліт. Рівень політичної мобілізації етнічних груп залежить від багатьох чиників, зокрема, від політичної системи країни, етнічної структури держави, активності суб'єктів політики, діяльності політичних інститутів. Політична мобілізація етнічних груп найчастіше відбувається в умовах порушення прав окремих етносів, що є одним із чинників виникнення етнополітичних конфліктів.

Актуальність статті зумовлена перш за все тим, що вивчення та аналіз проблеми політичної мобілізації етнічних груп сприяє розумінню сучасних етнополітичних процесів та виробленню ефективної державної етнополітики. Також актуальність досліджуваної проблеми зростає у зв'язку із активізацією етнополітичних конфліктів, які поєднують як політичні так і етнічні чинники.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій політологічній літературі вивчення процесу політичної мобілізації етнічності є малодослідженим та дискусійним. Науковці по різному аналізують політичні аспекти функціонування етнічності, взаємовідносини етносів і держави, міжетнічні взаємини тощо.

Серед українських дослідників особлива увага у вивченні даної проблеми приділяється у працях таких науковців як Варзар І.М., Євтух В.Б., Римаренко Ю.І., Кресіна І., Крисаченко В.С., Колодій А.Ф., Котигоренко В., Картунов О.В., Майборода О., Рудакевич О.М., Примуш М.П. та ін. Також актуальними є і праці зарубіжних науковців - Б.Андерсона, Р. Брюбейкера, В. Кимлічки, Е., Лейпхарта, Е.Сміта, Дж. Ротшильда, Е.Шилза, Ф.Шміттера та ін.

Мета і завдання дослідження - аналіз основних підходів щодо розуміння процесу політичної мобілізації етнічності, з'ясування особливостей політичної мобілізації етнічних груп в умовах конфлікту.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів. Сьогодні у політологів немає одностайної думки щодо визначення причин та умов політичної мобілізації різних етнічних груп. Процес політизації етнічних груп відбувається лише в поліетнічному суспільстві, де у відносинах між етнічними та національними групами можливі нерівність та дискримінація. Поштовхом до активізації мобілізаційних процесів етнічних груп можуть бути різні чинники, зокрема, характер відносин між титульним етносом та національними меншинами, історичні чинники, етнічні стереотипи, соцільно-економічні відносини, політична та економічна нерівноправність у розвитку окремих етнічних груп, вплив етнорегіональних рухів у сусідніх державах, зокрема вплив етнічної батьківщини.

Український дослідник М. Примуш визначає етнополітичну мобілізацію як процес, за допомогою якого група, що належить до однієї етнічної категорії в боротьбі за політичну владу і лідерство з членами іншої/інших етнічних груп або державою маніпулює етнічними звичаями, цінностями, міфами та символами в політичних цілях, використовуючи їх як головний ресурс заради отримання загальної ідентичності і политичної/державної організації групи [11]. Також у процесі політичної мобілізації етнічних груп провідну роль відіграють такі чинники як відновлення та актуалізація етнічних традицій і культури, політизація культурних чинників розвитку етносу, політична інституалізація етнічності. Звичайно, політизація етнічності може відбуватись як легітимними і толерантними методами, так і через протистояння та конфлікти. Виділяють і такі конфліктні ризики етнічного характеру як співвідношення частки титульного населення держави і частки національних меншин; наявність етнотериторіальних претензій; порушення прав людини за етнічною ознакою; міжетнічне протистояння.

Демографічна, політична і організаційна сили етнічних груп є різними, адже одні з них утворюють маленькі локальні громади, а інші відіграють важливу роль у суспільстві. Найчастіше умови існування окремих етнічних груп визначають відносини між більшістю суспільства та меншинами. Обидві ці групи можуть існувати або у стані неприйняття чи ворожості, або демонструвати взаємну толерантність і доброзичливість. Також можливі проміжні стани, скажімо, коли стосунки не є ворожі, але етнічні групи ізольовані, байдужі, не сприймають одна одну або ж співпрацюють тільки за необхідності. Перехід від однієї фази до іншої завжди вимагає згоди, а погіршитися співіснування може дуже швидко, часто під впливом несподіваних подій, які дошкуляють обом спільнотам.

Відомий український дослідник О. Картунов наголошує, що вивчаючи проблему політизації етнічних груп, варто уникати погляду на етнічну сферу людського буття як на друго-чи третьорядну у порівнянні з економічною чи політичною; не розглядати політизацію етнічності як хаотичний і таємничий процес; не вважати політизовану етнічність однозначно негативним або однозначно позитивним феноменом; позбутись думки про політизовану етнічність як перешкоду на шляху модернізації та інтеграції; не романтизувати, не ідеалізувати, але й не демонологізувати політизовану етнічність, не залякувати нею себе і людей та ін. [ 4].

Аналізуючи мобілізацію етнічних груп, науковці часто її розглядають як етап етнічного відродження або рівень розвитку етнічного конфлікту. На етапі мобілізації етнічності відбувається перехід від організаційного згуртування етнічної групи до її політичної консолідації навколо спільної ідеї, яка спрямована на захист культурних, політичних, економічних та інших інтересів. Ключову роль у процесі політичної мобілізації етнічної групи відіграє етнічна еліта, яка формує спільну програму дій, ініціює мобілізаційні процеси. Практика показує, що політична мобілізація етнічних груп найчастіше посилюється в період політичних та економічних криз у суспільстві, напередодні виборів. Етнічні групи виступають із політичними вимогами, намагається вплинути на розподіл влади, іноді заявляють про підтримку окремих політичних партій чи створюють власні етнополітичні партії та етнічні рухи. Світовий досвід показує, що етнічні групи застосовують як легальні, так і нелегальні методи політичної боротьби, що часто переходить у відкриту форму боротьби аж до застосування насильства.

Природа політичної мобілізації значно змінюється залежно від контексту політичної системи, адже різним суспільствам відповідають різні типи політичної мобілізації. Аналізуючи питання політизації етніних груп, на нашу думку, варто розглянути три рівні мобілізаційних процесів: 1) латентний рівень, на якому перебувають більшість етнічних груп, які лише формально заявили про своє існування, вони швидко асимілюються; 2) організаційний рівень, коли етнічні групи створюють етнічні громадські організації, активно розвивають інтеграційні процеси, для них властиве компактне проживання, усвідомлення своєї окремішності, прагнення до забезпечення своїх культурних, мовних, освітніх потреб, а також наявність лідерів, які активізують роботу національних громад. На цьому рівні етнічні групи є активними як у внутрішньодержавних процесах, так і на рівні міждержавних відносин ( є членами національних міжнародних організацій, беруть участь у міжнародних акціях тощо); 3) політичний рівень, на якому знаходяться багаточисельні етнічні групи, які створили власні політичні рухи та партії, ведуть боротьбу за владу. Часто партії, створені за національною ознакою, мають антисистемний та дезінтеграційний характер.

Визначальним для політичної мобілізації етнічних груп на політичному рівні є поява лідера або ж певної інституції, які фокусують проблему, що потребує вирішення і яка впливає на їх розвиток. Процес політичної мобілізації етнічних груп призводить до створення громадських організацій, політичних організацій за національною ознакою. Питання представництв різних етнічних груп в органах влади існує як для традиційно поліетнічних, так і для доволі однорідних в етнічному плані держав. Ця проблема існуватиме доти, доки існуватимуть нації, народності, національні меншини. Загроза асиміляції етнічних груп значно посилює прагнення до збереження своєї національної ідентичності, що завжди переходить у площину політичних відносин та необхідності прийняття політичних рішень. Розбіжність інтересів етнічних груп у межах єдиної держави породжує дестабілізацію громадського життя і створює загрозу конституційному порядку.

Законодавство ряду країн обмежує участь етнічних груп у владі, оскільки їх присутність вносить вірогідність виникнення внутрішньої опозиції в державі, результатом чого може стати виникнення загроз цілісності держави. Проте більшість держав підтримують присутність представників національних меншин в органах влади і вважають, що це знімає етнічну напругу в суспільстві, запобігає виникненню етнічних конфліктів.

О. Майборода підкреслює, що врахування етнічного чинника має бути обов'язковим елементом передвиборної стратегії. Водночас не можна випускати з поля зору й те, що наголос на етнічному чиннику в передвиборній боротьбі стимулює "політизацію етнічності". Політизація етнічних суб'єктів - це найчастіше реакція на той або інший вид політичної поведінки влади та форма самозахисту [8, с.20].

Політична мобілізація етнічності неможлива без етнічної консолідації. Цей процес набуває розвитку у часи виникнення небезпеки чи загрози для існування етносу як цілісності, або у переламні історичні періоди, коли перед етносом відкриваються перспективи й можливості піднесення на вищий щабель історичного буття. Етнічна консолідація може здійснюватись в умовах загального протистояння, коли домінують ідеї етноцентризму і міжетнічної ворожнечі. Етнічну консолідацію поділяють на внутрішньоетнічну і міжетнічну консолідацію. Під внутрішньо етнічною консолідацією, розуміються процеси внутрішнього зміцнення й збільшення окремого етносу завдяки поступовому зникненню культурно-мовних та побутових відмінностей між субетносами та/чи етнографічними групами, а також зростанню загальноетнічної свідомості. Міжетнічна консолідація розглядається як процес об'єднання кількох споріднених етнічних спільнот в одну, нову, більш велику спільноту.

Виділяють три етапи процесу політизації етнічності [9, c. 539]: 1) набуття політичної свідомості; 2) політична мобілізація (перетворення етнічності із культурного або соціального чинника на політичну силу); 3) вихід на політичну арену. Політична мобілізація еносів значною мірою залежить від того, чи компактно проживають представники етносу чи дисперсно. Розглядаючи діяльність етнічних меншин як певних інституційних структур, варто зауважити, що практично завжди ці об'єднання існують у системі політичних інститутів держави загалом.

Слід також визнати, що політична мобілізація національних меншин України останнім часом є особливо динамічною. Не секрет, що поліетнічний склад України так чи інакше відбивається на позиціях різних політичних сил і, своєю чергою, використовується ними у своїх політичних цілях. Досвід показує, що більшість національних товариств співпрацюють з політичними партіями. Практика свідчить, що нинішня етнополітична ситуація в Україні характеризується підвищенням ролі національного фактора в суспільно-політичному житті держави, зокрема спостерігається зростання національної самосвідомості етнічних груп, їх самоорганізації та активізація ними пошуків різноманітних форм реалізації своїх запитів та потреб; політизація етнічних груп та посилення взаємозв'язку між політичною та міжетнічною стабільністю; консолідація частини етнічних груп навколо державотворчих процесів; інтеграція національних меншин у внутрішньодержавні процеси.

Практика показує, що етнічний чинник в країнах Східної і Західної Європи діє доволі по-різному. Зокрема, в парламентах Іспанії, Італії є кілька етнічних партій. Хоч загальнонаціональні партії в цих державах доволі критично ставляться до етнополітичних партій, та відносини між більшістю та меншістю є доволі конструктивними. У багатьох країнах Західної Європи заохочують участь організацій національних меншин у складі правлячої більшості. Розширення ЄС внесло певні корективи у національне законодавство країн Східної Європи щодо міжнаціональних відносин. Наприклад, у Румунії представництво меншин у парламенті спеціально визначено Конституцією, зокрема, у 2000 році у парламенті Румунії було 18 представників національних меншин, а угорці подолали п'ятивідсотковий бар'єр [10, с.4]. Цікава ситуація щодо етнічних груп склалась у Словаччині, зокрема, в країні виділяють три найчисельніші національні групи: угорці (11 %), русини (5 %) та роми (5 %), однак становище цих трьох груп абсолютно різне. Угорці активно представлені у всіх владних структурах, вони позитивно вплинули на приєднання країни до ЄС. У Словаччині угорська меншина, що становить 9,7 % усього населення, створила Словацьку угорську коаліційну партію (СУКП), що бере участь у правлячих коаліціях, починаючи з 1998 року. В період між виборами 1998 і 2002 років СУКП призначила віце-прем'єр-міністра, двох міністрів і державного секретаря в міністерстві освіти [1, с.24].

Одним із результатів політизації етнічності є розвиток та діяльність етнополітичних партій. Процес розвитку етнополітичних партій є доволі тривалим, зокрема, з кінця XIX ст. у більшості країн Європи етнічні чинники стають доволі впливовими у політичному житті держав. Етнічні спільноти починають створювати власні політичні партії з метою відстоювання своїх інтересів в органах влади. Зокрема, на початку XX ст. в Австро-Угорщині існували німецька, угорська, чеська, польська, русинська, словенська та італійська партії. Подібна ситуація склалася в Чехословаччині, Німеччині та Англії. Проте активне наукове вивчення етнополітичних партій починається лише у другій половині XX ст.

Сьогодні партії етнічних груп існують як в розвинутих демократичних так і недемократичних країнах. Етнополітична партія - партія, члени якої відстоюють інтереси окремої етнічної групи, мають намір представницьким чином брати участь в політичному житті держави, у якій проживають [3, c. 217]. Діяльність етнополітичних партій в демократичних країнах чітко регламентована законодавством і не виходить за межі дозволеного законом, однак у деяких країнах етнополітичні партії заборонені законодавством.

Виділяють різні типи етнополітичних партій: партії титульних етносів, партії корінних народів та партії національних меншин. Роль етнічних партій може бути різною, зокрема, у стабільних демократичних країнах вони найчастіше захищають права національних меншин, а в перехідний етап розвитку держави етнічні партії можуть сприяти виник­ненню та загостренню міжетнічних конфліктів. Позитивним прикладом діяльності сучасних етнополітичних партій у країнах Європи можна назвати партії угорців у Словаччині та Румунії, албанців у Македонії, фризів у Нідерландах, поляків у Литві [10, с.2].

Сьогодні питання існування етнополітичних партій залишається доволі неоднозначним, оскільки більшість науковців наголошує на тому, що створення та розвиток таких партій значною мірою сприяє загостренню міжетнічних конфліктів, протистоянню титульного етносу та національних меншин. Етнополітичні партії можуть створюватись в результаті розвитку етнічних конфліктів, а також вони своєю діяльністю можуть спричиняти етнічні конфлікти.

З 90-х років в Україні теж створюються етнічні партії, зокрема за роки незалежності в нашій державі було створено близько 20 етнополітичних партій. Зокрема, серед найактивніших можна згадати: Демократичну партію угорців України, Політичну партію "КМКС" Партії угорців України", партію "Русский блок" (попередня назва - партія "За Русь единую"), "Російську партію Криму". Якщо загально характеризувати ці партії, то можна наголосити, що майже усі етнічні партії є нечисельними, їх діяльність найчастіше має регіональний характер і залежить від компактного проживання етноспільноти. Окремі етнополітичні партії мають чіткий дезінтеграційний характер, загострюють міжетнічне протистояння в регіоні.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Отже, вивчення та аналіз проблеми політичної мобілізації етнічних груп є актуальним і важливим питанням сучасної політичної науки. Політична мобілізація етнічних груп змінюється залежно від контексту політичної системи. Важливу роль для політичної мобілізації етнічних груп на політичному рівні відіграє поява лідера або ж певної інституції, які фокусують проблему, що потребує вирішення і яка впливає на їх розвиток. Процес політичної мобілізації етнічних груп призводить до створення громадських організацій, політичних організацій за національною ознакою, етнополітичних партій. В умовах України важливо, щоб відбувалась консолідація етнічних груп навколо державотворчих процесів, етнічні групи не перетворювались на опозицію, а інтегрувались у внутрішньодержавні процеси. Етнополітичні конфлікти важко врегулювати, політизація етнічності лише посилює конфлікту взаємодію, і тому важливо щоб етнічні групи інтегрувались у внутрідержавні процеси.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, вра­хування міжнародного досвіду / за заг. ред. Ю. Тищенко. - К. : Український незалежний центр політичних досліджень, 2004. - 124 с.

2. Брюбейкер Р. Переобрамлений націоналізм. Статус нації та національне питання у новій Європі / Роджерс Брюбейкер ; [пер. з англ. О. Рябов]. - Львів : Кальварія, 2006. - 280 с.

3. Варзар І.М. Політична етнологія: пропедевтичний курс /
І.М. Варзар. - К. : ДП "Вид. "Персонал", 2011. - 354 с.

4. Грох М. Консенсусное объяснение формирования наций /М. Грох // Во­просы Философии . - 2011. - № 1. - С. 27-37.

5. Картунов О. В. Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник [Електронний ресурс] / О. В. Картунов. - Режим доступу: http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-28.html

6. Котигоренко В. Ризики для держави в контексті етнополітичних загроз соціальній стабільності [Електронний ресурс] / Віктор Котигоренко. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/articles/2003/03klinko.htm.

7. Крисаченко В. С. Етнополітична стабільність України в міжна­родному констексті / В. Крисаченко // Стратегічна панорама. - 2009. - №4. -
С. 79-87.

8. Майборода О. Етнічна карта на парламентських виборах не стане козирною: не той розклад / О. Майборода // Контекст. - 2001. -
№11. - С. 18-25.

9. Мала енциклопедія етнодержавознавства / Ю.І. Римаренко (від. ред.). - К. : Генеза, 1996. - 942 с.

10. Москаленко Д. Партии национальных меньшинств в Украине : воспоминания о будущем / Д. Москаленко // Моя Батьківщина. - 2006. -
11-31 жовт. - С.2-15.

11. Примуш М.В. Етнополітична мобілізація як фактор зародженя та розвитку етнополітичних конфліктів / М.В.Примуш // Освіта регіонів. 2009. - №9. - С.

Луцишин Г. И. Политическая мобилизация этнических групп в условиях конфликта

В статье раскрыта суть, предпосылки возникновения и возможные последствия политической мобилизации этнических групп, определены особенности политической мобилизации этнических групп в условиях конфликта. Политическая мобилизация этнических групп чаще всего усиливается в период политических и экономических кризисов в обществе, накануне выборов, она укрепляет политизирование этнические группы, что часто способствует вызреванию этнополитического конфликта.

Ключевые слова: политическая мобилизация этнических групп, политизирование етносы, этнополитические конфликты, политическая элита, этнополитика.

Відомості про автора:

Луцишин Галина Іванівна - завідувач кафедри політології та міжнародних відносин Національного університету "Львівська політехніка", доктор політичних наук, професор.

Національний університет "Львівська політехніка"

вул. Степана Бандери, 12, Львів, Львівська область, 79000 ‎

e-mail: l_halyna@ukr.net

Львів, вул. Масарика 2/101

Тел. 097 -3427405

Halyna Ivanivna Lutsyshyn,

Doctor of Political Science, DocentProfessor of the Department of Political Science and International Relations

National University Lviv Polytechnics