Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Геополитика

Міжнародна політика США: від Трумена до Трампа
Сергій Толстов
03.10.2017, 09:25

УДК 94: 327.53-57 (100)

Summary

The US foreign policy during 2017 reflected the profound changes in the global processes of recent decades. The revision of the foreign policy preferences is partly due to the pre-election promises of President Donald Trump and the intention of his administration to strengthen the position of the American economy. Some cases may be explained by the lack of "easy solutions" allowing to resolve with minimum losses a number of crises that occurred in the previous years. The list of such conflict issues include the nuclear threat from the North Korea, suppression of the "Islamic state", terrorism in the Middle East, the war in Afghanistan, Ukrainian-Russian conflict etc. From the conceptual point of view President Trump's foreign policy reflects the search for a new grand strategy, applicable to the multipolar world of the 21st century. It is likely that the new U.S. grand strategy will be closer to the offshore balancing model than to the traditional power and political preponderance, laid down by the Truman doctrine in the late 1940s.

Keywords: foreign policy, international security, international system, strategy, domination, offshore balancing

У пошуку нових підходів

Обрання Д. Трампа президентом США порівнюють з глобальним політичним землетрусом. Під час виборчої кампанії зовнішньополітичні пріоритети нової адміністрації були окреслені лише в загальних рисах. Згодом, у посланні до Конгресу США (28 лютого 2017 р.) президент Д. Трамп обіцяв зосередитися на боротьбі з ісламським екстремізмом та знищенні "Ісламської держави" як його матеріального втілення, відновленні виробничого потенціалу американської економіки, захисті кордонів від небажаних іммігрантів та реформуванні НАТО. Вимоги нової адміністрації до союзників і партнерів у межах НАТО, на Близькому Сході та в Тихоокеанському регіоні стосувалися "справедливого розподілу" військових витрат та більш активної участі дружніх країн у стратегічних і локальних воєнних операціях. Попри підтвердження наміру дотримуватися зобов'язань перед партнерами і союзниками, Трамп наголосив, що бачить своє завдання в тому, аби "представляти США, а не весь світ" [8].

Формування зовнішньої політики адміністрації Д. Трампа було позначене низкою заяв, рішень і проектів, які суттєво різняться від уподобань попередників. Серед них:

- Вихід з угоди про Транстихоокеанське партнерство (TPP) згідно указу Трампа від 24 січня 2017 р.

- Перегляд умов участі США в північноамериканській зоні вільної торгівлі (НАФТА), яка охоплює США, Канаду та Мексику.

- Оголошення про вихід США з Паризької угоди про попередження кліматичних змін (1 червня 2017 р.).

- Розконсервація родовищ енергоресурсів на території США. В енергетичному плані адміністрації Трампа стверджується, що досягнення "революції, яку спричинив видобуток сланцевої нафти та газу", мають відкрити нові можливості для використання запасів енергоресурсів, які оцінюються в $50 трлн. Доходи від їх видобутку мають спрямовуватися на будівництво доріг, шкіл, мостів та суспільної інфраструктури [9].

Зміст проголошеного Трампом курсу "Америка понад усе" полягає в глибокому перегляді орієнтирів та засобів міжнародного позиціонування. Адже фінансування зусиль аби утримати статус світового лідера, разом з витратними військовими кампаніями у віддалених регіонах, стали надмірним тягарем для економіки і фінансової системи США. Не дивно що нова адміністрація почала шукати причини відставання Америки від інших розвинених країн, які спромоглися скористатися перевагами лібералізації торгівлі та прискореного технологічного розвитку. На загал феномен Д. Трампа полягав у тому. що він наважився безапеляційно поставити питання про те, чи вартий статус глобального лідера тих витрат і збитків, які випливають з надмірних зобов'язань військового і політичного характеру в третіх країнах. Втім різкість та епатажність багатьох кроків нової адміністрації призвела до втрати довіри й поширення репутації США як слабко передбачуваного партнера. Як стверджував керівник Eurasia Group К. Купчан, "відкинувши Паризьку угоду, посіявши сумніви в НАТО та знищивши TТП, президент Трамп обрав шлях згортання того світового порядку, в якому США були лідером. За цих обставин політичному керівництву США, попри безперечні силові переваги, що гарантують цій державі роль гегемона, буде набагато складніше просувати власні інтереси. Якщо глобальний прогноз Eurasia Group "Головні ризики 2017 року" справдиться, світ очікуватиме геополітична рецесія, позначена тим, що жодна країна не зможе виконувати глобальні лідерські функції. Однак якщо США відмовляться від одностороннього забезпечення оборонних потреб своїх союзників та фінансування відповідних програм, це не означатиме, що інші країни зможуть, як приміром Німеччина чи Росія, або захочуть, як у випадку з Китаєм, перебрати на себе лідерські функції [10].

Проекти, запропоновані адміністрацією Д. Трампа, передбачають створення регіонального союзу держав Перської затоки та формування енергетичного альянсу "країн Тримор'я", розташованих між Балтійським, Чорним і Адріатичним морями (Австрія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Румунія, Угорщина, Хорватія та Чехія). Під час першого зарубіжного візиту до Саудівської Аравії (20-21 травня 2017 р.), де Трампа зустрічали лідери 55 країн ісламського світу, було запропоновано утворення арабського військово-політичного угруповання, спроможного діяти як регіональний аналог НАТО. Основними учасниками "арабського НАТО" бачаться Саудівська Аравія, ОАЕ, Єгипет та Йорданія. Мета такого союзу полягає в боротьбі з тероризмом та стримуванні Ірану. При цьому саме Саудівська Аравія розглядається як бажаний регіональний лідер, здатний забезпечити політичне згуртування країн регіону і фінансову підтримку нового проекту. Попутно під час візиту Трампа до Ер-Ріяда американська делегація підписала низку угод на загальну суму $280 млрд., серед яких $109,7 становлять контракти на постачання озброєнь. Водночас саудівське керівництво пообіцяло інвестувати в американську економіку $250 млрд.

Зміст енергетичного діалогу, який став предметом зустрічі Трампа з лідерами "країн Межімор'я" у Варшаві (6 липня 2017 р.), полягає в готовності США постачати країнам регіону енергоносії з метою скорочення їх залежність від російського газу. Головним бенефіціаром нового енергетичного проекту вважається Польща, яка претендує на роль регіонального енергетичного хаба. Окрім цього під час візиту Трампа до Варшави міністерства оборони Польщі і США підписали протокол про наміри Польщі закупити американські комплекси ПРО Patriot у найсучаснішій комплектації. На додаток до масштабного оновлення польської авіації та її переоснащення крилатими ракетами, зміцнення польського потенціалу протиракетної оборони має нейтралізувати російські системи "Іскандер", розміщені у Калінінградській області.

Початкові кроки президентства Трампа свідчать, що попри силові переваги та значно більші, ніж в інших країн військові та дипломатичні можливості, лідерство США не є автоматичною статусною функцією. Особливо гостра критика з боку опонентів пов'язана з вимогами адміністрації Трампа щодо вирівнювання військових витрат серед союзників по НАТО. Відзначимо, що така вимога не стала несподіванкою. Адже президент Б. Обама, принаймні на двох останніх самітах НАТО за його участю, теж вимагав від європейців збільшити оборонні витрати до 2% ВВП. Проте лише Трамп наважився відкинути політкоректність і розпочати відверту дискусію про матеріальну ціну безпекових гарантій.

На разі оборонні видатки США становлять 3,6% ВВП, Франції та Великої Британії - бл. 2%, а Німеччини - 1,19% ВВП. Досягнення усіма членами НАТО узгодженого мінімального рівня витрат на військові потреби збільшило б оборонний бюджет ФРН на 30 млрд євро на рік, а загалом, якщо брати до уваги решту країн Європи та Канаду, призвело б до збільшення воєнних витрат союзників на суму бл. 100 млрд євро.

Німецьке керівництво висловило відверте роздратування з приводу вимог адміністрації США про збільшення військових асигнувань, посилаючись спочатку на те, що ФРН надає слаборозвиненим країнам допомогу на потреби розвитку, а також на витрати, пов'язані з мігрантами та біженцями. Втім, закидаючи Трампу відмову від виконання ролі добровільного гаранта безпеки західного світу, уряд ФРН усвідомлює неготовність країн Європи забезпечувати високий рівень обороноздатності власними силами. Хоча за офіційними показниками США фінансують 45,9% спільного бюджету НАТО, європейська оборона в переважній мірі забезпечується американським командуванням та залежить від американських озброєнь. Умовний потенціал європейських армій оцінюється в 1/10 від військового потенціалу США. Окрім цього, основна частка воєнних витрат європейців іде на утримання персоналу за рахунок недофінансування технічного оснащення та забезпечення придатності до використання техніки та озброєнь.

На думку багатьох експертів, хоча закиди Трампа про перегляд часток військових витрат загалом справедливі, адміністрації США все ж варто знайти способи довести, що США намагатимуться забезпечувати власні інтереси не за рахунок друзів і партнерів, а новий "американський патріотизм" сумісний з традиційною "глобальною відповідальністю". З цього приводу президент американської Ради з міжнародних відносин Р. Хаас доводить, що зміна орієнтирів політичного курсу США може суттєво загострити "кризу попереднього порядку" (old order) [11]. Аби запобігти цьому, зовнішньополітичні орієнтири США мають гармонізуватися з інтересами основних партнерів. Для цього потрібно:

- Продовження традиційного підходу до проблем Східної та Північно-Східної Азії (припинення ракетно-ядерних програм КНДР, прагматична співпраця з Китаєм, підтвердження зобов'язань перед союзниками, відновлення переговорів з угоди про Транстихоокеанське партнерство).

- Підтримка стабільності в Європі, оскільки ерозія ЄС і його розпад стануть серйозним ударом не тільки по ключових американських союзниках, але й по самих США.

- Сприяння обороноздатності України (Україна не має перспективи членства в НАТО, однак продовження санкцій проти Росії потрібне доти, доки її агресивні дії не припиняться, а Крим не буде повернуто).

- США слід наполягати на повному виконанні ядерної угоди з Іраном, протидіяти його регіональним амбіціям та розробити способи стримування іранських ядерних планів після закінчення терміну дії угоди .

Однак ключовим аспектом, що визначає статус США в міжнародній взаємодії, залишається питання про те, чи готова адміністрація Трампа забезпечувати відповідальну поведінку як учасника міжнародної системи. На думку Р. Хааса, це передбачає поєднання інтересів та ідеалів, підтримку міжнародної допомоги та розвитку, пом'якшення риторики в питаннях торгівлі та протекціонізму, запобігання швидкому збільшенню боргу. Загальний висновок полягає в тому, що стратегічним пріоритетом американської зовнішньої політики має бути "збереження і адаптація" післявоєнного світового порядку, а не його руйнування, аби США й ті, хто готові до співпраці, могли краще впоратися з регіональними та навіть глобальними викликами. В цьому сенсі колишні невдачі США видаються наслідком перебільшення власних можливостей, а не необхідністю захищати світовий порядок [11].

Суперечки з приводу причин і винуватців успіху незахідних країн та нестабільного становища США в перебігу сучасної міжнародної конкуренції, мають скоріше риторичне значення. Натомість висновки, що їх роблять європейські оглядачі, зумовлені цілком практичними міркуваннями. Адже, на думку директора Carnegie Europe Т. Валашека, президент США Трамп не тільки розійшовся з Європою в думках щодо низки питань на кшталт зміни клімату. "Він фактично вважає (європейський) континент джерелом проблем Америки. ... Завдання, що стоїть перед європейськими урядами у цей час, полягає в тому, аби провести межу такими між питаннями, як стримування Росії, де допомога США залишається необхідною, і такими, як зміна клімату, де США постають як перешкода. Європейським лідерам потрібно створити альтернативні коаліції й ризикнути своїми виборцями задля розв'язання трансатлантичних проблем".

Старший науковий співробітник Carnegie Europe П. Вімонт стверджує, що "в Європи немає іншого вибору, ніж узяти майбутнє в свої руки. Поки Трамп дотримується внутрішніх пріоритетів, очікувати на рішення Вашингтона не має ніякого сенсу. Ця нова реальність відкриває двері для більш глибоких відносин з країнами, з якими Європа не наважувалася занадто тісно співпрацювати. Йдеться про Китай, Індію або навіть Росію. І це розширення партнерства буде охоплювати безліч галузей: торгівлю, інвестиції, безпеку, міграції і, природно, зміни клімату" [12].

Під впливом гострих дискусій та загострення суперечностей, зумовлених перемогою Д. Трампа, його політична програма вимушено корегується відповідно до розстановки сил у владних структурах, ситуації в країні та настроїв усередині вельми строкатої республіканської партії. Попри відмову від традиційних установок і спроби перегляду основних постулатів зовнішньополітичного курсу, адміністрація Трампа має враховувати настрої політичного істеблішменту, який представляють республіканці та демократи в Конгресі США. Закон про "Протидію супротивникам Америки за допомогою закону про санкції", схвалений Конгресом у липні 2017 р., консолідував обмеження, запроваджені проти Ірану, Російської Федерації та Північної Кореї, чим поставив подальші дії президента та уряду під нагляд з боку законодавчого органу.

Законодавче закріплення санкцій означатиме зміцнення ролі Конгресу в регулюванні санкційних режимів проти найбільш відвертих "супротивників Америки". Принагідно Конгрес ухвалив окреме визначення, яке стосується ст. 5 Північноатлантичного договору 1949 р. та підтверджує принцип колективної оборони між його членами. Разом з тим, "санкційний акт" спростував розрахунки російського керівництва на розподіл геополітичних сфер впливу в форматі "концерту" великих держав або формальної змови на кшталт "Ялти-2".

Водночас вагомим наслідком ухвалення закону стало чергове загострення суперечностей між США та ЄС, адже односторонній підхід до міжнародних проблем демонстративно підтримало керівництво республіканців та демократів. Конгрес закріпив право президента США запроваджувати санкції проти європейських компаній, які беруть участь у спільних енергетичних проектах з російськими корпораціями зі значною часткою державної участі. Такі ж обмеження можуть застосовуватися і до торговельно-інвестиційних зв'язків європейців з Іраном. Утім, допоки санкції проти Росії не створюють значної загрози для європейських компаній, перспектива торговельної війни між США і ЄС залишається умовною загрозою. Натомість згортання механізму регулярних політичних консультацій між США та провідними країнами ЄС вже відчувається в багатьох сферах, включно з підходами до української проблематики. На це зокрема впливає й невизначеність цілей політичного керівництва США в багатьох питаннях, за винятком хіба що перегляду наслідків глобалізації, реіндустріалізації американської економіки та зміни співвідношення сил.

Специфіка міжнародної взаємодії все більше віддзеркалює ментальні особливості багатополярної міжнародної системи, стан якої важко визначити в чітких формулюваннях "холодної війни", "холодного миру" чи інших подібних дефініцій. Співіснування і взаємодія конкуруючих суб'єктів не вписуються в схеми абстрактної дружби чи суцільної ворожнечі, а застосування абсолютних моральних критеріїв виглядає неспроможним дати адекватну оцінку реальним явищам міжнародного життя.

Засади та обмеження мирного співіснування спонукають розділяти зміст відносин між провідними державними акторами на автономні смислові блоки, які мають різне значення та різну вагу з точки зору інтересів тієї чи іншої країни. На практиці це означає налагодження зв'язків довкола пріоритетних проблем шляхом виокремлення та "ізоляції" тем потенційного діалогу. За такого підходу питання, у вирішенні яких зацікавлені правлячі кола тієї чи іншої провідної держави, відокремлюються від конфліктних проблем, щодо яких узгоджений чи хоча б навіть компромісний підхід вважається неможливим, небажаним або недоцільним. Саме тому й виникають труднощі з визначенням змісту низки ініціатив, які не узгоджуються з загальним політичним курсом США та країн ЄС або взагалі створюють враження фрагментарного підходу.

При поверховому огляді процес формування зовнішньополітичного курсу адміністрації Трампа виглядав як доволі хаотичний і непослідовний. Однак такі оцінки справедливі лише частково. Основні суперечності пояснювалися різними уподобаннями двох угруповань в оточенні Трампа. Перше з них представляє Дж. Кушнер, зять і старший радник президента Трампа. Вважається що саме він ініціював близькосхідні проекти, які полягають в розмежуванні зон інтересів США та Росії в Сирії, зміцнення зв'язків з Ізраїлем, усунення ідеологічних суперечностей та зближення з Туреччиною, послаблення Ірану та поновлення арабо-ізраїльського діалогу.

Другий центр політичного планування очолював С. Беннон, керівник завершального етапу виборчої кампанії та до серпня 2017 р. - перший помічник президента. Його зовнішньополітична концепція, зосереджена на Азійсько-Тихоокеанському регіоні, передбачала використання північнокорейської ядерної проблеми як засобу стримування за "замирення" Китаю, керівництву якого було запропоновано визнати регіональне домінування США.

На користь того, що Трамп частково застосував обидві концепції, свідчили демонстративний ракетний обстріл військової бази в Сирії (7 квітня 2017 р.) та синхронне збільшення військової активності в трикутнику США - Японія - Південна Корея. Однак попри відверту демонстрацію воєнної сили, стан справ у Сирії та криза на Далекому Сході не наблизилися до розв'язання у бажаному напрямі.

Третій осередок зовнішньополітичного планування представлений штатними функціонерами адміністрації: міністром оборони Дж. Меттісом, радником з питань національної безпеки Г. Макмастером та главою апарату Білого дому Дж. Келлі (з лютого 2017 р. - міністр внутрішньої безпеки; призначений на нову керівну посаду 31 липня 2017 р.). Вплив представників силового блоку поволі зростає, що знайшло відбиток у ставленні до північнокорейської проблеми, війни в Іраку, Сирії та ситуації в Афганістані.

Оцінюючи досвід зовнішньої політики США впродовж 2017 р. можна констатувати наступні тенденції:

1. Адміністрація Трампа бачить головну небезпеку в ядерних приготуваннях Північної Кореї, яка шантажує США та американських союзників на Далекому Сході. Представники адміністрації час від часу вдаються до жорстких погроз, однак утримуються від прямого застосування воєнної сили. Діапазон розбіжностей окреслюють заяви Трампа про можливість знищення КНДР та непоодинокі запевнення Держсекретаря Р. Тіллерсона, що головна вимога США полягає в відмові КНДР від ядерного статусу. В обмін на це США не намагатимуться змінити чи скинути північнокорейський режим, не домагатимуться прискореного об'єднання Південної та Північної Кореї й не робитимуть спроб просування американських військ на північ від 38-ї паралелі [13].

2. Політика на Близькому Сході позначена переосмисленням реальних можливостей та укладенням нових тактичних домовленостей. Головна передвиборна обіцянка Трампа стосувалася знищення "Ісламської держави", а саме її виникнення пояснювалося безглуздими помилками та нерішучістю Обами. В практичному сенсі адміністрація Трампа фактично відмовилась від спроб усунення режиму Б. Асада в Сирії й збільшила підтримку іракській армії та курдському ополченню. Попри попередні наміри, адміністрація зволікає зі скасуванням міжнародної угоди щодо іранської ядерної програми. Загальним пріоритетом близькосхідної політики вважається опора на Ізраїль, Саудівську Аравію та блок монархій Перської затоки як сукупну силову противагу Ірану. Такий підхід покликаний послабити регіональні суперечності, однак у перспективі не усуває можливості масштабного регіонального конфлікту.

3. Нова стратегія в Афганістані, проголошена 22 серпня 2017 р., засвідчила відтермінування планів повного виведення військ США. За президентства Обами їх чисельність була скорочена з 90 тис у 2011 р. до 8,4 тис на початок 2017 р. Нові нормативи передбачають збільшення американського контингенту до 14-15 тис військових та відновлення їх участі в бойових операціях.

4. Загострення суперечностей між США та країнами ЄС вказує на глибокі розбіжності, які навряд чи можна пояснити суто прагматичними інтересами чи ціннісними уподобаннями. У відносинах з європейськими країнами політичне керівництво США надає відверту перевагу двосторонньому формату. Загальні тенденції в відносинах між США та ЄС висвітлюють різне бачення міжнародної політики та методів впливу, а також вказують на пряме загострення економічної та технологічної конкуренції, позначеної спробами прямого втручання Конгресу США в регулювання європейського енергетичного ринку,.

5. Прихід Д. Трампа до влади супроводжувався значною артикуляцією російського фактору в громадсько-політичному житті США в зв'язку з розслідуванням втручання російських урядових агенцій у президентські вибори. Попри висловлені представниками адміністрації Д. Трампа вельми гострі оцінки політики Росії, його оточення не відкидало можливості укладення компромісів, у тому числі по ситуації в Сирії та Україні. Під тиском Конгресу Трамп був змушений відмовитися від намірів масштабної "геополітичної змови" з Москвою. Але за свідченням ЗМІ, держсекретар Р. Тіллерсон шукає способів співпраці з Китаєм з метою врегулювання кризи на Корейському півострові, а також з Росією в контексті стабілізації ситуації в Сирії та Україні [14].

6. Окрім скорочення фінансових можливостей для продовження активного інтервенціоністського курсу та обмеження асигнувань на допомогу розвитку, суттєва ознака політики адміністрації Д. Трампа полягає у нечіткій артикуляції зовнішньополітичних цілей та способів їх досягнення. При цьому проголошена ставка на прагматизм жодною мірою не відкидає схильності здійснювати політику "з позиції сили" та не заперечує амбітні плани модернізувати збройні сили, які вважаються запорукою провідної ролі США в міжнародній системі.

Хоча критики Д. Трампа підкреслюють брак чіткої концепції зовнішньої політики, адекватної сучасним міжнародним реаліям, змістовно ця проблема видається набагато глибшою. Як стверджує сенатор Т. Кейн (кандидат у віце-президенти від Демократичної партії на виборах 2016 р.), до 1991 р. мобілізуючу функцію виконувала "доктрина Трумена". Вона зображала світ як біполярну систему, в якій змагалися соціалістичний і проамериканський блоки. Однак після розпаду СРСР ця концепція втратила актуальність, а нова, адекватна і всеохоплююча доктрина, так і не була запропонована [15].

Дослідження багатьох американських істориків доводять, що підтекст "великої" глобальної стратегії США після Другої світової війни полягав у здобутті критичних переваг (preponderance) та домінуванні - спочатку в межах "західного блоку", а після розпаду СРСР - у світовому масштабі. З часу президентства Трумена цей основоположний принцип вважався незмінним. Проте динаміка глобального розвиту в купі зі змінами в світовій економіці та соціальними зрушеннями призвели до девальвації початкових установок. Накопичення державного боргу в $20 трлн, зростання дефіциту торговельного балансу, прогресуюча деіндустріалізація та конкурентні втрати стали мотиваційними чинниками та передумовами зовнішньополітичних експериментів адміністрації Д. Трампа. На загал вони демонструють пошук нової моделі безпекового та зовнішньополітичного позиціонування, на кшталт розробленої на експертному рівні ще в 1990-х рр. стратегії офшорного балансування, згідно з якою США матимуть змогу скоротити зарубіжну військову, а подекуди - й політичну присутність. В якості змінника витратного й не завжди ефективного гегемонічного втручання пропонувалося напрацювати різні варіанти залучення в найважливіших регіонах світу шляхом формування коаліцій на противагу новим зростаючим регіональним державам, політика і вплив яких суперечать інтересам США.

Звичайно політику адміністрації США не слід вважати прямим втіленням моделі офшорного балансування. Адже ця концепція не містить готових рецептів розв'язання таких проблем, як ядерна загроза з боку КНДР, "Ісламська держава" та тероризм на Близькому Сході, війна в Афганістані чи криза в українсько-російських відносинах, успадкованих від попередників. Слід також враховувати, що владні структури США включно з апаратом Білого дому, міністерством оборони, Державним департаментом і Конгресом дотримуються неоднакових підходів до низки нагальних проблем і невідомо, у який спосіб вони зможуть подолати внутрішні суперечності в питаннях зовнішньополітичного характеру.

Втім небажання політичного керівництва США брати на себе відповідальність за подолання кризи європейської безпеки видається цілком очевидним. Такий висновок зумовлює неминучість суттєвого перегляду відносин між США і ЄС та новий розподіл ролей у НАТО. Обмеження ролі США в європейських справах змушує провідні країни ЄС брати на себе непритаманну дотепер відповідальність за гарантування безпеки євроатлантичного регіону та врегулювання конфліктів у довколишніх периферійних зонах.

Список використаних джерел

1. NSC 20/1: <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">U.S.</st1:place></st1:country-region> objectives with respect to <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">Russia</st1:place></st1:country-region> / Etzold Th.H., Gaddis J.L. (eds.). Containment: Documents on American Policy and Strategy, 1945-1950. - <st1:state w:st="on"><st1:place w:st="on">New York</st1:place></st1:state> : <st1:place w:st="on"><st1:placename w:st="on">Columbia</st1:placename> <st1:placetype w:st="on">University</st1:placetype></st1:place> Press, 1978. - P. 173-203.

2. NSC 68: <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">United States</st1:place></st1:country-region> Objectives and Programs for National Security (April 14, 1950) // Naval <st1:place w:st="on"><st1:placename w:st="on">War</st1:placename> <st1:placetype w:st="on">College</st1:placetype></st1:place> Review. - Vol. XXVII. - 1975. - May-June. - P. 51-108.

3. Bush G. National Security Strategy of the <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">United States</st1:place></st1:country-region>. - <st1:place w:st="on"><st1:city w:st="on">Washington</st1:city>, <st1:state w:st="on">DC</st1:state></st1:place> : The White House, March 1990. - V, 32 p.

4. Excerpts from Pentagon's Plan: "Prevent the Re-Emergence of a New Rival" // The New York Times. - 1992. - March 8. - P. 14.

5. Bush G. National Security Strategy of the <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">United States</st1:place></st1:country-region>. - <st1:place w:st="on"><st1:city w:st="on">Washington</st1:city>, <st1:state w:st="on">DC</st1:state></st1:place> : The White House, 1993.- II, 21 p.

6. Jervis R. The Remaking of a Unipolar World / R. Jervis // The <st1:state w:st="on"><st1:place w:st="on">Washington</st1:place></st1:state> Quarterly. - 2006, Summer. - P. 7-19.

7. Pres. Obama on Fareed Zakaria GPS / CNN Press Room. <st1:date month="2" day="1" year="2015" w:st="on">February 1st, 2015</st1:date>. - cnnpressroom.blogs.cnn.com/2015/02/01/pres-obama-on-fareed-zakaria-gps-cnn-exclusive/

8. Trump's Speech to Congress: Video and Transcript / The New York Times. - 2017. - Feb. 28.

9. An <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">America</st1:place></st1:country-region> First Energy Plan / The White House. (2017). - URL: https://www.whitehouse.gov/america-first-energy

10. <st1:place w:st="on"><st2:sn w:st="on">Bremmer</st2:sn> <st2:sn w:st="on">I.</st2:sn></st1:place>, Kupchan C. Top Risks 2017: The Geopolitical Recession. - <st1:state w:st="on"><st1:place w:st="on">New York</st1:place></st1:state> : Eurasia Group, 2017. - 24 р. P. 2.

11. Haass R.N. Where to Go From Here: Rebooting American Foreign Policy // Foreign Affairs. - 2017. - Vol. 96, No. 4. - July/August. - Р. 2-9.

12. Dempsey J. Is This the End of <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">U.S.</st1:place></st1:country-region> Leadership? A selection of experts answer a new question from Judy Dempsey on the foreign and security policy challenges shaping Europe's role in the world / Carnegie Europe. - <st1:date month="6" day="2" year="2017" w:st="on">June 02, 2017</st1:date>. - URL: carnegieeurope.eu/strategiceurope/70152

13. <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">U.S.</st1:place></st1:country-region> would like dialogue with <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">North Korea</st1:place></st1:country-region> at some point: Tillerson / Reuters. World News. - <st1:date month="8" day="1" year="2017" w:st="on">Aug 1, 2017</st1:date>. - URL: mobile.reuters.com/video/2017/08/01/us-would-like-dialogue-with-north-korea

14. Ignatius D. Tillerson is working with <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">China</st1:place></st1:country-region> and <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">Russia</st1:place></st1:country-region> - very, very quietly // The Washington Post. - 2017. - September 7.

15. Kaine T. A New Truman Doctrine: Grand Strategy in a Hyperconnected

Анотація

Корекція зовнішньополітичного курсу США, яка спостерігалася впродовж 2017 р., відображає глибокі зміни в світових процесах останніх десятиліть. Перегляд зовнішньополітичних уподобань частково обумовлений передвиборними обіцянками президента Д. Трампа і наміром його адміністрації посилити позиції американської економіки. В інших випадках проглядається проблема відсутності "легких рішень", які дозволили б з найменшими втратами врегулювати кризи, що виникли в попередній період. У переліку таких проблем - ядерна загроза з боку КНДР, придушення "Ісламської держави", тероризм на Близькому Сході, війна в Афганістані, криза в українсько-російських відносинах. З концептуальної точки зору зовнішня політика Д. Трампа відображає пошук нової "великої", глобальної за своїм характером стратегії, придатної до умов багатополярної світової системи XXI ст. Ряд ознак дозволяє припустити, що вона буде більше нагадувати модель офшорного балансування, ніж традиційну практику силового і політичного домінування, основи якої були закладені доктриною Г. Трумена наприкінці 1940-х рр.

Ключові слова: зовнішня політика, міжнародна безпека, міжнародна система, стратегія, домінування, офшорне балансування

Аннотация

Наблюдавшаяся в течение 2017 года коррекция внешнеполитического курса США отражает глубокие изменения в мировых процессах последних десятилетий. Пересмотр внешнеполитических предпочтений отчасти обусловлен предвыборными обещаниями президента Д. Трампа и намерением его администрации усилить позиции американской экономики. В других случаях очевидна проблема отсутствия легких решений, позволяющих с наименьшими потерями урегулировать кризисы, возникшие в предшествующий период. В перечне таких проблем - ядерная угроза со стороны КНДР, подавление "Исламского государства", терроризм на Ближнем Востоке, война в Афганистане, кризис в украинско-российских отношениях. С концептуальной точки зрения внешняя политика Д. Трампа отражает поиск новой "большой", глобальной по своему характеру стратегии, применимой к условиям многополярной мировой системы XXI века. Ряд признаков позволяет предположить, что она будет больше напоминать модель оффшорного балансирования, чем традиционную практику силового и политического доминирования, основы которой были заложены доктриной Г. Трумена в конце 1940-х гг.

Ключевые слова: внешняя политика, международная безопасность, международная система, стратегия, доминирование, оффшорное балансирование