Геополитика

Міжнародна політика США: у пошуку нових підходів
Сергій Толстов
03.11.2017, 10:41

УДК 94:327.53-57 (100)

Summary

The US foreign policy during 2017 reflected the profound changes in the global processes of recent decades. The revision of the foreign policy preferences is partly due to the pre-election promises of President Donald Trump and the intention of his administration to strengthen the position of the American economy. Some cases may be explained by the lack of "easy solutions" allowing to resolve with minimum losses a number of crises that occurred in the previous years. The list of such conflict issues include the nuclear threat from the North Korea, suppression of the "Islamic state", terrorism in the Middle East, the war in Afghanistan, Ukrainian-Russian conflict etc. From the conceptual point of view President Trump's foreign policy reflects the search for a new grand strategy, applicable to the multipolar world of the 21st century. It is likely that the new U.S. grand strategy will be closer to the offshore balancing model than to the traditional power and political preponderance, laid down by the Truman doctrine in the late 1940s.

Keywords: foreign policy, international security, international system, strategy, domination, offshore balancing

Обрання Д. Трампа президентом США порівнюють із глобальним політичним землетрусом. Під час виборчої кампанії зовнішньополітичні пріоритети нової адміністрації були окреслені лише в загальних рисах. Згодом, у посланні до Конгресу США (28 лютого 2017 р.) президент Д. Трамп обіцяв зосередитися на боротьбі з ісламським екстремізмом та знищенні "Ісламської держави" як його матеріального втілення, відновленні виробничого потенціалу американської економіки, захисті кордонів від небажаних іммігрантів та реформуванні НАТО. Вимоги нової адміністрації до союзників і партнерів у межах НАТО, на Близькому Сході та в Тихоокеанському регіоні стосувалися "справедливого розподілу" військових витрат та більш активної участі дружніх країн у стратегічних і локальних воєнних операціях. Попри підтвердження наміру дотримуватися зобов'язань перед партнерами і союзниками Трамп наголосив, що бачить своє завдання в тому, аби "представляти США, а не весь світ" [1].

Зміст проголошеного Трампом курсу "Америка понад усе" полягає в глибокому перегляді орієнтирів та засобів міжнародного позиціонування. Адже фінансування зусиль, аби утримати статус світового лідера, разом із витратними військовими кампаніями у віддалених регіонах, стали надмірним тягарем для економіки і фінансової системи США. На загал, феномен Д. Трампа полягав у тому, що він наважився безапеляційно поставити питання про те, чи вартий статус глобального лідера тих витрат і збитків, які випливають із надмірних зобов'язань військового і політичного характеру в третіх країнах. Утім, різкість та епатажність багатьох кроків нової адміністрації призвела до втрати довіри й поширення репутації США як слабко передбачуваного партнера. Як стверджував керівник Eurasia Group К. Купчан, "відкинувши Паризьку угоду, посіявши сумніви в НАТО та знищивши TТП, президент Трамп обрав шлях згортання того світового порядку, в якому США були лідером. За цих обставин політичному керівництву США, попри безперечні силові переваги, що гарантують цій державі роль гегемона, буде набагато складніше просувати власні інтереси" [2].

Проекти, запропоновані адміністрацією Д. Трампа, передбачають створення регіонального союзу держав Перської затоки та формування енергетичного альянсу "країн Тримор'я", розташованих між Балтійським, Чорним й Адріатичним морями (Австрія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Румунія, Угорщина, Хорватія та Чехія). Під час першого зарубіжного візиту до Саудівської Аравії (20-21 травня 2017 р.), де Трампа зустрічали лідери 55 країн ісламського світу, було запропоновано утворення арабського військово-політичного угруповання, спроможного діяти як регіональний аналог НАТО. Основними учасниками "арабського НАТО" бачаться Саудівська Аравія, ОАЕ, Єгипет та Йорданія. Мета такого союзу полягає в боротьбі з тероризмом та стримуванні Ірану. При цьому саме Саудівська Аравія розглядається як бажаний регіональний лідер, здатний забезпечити політичне згуртування країн регіону і фінансову підтримку нового проекту. Разом з тим, під час візиту Трампа до Ер-Ріяда американська делегація підписала низку угод на загальну суму $280 млрд, серед яких $109,7 млрд становлять контракти на постачання озброєнь. Водночас саудівське керівництво пообіцяло інвестувати в американську економіку $250 млрд.

Зміст енергетичного діалогу, що став предметом зустрічі Трампа з лідерами "країн Межімор'я" у Варшаві (6 липня 2017 р.), полягає в готовності США постачати країнам регіону енергоносії з метою скорочення їх залежності від російського газу. Головним бенефіціаром нового енергетичного проекту вважається Польща, що претендує на роль регіонального енергетичного хаба. Окрім цього, під час візиту Трампа до Варшави міністерства оборони Польщі і США підписали протокол про наміри Польщі закупити американські комплекси ПРО Patriot у найсучаснішій комплектації. На додаток до масштабного оновлення польської авіації та її переоснащення крилатими ракетами зміцнення польського потенціалу протиракетної оборони має нейтралізувати російські системи "Іскандер", розміщені в Калінінградській області.

Початкові кроки президентства Трампа свідчать, що, попри силові переваги та значно більші ніж в інших країн військові та дипломатичні можливості, лідерство США не є автоматичною статусною функцією. Особливо гостра критика з боку опонентів пов'язана з вимогами адміністрації Трампа щодо вирівнювання військових витрат серед союзників по НАТО. Відзначимо, що така вимога не стала несподіванкою. Адже президент Б. Обама, принаймні на двох останніх самітах НАТО, теж вимагав від європейців збільшити оборонні витрати до 2% ВВП. Проте лише Трамп наважився відкинути політкоректність і розпочати відверту дискусію про матеріальну ціну безпекових гарантій.

Німецьке керівництво висловило відверте роздратування з приводу вимог адміністрації США про збільшення військових асигнувань, посилаючись спочатку на те, що ФРН надає слаборозвиненим країнам допомогу на потреби розвитку, а також на витрати, пов'язані з мігрантами та біженцями. Втім, закидаючи Трампу відмову від виконання ролі добровільного гаранта безпеки західного світу, уряд ФРН усвідомлює неготовність країн Європи забезпечувати високий рівень обороноздатності власними силами. Хоча за офіційними показниками США фінансують 45,9% спільного бюджету НАТО, європейська оборона переважною мірою забезпечується американським командуванням та залежить від американських озброєнь. Умовний потенціал європейських армій оцінюється в 1/10 від військового потенціалу США.

Ключовим аспектом, що визначає статус США в міжнародній взаємодії, залишається питання про те, чи готова адміністрація Трампа забезпечувати відповідальну поведінку як учасника міжнародної системи. На думку Р. Хааса, це передбачає поєднання інтересів та ідеалів, підтримку міжнародної допомоги та розвитку, пом'якшення риторики в питаннях торгівлі та протекціонізму, запобігання швидкому збільшенню боргу. Загальний висновок полягає в тому, що стратегічним пріоритетом американської зовнішньої політики має бути "збереження та адаптація" післявоєнного світового порядку, а не його руйнування, аби США й ті, хто готові до співпраці, могли краще впоратися з регіональними та навіть глобальними викликами. В цьому сенсі колишні невдачі США видаються наслідком перебільшення власних можливостей, а не необхідністю захищати світовий порядок [3].

На думку директора Carnegie Europe Т. Валашека, Президент США Трамп не тільки розійшовся з Європою в думках щодо низки питань на кшталт зміни клімату: "Він фактично вважає (європейський) континент джерелом проблем Америки. ...Завдання, що стоїть перед європейськими урядами у цей час, полягає в тому, аби провести межу між такими питаннями, як стримування Росії, де допомога США залишається необхідною, і такими, як зміна клімату, де США постають як перешкода. Європейським лідерам потрібно створити альтернативні коаліції й ризикнути своїми виборцями задля розв'язання трансатлантичних проблем".

Під впливом гострих дискусій та загострення суперечностей, зумовлених перемогою Д. Трампа, його політична програма вимушено корегується відповідно до розстановки сил у владних структурах, ситуації в країні та настроїв усередині вельми строкатої республіканської партії. Попри відмову від традиційних установок і спроби перегляду основних постулатів зовнішньополітичного курсу, адміністрація Трампа має враховувати настрої політичного істеблішменту, який представляють республіканці та демократи в Конгресі США. Закон про "Протидію супротивникам Америки за допомогою закону про санкції", схвалений Конгресом у липні 2017 р., консолідував обмеження, запроваджені проти Ірану, Російської Федерації та Північної Кореї, чим поставив подальші дії президента та уряду під нагляд з боку законодавчого органу.

Законодавче закріплення санкцій означатиме зміцнення ролі Конгресу в регулюванні санкційних режимів проти найвідвертіших "супротивників Америки". Принагідно Конгрес ухвалив окреме визначення, що стосується ст. 5 Північноатлантичного договору 1949 р. та підтверджує принцип колективної оборони між його членами. Разом із тим, "санкційний акт" спростував розрахунки російського керівництва на розподіл геополітичних сфер впливу в форматі "концерту" великих держав або формальної змови на кшталт "Ялти-2".

Водночас вагомим наслідком ухвалення закону стало чергове загострення суперечностей між США та ЄС, адже односторонній підхід до міжнародних проблем демонстративно підтримало керівництво республіканців та демократів. Конгрес закріпив право президента США запроваджувати санкції проти європейських компаній, що беруть участь у спільних енергетичних проектах із російськими корпораціями зі значною часткою державної участі. Такі ж обмеження можуть застосовуватися і до торговельно-інвестиційних зв'язків європейців з Іраном. Утім, допоки санкції проти Росії не створюють значної загрози для європейських компаній, перспектива торговельної війни між США і ЄС залишається умовною загрозою. Натомість згортання механізму регулярних політичних консультацій між США та провідними країнами ЄС вже відчувається в багатьох сферах, включно з підходами до української проблематики. На це, зокрема, впливає й невизначеність цілей політичного керівництва США в багатьох питаннях, за винятком хіба що перегляду наслідків глобалізації, реіндустріалізації американської економіки та зміни співвідношення сил.

Специфіка міжнародної взаємодії все більше віддзеркалює ментальні особливості багатополярної міжнародної системи, стан якої важко визначити в чітких формулюваннях "холодної війни", "холодного миру" чи інших подібних дефініціях. Співіснування і взаємодія конкуруючих суб'єктів не вписуються в схеми абстрактної дружби чи суцільної ворожнечі, а застосування абсолютних моральних критеріїв виглядає неспроможним дати адекватну оцінку реальним явищам міжнародного життя.

При поверховому огляді процес формування зовнішньополітичного курсу адміністрації Трампа виглядав як доволі хаотичний і непослідовний. Однак такі оцінки справедливі лише частково. Основні суперечності пояснювалися різними уподобаннями двох угруповань в оточенні Трампа. Перше з них представляє Дж. Кушнер, зять і старший радник президента Трампа. Вважається, що саме він ініціював близькосхідні проекти, які полягають в розмежуванні зон інтересів США та Росії в Сирії, зміцненні зв'язків з Ізраїлем, усуненні ідеологічних суперечностей та зближенні з Туреччиною, послабленні Ірану та поновленні арабо-ізраїльського діалогу.

Другий центр політичного планування очолював С. Беннон, керівник завершального етапу виборчої кампанії та до серпня 2017 р. - перший помічник президента. Його зовнішньополітична концепція, зосереджена на Азійсько-Тихоокеанському регіоні, передбачала використання північнокорейської ядерної проблеми як засобу стримування за "замирення" Китаю, керівництву якого було запропоновано визнати регіональне домінування США.

На користь того, що Трамп частково застосував обидві концепції, свідчили демонстративний ракетний обстріл військової бази в Сирії (7 квітня 2017 р.) та синхронне збільшення військової активності в трикутнику США - Японія - Південна Корея. Однак, попри відверту демонстрацію військової сили, стан справ у Сирії та криза на Далекому Сході не наблизилися до розв'язання у бажаному напрямі.

Третій осередок зовнішньополітичного планування представлений штатними функціонерами адміністрації: міністром оборони Дж. Меттісом, радником з питань національної безпеки Г. Макмастером та главою апарату Білого дому Дж. Келлі (з лютого 2017 р. - міністр внутрішньої безпеки; призначений на нову керівну посаду 31 липня 2017 р.). Вплив представників силового блоку поволі зростає, що знайшло відбиток у ставленні до північнокорейської проблеми, війни в Іраку, Сирії та ситуації в Афганістані.

Оцінюючи досвід зовнішньої політики США впродовж 2017 р., можна констатувати наступні тенденції:

- Адміністрація Трампа бачить головну небезпеку в ядерних приготуваннях Північної Кореї, яка шантажує США та американських союзників на Далекому Сході. Діапазон розбіжностей окреслюють заяви Трампа про можливість знищення КНДР та непоодинокі запевнення держсекретаря Р. Тіллерсона, що головна вимога США полягає у відмові КНДР від ядерного статусу. В обмін на це США не намагатимуться змінити чи скинути північнокорейський режим, не домагатимуться прискореного об'єднання Південної та Північної Кореї й не робитимуть спроб просування американських військ на північ від 38-ї паралелі [4].

- Політика на Близькому Сході позначена переосмисленням реальних можливостей та укладенням нових тактичних домовленостей. В практичному сенсі адміністрація Трампа фактично відмовилась від спроб усунення режиму Б. Асада в Сирії й збільшила підтримку іракській армії та курдському ополченню. Попри попередні наміри адміністрація зволікає зі скасуванням міжнародної угоди щодо іранської ядерної програми. Загальним пріоритетом близькосхідної політики вважається опора на Ізраїль, Саудівську Аравію та блок монархій Перської затоки як сукупну силову противагу Ірану.

- Нова стратегія в Афганістані, проголошена 22 серпня 2017 р., засвідчила відтермінування планів повного виведення військ США. За президентства Обами їх чисельність була скорочена з 90 тис у 2011 р. до 8,4 тис. на початок 2017 р. Нові нормативи передбачають збільшення американського контингенту до 14-15 тис. військових та відновлення їх участі у бойових операціях.

- Загострення суперечностей між США та країнами ЄС вказує на глибокі розбіжності, що навряд чи можна пояснити суто прагматичними інтересами чи ціннісними уподобаннями. У відносинах з європейськими країнами політичне керівництво США надає відверту перевагу двосторонньому формату.

- Прихід Д. Трампа до влади супроводжувався значною артикуляцією російського фактору в громадсько-політичному житті США в зв'язку з розслідуванням втручання російських урядових агенцій у президентські вибори. Попри висловлені представниками адміністрації Д. Трампа вельми гострі оцінки політики Росії, його оточення не відкидало можливості укладення компромісів, у тому числі по ситуації в Сирії та Україні. Під тиском Конгресу Трамп був змушений відмовитися від намірів масштабної "геополітичної змови" з Москвою, але, за свідченням ЗМІ, держсекретар Р. Тіллерсон шукає способів співпраці з Китаєм з метою врегулювання кризи на Корейському півострові, а також з Росією в контексті стабілізації ситуації в Сирії та Україні [5].

- Окрім скорочення фінансових можливостей для продовження активного інтервенціоністського курсу та обмеження асигнувань на допомогу розвитку, суттєва ознака політики адміністрації Д. Трампа полягає у нечіткій артикуляції зовнішньополітичних цілей та способів їх досягнення. При цьому проголошена ставка на прагматизм жодною мірою не відкидає схильності здійснювати політику "з позиції сили" та не заперечує амбітні плани модернізувати збройні сили, що вважаються запорукою провідної ролі США в міжнародній системі.

Хоча критики Д. Трампа підкреслюють брак чіткої концепції зовнішньої політики, адекватної сучасним міжнародним реаліям, змістовно ця проблема видається набагато глибшою.

Накопичення державного боргу в $20 трлн, зростання дефіциту торговельного балансу, прогресуюча деіндустріалізація та конкурентні втрати стали мотиваційними чинниками та передумовами зовнішньополітичних експериментів адміністрації Д. Трампа. На загал, вони демонструють пошук нової моделі безпекового та зовнішньополітичного позиціонування, на кшталт розробленої на експертному рівні ще в 1990-х рр. стратегії офшорного балансування, згідно з якою США матимуть змогу скоротити зарубіжну військову, а подекуди - й політичну присутність.

Звичайно, політику адміністрації США не слід вважати прямим втіленням моделі офшорного балансування. Адже ця концепція не містить готових рецептів розв'язання таких проблем як ядерна загроза з боку КНДР, "Ісламська держава" та тероризм на Близькому Сході, війна в Афганістані чи криза в українсько-російських відносинах. Слід також враховувати, що владні структури США, включно з апаратом Білого дому, міністерством оборони, державним департаментом і Конгресом дотримуються неоднакових підходів до низки нагальних проблем, і невідомо, яким способом вони зможуть подолати внутрішні суперечності в питаннях зовнішньополітичного характеру.

Втім, небажання політичного керівництва США брати на себе відповідальність за подолання кризи європейської безпеки видається цілком очевидним. Такий висновок зумовлює неминучість суттєвого перегляду відносин між США і ЄС та новий розподіл ролей у НАТО. Обмеження ролі США в європейських справах змушує провідні країни ЄС брати на себе непритаманну дотепер відповідальність за гарантування безпеки євроатлантичного регіону та врегулювання конфліктів у довколишніх периферійних зонах.

Список використаних джерел:

1. Trump's Speech to Congress: Video and Transcript / The New York Times. - 2017. - Feb. 28.

2. Bremmer I., Kupchan C. Top Risks 2017: The Geopolitical Recession. - New York : Eurasia Group, 2017. - 24 р. P. 2.

3. Haass R.N. Where to Go From Here: Rebooting American Foreign Policy // Foreign Affairs. - 2017. - Vol. 96, No. 4. - July/August. - Р. 2-9.

4. U.S. would like dialogue with North Korea at some point: Tillerson / Reuters. World News. - Aug 1, 2017. - URL: mobile.reuters.com/video/2017/08/01/us-would-like-dialogue-with-north-korea

5. Ignatius D. Tillerson is working with China and Russia - very, very quietly // The Washington Post. - 2017. - September 7.

 

АНОТАЦІЯ

Корекція зовнішньополітичного курсу США, що спостерігалася впродовж 2017 р., відображає глибокі зміни у світових процесах останніх десятиліть. Перегляд зовнішньополітичних уподобань частково обумовлений передвиборними обіцянками президента Д. Трампа і наміром його адміністрації посилити позиції американської економіки. Ряд ознак дозволяє припустити, що зовнішня політика США буде більше нагадувати модель офшорного балансування, ніж традиційну практику силового і політичного домінування, основи якої були закладені доктриною Г. Трумена наприкінці 1940-х рр.

Ключові слова: зовнішня політика, міжнародна безпека, міжнародна система, стратегія, домінування, офшорне балансування.

АННОТАЦИЯ

Наблюдавшаяся в течение 2017 года коррекция внешнеполитического курса США отражает глубокие изменения в мировых процессах последних десятилетий. Пересмотр внешнеполитических предпочтений отчасти обусловлен предвыборными обещаниями президента Д. Трампа и намерением его администрации усилить позиции американской экономики. Ряд признаков позволяет предположить, что внешняя политика США будет больше напоминать модель оффшорного балансирования, чем традиционную практику силового и политического доминирования, основы которой были заложены доктриной Г. Трумена в конце 1940-х гг.

Ключевые слова: внешняя политика, международная безопасность, международная система, стратегия, доминирование, оффшорное балансирование.