Міцна броня України (до 25-річчя двосторонньої співпраці України та Ісламської Республіки Пакистан)
Володимир Пономаренко
20.07.2017, 22:49

Українсько-пакистанські відносини було започатковано задовго до офіційного визнання Пакистаном незалежності України (31 грудня 1991 р.) і встановлення дипломатичних відносин (16 березня 1992 р.). Їхня історія сягає часів колишнього СРСР, коли радянські фахівці, переважна більшість з яких була українцями, допомагали у 1960-70-х роках розбудовувати ключові галузі промисловості та народного господарства Пакистану. Саме тоді були побудовані Карачинський металургійний комбінат, що і зараз залишається найбільшим в Пакистані, низка потужних гідроелектростанцій у пакистанських районах Тарбела, Калабаг, формувався місцевий парк сільськогосподарської техніки та вантажних автомобілів, що вироблялись на українських підприємствах.

Із жовтня 1997 року в Києві розпочало свою діяльність Посольство Пакистану в Україні, з січня 1998 року в столиці Пакистану - місті Ісламабад - функціонує Посольство України.

Двадцятип'ятилітній період двосторонніх відносин між Україною та Пакистаном можна охарактеризувати як динамічний процес, основу якого складають традиційно високий рівень взаєморозуміння у політико-дипломатичній, військово-технічній, торговельно-економічній сферах, а також ефективна співпраця в рамках міжнародних організацій.

Політико-дипломатичний діалог між Україною та Пакистаном протягом чверті століття набув регулярного характеру. Особливого акценту йому надали зустрічі президентів України та Пакистану в рамках ГА ООН (1993, 1997, 2003 рр.); переговори прем'єр-міністрів двох країн в рамках Всесвітнього економічного форуму (Давос, 2008 р.); візит до України Міністра закордонних справ Пакистану (1994 р.). У конструктивній дружній атмосфері пройшла зустріч Міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з очільником зовнішньополітичного відомства ІРП Сартажем Азізом в травні 2016 року в рамках міжнародного форуму в Пекіні.

У листопаді 2016 р. відбувся перший візит до Пакистану Міністра оборони України. У рамках чинних домовленостей між зовнішньополітичними відомствами проходять постійні політичні консультації, черговий раунд яких на рівні заступників міністрів закордонних справ відбувся в Києві у червні 2016 р.

Принципова позиція Пакистану щодо вирішення міждержавних конфліктів, що визначається такими засадами як збереження територіальної цілісності та суверенітету держав, а також вирішення конфліктів виключно мирними політичними засобами, зумовлює послідовний позитивний нейтралітет Пакистану у питанні російської агресії проти України та окупації Автономної Республіки Крим.

Військово-технічне співробітництво було і залишається одним із основних напрямків українсько-пакистанської співпраці. Перші значні контракти між Пакистаном та незалежною Україною були укладені у військово-технічній сфері у 1996 р. Одним з них є широковідомий багатомільйонний танковий контракт, що забезпечив Пакистан найсучаснішою бронетехнікою, а Україну та вітчизняні підприємства - перспективними багаторічними замовленнями. Під час візиту представницької української делегації у листопада 2016 р. до м. Карачі для участі у 9-й Міжнародній оборонній виставці "IDEAS-2016" було укладено контрактів на суму понад 600 млн дол.США.

Танковий контракт 1996 року став проривом української "оборонки" в цілому і в сфері бронетехніки зокрема, створивши передумови подальших успіхів на зовнішніх ринках. Робота в рамках контракту дозволила створити власну виробничу кооперацію, незалежну від імпорту з РФ - насамперед, в частині виготовлення ключових комплектуючих компонентів, в т.ч. 125-мм танкової гармати КБАЗ. Гармата була створена Державним науково-технічним центром артилерійсько-стрілецького озброєння у 1996 році. Її складання здійснювали на Харківському заводі ім. Малишева, стволи виготовляло Сумське виробниче об'єднання ім. Фрунзе, спеціальні гарматні сталі поставляло Запорізьке підприємство "Дніпроспецсталь". Це - маловідомі факти, адже російська пропаганда вже тоді активно розповсюджувала брехливі чутки про нібито неспроможність України власними силами будувати танки тощо.

У 90-х роках Україна, одна з найпотужніших, індустріально-розвинених республік колишнього СРСР, успадкувала найбільший військово-промисловий комплекс з танкобудівними та ремонтними заводами, конструкторськими бюро та профільними науково-дослідницькими інститутами. Все це було побудоване в Україні задля того, щоб протистояти "потенційному ворогу", об'єднаному НАТО, і не допустити в майбутньому тих втрат, які поніс колишній Радянський Союз, в тому числі й Україна, у Другій світовій війні.

Але СРСР став історією, "головний ворог" перетворився на стратегічного партнера, а Україна залишилася без фінансування з колись потужного бюджету СРСР. Економіка почала руйнуватися, один за одним почали "лягати" підприємства важкого машинобудування, а також заводи військово-промислового комплексу.

Серед них був і завод ім. Малишева. Державних замовлень вже не було, фінансування не здійснювалось, а працівників було відправлено у безстрокові відпустки або звільнено без будь-яких компенсацій і виплат. Найдосвідченіші робітники вищих розрядів опинилися на вулиці або мали піти заробляти на торговельні ринки, деякі стали просто жебраками тощо. Треба відзначити, що потерпав не тільки завод ім. Малишева, але й сотні заводів-суміжників України, що виробляли та постачали свою продукцію на головне підприємство.

Постало питання: як виживати сотням колективів, як зберегти промисловий та інтелектуальний потенціал не тільки заводу ім. Малишева, але й більшості заводів Харківської області. Деякі підприємства пішли шляхом переорієнтації виробництва на випуск побутової продукції загального користування, але це давало частковий або тимчасовий ефект. Більшість колективів і виробництв було втрачено назавжди.

Почалися пошуки нових партнерів в усьому світі, а саме - на Близькому й Середньому Сході, у Південній Азії, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні та ін. Треба було знайти не тільки партнера, який би хотів придбати сучасну важку бронетехніку, але й міг би профінансувати проектування та початок виробництва на заводі, а саме - повернути інженерно-технічнікадри, розпочати проектно-конструкторські розробки, постачання необхідного обладнання, а також підготувати виробничі потужності до серійного виробництва складної сучасної техніки на експорт тощо.

Для виконання цього вкрай важливого та складного, але й не менш важливого завдання було створено декілька військово-промислових об'єднань і компаній, таких як Укрспецекспорт, Укрінмаш, Укроборонсервіс, спеціалізована зовнішньо-торговельна фірма "Прогрес" та ін. Практично всі вони розпочали активну діяльність за кордоном, маючи різні можливості, але однакове бажання знайти надійного партнера в будь-якому регіоні світу. Було витрачено чимало зусиль у цьому напрямку, зроблено багато кроків заради просування державних інтересів України за кордоном, але лише діяльність професіоналів могла принести вагомий та конкретний результат. Близько двох років пошуку та складних переговорів за участю провідних спеціалістів заводу вела спеціалізована зовнішньо-торговельна фірма "Прогрес".

В 1995 р. в Об'єднаних Арабських Еміратах і, згодом, у Пакистані в пустелі Мултан були проведені випробування. Вони відбувались в настільки складних умовах, що не витримував метал. Досить зазначити, що температура повітря сягала вище за 50 градусів, а всередині машин - вище за 70 і більше, пройти треба було загалом не менше трьох тисяч кілометрів в умовах пустелі. Такі випробування витримали лише українські броньовані машини.

Нарешті, 30 липня 1996 року, було підписано українсько-пакистанський контракт на виробництво та постачання до Пакистану 320 танків Т-80УД на загальну суму 650 млн доларів США. Слід відзначити, що не кожна країна світу може, по-перше, похизуватися контрактом на таку суму, по-друге, виконати всі умови контракту і вчасно поставити 320 новеньких сучасних танків Т-80УД.

А Україна це змогла і отримала відмінну оцінку вищого керівництва країни - Президента Пакистану, головнокомандувача ЗС, генерала П. Мушаррафа. За цим стояв професіоналізм колективу заводу ім. Малишева під керівництвом генерального директора Г.В. Малюка, генерального конструктора, Героя України М.Д. Борисюка, а також колективу СЗТФ "Прогрес" та її представників в Пакистані К.П. Зінченка, Т.В. Шийка, А.А. Максімова та ін.

23 березня 1997 р. в столиці Пакистану м. Ісламабадіна площі Конституції пройшов військовий парад, присвячений 50-річчю Ісламської Республіки Пакистан. По центральній площі пройшла техніка збройних сил Пакистану,і коли на площу виїхали танки Т-80УД українського виробництва, присутні на параді президент, прем'єр-міністр та вище військове керівництво Пакистану не втрималися і почали аплодувати. Наші красені виділялися не тільки міцною бронею, а й довершеністю форм і потужністю.

Під час офіційного дипломатичного прийому на честь Дня Пакистану президент країни, верховний головнокомандувач ЗС , генерал П.Мушарраф відзначив, що Україна - надійний партнер, а українська військова техніка має відмінну якість.

Успішному завершенню виконання зобов'язань України за контрактом передувала багатогранна діяльність, перш за все, інженерно-технічних працівників заводу ім. Малишева, конструкторського бюро ім. Морозова, спеціалізованої зовнішньо-торговельної фірми "Прогрес". Багато складнощів організаційних, технічних та навіть політичних було подолано в Україні та за її межами. Одне треба було б підкреслити - лише завдяки злагодженій, скоординованій роботі численних колективів вдалося уникнути зриву виконання згаданого контракту, довести його до кінцевого результату та отримати високу оцінку вищого керівництва збройних сил та країни.

З метою політичного та дипломатичного забезпечення військово-технічного співробітництва, зокрема виконання контракту між Україною та Пакистаном, Управління АТР МЗС України вийшло з ініціативою про термінове відкриття в Ісламабаді дипломатичного представництва України на рівні посольства. Міністр закордонних справ України Г.Й. Удовенко та його заступник К.І. Грищенко підтримали наші пропозиції. Відповідно до чинного порядку МЗС нашої країни звернулось до Президента України Л.Д. Кучми з проханням розглянути питання щодо відкриття і започаткування діяльності Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан. Невдовзі таке рішення було прийняте, і в травні 1997 р. мене як представника МЗС України направили до Ісламабада з листом Міністра закордонних справ України Г.Й. Удовенка, в якому, з огляду на тісні торговельно-економічні зв'язки у військово-технічній сфері та з метою їх подальшого розвитку, пропонувалося відкрити Посольство України в цій країні.

Під час зустрічі в пакистанській столиці Міністр закордонних справ Пакистану Гохар Айюб Хан високо оцінив пропозицію українського МЗС і, в свою чергу, висловив впевненість, що Пакистан також відкриє своє дипломатичне представництво в Україні.

Керівництво Пакистану швидко зробило відповідні організаційні кроки і вже у вересні 1997 року відкрило у Києві своє Посольство. Першим послом Пакистану в Україні став Тарік Фарук Мірза.

В Україні бюрократичні перепони, зокрема узгодження штатного розпису, питань фінансування нової закордонної установи тощо, зайняли досить тривалий час. Лише напередодні нового 1998 року, завдячуючи особистому втручанню міністра Г.Й. Удовенка, усі формальності були подолані.

В результаті вжитих заходів передова група на чолі зі мною, як Тимчасовим повіреним у справах України в Ісламській Республіці Пакистан (ІРП), 25 січня 1998 р. прибула до Ісламабада і розпочала діяльність Посольства України.

Шлях передової групи пролягав через Ташкент і, враховуючи пересадку в столиці Узбекистану, тривав п'ять діб. В Ташкенті відбулись мої зустрічі з Послом України в Узбекистані В.І. Сметаніним та Послом Пакистану в Узбекистані. В Ісламабаді передову групу зустрічав керівник державного протоколу Пакистану та представники місцевих ЗМІ. Наступного дня центральні газети повідомили, що дві дружні країни, Україна та Пакистан, започаткували діяльність дипломатичних представництв на рівні посольств на взаємній основі.

З перших днів перебування в Ісламабаді невеликий колектив Посольства, всього 4 особи, почав облаштовуватися в нових умовах. Мешкали ми в невеличкому готелі, неподалік від центральної площі Конституції. Перші листи в Центр зі звітом про прибуття за місцем призначення та поточною інформацією з країни перебування були відправлені в МЗС України вже наступного дня. Так почалася робота Посольства.

Протягом місяця ми підшукали будинок під посольство. Довелося продивитися близько ста варіантів, де можна було б розташувати наш невеличкий колектив. Нарешті, такий будинок було знайдено за адресою: F-6/2, вулиця 18, дім 20, Ісламабад, Пакистан. Тут були кабінети для всіх працівників з урахуванням збільшення їх кількості, приймальня та кабінет керівника, зала для прийомів, приміщення для проведення прес-конференцій, а також приміщення для проживання сімей співробітників. Будинок дипмісії та його розташування були настільки зручними, що Посольство в ньому працювало більш ніж десять років.

Влітку того ж року в Посольстві започаткував діяльність консульський відділ, який очолив другий секретар В.Ю. Паньковський. Його був притаманний професіоналізм, відданість справі, високі моральні й людські якості, Але, на жаль, його сьогодні з нами немає.

Одним із основних завдань Посольства України в Пакистані було політико-дипломатичне забезпечення двосторонніх торговельно-економічних відносин - в першу чергу, у військово-технічній сфері.

Щоб зрозуміти, що таке політико-дипломатичне забезпечення, наведу один факт. 19 грудня 1998 р. за дорученням Міністра закордонних справ України Б.І. Тарасюка до мене зателефонував заступник міністра О. Майданник. В короткій розмові він повідомив, що є проблема, що потребує негайного вирішення, і важливішого завдання у посольства немає. Днями раніше Україна поставила до Пакистану через порт Карачі 50 танків Т-80УД. До кінця року завод ім. Малишева мав отримати від Пакистану за поставлену техніку 72 млн доларів США і до кінця року закрити кредит в одному з банків України. В разі несплати завод мав сплатити штраф - півмільйона доларів США. Справа ускладнювалась тим, що в Пакистані панував надзвичайний стан, введений оловнокомандувачем ЗС Пакистану генералом П. Мушаррафом, який після військового перевороту став на чолі виконавчої влади країни. Гроші мали бути повернуті в Україну до кінця року, оскільки це вимагали терміни повернення кредиту. Якщо врахувати, що 25 грудня - католицьке Різдво, і західні банки-кореспонденти, через які перераховувались гроші, не працюють, а далі Новий рік і наші банки не працюють, то залишалось лише 2-3 дні.

За такий короткий термін можна було встигнути лише за сприяння вищого керівництва країни перебування - в умовах надзвичайного стану гроші могли "вийти" з держави лише за дозволом першої особи. Отримати зустріч з керівником такого рангу звичайним шляхом та ще й за такий короткий термін через МЗС було неможливо. Тому треба було використати єдиний можливий шанс - звернутись до приймальні генерала і пояснити, що є нагальна потреба вирішити одне питання військово-технічного характеру. Згода була надана того ж дня - зустріч була призначена на восьму наступного ранку.

Вночі було підготовлено листа із зазначенням проблеми, а вранці о 7.00 я вирушив до офісу головнокомандувача в м. Равалпінді, що поруч з Ісламабадом. О 7.55 я був у приймальні генерала та очікував запрошення на аудієнцію. Під час зустрічі мені треба було викласти не тільки проблему, але й підкреслити надійність партнерства у військово-технічній сфері, важливість двосторонніх відносин між Україною і Пакистаном у майбутньому.

Генерал П. Мушарраф, вислухавши мене, відповів, що Пакистан високо цінує дружні відносини, які склалися між обома країнами, а військове керівництво дуже задоволене якістю бойової техніки і виконанням Україною умов танкового контракту. Саме в цей момент я повідомив йому, що остання партія бойової техніки вже відвантажена і знаходиться на території Пакистану в м. Карачі, а гроші мають бути перераховані не пізніше 23 грудня. У свою чергу, генерал негайно дав відповідне розпорядження своєму помічникові. Зустріч невдовзі було завершено, а ввечері того ж дня мені передзвонив помічник П. Мушаррафа і повідомив, що гроші вже перераховані на рахунок заводу ім. Малишева. Таким чином, було виконане одне із численних завдань, поставлених перед посольством.

23 листопада 1999 р. великий контракт був успішно завершений, але розпочата справа має продовження і до цього часу.

Співробітництво у військовій та військово-технічній сферах розвивається за різними напрямками, у т.ч. через спільне тренування та стажування офіцерів, технічних експертів та льотчиків Пакистану в Україні, через поставки та спільні розробки високотехнологічного озброєння й обладнання для сухопутних, військово-морських, військово-повітряних сил Пакистану. Пакистанський оборонно-промисловий комплекс має намір продовжувати співпрацю з Україною у розробці технологій та виробництві військової продукції, зокрема у спільному складанні й подальшому сервісному обслуговуванні головного бойового танку "Аль-Халід", що постачається до пакистанської армії та експортується до інших мусульманських країн. Підтвердженням цього стало підписання 20 лютого 2017 р. в рамках оборонної виставки 'IDEX-2017' в м. Абу-Дабі Меморандуму про порозуміння щодо співпраці в оборонній сфері, що передбачає, серед іншого, взаємодію у виробництві, реконструкції та модифікації танків.

На сучасному етапі українсько-пакистанських відносин стоїть завдання використати позитивний досвід двостороннього ВТС на цивільних напрямках співпраці, чому сприятимуть інтенсифікація політико-дипломатичного діалогу, розширення договірно-правової бази, створення умов для активізації діяльності бізнес-структур на ринках обох країн.

Останнім часом набувають динаміки процеси міжрегіонального та міжгалузевого співробітництва, що створюють основу для безпосередніх контактів між бізнесовими колами України та Пакистану.

З метою інтенсифікації двосторонніх зв'язків у листопаді 2009 р. в місті Карачі відкрито Українсько-пакистанський інформаційний центр, до роботи якого залучено представників місцевої влади, керівництва торговельно-промислової палати пакистанської провінції Сінд, відомих бізнесменів, котрі зацікавлені у подальшому розвитку співробітництва з Україною. Робота Центру спрямовується на популяризацію можливостей та потенціалу України серед громадських, урядових та бізнесових кіл Пакистану. Такий же Інформаційний центр відкрито в м. Ісламабад, а також вивчається доцільність їхнього створення у містах Лахор, Мултан, Пешавар.

Зважаючи на міжнародний авторитет України, Пакистан розраховує на підтримку ініціатив у боротьбі з терористичними загрозами, врегулювання ситуації в Афганістані, зміцнення заходів довіри в південно-азійському регіоні.

Набутий за двадцять п'ять років високий рівень взаєморозуміння між Україною та Пакистаном в політико-дипломатичній сфері, традиційно активний розвиток українсько-пакистанського ВТС, значний потенціал взаємовигідної співпраці у торговельно-економічній сфері створюють сприятливі передумови для подальшої активізації українсько-пакистанських відносин.