Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Конфліктологія

Майбутнє України та Європи в добу конфлікту ідентичностей
Інформація "ЗС"
15.12.2015, 10:42

 

- Російська ментальність: загадка, вигадка чи незмінна субстанція.

- Можливості примирення й особливості ідентичності в контексті відносин Захід-Росія.

- Історія по-російськи: підміна понять і маніпулювання фактами.

- Роль ідеології в сучасній зовнішній і безпековій політиці Росії та відповідь Заходу.

- Чи має шанс російське суспільство стати демократичним?

Такі основні питання розглядали на науковій міжнародній конференції "Війна ідентичностей: Росія проти Заходу", що відбулася 20 листопада в Дипломатичній академії при МЗС України. Це вже третя конференція, підготовлена Центром дослідження Росії, яку очолює екс-міністр закордонних справ України, провідний вітчизняний дипломат та експерт Володимир Огризко, за участі та підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.

У заході взяли участь відомі в Україні вчені: доктор юридичних наук, народний депутат України Сергій Головатий; доктор історичних наук, професор Володимир Сергійчук; виконавчий директор Міжнародного фонду "Відродження" доктор Євген Бистрицький; філософ Сергій Дацюк; литовський політолог і дипломат Альвідас Медалінскас та історик з Росії Олександр Ситін.

Тема першої панелі конференції "Росія в історичній ретроспективі: вражаюча сталість".

Письменник, публіцист і філософ Сергій Дацюк спробував у своєму виступі пояснити, що ж таке російська ментальність: загадка, вигадка чи незмінна субстанція? Зокрема він зазначив, що проблемність і загадковість російської ментальності насамперед зафіксовані у виразі "загадкова російська душа".

У зміст "російської душі", за твердженням самих росіян, входять співчуття, милосердя, інтереси своєї сім'ї, повага до батьків, щастя і благополуччя дітей, самоприниження і самозречення, применшення своїх заслуг, тяга до справедливості, релігійність, доброта і гостинність, толерантність. Також в це розуміння входять і негативні якості: безтурботність, лінь і обломовська мрійливість, пияцтво, похмурість, хандра, нездатність до об'єднання без батюшки-царя.

Росія, як зазначає письменник, − єдина країна у світі, яка двічі наважувалася на символічне ментальне вбивство: "філософський пароплав" 1922-1923 років, тобто в широкому сенсі явище висилки своїх інтелектуалів з Росії після революції 1917 р., а також репресії своїх інтелектуалів і стимулювання їх до втечі на Захід з другої половини 60-х років ХХ ст. і донині.

Такий процес призвів до важливого явища в російській ментальності − домінування ватників у російській політиці. Бездушність і безмозкість ватників − це закономірний наслідок вигнання носіїв "російської душі" з країни.

Українці, за словами філософа, під час кризи знищують державу, а росіяни, навпаки, підсилюють її. Якщо Україна недодержава, то Росія недосуспільство. Попередній історичний період був пов'язаний з переважанням держави в житті будь-якого суспільства. Нині розпочався період переважання суспільства над державою. У цьому сенсі Україна має перевагу перед Росією.

Індивідуальна свобода в Україні породжує громадянство, тобто спроможність громадян брати відповідальність на себе. Колективний патерналізм у Росії породжує підданство, тобто делегування населенням відповідальності влади і держави.

Українці виступають за вільний, позитивний і недержавний солідаризм, на відміну від Росії, де домінує солідаризм примусовий, негативний і здійснюваний через державу.

Сьогодні росіяни вірять лише у справедливість для Росії і своєю світозлобою жахають увесь світ.

Ще одна риса російського менталітету − легітимація злодійства, хабарництва й обману. Це поєднується з протестним ставленням підданих у Росії до всіх і всяких покарань. Тобто державно-общинний патерналізм добрий лише тоді, коли закриває очі на хабарництво. Любов до "халяви" − це неминучий наслідок примусу до служіння державі, жертовності в ім'я громади.

За всім цим стоїть брехня, зведена сьогодні в ранг російської політики. У контексті війни РФ з Україною ця риса проявилася в усьому своєму різноманітті − брехня цілого російського суспільства за принципом кругової поруки (російських військових в Україні немає, обстрілюють мирних жителів українці і т.д.), тваринна ненависть до українців, яка доходить до крайніх оцінок (нацисти, фашисти, карателі, нелюди і т.д.).

Своєї кульмінації усвідомлення брехні росіян досягає у вислові Єгора Холмогорова: "Це війна. Війна − це шлях обману. Якщо треба для святої справи − будемо брехати всією країною". "Брехня як установка для всієї країни − це сильно. В історії жодна країна в таких масштабах подібного робити не наважувалася. Навіть нацистська Німеччина до такої установки не додумалася, хоча геббельсівська пропаганда була свого часу не менш сильною, ніж путінська".

Це далеко не повний перелік рис російської ментальності, однак це та квінтесенція, яка дає змогу розуміти суть нинішнього російського народу, витоки його минулого, події його сьогодення і паростки його майбутнього.

Ураховуючи суперечливий характер стану російської ментальності, протиріччя між колективною ментальністю та індивідуальними устремліннями "російської душі", можна сказати, що ми спостерігаємо драму руйнування російської ментальності, її дисперсію та повернення до стихійних проявів "російської душі".

Російській еліті знадобиться більше одного покоління, щоб спробувати змінити ці характеристики ментальності народу. Однак еліта виявилася безсилою перед архаїзацією і стимулюванням до агресії цілого народу з боку держави. І як подібний процес не називай, а це ментальний розпад Росії, який неминуче призведе до розпаду політичного.

Тема другої панелі конференції − "Російська цивілізація і сучасна західна демократія: полюси, що не сходяться".

Доктор історичних наук, професор Василь Ткаченко присвятив свою доповідь темі "Через окремішність "російської цивілізації" до створення образу зовнішнього ворога". На запитання, чому Росія така, якою вона є, маємо різні відповіді. Зокрема видатний історик Василь Ключевський розглядав історію Росії передусім як історію колонізації, причому "хвилі" колонізації чергувалися зі зривами, невдачами спроб бодай якоїсь модернізації (від "ліберальних" заходів Олександра І, потім − декабристського повстання та реакції Миколи І у ХІХ ст. до провальних ринкових реформ Олексія Косигіна у 60-х роках ХХ ст. − і після цього брежнєвська суперконсервативна "стабільність"). Чому так відбувалося? Річ у тім, що в Росії сформувалась "ідентичність агресора", яка виключає проведення будь-яких серйозних внутрішніх реформ.

Проблема в суспільстві, як підкреслив В. Ткаченко, полягає в тому, що народи колишнього СРСР пройшли чотири покоління репресивного режиму. "Шматочок" Путіна є в кожній сучасній "російські людині", й не лише серед тих 86%, які його офіційно підтримують. Навіть ліберал Гавриїл Попов свого часу заявив дослівно таке: "Або Росія у ХХІ столітті буде великою державою, або її взагалі не буде".

Історик із Литви Альвідас Медалінскас торкнувся у своєму виступі ролі ідеології в сучасній зовнішній та безпековій політиці РФ та відповіді Заходу на цей виклик. Він зауважив, що Путін має трьох авторитетних ідеологів минулого, з розробками яких він рахується при побудові своєї стратегії. Це − генерал Антон Денікін із його гаслами "единой, целостной и неделимой России"; філософ Іван Ільїн, автор апокаліптичної праці "Чем грозит миру расчленение России", який, зокрема, стверджував, що "украинский сепаратизм есть плод немецкой пропаганды"; і письменник Олександр Солженіцин, з яким Путін неодноразово зустрічався в останні роки життя нобелівського лауреата і до думки якого, безумовно, прислухався.

Із пильною увагою аудиторія вислухала доповідь російського історика, опозиціонера Олександра Ситіна "Чи є шанс у російського суспільства стати демократичним?". Як підкреслив пан Ситін, у заданій Володимиром Путіним системі координат такого шансу немає й не буде, саме тому слід змінити цю систему. Це й буде конструктивним виходом, а не аналіз реальних або вигаданих "тайн русской души". Але тут, за словами О. Ситіна, слід мати на увазі: попри те, що російське суспільство не є єдиним і зберігає резерви для змін, ці зміни можуть бути й дуже несподіваними, зокрема й такими, після яких Путін здаватиметься "білим і пухнастим". Адже в суспільстві, й це найбільше тривожить, накопичено величезний потенціал злоби й ненависті, не можна виключати й кривавий антизахідний бунт із закликами "трощити всіх інородців" та "громити клятий Захід".

На думку О. Ситіна, не можна говорити, що російське суспільство є абсолютно інтегрованим у Російську державу, абсолютно підкореним нею. Люди насамперед хочуть, щоб їм дали спокій. Варто також памʼятати про колосальну помилку, яку в 1991-1992 рр., зробив Борис Єльцин: проводячи "радикальні реформи", він дуже швидко зробив буквально жебраками десятки тисяч представників російської гуманітарної інтелігенції (викладачів, аспірантів, професорів). Ці люди в абсолютній більшості були проєвропейськи налаштованими і в результаті мусили просто виживати. Якими стали ті, хто вижив? "Я знаю й зараз цих людей; вони чудово розуміють, що робив Путін і куди він веде Росію; але, виходячи на трибуну, співають Вождю "многая літа". Це закон виживання..." − наголосив О. Ситін.

Повернувшись після конференції до Москви, Олександр Ситін зробив такий запис на своїй сторінці у Фейсбук: "На мій превеликий жаль, дуже давно не був в Україні. І ще більше шкода, що цей візит був дуже коротким. Це мій перший візит у Київ, який звільнився від рашкіного засилля і завоював право рухатися шляхом євроінтеграції, свободи і гідності.
У день приїзду пізно ввечері вклонився ще не завершеному Меморіалу героям Небесної сотні. Які прекрасні одухотворені обличчя на фотографіях! Цих людей шельмують і ображають у Росії всіма можливими способами. А вони загинули за свободу, за честь, за те, щоб жити без Росії, у якій і поряд з якою ніяка гідність і ніяка честь неможливі, неможливі в принципі!
Вічна пам'ять і слава героям!"