Історичне минуле

Людина планети
Юлія Валєєва
05.03.2014, 09:59

Минулого року пішов із життя український дипломат, політик Геннадій Йосипович Удовенко. Людина, чиї блискучі здібності парламентера й аналітика цінували колеги в усьому світі, а доброзичливість, глибокі знання та висока духовність викликали щиру повагу оточуючих.

Геннадій Йосипович до 1991 р. був постійним представником УРСР у Генеральній Асамблеї ООН. Із вересня 1992 р. ­­­- Послом України в Польщі. На цій посаді дипломат перебував до 25 серпня 1994 р., тоді ж був призначений Міністром закордонних справ України. Посаду глави МЗС Удовенко обіймав майже 4 роки. Саме в цей період був підписаний договір між Росією та Україною про статус Чорноморського флоту РФ.

У середині 1990-х років Геннадій Удовенко увійшов до Народного руху України (НРУ), був включений у виборчий список цієї партії під номером 3 як позапартійний кандидат. На парламентських виборах у березні 1998 р. його було обрано депутатом Верховної Ради України.

Після загибелі В'ячеслава Чорновола, 25 березня 1999 р, Геннадій Удовенко 31 березня був обраний виконувачем обов'язків голови цієї партії. Із 14 травня 1999 р. по 3 травня 2003 р. він обіймав посаду голови НРУ. Тричі обирався до парламенту.

У першу річницю з дня смерті колишнього Міністра закордонних справ України, Голови Генеральної Асамблеї ООН, видатного дипломата і державного діяча Геннадія Удовенка керівний склад і дипломати МЗС поклали квіти на його могилу.

У рамках вшанування пам'яті про Г.Й. Удовенка на веб-сайті МЗС відкрито архівну фотогалерею про його життя та діяльність. А ми друкуємо уривок одного з останніх інтерв'ю Геннадія Йосиповича нашому журналові, яке він дав напередодні виходу у світ біографічного есе "Людина планети. Штрихи до портрета Геннадія Удовенка".

- Геннадію Йосиповичу, Ви прийшли до Міністерства закордонних справ України в часи так званої обмеженої дипломатії. Якою була тоді українська радянська дипломатія?

Умови для дипломатичної кар'єри в ті часи були непростими ... Україна не була незалежною державою. Нам доводилося працювати в тіні Міністерства закордонних справ Союзу. Проте українські дипломати в радянський період намагалися бути дуже активними. Ми не сиділи і не чекали, коли ці часи пройдуть. Ініціативність була нашим гаслом. Ми постійно думали, як зробити, щоб Україна дійсно звучала на міжнародній арені. Але хочу відразу підкреслити, що в роботі дипломата є речі абсолютно необхідні за будь-яких обставин: професіоналізм, патріотизм, порядність. Вони йдуть поруч.

Щодо патріотизму... Тоді у Міністерстві закордонних справ народився, якщо хочете, український локальний патріотизм. Працюючи в галузі зовнішньої політики, ми щодня мали справу з такими поняттями, як "суверенітет", "незалежність", "права людини", і постійно думали про інтереси нашої республіки, хоча вона тоді була "радянською".

До речі, ми абсолютно реально розуміли, що таке радянська Україна. Проте дипломат за своєю природою повинен бути лояльним до держави, яку представляє, інакше йому варто подати у відставку.

Ми, звичайно, вірили, що, наприклад, "американський імперіалізм" потрібно "міцно тримати". У нас був, так би мовити, антиколоніальний підхід. Але весь час дбали про свою республіку - і це, вважаю, певною мірою нас виправдовувало.

Коли спілкувалися з українцями-емігрантами, вони могли критикувати наш режим. Я завжди намагався їх зрозуміти, хоча в нашій діаспорі було багато різних політичних напрямів. Зараз діаспора іноді дратує сучасних дипломатів. Як не дивно, вона сьогодні виконує певну функцію лакмусового папірця, вказує на наші недоліки. Діаспора не нав'язує нам свої ідеологічні поняття, проте вона і зараз продовжує те, що робила протягом усього свого існування, - обстоює інтереси України!

- Люди багато знають про сьогоднішні політичні провокації. Але були провокації проти дипломатів, що увійшли в історико-політичні хрестоматії.

- Здебільшого вони існували теоретично. Знаю деякі випадки, коли до наших людей підходили з бажанням вступити в ближчий контакт. Це за часів холодної війни... За нами завжди уважно спостерігали, тому про такі контакти потрібно було доповідати. І коли люди доповідали, це для них, на жаль, нічим добрим не закінчувалося: їх надовго відлучали від конкретної роботи. Існувала й чисто фізична небезпека, коли кидали вибухові пристрої. Свідком цього я був, на жаль, не раз... Завжди є екстремісти, чиє походження диктує час, політичні ситуації. Але в Америці спонтанних нападів, як у Європі, не було. У США антирадянські ексцеси виникали лише з дозволу влади...

- На чому, на Вашу думку, потрібно зосередитися, щоб Україна не виступала в ролі "розмінної монети" в міжнародній політиці?

- Це дуже важливе питання. У сформованій ситуації ускладнення виникають через те, що українська зовнішня політика здійснюється несистемно. Наприклад, у політиці Росії щодо України все чітко спрямоване, все працює на одну мету... У нас щось робиться, а щось не робиться. Нашою метою має бути зміцнення Української держави, забезпечення її суверенного розвитку . І дипломати тут повинні відігравати велику роль. А що стосується нашого руху в євро-атлантичні структури, то тут потрібно переходити від декларацій до дій. І ніхто нас із Європи не викине, адже ми знаходимося в Європі, а не в Євразії. Інша справа, що нас можуть прийняти в певну організацію, а можуть не прийняти... Але якщо ми будемо жити за європейськими стандартами, то буде й відповідне ставлення до нас.

Зовнішня політика - дуже серйозна справа, що вимагає зваженого і цілеспрямованого підходу. А для дипломатів завжди є робота. І ще раз хочеться підкреслити: найважливіше в ній - принцип трьох "П" - професіоналізм, патріотизм, порядність!