Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Міжнародні організації

Культура і політика сімейних стосунків, виховання та захисту неповнолітніх як механізми стейкхолдерських стосунків у суспільстві
Владислав Акулов-Муратов,Ольга Будько
20.07.2017, 22:14

УДК 94: 327

Summary

The article is dedicated to the interdisciplinary analysis of public policy concepts and approaches being used in various states, regions and cultures of the world for ensuring the children's rights protection. The possibilities to adopt the relevant foreign practice in Ukraine's case are examined.

Keywords: public policy and administration, children's upbringing, rights of a child protection, interdisciplinary analysis

Частина І

Будь-яка держава або інше структурне соціальне утворення, що прагне домінувати, завжди намагається контролювати і направляти думки, бажання, потреби і мрії людей у потрібному для себе напрямку. Досвід розвитку людства показує, що найефективнішим методом для вирішення цих завдань є контроль або (що набагато краще) спрямоване формування сфери культури, яка визначає можливі способи, схеми і правила соціальних взаємодій, до яких належать і стейкхолдерські стосунки (далі - СС). Тому науково обґрунтована та ідеологічно підкріплена культурна парадигма є найпотужнішим засобом соціального контролю та управління будь-якою людською спільнотою. Особливо станом і процесом розвитку підростаючого покоління (з огляду на його незміцнілу психіку), котре в переважній більшості випадків визначає майбутнє будь-якої держави або структурного соціального утворення.

Національна державна політика у сфері культури завжди своєрідна і унікальна. Але вплив різних ефектів глобалізації, що поступально гомогенізують людство, запускають процеси її вимушеного нівелювання, в т. ч. у сферах виховання дітей і підлітків, захисту неповнолітніх. Один із прикладів - Конвенція Організації Об'єднаних Націй "Про права дитини" [1] (далі - Конвенція). Вона зобов'язує державу-учасницю максимально забезпечити виживання і здоровий розвиток дітей, опосередковано вводячи деякі загальносвітові стандарти і вимоги для можливості аналізу та оцінки застосованих нею дій, зіставлення отриманих результатів. Отже, для цього потрібно уніфікація основ національної державної політики у сфері забезпечення прав та інтересів дітей з урахуванням положень Конвенції.

В результаті подібних дій спостерігаються укрупнення, кластеризація і, врешті-решт, стандартизація різноманітних соціально-культурних сфер та елементів в різних країнах і громадських організаціях, особливо за регіональними та ідейно-політичними ознаками [2]. Позитивними (для більшості з них) моментами цих процесів є: 1) економія ресурсів, підвищення ефективності соціального управління і контролю за рахунок впровадження вже апробованого досвіду; 2) активний розвиток універсальної культури СС (закладається, таким чином, в сімейних осередках суспільства у вигляді певних соціальних цінностей), без якої вже неможливе існування сучасних транскордонних взаємовідносин.

Вивчаються СС (аналог - стосунки зацікавлених сторін) сьогодні за досить молодим міждисциплінарним напрямком, що користується інформацією, накопиченою різними сферами наукових та експертних людських знань - географією, кліматологією, культурологією, економікою, соціологією, психологією, математикою і т. д.

СС є особливим рівнем і станом соціальних стосунків (як процесів, так і явищ), що часто мають одночасно мережеве та інституційне (фрактально-хаотичне) будову, які пов'язують воєдино одвічне прагнення до свободи і незалежності (бажань, дій, переконань) людської особистості, та її соціальні зобов'язання (внутрішні та зовнішні) перед іншими членами суспільства.

Найбільша зацікавленість до результатів дослідження СС проділяється науками про управління людьми (менеджментом, політологією, державним управлінням і т. д.) завдяки можливості практичного їх застосування. Особливо з боку деяких страт національних еліт і представників корпусу керівників (наділених реальною владою) при проектуванні, побудові, управлінні та контролі підлеглих соціальних груп за принципами soft power (м'якої сили). Розуміння природи, правил і можливостей СС дозволяє їм у багатьох випадках переводити конфліктні взаємини (часто суб'єктивно сприймаються такими, але, по суті, ними не є) в конструктивну соціальну взаємодію.

Сформована і діюча система СС - ознака соціально розвиненого людського суспільства. Тому результати цього дослідження можуть допомогти Україні, в т. ч. і дипломатичними методами, знайти і зайняти гідне місце в архітектурі нового світового порядку. Освоєння механізмів СС і вміння їх використовувати дозволить українцям налагодити на якіснішому рівні різноманітні взаємовигідні контакти - як усередині країни, так і з представниками інших держав і соціально-культурних спільнот. А також активніше брати участь у процесах миротворчості, адже припинення існуючих або запобігання можливих конфронтацій підвищить імідж України як миролюбної держави і надійного партнера в багатьох сферах міжнародного співробітництва.

Аналіз СС в різних країнах (у сферах виховання і здоров'я дітей, захисту прав та інтересів неповнолітніх на континентах і в регіонах) проводився на основі загальновідомої інформації за низхідним трендом відособленості розвитку їх соціумів, з акцентом на яскраво виражені національні особливості та відмінності (за приклад бралися найстійкіші прояви громадських, сімейних та особистих стосунків).

Досвід Європи

Завдяки особливостям світосприйняття і соціального устрою, заснованих на постулатах католицької гілки християнства, трагічних подіях в історії, взагалі-то, невеликої, за розмірами, Європи за часів Середньовіччя і Нового часу (постійне очікування пришестя Спасителя, що породило затримку соціального та економічного розвитку, багаторазові голод, мор і криваві війни, черговий розкол Церкви та відкриття Нового світу, що викликало крах тодішньої парадигми світу [3], і т. п.), європейці інституційовали до світової культури два дуже важливих поняття, що стали аксіоматичними в сучасному світі: право на життя і право на людську гідність. Які й породили нинішні "європейські цінності", включаючи поняття "права дитини", перша декларація про які була прийнята у 1923 р. в м. Женеві (Швейцарія). Причому, що характерно, неурядовою організацією "Міжнародний союз порятунку дітей" [4]. Що не дивно, адже навіть після жахів Першої світової війни європейські національні еліти все ще хотіли помсти за нанесені взаємні "образи" та "приниження". І продовження з'ясувань стосунків між собою. А значить, і бажали мати можливість різноманітного використання в своїх цілях дітей, підлітків і неповнолітніх - цього цінного соціально-біологічного і психологічного ресурсу.

З того часу було прийнято безліч всіляких рішень за цією тематикою, до виконання яких підключалися і державні структури. Особливо після Другої світової війни [5], що породила страшну тенденцію сучасності - значне чисельне перевищення загиблого мирного цивільного населення порівняно з бойовими втратами серед комбатантів: цю війну вели не тільки для вирішення назрілих економіко-соціальних проблем або територіально-політичних претензій, але й з ідеологічних причин [6].

Серед останніх, найвпливовіших європейських подій у сфері захисту дітей та неповнолітніх можна назвати Варшавський саміт 2005 року глав держав та урядів Європейського Союзу (далі - ЄС), який доручив Раді Європи (далі - Рада) [7]:

ефективно сприяти просуванню прав дітей, виконуючи вимоги Конвенції;

інтегрувати права дітей до політики Ради і координувати всі її заходи, що стосуються дитинства;

викорінювати всі форми насильства щодо дітей та неповнолітніх, особливо їх сексуальну експлуатацію.

Останній аспект безпосередньо пов'язаний з систематичним зменшенням можливостей законного проявлення природної людської агресії серед європейців (особливо мігрантів), соціально-економічними та психологічними труднощами бідних і збіднілих верств населення Європи. Тому в розвинених західних країнах кожна десята дитина або підліток є жертвою сексуального посягання або насильства [8]. Існують навіть цілі системи сексуальної експлуатації дітей, що організовуються не тільки різними злочинними уруповуваннями, але і представниками державних структур у всьому ЄС - про це постійно нагадують сексуальні скандали, які раз у раз стають надбанням широкої громадськості [9].

У відповідь на доручення в 2006 р. була розроблена програма "Будуємо Європу для дітей і разом з дітьми" [10], основні завдання якої були уточнені Стокгольмської програмою 2010-2014 рр. і наступними документами [11]. Головною метою цієї програми стало надання допомоги всім зацікавленим сторонам в розробці та впровадженні комплексних стратегій вироблення та втілення в життя політики просування прав дитини з метою викорінення всіх форм насильства щодо дітей.

Для формулювання рекомендацій загальноєвропейського рівня Радою була проведена велика робота спільно з усіма державами-членами ЄС - проаналізовані їх національна політика, законодавство та заходи, спрямовані на викорінення насильства над дітьми. Розроблена таким чином методологія включила до себе поглиблений аналіз: масштабу і суті насильства; правових та інституційних засад боротьби з цим явищем; національних і місцевих програм щодо запобігання насильства (в т. ч. результатів їх здійснення); останніх тенденцій і напрацювань в політиці та нормотворчості в цій сфері [12].

У 2007 р. (набрала сили в 2009 р.) Рада прийняла Лансаротську Конвенцію про захист дітей від експлуатації та зазіхань сексуального характеру [13]. Це перший міжнародно-правовий документ, що зараховує сексуальне посягання щодо дітей до кримінальних злочинів, в т. ч. і в родині. Крім того, прийнята Радою Конвенція про кіберзлочинність [14] встановила кримінальну відповідальність за розповсюдження дитячої порнографії в Інтернеті і зараз забезпечує міжнародну взаємодію правоохоронних органів у боротьбі з цим явищем.

У країнах Європи, завдяки природно-історичній різноманітності умов їх соціального розвитку, склалися різні культурно-політичні традиції ставлення суспільства та дорослих до виховання дітей і підлітків, захисту прав та інтересів неповнолітніх. Однак зараз, в т. ч. під впливом загальноєвропейського законодавства та різних процесів, що супроводжують міграцію і змішання культур серед населення ЄС, відбувається нівелювання, кластеризація та уніфікація цих сфер національних традицій.

У сучасній Швеції діють безліч дитячих організацій, урядових і неурядових програм, цільових законів, що стосуються дітей. З 1979 р. в країні заборонені будь-які їх тілесні покарання, включаючи підвищення голосу (і з боку батьків теж). Зараз шведська держава займає одне з перших місць у світі за якістю при пологах та охорони здоров'я матері й дитини. На безкоштовне медичне обслуговування населення витрачається близько 80% всіх прибуткових податків країни, а декретна оплачувана відпустка складає 480 днів на кожну народжену дитину.

Шведи з раннього віку беруть дітей всюди з собою, оскільки навколишні завжди надають їм допомогу. Малюки вважаються незалежними особистостями, тому батьки не займаються їх вихованням - вважається, що вони самі повинні захотіти чогось навчитися.

У групах дитячого садка 6-7 чоловік (сім'я, за підтримки уряду, оплачує тільки ясла). Там малюкам вихователі обов'язково розповідають про їхні права і вчать, що коли батьки ображають - необхідно скаржитися до соціальних служб. І якщо факт ляпанця чи крику буде підтверджений або соціальному працівнику, котрий постійно моніторить таку неблагонадійну або помічену в грубощах сім'ю, здасться, що з дитиною поводяться недостатньо добре, то малюка забирають і переселяють до державного дитячого закладу-притулку. Причому часто це робиться без попередження, доки нікого з дорослих немає вдома. А батьки поштою отримують повідомлення про позбавлення їх батьківських прав. Тому тата і мами всюди намагаються вести себе спокійно, не намагаючись у ранньому віці чогось навчити або якось змусити щось робити дитину. А з огляду на правила протестантської етики, втілені в національній культурі цієї країни (компактне проживання соціуму з відсутністю парканів і, найчастіше, фіранок на вікнах при фетиші образу небагатого, але міцного домоволодіння), діти отримують повну свободу, якою із задоволенням користуються на свій розсуд.

Національна програма "Контактна модель роботи з сім'єю" діє в Швеції з 1982 р. і використовується в роботі з різними типами сімей: неповними, розлученими, алкоголіками, наркоманами, тільки-що створеними, з дітьми-інвалідами та з ЛГБТ-спільноти. Місцеві комітети соціального забезпечення підбирають сім'ї або окремих осіб (в особі друзів-наставників) для надання психологічної та соціальної підтримки іншим сім'ям, які перебувають у скрутному становищі.

У минулому сімейні традиції в Швеції були патріархальними: жінка підкорялася спочатку батькам, потім чоловікові, а стандартна сім'я мала двох дітей (бажано хлопчика і дівчинку). Шлюби укладалися за змовою батьків, іноді ще в ранньому дитинстві майбутніх нареченого і нареченої. Дошлюбний секс був (та й зараз є) звичним явищем - наречений вільно міг ночувати у нареченої. Період дозволеного залицяння тривав до двох років - поспішні шлюби засуджувалися суспільством. Причому часто стимулом до весілля ставала вагітність або пологи нареченої, що служили наочним підтвердженням її плодючості, що сприймалося в соціумі як позитивна якість.

У шведських сім'ях хлопчики і дівчатка виховуються однаково, а домашня робота для них не ділиться за гендерною ознакою. Однак допомагати вдома дітей залучають тільки з підліткового віку. Також вони щотижня, що прописано в законодавстві, отримують кишенькові гроші і розпоряджаються ними самостійно. Шведські діти освічені в питаннях статевих відносин, дітонародження, контрацепції і т. д. - на вулиці можна зустріти шести-семирічних малюків, котрі вільно розмірковують про сексуальність і т. п. Традиційно в Швеції старше покоління не займається вихованням онуків.

Автомобільні права видаються з 18 років - приблизно з цього віку шведи йдуть з сім'ї батьків і починають вести самостійне життя, до якої батьки більше не втручаються. Матеріальна допомога дорослим дітям у шведів не прийнята - в крайньому випадку вони можуть звернутися за державною підтримкою та отримати її у вигляді виплат від соціальних служб або позики від держави на 10-20 років.

У Швеції освіта безкоштовна, а система навчання є основою соціального устрою країни. Сам процес навчання вирішує два завдання:

1) отримання спрямованої кваліфікації разом з деяким освоєнням загальноосвітніх дисциплін;

2) виховання з учнів громадян шведського суспільства, які дорожать його цінностями і готових проявляти активну громадянську позицію, захищаючи їх.

Для закріплення останнього положення з 2006 р почав діяти закон, що забороняє будь-які форми обмеження прав і приниження гідності студентів та школярів (контроль над його виконанням покладено на спеціальні державні органи [15]).

У Швеції відсутня шкільна форма, але деякі навчальні заклади висувають особливі вимоги до одягу - в основному для дівчаток, обмежуючи сплеск їхньої підліткової сексуальності. Телефони, іграшки, планшети і т. п. приносити до школи заборонено. Підручники безкоштовні і видаються на основі повернення. Канцелярське приладдя також надається безоплатно, тому підготовка до першого навчального дня не вимагає від батьків ні зусиль, ні витрат. При середній зарплаті в країні близько 30 тис. крон (≈ 3000 євро) основні шкільні сімейні витрати - спортивна форма, ковзани, лижі, купальники, оплата хобі та гуртків. Спортом шведські школярі займаються багато та активно - передбачені навіть спеціальні "спортивні канікули" (тиждень на початку березня). До того ж є і додаткові весняні канікули, а навчальний рік починається з 18 серпня.

Оцінки у шведських школах починають виставляти тільки з 6-го класу, а до цього фіксують лише кількість виконаних завдань або помилок.

Всі вправи і завдання викладаються на спеціальних шкільних сайтах - дитина вдома тренується до того часу, поки комп'ютерна програма не видасть йому "прохідний бал" - бронзовий, срібний або золотий значок. Батьки активно допомагають дітям з виконанням шкільних домашніх завдань, а викладач, заходячи на сайт, відстежує рівень знань і можливостей учнів. І, беручи це до уваги, відстаючим призначає додаткові заняття з учителем у класі, а відмінникам даються на уроках складніші індивідуальні завдання. Раз на четверть проходять персональні зустрічі викладачів з батьками і дітьми, на яких обговорюються їхні успіхи та проблеми.

В результаті до випускного класу для тих, у кого є здібності та хто може і збирається вчитися далі, обсяг придбаних знань набирається цілком достатнім для вступу до ВНЗ. Така система шкільного навчання виробляє ефективний соціальний та біологічний відбір, і стійке розшарування майбутніх членів шведського суспільства, процеси яких скрашуються відсутністю "тиску" на учнів і сприянням їхнім різним захопленням.

У шведській національній системі виховання дітей і підлітків, захисту прав та інтересів неповнолітніх чітко простежується культурне відображення історії життя шведського народу, що вилилося в гіпертрофовану спробу боротьби з його нелегкою спадщиною і, одночасно, домінантний розвиток визнаних позитивними і набутими якостей. Важкі природні умови на обітованих шведами землях, невелика кількість необхідних ресурсів, повна залежність від примх погоди і моря виховали з них згуртовані нечисленні соціальні групи з суворою ієрархією, яку складно було узурпувати. І породили в їхніх членах якості крайнього індивідуалізму, фаталізму, максимальної правдивості та жорстокості - як до себе, так і до навколишнього світу. Що дозволило, з огляду на довготривалі війни за контроль над обмеженою ресурсною базою, проводити шведам активну експансію до Європи. І зумовило прийняття ними релігійної системи протестантизму (в формі лютеранства) як національного світогляду (церква була відокремлена від держави тільки в 2000 р., хоча загальний відсоток віруючих досягає 76).

Життя вимагало від шведів усвідомленої поведінки та чіткої взаємодії в групах, тобто абсолютного балансу ССО в соціумі, навіть серед дітей (причому природа теж входила до кола основних стейкхолдерів). Це дозволило, з розвитком суспільних відносин в епоху капіталізму, довести шведське суспільство до атомарного стану заповнювання ідеальними стейкхолдерами з мінімальними циклами соціально-особистісного розвитку і матеріальних накопичень, що пояснює появу ефективної шведської економічної моделі. Але такий перекіс у розвитку суспільства вступив в очікуваний конфлікт як з природними потребами людини, так і законами розвитку світової економіки. І в результаті спостерігається як руйнування інституту сім'ї, так і ослаблення економічних основ державної соціальної політики з усіма витікаючими наслідками.

У Данії існує своєрідний культ міцної сім'ї, тому молоді данці не поспішають зі шлюбом і тривалий час живуть разом, перевіряючи свої стосунки на витримку (середній вік тих, хто бере шлюб, близько 30 років). Данці ставляться до шлюбу дуже серйозно і вважають, що це повинно бути один раз і на все життя. Тому в Данії також, але вже з іншої причини, велика кількість самотніх людей, які не знайшли своєї половинки і скрашують самотність відвідуванням різних клубів за інтересами та курсів для отримання додаткової освіти.

Данські сім'ї - дуже специфічні осередки суспільства, в яких свобода стосунків між статями використовується для детального вивчення один одного і налагодження глибокого взаєморозуміння, що виражається в прагненні до спільної діяльності у всьому. Це своєрідний захист від сексуального хаосу при абсолютній рівноправності статей (конституційно жінки отримали право голосу на виборах в 1915 р., а в 1989 р. Данія стала першою країною в світі, що визнала право гомосексуальних пар на укладення шлюбного союзу).

Данців відрізняє цілеспрямованість і пунктуальність, а їхні соціальні відносини - це життя за розкладом відповідно до громадської ієрархієї та соціальної ролі. Національні сімейні традиції нагадують принципи кланових сімейних стосунків у східних країнах, особливо у вихованні дітей: повага до старшого покоління, ревне ставлення до батьків та родинних зв'язків, спільне вирішення будь-яких проблем. Усі свята проводяться разом, а діти, які живуть окремо, зберігають теплі та дружні стосунки з батьками та іншими родичами до кінця життя. Причому данці найчастіше вважають своїми близькими друзями саме родичів.

У Данії велике значення приділяється власному житлу - багато датських родин живуть у своїх будинках, що часто передаються у спадок. До покупки будинку подружжя підходить серйозно: довго та ретельно вибирають його, бо збираються жити в ньому "вічно". В першу чергу, в будинок купується стіл і прапор (перший символізує велику, міцну і дружну сім'ю, а другий - сімейне щастя). Його обов'язково прикрашають, причому часто виробами, зробленими своїми руками (їх також часто дарують родичам і друзям). У Данії існує навіть своєрідний культ подарунків, особливо сувенірів, привезених з різних закордонних подорожей.

Ставлення до виховання маленьких датчан досить вільне. Їх вважають повноцінними членами сім'ї - батьки поводяться з ними на рівних і не нав'язують їм своєї думки: вважається, що дітям потрібно давати більше волі та свободи, а коли дитина підросте - вона сама вибере для себе свій шлях і місце в житті. Тому діти часто ставляться нешанобливо до своїх батьків - у розмові між ними можна почути нахабні поради і грубі слова. Такі вільності компенсуються виконанням спільно всіх сімейних справ - діти без діла не сидять і змалечку вчаться дисципліни та взаємодопомоги, щоправда, не без деякої частки батьківських "навіювань". Тому розбалувані та грубі датські діти, підростаючи, під впливом суспільства і батьків змінюють свої звички, пристосовуючись і розуміючи, що краще мати в соціумі збалансовані взаємини. Однак характерні почуття внутрішньої зневаги і власної переваги у стосунках до оточуючих залишаються у датчан на все життя.

Якщо в Данії розпадається сім'я або один з подружжя гине, то тому, хто залишився з дітьми, відразу ж починають виплачувати всілякі субсидії, допомогу і страховки. Те ж відбувається і з сиротами. Однак в Данії практично немає дитячих будинків - кожній дитині, яка втратила сім'ю, буквально відразу знаходять нових батьків. Причому бездітні датські сім'ї часто всиновлюють дітей-іноземців. А для людей похилого віку, інвалідів та безпритульних існують різні соціальні заклади, де їм надається всіляка допомога: будинки престарілих, їдальні та нічліжки для безпритульних і т. д.

У 18 років підлітки традиційно залишають батьківський дім і починають жити самостійним життям, вважаючись дорослими людьми. Згідно з датськими законами в чергу на окреме (соціальне) житло, яке має право отримати будь-який бажаючий громадянин, незалежно від віку та доходів, дітей ставлять у віці 14-15 років. І воно надається їм через 1-2 роки відповідно до висловлених побажань.

У Данії дуже високе оподаткування - за громадський рахунок задовольняється більшість соціальних потреб населення: безкоштовне медичне обслуговування і навчання, стипендії для студентів і фінансування дитячих садків і т. п.

Данія належить до небагатьох країн, де основним замовником освітніх послуг є не держава або її громадяни, а сім'ї. Частина шкіл належать муніципалітетам, фінансуються з місцевих бюджетів і навчають згідно із загальнодержавною програмою. Приватні навчальні заклади знаходяться на балансі держави, але навчаються в них за самостійно розробленими програмами без втручання до їх роботи контролюючих державних структур.

Всю систему освіти країни об'єднують тільки єдині вимоги до вивчення математики, датської та англійської мов. Це пов'язано з тим, що основні вимоги батьків у сфері освіти пред'являються не до рівня знань, одержуваних у школі, а до процесів соціальної адаптації їх дітей і навичок самостійного прийняття рішень. Тому відкриття шкіл часто відбувається на замовлення батьків. При цьому навчальні програми складаються, орієнтуючись на їх запити, а не відповідно до вимог державної програми навчання. Причому батьки в будь-який момент можуть втручатися і корегувати процес навчання своїх дітей.

Колись Данією правили жінки, тому вони традиційно не вважаються слабкою статтю, а нинішня структура і пріоритети соціальних стосунків мають явні відгомони матріархату. З тієї ж причини в країні відсутній поділ сфер життя за гендерною ознакою, в т. ч. і в родині при веденні домашнього господарства, де робота розподіляється порівну. Датчанки елегантні, хороші господині та незалежні натури, а непрацююча жінка викликає подив. Причому, навіть коли сім'я заможна, все-одно працюватимуть обоє.

Історія і культура Данії говорить про велику пасіонарність її населення: активна участь у походах вікінгів та освоєння Ісландії, Гренландії та Північної Америки; захоплення Парижа, Нормандії, Північно-східної Англії та завоювання Померанії, Мекленбурга, Гольштейна; створення єдиного королівства Данії, Норвегії та Англії; об'єднання Данії, Норвегії та Швеції в Кальмарськой унію; постійна внутрішня боротьба за корону і т. д. Таке тривале домінування на великих територіях невеликого, за чисельністю, народу створило особливу систему внутрішніх соціальних відносин: основним стейкхолдерів в державі (незважаючи на наявність жорсткої суспільної ієрархії) стає сім'я (зрідка невеликий клан), а до управління державними структурами і вироблення принципів національної політики допускаються представники підкорених народів, що ввело до національної культури толерантність і терпимість у сюзеренітетних відносинах.

Однак існуючі раніше можливості силового захоплення додаткових ресурсів, отримання розвинених технологій і знань про навколишній світ без паралельного розвитку суспільних відносин, помножені нині на величезну вуглеводневу ренту і датську ощадливість, так і залишили датський соціум на рівні сімейних СС. В остаточному підсумку, повільний, матріархального типу національний розвиток породив стійку олігархічну систему паттернальних відносин у данському суспільстві. Тому зараз це індустріально-аграрна країна, економіка якої базується на секторальній торгівлі. Основний девіз сучасних СС в Данії: лояльність в обмін на патерналізм з ефективним консенсусним соціальним механізмом контролю - високою вартістю життя. Це позбавляє більшість датчан майбутнього при новій системі світового поділу праці, хоч влада Данії і прикладє багато зусиль для створення різноманітної висококваліфікованої робочої сили.

Список використаних джерел:

1. Конвенция Организации Объединённых Наций "О правах ребёнка". Электронные ресурсы // Режим доступа http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/childcon.shtml, http://treaties.un.org/pages/ViewDetails.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=IV-11&chapter=4&lang=en.

2. Morgan L. H. Systems of consanguinity and affinity of the human family. - Wash., 1871.

Востряков Л. Модели культурной политики (кросскультурный анализ) // Библиотека в эпоху перемен (филос.-культуролог. и информ. аспекты): Дайджест. - М., 2005.

3. Акулов-Муратов В. В. Латинська мозаїка: цуме-го - мистецтво виживання стейкхолдерських груп / В. В. Акулов-Муратов, О. Я. Будько // Зовнішні справи. - 2013. - № 5. - С. 38-43.

4. Павлова Л. В. Международная защита прав ребёнка // Права ребёнка - законодательство и практика: Материалы республиканской научно-практической конференции. - Мн., 1991. С. 4.

МОТ. Конвенции и рекомендации, принятые МОТ в 1919-1990 гг. 1991. С. 1703.

5. Городецкая И. К. Международная защита прав и интересов детей. - M., 1973. С. 22.

Конвенция о правах ребёнка. - Мн.: Полымя, 1999.

6. Black M. The children and the nations: The story of UNISEF. Sydney, 1986. P. 34.

The United Nations and human rights. 1945-1995. P. 354;

Lundy С. An introduction to the Convention on the Rights of the Child. 1997. P. 21.

7. Варшавская декларация. Итоговая декларация саммита (Варшава, 16-17 мая 2005 года) // Электронный ресурс // Режим доступа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_716.

8. Строим Европу для детей и вместе с детьми. Электронный ресурс // Режим доступа: http://www.coe.int/ru/web/moscow/stroim-evropu-dla-detej-i-vmeste-s-det-mi

9. Насилие над детьми в Европе. Электронный ресурс // Режим доступа: http://voprosik.net/nasilie-nad-detmi-v-evrope

10. Строим Европу для детей и вместе с детьми. Электронный ресурс // Режим доступа: http://www.coe.int/ru/web/moscow/stroim-evropu-dla-detej-i-vmeste-s-det-mi

11. Стокгольмская программа. Электронный ресурс // Режим доступа: http://eapmigrationpanel.org/ru/materials/stokgolmskaya-programma

12. Леонова Г. Миссия Детского фонда ООН (ЮНИСЕФ) и перспективы развития его деятельности по защите прав ребёнка в Республике Беларусь // Белорусский журнал международного права и международных отношений. 1998. № 5. С. 91-96.

13. Подробная информация о Договоре № 201. Электронный ресурс // Режим доступа: http://www.coe.int/ru/web/conventions/full-list/-/conventions/treaty/201

14. Европейская Конвенция по киберпреступлениям. Электронный ресурс // Режим доступа: http://mvd.gov.by/main.aspx?guid=4603.

15. Собкин В. С., Писарский П. С. Жизненные ценности и отношение к образованию: кросскультурный анализ Москва-Амстердам. По материалам социологического опроса учителей, учащихся и родителей.- М.: Центр социологии образования РАО, 1994.

Продовження публікації читайте у наступному номері "З.С."

 

АНОТАЦІЯ

У статті подається міждисциплінарний аналіз різних систем і концептуальних підходів державної політики у сфері виховання і захисту неповнолітніх у різних культурних традиціях, регіонах і державах світу. Розглядаються можливості адаптації такого зарубіжного досвіду в Україні.

Ключові слова: державна політика і управління, захист і виховання дітей, стейкхолдерські відносини, міждисциплінарний аналіз.

АННОТАЦИЯ

В статье проводится междисциплинарный анализ различных систем и концептуальных подходов государственной политики в сфере воспитания и защиты несовершеннолетних в разных культурных традициях, регионах и государствах мира. Рассматриваются возможности адаптации такого зарубежного опыта в Украине.

Ключевые слова: государственная политика и управление, защита и воспитание детей, стейкхолдерские отношения, междисциплинарный анализ.