Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Економіка

Куба після закінчення холодної війни
Павло Ігнатьєв
14.05.2015, 09:50

Summary

The policy of Cuba's adjustment to the new international conditions after the demise of the Soviet Union is analyzed along with reasons behind the thaw in complex relations between Cuba and the USA.

Key words: Cuba, the USA, tourism, trade, sanctions.

УДК: 327:94

Дослідження феномену Куби, яка з централізованою та зарегульованою економікою зуміла зберегти соціалістичний режим після розпаду СРСР за рахунок надзвичайних економічних заходів і пошуку нових міжнародних партнерів, завжди цікавив науковців. Нинішній етап, на якому ми спостерігаємо активізацію діалогу між США та Кубою, розпочався наприкінці 2014 р. вартий окремої уваги.

Куба − найбільший за площею острів Карибського моря з населенням 11,2 млн. осіб. Місцеві жителі люблять порівнювати його з кайманом або з велетенською ящіркою за незвичайну форму. В історичній ретроспективі у цієї країни було три столиці - Баракоа, Сантьяго-де-Куба і Гавана, однак нині лише Гавана з її колоніальною архітектурою та іспанськими фортами є найбільшим містом. Водночас двовладдя зберігається, адже розташоване за 870 км на схід від Гавани Сантьяго-де-Куба є альтернативним економічним центром, куди транспорт дістається за 12-14 годин. Варто підкреслити, що в політичному та символічному відношеннях це місто є більш важливим, адже саме в ньому іспанці програли війну американцям у 1898 р., відбувся напад партизанів на знамениті казарми Монкада в 1956 р., а в 1959 р. було повалено режим Фульхенсіо Батісти. Тому кубинці називають Сантьяго "Революційним містом". Улітку 2015 р. воно відзначатиме 500-річчя з дня заснування і вже все населення острова почало готуватися до цієї події [1].

Більшістю на Кубі є білі, частка яких становить 64,1%, тоді як чорношкірі та мулати вважаються меншинами. Як і в інших країнах Карибського моря, сюди в колоніальну добу завозили рабів із Західної Африки, тому в структурі населення зустрічаються вихідці з цього континенту. У декількох містах Острова свободи (Сьєнфуегос і частково Сантьяго-де-Куба) місцеві жителі зовнішністю нагадують французів, адже їх предки-фермери перебралися сюди під час та після революції негритянських рабів на Гаїті 1804 року.

Головною галуззю економічної активності на Кубі вважається туризм. Оскільки країна звільнилася від іспанського панування доволі пізно, тут збереглося доволі багато колоніальних палаців та будинків. Острів також відомий десятками іспанських фортець, зведених на пагорбах колонізаторами для захисту від англійських піратів. Крім того, з початку ХХ ст. і до 1959 р. тут з'явилося чимало готелів і будівель, спроектованих за зразком знакових споруд у США, серед інвесторів яких були не лише законослухняні громадяни, а й американські гангстери Лакі Лучано та Санто Траффіканте-молодший. Найвідомішими пам'ятками цього періоду є Капітолій у центрі Гавани та готель "Національ" у районі Ведадо. Міста країни називають "Музеєм автомобілів під відкритим небом", оскільки на вулицях домінують американські машини 50-х років - переважно "Шевроле" та "Бьюїки". Кабріолети використовують для перевезень туристів, а інші моделі затребувані як групові таксі для 8-9 осіб. До революції на острові було зареєстровано 60 тис. автомобілів із США, більшість із них досі використовують через високі податки на нові імпортні машини. Відомо також, що Куба є батьківщиною найменшого птаха світу (карликового колібрі) та місцем міграції мільйонів червоних крабів, а біля її північно-східного узбережжя живуть акули, яких годують аквалангісти.

У 2014 р. Куба прийняла 3 млн. туристів, заробивши на цьому 2,5 млрд. доларів. Серед них найбільш численною групою були канадці, яких приїхало 1,175 млн. осіб. Далі розташувалися німці, британці, італійці та французи. Лише 8085 іноземців прибули сюди як круїзні пасажири, що є одним із найгірших показників у всьому регіоні. Водночас Куба суттєво поступається своєму основному регіональному суперникові Домініканській Республіці за кількістю іноземних туристів. Для цього є низка причин. Насамперед, санкції США змусили провідні готельні мережі відмовитися від інвестування в нерухомість на острові. Як наслідок, галузь розраховує тільки на 35 тис. готельних місць. Вона не має готелів, зареєстрованих у світових базах даних типу "Hotels" чи "Booking", а до неї також не так часто подорожують американські туристи. Крім того, переважна більшість круїзних лайнерів ігнорує порти острова, а сама ця стаття прибутків є основною в країнах Карибського моря. Автобусів для подорожей островом не вистачає, тому під час великих свят квитки придбати надзвичайно важко.

Куба має доволі диверсифіковану економіку, функціонування якої пов'язане зі зборами та переробкою цукрової тростини і тропічних фруктів. Нині виробництво цукру становить 1,8 млн. т, а засіяні площі перевищують 400 тис. га [2]. На полях задіяні старі радянські трактори, урожай нерідко перевозять на мулах, а більшість заводів була збудована до революції американськими інвесторами, які згодом не мали можливості їх модернізувати. Західні компанії відмовилися вкладати кошти в націоналізоване майно США, тому старе обладнання поступово почало виходити з ладу. Сік цукрової тростини (гуарапо) дуже популярний серед кубинців, оскільки він калорійний та замінює їжу. У перші роки після розпаду СРСР місцеві жителі вживали його, щоб урятуватися від голодної смерті. Куба має доволі багато конкурентів у Карибському басейні, які також пропонують на світових ринках свій цукор, тому політична еліта країни замислилася про диверсифікацію цієї галузі економічної активності. Зокрема, її стагнацію можна подолати за допомогою виробництва етанолу, як це робить Бразилія. Крім того, 11 кубинських заводів випускають декілька різновидів рому, що користуються значною популярністю на світовому ринку. Ця галузь також безпосередньо пов'язана з туризмом, адже іноземці активно споживають знамениті коктейлі "Дайкірі", "Куба Лібре" і "Мохіто", основною складовою яких вважається світлий кубинський ром. Загалом алкогольні напої найвідомішої компанії Куби "Habana Club" затребувані у світі, адже минулоріч було реалізовано 50 млн. їх пляшок, що є третім найкращим міжнародним показником після обсягів продажу "Bacardi" та "Сaptain Morgan".

Із 1717 р. символом ще колоніальної Куби стали сигари, сировина для виробництва яких надходила переважно із західної провінції Пінар-дель-Ріо та з півночі Вілла Клари. Водночас проблема полягає в тому, що до революції їх виробництвом займалися приватні інвестори. Після хвилі націоналізації, ініційованої режимом Фіделя Кастро, вони перебралися до Майямі, Пуерто-Ріко, Гондурасу та Домініканської Республіки і там почали вирощувати тютюн із кубинського насіння, продаючи вироби з нього під своїми старими марками до Сполучених Штатів. Тому нині існує два паралельні ринки - один європейський і канадський, де домінують кубинські сигари, відомі як Los puros cubanos, а інший - у США, куди постачають свої товари ті виробники з Латинської Америки, яких можна назвати колишніми кубинцями. У 2014 р. завдяки збуту в Іспанії, Франції, КНР, Німеччині та Швейцарії тютюнових виробів, як найбільш популярних кубинських товарів на міжнародному ринку, країна отримала 439 млн. доларів. Крім того, Куба вже 17 років проводить Фестиваль сигар, де гурмани можуть оцінити будь-яку тютюнову продукцію, що випускається у країні.

Серед мінералів, якими відзначається Острів свободи, домінують нікель і кобальт. Найбільші їх поклади є на сході у провінції Ольгин, завдяки чому він посідає важливе місце у світовій видобувній галузі поруч із Австралією, Росією та Канадою. Нікель використовують для виробництва нержавіючої сталі, а кобальт - у сплавах, стійких до дії високих температур. Основними споживачами мінеральних багатств країни виступають Канада і Китай [3]. Разом із тим, галузь дуже чутлива до впливу світової економічної кризи, адже внаслідок цього зменшується продаж автомобілів у розвинених країнах. Куба також має поклади нафти, які залягають на великій глибині біля її північного узбережжя, але застарілі місцеві технології не дають можливості перейти до їх комерційного освоєння.

Важливу роль в економічному житті відіграють грошові перекази від діаспори, що проживає у США. Нині налічується 1,8 млн. таких людей, які надіслали до колишньої батьківщини у 2014 р. 2,7 млрд. доларів. Кубинська громада в цій країні сформувалася внаслідок використання двох маршрутів для переїзду. Частина біженців із острова безпосередньо перебралася з порту Марієль до Майямі чи Орландо через вузьку 180-кілометрову Флоридську протоку, а інша - прибула через розташований поруч із США мексиканський півострів Юкатан. Ще одним джерелом надходження коштів є Венесуела, у якій працюють десятки тисяч кубинських лікарів та інструкторів. Грошові перекази відіграють надзвичайно важливу роль, оскільки сприяють становленню галузі приватного підприємництва, представники якої займаються обслуговуванням туристів. Зокрема, держава не має коштів для надання позик громадянам, які планують відкривати приватні готелі та ресторани, тому отримання ними доларів від родичів є надзвичайно важливим. Вони також дають змогу виправити ситуацію з дефіцитом валюти, зумовлену кризою в сільському господарстві та необхідністю імпортувати продовольство на суму, що перевищує кілька мільярдів доларів.

Після проголошення незалежності від Іспанії Куба де-факто стала протекторатом офіційного Вашингтона. Країна виграла від запровадження сухого закону в США, оскільки американські туристи охоче подорожували сюди в пошуках розваг і алкогольних напоїв. Заборона азартних ігор у Лас-Вегасі сприяла становленню цієї індустрії на острові не в останню чергу завдяки інвестиціям американських кримінальних синдикатів. У 1950-х роках Кубу називали "Столицею казино Карибського басейну". Під впливом туристів із США на острові стали популярними бейсбол, бокс і джаз, а також відбувалася культурна і спортивна взаємодія громадян обох країн. Зокрема, американські яхтсмени, як правило, включали Кубу до маршрутів своїх регат. Окрім цього, країна стала улюбленим місцем відпочинку студентів із США завдяки дешевим туристичним послугам, демократичній ціні квитків на пороми та великій кількості нічних клубів. Характерно, що після припинення туристичних потоків до Варадеро Мексика скористалася цим чинником у своїх інтересах і побудувала на власному узбережжі Карибського моря курорт Канкун, розрахований на туристів із США та Канади.

Історію Куби після революції 1959 р. можна умовно поділити на два періоди - у роки існування соціалістичного табору та після закінчення "холодної війни". Протягом першого з них режим Фіделя Кастро виживав за рахунок допомоги Радянського Союзу, що постачав дешеві енергоносії та купував цукор за завищеною ціною, а у другий - він уже був змушений пристосовуватися до складних економічних реалій. Після розпаду СРСР на Кубі розпочалася потужна економічна криза і уряд у відповідь запровадив заходи економії в добу "Особливого періоду в мирний час", який тривав із 1991 по 1995 роки. Стали помітними перебої з постачанням продовольства і пального, а багато підприємств припинило свою діяльність. Сотні недобудованих радянськими фахівцями об'єктів стояли в напівзруйнованому стані. Характерно, що найбільші складності чекали на цукрову галузь, яка втратила основного покупця. У ній почало проявлятися спочатку приховане, а потім і відкрите безробіття. Згодом у 2003 р. довелося закрити половину зі 110 заводів і пустити їх обладнання на металобрухт. Нині на острові працює тільки 49 таких об'єктів.

У 1994 р. брати Кастро запровадили систему обігу подвійної валюти, яка включала у себе як песо, так і конвертований песо (кук). Через десятиріччя населенню заборонили використовувати долар, а при обміні потрібно було сплачувати значний податок. Нині 87 куків обмінюють на 100 американських доларів, тому іноземні туристи намагаються не брати на Кубу "зелені", надаючи перевагу євро. Держава заробляє на родичах емігрантів, які щороку отримують долари з Флориди і змушені обмінювати їх із комісією. Пересічні кубинці розраховуються за товари і послуги у звичайних песо (1 кук дорівнює 25 звичайним песо), а для іноземних туристів і родичів емігрантів, що отримують долари, існує його конвертований різновид. Відповідно, за кубинські песо можна придбати значно менший асортимент товарів, а придбання будь-якої дорогої речі передбачає необхідність розплачуватися великою кількістю купюр. Нині уряд планує відмовитися від кука і надрукувати звичайні гроші номіналом 500 і 1000 песо, щоб вирішити проблему [4].

Після розпаду СРСР США намагалися посилити санкції проти Куби, щоб нарешті усунути від влади режим родини Кастро. Цьому мали сприяти Акт Торічеллі від 1992 р. та Закон Хелмса-Бертона, прийнятий 1996 року. Перший із них забороняв "донькам" американських корпорацій у третіх країнах торгувати з Кубою. Згідно з його іншими положеннями судна, які заходили в кубинські порти, не мали права відвідувати Сполучені Штати ще 6 місяців після цього. Другий закон передбачав можливість подання позовів у судах США проти іноземних компаній, що використовують конфісковане у власників з Америки майно чи ті цінності, якими раніше розпоряджалися кубинські біженці, що стали громадянами цієї наддержави. Він також забороняв в'їзд на територію Сполучених Штатів працівників ТНК, які раніше побували на Кубі [5].

В умовах економічної кризи уряд зробив ставку на розвиток медицини, адже у цю сферу надходили значні обсяги допомоги у добу існування СРСР. Нині вона розвивається в чотирьох напрямах - лікарняний туризм, медична освіта для представників країн Африки та Латинської Америки, виробництво ліків і вакцин, експорт робочої сили з медичними спеціальностями. На відміну від продовольчих крамниць, у аптеках можна придбати багато медикаментів, а шпиталі ретельно відреставровані. Дослідницькі центри розміщено у великих колоніальних палацах, які держава взяла під свій контроль заради розвитку медицини.

У 2000-х роках експорт робочої сили став по суті єдиною надією кубинської економіки на порятунок. Куба має найбільшу кількість лікарів у світі на душу населення: 1 фахівець на 148 осіб. Оскільки оплата праці ескулапів є незначною, країна зацікавлена в тому, щоб спрямовувати їх за кордон. Наприклад, у Венесуелі медик отримує 425 дол. на місяць, тоді як на батьківщині удесятеро менше. Крім того, переважна більшість кубинців ніколи не подорожувала, тому подібна робота є нагодою побачити світ. Нині вони працюють у 60 країнах на комерційній основі, а в Західній Африці та на Гаїті надають допомогу в епідемічних районах і конфліктних зонах за рахунок бюджету Куби. У зв'язку з цим лідери низки африканських країн мають намір висунути медиків із Острова свободи на Нобелівську премію миру. Загалом вони приносять її економіці понад 6 млрд. дол. на рік, тоді як вивезення на зовнішні ринки нікелю - лише 1,1 млрд. доларів. Цікаво, що лікарі отримують окрему зарплату від країни перебування, але більшу частину суми за посередницькі послуги все-таки забирає собі кубинська держава.

За схожою схемою Куба постачає на міжнародні ринки вчителів іспанської мови і спортивних інструкторів. Крім того, лікарі, працевлаштовані за кордоном, використовують знайомі їм кубинські ліки, підвищуючи в такий спосіб обсяги їх продажу. Країна має 30 власних унікальних розробок і спеціалізується на дженериках - виробництві медикаментів, на які більше не поширюється дія патентів. Загалом "експорт" медичних фахівців і експертів у різних галузях народного господарства приносить 11 млрд. дол. на рік, а вивезення на зовнішні ринки ліків забезпечує ще 900 млн. доларів. Куба також готує молодих лікарів у Латиноамериканській школі медицини, створеній 1998 року. З моменту відкриття і до останнього часу її фахівці допомогли 20 тис. студентів освоїти різні спеціальності, нині ж шестирічну медичну освіту чи практику на острові здобувають ще 11 тис. іноземців.

Крім того, урядом робилися спроби розвивати лікарняний туризм, орієнтуючись на жителів Латинської Америки та Канади. Зокрема, була ініційована кампанія 3S - "Sun, sea and surgery" (сонце, море і операції), яка рекламувала клініки країни та її коралові пляжі. Кубинці очікують, що після відлиги у відносинах із офіційним Вашингтоном американці будуть масово їхати до країни, де їм робитимуть діагностику організму, операції на очах, зубні протези. Крім того, місцеві медичні заклади зможуть запрошувати на навчання представників іспаномовної громади у США. Декілька років тому Куба вже розпочала рекламну кампанію в Канаді, однак канадський ринок неможливо порівняти за розмірами з американським. Перевагою карибської країни є власні ліки, незначний час очікування пацієнтів на операційне втручання завдяки наявності великої кількості хірургів, надзвичайно дешева оплата праці медичних працівників. Cеред відомих людей, які лікувалися на Кубі, варто назвати очільників Еквадору та Венесуели Рафаеля Корреа та Уго Чавеса, а також футболіста Дієго Марадону.

Однак лише розвиток медицини і експорт медичних послуг не міг принести бажане покращення життя населення. За нинішньої складної ситуації на острові є чимало прихильників капіталістичних змін, але, як правило, про це відкрито не говорять. Кубинці стомилися від соціалістичних реалій, де все визначається дефіцитом і великими чергами. У більшості магазинів на полицях можна побачити тільки ром і один-два види м'яса. Дефіцитними вважаються гігієнічні та споживчі товари. Із 1962 р. місцеві жителі змушені користуватися продовольчими картками (відомими як "la libreta"), на які практично за безцінь продають рис, тушки курей, яйця і макаронні вироби, але ці товари бувають у наявності далеко не завжди. Винятком є розвинена галузь пивоваріння, що орієнтується на туристів. Пережитком соціалізму можна вважати й те, що нових автомобілів на вулицях дуже мало - у столиці домінують старі американські машини, а за її межами переважно зустрічаються радянські "Ниви" та "Лади". Вони часто виходять із ладу і для них важко знайти запчастини. Крім того, у Гавані 70% житлового фонду не відреставровано, це ж стосується більшості міст Куби, окрім Трінідада − колишнього центру рабовласництва і цукрової промисловості. Причини незадовільного вигляду кубинських міст полягають у дефіциті коштів на ремонт, потужних карибських ураганах весняно-літнього періоду, підвищеній вологості, а також відсутності приватних будівельних компаній. Донедавна тут узагалі було заборонено продавати житло, що не сприяло розвиткові галузі. Щороку в старій частині столиці в середньому обвалюється 230 будинків, а багато людей мешкає в руїнах. Муніципалітети також не мають доступу до рекламних коштів, оскільки Куба − єдина країна в Карибському басейні, де на вулиці міст неможливо зустріти комерційну рекламу.

За таких умов дедалі важче здійснювати пропаганду, однак уряд усе-таки докладає значних зусиль для ідеологічного впливу на населення. Так, багато будинків вкрито гаслами, крилатими виразами героїв антиколоніальної визвольної боротьби "Бронзового титина" Антоніо Масео і Максиміліано Гомеса, а також лідерів переможної революції 1959 р. Ернесто Че Гевари чи Фіделя Кастро. Серед портретів національних лідерів на дорогах і вулицях міст перше місце посідає Фідель Кастро, якого зображають у різному віці як втілення образу простого кубинця - селянина, робітника чи військовослужбовця. Брати Кастро вважають, що американське ембарго коштувало країні 1,1 трлн. дол. і цим виправдовують критичний стан її народного господарства. Подібну точку зору поділяє і державна пропагандистська машина, яка стверджує, що управління країною політична еліта здійснює доволі ефективно, адже за умови протистояння із США ситуація не могла б розвиватися інакше.

Із другої половини 2000-х років на Кубі розпочалася обережна лібералізація економіки. У 2008 р. новий очільник Рауль Кастро дозволив самозайнятість населення, поставивши за мету у 2010 р. перевести 35% робочої сили у приватний сектор. Унаслідок цього з'явилися паладари (приватні ресторани) і каси партікулари - прибудови до будинків кубинців, де дозволено розміщати туристів. Спочатку паладари відкривали у старих колоніальних помістях із антикварними меблями, але згодом стали використовувати для цього будь-яке житло. У країні з'явилися курси англійської мови для людей, зайнятих у туристичній галузі. Така лібералізація заради розвитку туризму мала й негативний бік. Зокрема, на Кубі сформувався цілий прошарок англомовних людей (джінтерос - тобто "жокеї", названі так, бо вони маніпулюють туристами), які ніде не працюють і намагаються заробити на іноземцях, надаючи їм певні послуги або просто обманюючи їх. У Гавані процвітає проституція, якою переважно займаються представниці негритянських верств населення, менш заможні, ніж білі. Місцеві жителі надзвичайно люблять чайові, під якими маються на увазі залізні монети номіналом у один конвертований песо. Нині в приватному секторі працює 450 тис. осіб, тоді як у державному - 5 мільйонів.

Варто звернути увагу на країни, які давали можливість виживати Острову свободи в добу дії американських санкцій. Серед них виділяється Венесуела, у якій до влади в 1998 р. прийшов колишній військовий і популіст Уго Чавес, що пообіцяв здійснити "соціалістичну революцію ХХІ століття". В основі зовнішньої політики цього діяча була кампанія постачання країнам регіону нафти в обмін на продовольство чи будь-які послуги задля підтримки їхніх ліворадикальних режимів. Новий Президент Венесуели вирішив за рахунок порятунку економіки Куби підвищити свою популярність серед лівих сил і потоваришувати з Фіделем Кастро, як із символом холодної війни та уособленням протистояння із США.

Із 2000 р. Венесуела постачає до Куби понад 100 тис. барелів нафти на день (задовольняючи в такий спосіб 61% її потреб), натомість 30 тис. лікарів і 10 тис. інших фахівців працюють у халупних поселеннях "Малої Венеції" за міждержавним контрактом. Крім того, венесуельці мають можливість лікуватися в більшості великих клінік Куби, адже подібні послуги оплачує офіційний Каракас. Безпосередня вигода для кубинської економіки від цих програм оцінюється в 5,4 млрд. дол. на рік. Можливо, що в майбутньому американські компанії з технологіями глибоководного буріння зуміють добути сотні мільйонів барелів, які залягають біля узбережжя Куби, але тим часом венесуельська нафта продовжує відігравати провідну роль у національній економіці.

Нині союз обох країн є під питанням, оскільки Венесуела, державна корпорація якої "Petroleos de Venezuela" продає своїм громадянам найдешевший у світі бензин, уже не в змозі субсидувати десятки країн регіону Карибського моря і Центральної Америки нафтою. Падіння цін на "чорне золото" у 2014 р. взагалі ставить під сумнів виконання бюджету "Маленької Венеції", що отримує 95% іноземної валюти за рахунок продажу на світових ринках енергоносіїв, але країна продовжує витрачати 7 млрд. дол. на щедрі паливні субсидії.

Розпад СРСР навчив кубинців більше ніколи не покладатися на одного спонсора, оскільки світова кон'юктура є мінливою. Офіційна Гавана поступово втрачає інтерес до Венесуели, у якій набули поширення політична нестабільність, гіперінфляція і товарний дефіцит. Крім цього, інформація про таємні переговори США і Куби, що відбувалися протягом року за спиною у венесуельського президента Ніколаса Мадуро, також може викликати загострення між обома країнами.

Якщо Венесуела стала порівняно новим кубинським партнером, то цього не можна сказати про КНР, дипломатичні відносини з якою були встановлені ще в 1960 році. Офіційний Пекін вирішив надавати допомогу Кубі, оскільки він побачив у налагодженні зв'язків із цією країною нагоду помститися США за Тайвань. Вважається, що кубинські ринкові реформи Рауля Кастро у 2008 р. були частково запозичені у Ден Сяопіна. Китайська допомога надійшла, насамперед, у транспортну галузь. Зокрема, нині переважна більшість автобусів на Острові свободи виробництва фірми "Yutong", а на легковики "Geely" припадає половина обсягів імпорту нових авто. Кубинсько-китайський товарообіг перевищує 2 млрд. дол. і Піднебесна є другим за значенням партнером Куби після Венесуели. Закуповуючи щорічно 400 тис. т цукру, Китай фактично рятує від краху цю застарілу галузь економіки. Китайські фахівці також здійснюють модернізацію нафтопереробного заводу в Сьєнфуегосі та будують два шпиталі в різних районах країни. Взагалі, економічній експансії Піднебесної в Латинській Америці притаманне інвестування коштів у об'єкти інфраструктури. Так, у 2015 р. розпочалося розширення порту міста Сантьяго-де-Куба, який обслуговує всю південно-східну частину країни. Воно фінансується за рахунок 120-мільйонної доларової позики з КНР і здійснюється її компаніями. Водночас перспективу має налагодження відпочинку китайських туристів на Кубі, адже нині вони являють собою найбільший контингент мандрівників у світі. Піднебесна, яку вже називають "місцем розташування половини будівельних кранів планети", також спроможна будувати на острові об'єкти житлової та комерційної нерухомості за досить помірною ціною.

Закінчення в наступному номері "З.С."

Список використаних джерел:

1. Santiago de Cuba, Heritage City // Panamerican world. - 2014. - April 17. − http://www.panamericanworld.com/en/article/santiago-de-cuba-heritage-city

2. Cuba's Sugar Industry to Use Bagasse for Bioenergy // IPS news. - 2015. - February 12.− http://www.ipsnews.net/2014/09/cubas-sugar-industry-to-use-bagasse-for-bienergy/

3. Christopher Ecclestone. Putting the Cuban nickel and cobalt resources back into its orbit // Investor Intel. − 2014. − September 25. − http://investorintel.com/gold-silver-intel/cracking-open-cuba-next-vietnam/

4. Café Fuerte. Cuba Issues New Bills in Preparation for Monetary Unification // Habana Times. - 2015. - January 15

5. Matt Peppe. How Obama Could End The Cuban Embargo // Counterpunch. - 2015. - January 12. − www.counterpunch.org/2015/01/12/how-obama-could-end-the-cuban-embargo/

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто політику Куби з пристосування до нових міжнародних умов після розпаду СРСР. Проаналізовано причини відлиги у її відносинах із США на сучасному етапі.

Ключові слова: Куба, США, туризм, торгівля, санкції.

АННОТАЦИЯ

В статье анализируется политика Кубы, которая касается приспособлению к новым международным условиям, возникшим после распада СССР. Проанализированы причины улучшения взаимоотношений Кубы и США на современном этапе.

Ключевые слова: Куба, США, туризм, торговля, санкции.