Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Економіка

Королівство Марокко: історія модернізації
Павло Ігнатьєв
26.01.2017, 12:04

УДК 327:94

Summary

The article deals with picularities of Maroccan modernization in such fields as generation of "green" energy, agriculture and tourism under the rule of King Muhhamed VI. The relations of Morocco with the United States of America, France and Spain as well as with the monarchies of the Gulf are examined.

Keywords: Morocco, France, the USA, modernization, tourism, Green revolution, infrastructure, phospates

"Арабська весна", що розпочалася у регіоні Північної Африки в 2011 р., не стала чинником політичної нестабільності лише у двох його країнах - в Алжирі та Марокко. І якщо перша з них активно використовувала нафтодолари та значні золотовалютні резерви, що допомогли зберегти субсидії та соціальні пільги для широких верств населення, то друга стала на шлях модернізації економіки і нині вважається однією з найпрогресивніших на континенті. Вивчення марокканського досвіду може виявитися корисним для інших країн Африки, які так і не зуміли долучитися до процесів глобалізації та потерпають через "голландську хворобу" через залежність від одного чи двох експортних товарів. Мета статті полягає у виявленні особливостей модернізаційних перетворень у Королівстві Марокко після "арабської весни".

Марокко - це велика країна Північної Африки, яка займає стратегічне положення на роздоріжжі між Середземним морем і Атлантичним океаном та має берегову смугу в Середземномор'ї та Атлантиці. Завдяки холодній Канарській течії вона відзначається сприятливими умовами для вилову океанічної біомаси, серед якої домінують сардини і макрель. Це єдиний державний актор континенту, який має сухопутний кордон із членом Європейського Союзу, адже до нього прилягають іспанські міста-анклави Сеута та Мелілья. Крім того, Марокко та Європу відокремлюють тільки 14,3 км Гібралтарської протоки. Однак ця країна де-факто перебуває у регіональному геополітичному оточенні, адже її кордон із Алжиром протяжністю 1559 км закритий ще з 1994 р., а міжнародний статус Західної Сахари, що частково була зайнята марокканськими військами у 1975 р., досі невизначений. Ситуацію погіршує те, що починаючи з 1984 р. Марокко бойкотує діяльність Африканського Союзу через розбіжності між ним та рештою членів організації у ставленні до питання Західної Сахари. За таких умов Королівство змушене долати регіональну ізоляцію та орієнтуватися на Європейський Союз і США як на головних партнерів у безпековій та економічній сферах.

У країні на площі 446 тис. кв. км мешкає 35 млн чоловік, які знають декілька мов, оскільки використовують місцевий діалект арабської під назвою "даріджа", а серед племен поширена також і берберська. Завдяки економічним зв'язкам із сусідньою Іспанією та колоніальній спадщині у містах є доволі значний відсоток людей із середовища середнього класу, котрі володіють іспанською чи французькою.

Незалежність Королівства Марокко від Франції була проголошена в 1956 р. і, на відміну від сусідніх Алжиру та Єгипту, у цій країні ніколи не були популярними націоналістичні сили, що боролися з колоніалізмом. Нині це стабільна конституційна монархія з багатопартійною системою, де влада належить поміркованим ісламістам. У 2011 р. під впливом подій "арабської весни" молодий король Мухаммед VI, який зайняв трон після смерті свого батька Хасана II в 1999 р., дозволив обмежену лібералізацію політичного життя на кшталт вільних парламентських виборів і призначення очільника партії-переможця на посаду прем'єр-міністра. Як наслідок, у тому ж році до влади прийшла Партія справедливості та розвитку на чолі з Абделілою Бенкіраном, що стала популярною завдяки обіцянкам боротьби з корупцією і підвищення мінімальної зарплати. На виборах 2016 р. ця політична сила завоювала 125 депутатських мандатів із 395, при тому, що її критикували за серйозні прорахунки в управлінні [1]. Таким чином, Марокко приєдналася до Туреччини як єдина країна Великого Близького Сходу, де під час парламентських перегонів повторно перемогли ісламісти.

Країна має низку туристичних переваг. Атлантичний океан біля її узбережжя залишається холодним протягом року завдяки Канарській течії, що і приваблює до Марокко туристів у весняно-літній період, коли на решті територій Північної Африки спекотна погода. Марокко має чотири "імперські" столиці - Фес, Марракеш, Мекнес і Рабат. У старих кварталах функціонують соуки - традиційні арабські ринки.

Особливим серед імперських столиць є 150-тисячний Фес - нинішній культурний осередок Марокко і батьківщина знаменитої фески, яку носили чоловіки в Османській імперії. Місто, засноване в IХ столітті, має середньовічну медіну, що найкраще збереглася у Північній Африці. Фес називають "містом 400 мечетей і вузьких провулків". Тут налічується 9 400 старих вулиць, тож пересічний іноземець повинен покладатися на послуги гіда, щоб не загубитися у їхньому лабіринті. Через вузькість вуличних переходів тут неможливо пересуватися на автомобілі, тому місцеві жителі використовують для транспортування товарів в'ючних тварин. У міських межах функціонують великі дубильні з чанами, наповненими фарбниками різних кольорів, необхідними при виготовленні шкіряних виробів за середньовічними рецептами. Саме у Фесі знаходиться найстаріший університет Арабського Сходу Аль-Карауїн, який був відкритий в 859 р. В 1981 р. організація ЮНЕСКО першим у Марокко додала це місто до переліку об'єктів світової спадщини під своїм захистом.

Касабланка відома найбільшою в Африці мечеттю, названою на честь колишнього короля Хасана ІІ. Вона була відкрита для прочан у 1993 р. і вміщає 80 тис. чоловік у дворі та 25 тис. всередині приміщення. Її мінарет є найвищим у світі, бо здіймається на 210 метрів, а сама вона виготовлена з місцевих коштовних матеріалів - за винятком скла і мармуру, привезених з Італії.

Іноземні туристи також віддають перевагу "червоному" Марракешу. Його центром вважається ринкова площа Джама-аль-Фна, на якій відбуваються виступи бедуїнів, акробатів, фокусників і різноманітних танцювальних колективів з усіх регіонів країни. Місто знаходиться недалеко від гір Атласу і вважається "воротами" до них. За 70 км від Мараккеша у горах є знаменитий курорт Укаймеден, що є найвищим гірськолижним осередком в Африці, адже одна з його трас починається на висоті 3 200 м. У 2001 р. король Мухаммед VI оголосив про започаткування міжнародного кінофестивалю у Марракеші, що з того часу проводиться протягом чотирьох днів щороку наприкінці осені чи на початку зими.

У 2015 р. туристична галузь країни надала послуги 10,2 млн туристів, ставши за цим показником першою серед 54 державних акторів в Африці, випередивши основних конкурентів - Єгипет і ПАР. Серед іноземців 3,3 млн туристів прибули з Франції, 2,1 млн - з Іспанії і 615 тис. чоловік - із Німеччини. Загальні прибутки від обслуговування громадян інших країн склали 5,4 млрд євро, тож за значенням для економіки туризм не поступається розвиненій автомобілебудівельній промисловості. Наприкінці 2015 р. у Марокко було 230 тис. готельних кімнат і 950 туристичних агенцій [2].

Політична еліта вбачає можливості розвитку галузі у модернізації пасажирських портів і паромних переправ на узбережжі Середземного моря, налагодженні польотів "бюджетних" авіаліній із країн ЄС, в екскурсійному обслуговуванні західноафриканських пасажирів, які використовують аеропорт імені Мухаммеда V у Касабланці під час перельотів до Європи.

Гори Атлас багаті мідною та срібною рудами, але візитною карткою країни є все-таки фосфати, оскільки в їх надрах залягає 75 відсотків світових покладів. Нині трьома провідними видобувачами цих корисних копалин є США, Китай і Марокко. У 1920 р. у країні була створена компанія "Office Cherifien Group" зі штаб-квартирою у місті Касабланка, яка з часом перетворилася на найбільшого в Африці експортера фосфору і добрив на основі фосфатів.

Одним зі стратегічних завдань державних фосфатних підприємств є будівництво заводів на території великих аграрних країн Африки й Азії (Індії, Нігерії та Ефіопії), що працюватимуть на марокканській сировині та виготовлятимуть добрива для задоволення потреб десятків мільйонів фермерів. Останнім часом члени ЄС розмірковують над зменшенням імпорту насичених шкідливим кадмієм фосфатів із Марокко, але побоюються зростання безробіття у цій країні, що може призвести до появи великої кількості марокканських переселенців у Південній Європі, адже 19 відсотків її експорту припадає на фосфати, завдяки чому ця галузь є важливим роботодавцем.

Як і для інших країн Північної Африки для Марокко характерні наступ пустелі Сахари на узбережжя і проблема забезпечення населення питною водою. Внаслідок дефіциту водних ресурсів нині лише 15 відсотків земельних площ можливо забезпечити іригацією. Найродючішим фермери вважають північно-західний регіон, а на решті території ведення сільського господарства обмежене. Проблема полягає в тому, що 40 відсотків робочої сили зайнято у цій галузі економіки, однак вона є недостатньо ефективною, бо її внесок до формування ВВП не перевищує 15 відсотків. Головними експортними культурами є помідори і цитрусові, що постачаються до Європи під час зимового сезону. Водночас країні доводиться завозити у значних обсягах молоко, м'ясо, зерно, дурум, овес і кукурудзу. Експорт сільськогосподарської продукції приніс у минулому році 2,4 млрд доларів, а імпорт збіднив Марокко на 4,2 млрд доларів [3].

У 2008 р. король Мухаммед VI ініціював програму "Зелене Марокко". Вона передбачала інвестиції у відновлення оаз у пустелі за рахунок висадження мільйонів саджанців фінікових пальм, що зупинять наступ пісків; у збільшення площ під оливковими і аргановими деревами; у зменшення посівних площ під пшеницею, що потребує багато води і займає левову частку продуктивних земель; у допомогу малим фермерам для постачання пестицидів і фосфатних добрив, а також у сприяння збуту їхньої продукції у містах; у будівництво дамб і резервуарів для зберігання дощової води. Цікаво, що Марокко та Чилі є двома країнами, які активно використовують сітки у пустелі для осідання на них вологи з туманів, але ця незвичайна практика ще не набула значного поширення у світі.

Необхідність експорту фосфатів, одягу та сільськогосподарської продукції актуалізувала потребу модернізації портів. "Портові ворота" Касабланки, як найстарішого порту, що функціонує з 1906 р., є основним "вікном у світ" для фосфатів країни, тоді як порт Мухаммедія у регіоні Касабланка - Сеттат - спеціалізується на обслуговуванні танкерів і має найбільший у Марокко нафтопереробний завод. Він знаходиться за 23 км від Касабланки, а був збудований ще у 1913 р.

Останніми роками індустріалізація Марокко породила попит на модернізацію портової інфраструктури на узбережжі Середземного моря, яка повинна зробити вільні економічні зони у портовій смузі привабливими для західноєвропейських виробників, що виготовлятимуть продукцію з високою доданою вартістю для її подальшого експорту до Європи. Порт "Танжер-Мед" розпочав роботу в 2007 р. у регіоні, розташованому на 40 км східніше старого портового терміналу в одноіменному місті. Нині він має на своїй території чотири вільні економічні зони, де інвестори користуються податковими канікулами. Цей інфраструктурний об'єкт знаходиться на стратегічному роздоріжжі між Атлантичним океаном і Середземним морем, тому і виступає основним постачальником продукції автомобільної та текстильної галузей Марокко на європейські й західноафриканські ринки. "Танжер-Мед" має два термінали, спроможні обслуговувати 3 млн стандартних контейнерів, але після модернізації, за рахунок введення у дію ще двох терміналів у другій черзі порту, ця цифра повинна зрости до 8 млн одиниць. Крім того, компанії у його межах використовують залізницю і потужності для зберігання нафтопродуктів.

Марокко активно здійснює "зелену революцію", адже головною проблемою країн регіону є субсидії на паливо і на продовольство на тлі відсутності власних енергоносіїв. Водночас королівство має намір відмовитися від енергоносіїв із Алжиру, що є його головним геополітичним суперником. Крім того, у Західній Сахарі, більша частина якої перебуває під контролем марокканських військ, дуже дорого експлуатувати фосфатні родовища, розташовані далеко від джерел генерації струму. Тому відразу після сходження на престол король Мухаммед VI запросив представників європейських компаній створити у регіоні належну енергетичну інфраструктуру, в такий спосіб нібито легалізувавши контроль Марокко над Західною Сахарою. Також для сільських районів країни характерні періодичні посухи, що змушують місцевих жителів вирушати до міст у пошуках роботи. Лише наявність сонячних елементів на насосах, що викачують воду з великої глибини, дозволяє фермерам відмовитися від дорогого дизельного палива і продовжувати жити на власній землі. Саме тому поява альтернативних джерел струму сприятиме індустріалізації сільських регіонів і навіть допоможе вирішити проблему води. Марокко має хороші умови для започаткування проектів у галузі зеленої енергетики, адже кількість сонячних днів тут перевищує 300, а все узбережжя Атлантики обдувається потужними вітрами.

У 2013 р. король Мухаммед VI урочисто відкрив будівництво першої черги найбільшої у світі сонячної електростанції під назвою "Noor" (арабською "Світло") у місті Уарзазат на території Сахари. Вона матиме 500 тис. сонячних батарей на площі 450 га. Заплановано, що країна побудує ще три подібні об'єкти з більшою потужністю, які разом із "Noor" вироблятимуть понад 500 мегаватт струму для 2 млн будинків. Загалом у 2030 р. Марокко має забезпечити 52 відсотки своїх потреб за рахунок отримання електроенергії з відновлювальних джерел, а в майбутньому може перетворитися на експортера струму до Південної Європи завдяки підводним кабелям під Гібралтарською протокою.

У Марокко також є дев'ять великих енергетичних об'єктів, що використовують енергію вітру. В 2014 р. на південному узбережжі Атлантики була відкрита ферма з вітряними млинами "Tarfaya" кошторисом 1,4 млрд доларів. Корпорація "Siemens" здійснила поставки до неї 131 турбіни, що нині генерують 300 мегаватт струму. Водночас розташований поруч подібний об'єкт біля міста Акфеннір має 117 вітряків, забезпечуючи завдяки їм 200 мегаватт електроенергії [19]. Обслуговування подібних ферм потребуватиме інвестицій у розбудову інфраструктури з постачання запасних частин. Тому "Siemens" прийняла рішення відкрити перший в Африці завод із виготовлення гвинтів вітрових турбін - за 35 км від міста Танжер. У 2017 р. вона планує вкласти 109 млн доларів у це підприємство, розраховуючи, що його продукція постачатиметься до п'яти вітряних ферм, інфраструктура яких перебуває у процесі будівництва, а також стане у пригоді вже введеним у експлуатацію об'єктам.

Згідно з рішенням уряду 30 відсотків мечетей країни або 15 000 установ повинні отримати альтернативні джерела живлення протягом наступних 5 років. Йдеться, насамперед, про встановлення сонячних батарей на даху та на нагрівачах води, а також про підключення заощадливих LED-ламп для підсвічування території релігійних споруд у вечірній час. Передбачається також поступовий перехід усіх державних установ на живлення за допомогою відновлювальних джерел енергії, беручи до уваги досвід енергетичної модернізації мечетей.

Марокко, що десятиліттями потерпала через високі ціни на бензин, планує суттєво збільшити частку електромобілів у автомобільному парку, оскільки технологію їх виготовлення має представлена тут своїми заводами корпорація "Renault-Nissan", на яку припадає половина обсягів збуту подібних виробів у світі завдяки популярній моделі "Nissan LEAF". У 2030 р. країна розраховує використовувати вже 700 тис. "зелених" автомобілів і в такий спосіб суттєво скоротити шкідливі викиди до атмосфери.

Модернізація відчувається і в сфері масових комунікацій. На відміну від більшості арабських сусідів королівська влада не обмежує доступ до інтернету, бо населення й так має нагоду "випускати пару" на виборах. У кожного марокканця є мобільний телефон, а "світовою павутиною" постійно користуються 10 млн чоловік.

Марокко - найстаріший союзник США на Африканському континенті. Якщо Алжир після проголошення незалежності від Франції став активним членом Руху Неприєднання і неодноразово закуповував радянські озброєння великими партіями, а Єгипет офіційний Вашингтон схилив до миру з Державою Ізраїль значною фінансовою допомогою лише в 1979 р., то Марокко послідовно орієнтувалося на США. Зокрема в 1777 р. це королівство стало першою країною світу, що визнала незалежність Сполучених Штатів. У 1943 р. у Касабланці відбулася зустріч Уінстона Черчілля та Франкліна Делано Рузвельта, під час якої була досягнута домовленість про організацію висадки союзників у Нормандії. У добу холодної війни королі Марокко з терпимістю ставилися до єврейської меншини і не брали активної участі у арабо-ізраїльських війнах, що збільшувало стратегічне значення країни для офіційного Вашингтона. В 1990-1991 рр. 6 тис. марокканських військових перебували у Саудівській Аравії у складі багатонаціональної коаліції, що мала захистити цю країну від потенційного наступу військ Саддама Хусейна. Після терактів "11/9" 2001 р. королівство активно підтримало глобальну антитерористичну кампанію США. Через це, а також враховуючи дружні відносини обох країн у минулому, в 2004 р. президент Дж. Буш-молодший домігся надання офіційному Рабату статусу головного ненатівського союзника США, а також укладання з ним угоди про створення зони вільної торгівлі.

Як наслідок, Марокко стало першим державним актором на континенті, що лібералізував торговельні відносини з єдиною наддержавою, а також однією з трьох країн (поруч із Єгиптом і Тунісом), які вважаються провідними військовими партнерами США.

США вважають Марокко, де помітні ознаки поступової трансформації режиму до демократії та активно здійснює реформи молодий прогресивний король, рольовою моделлю для регіону Північної Африки. Крім того, значення королівства зросло у зв'язку з революцією в Єгипті в 2011 р., внаслідок якої американці втратили традиційного союзника Хосні Мубарака, а також з де-факто розпадом Лівії на декілька частин після усунення від влади родини Каддафі та зростанням впливу в регіоні "Ісламської Держави". В 2012 р. сторони ініціювали стратегічний діалог щодо близькосхідних питань, а у 2016 р. США провели в Агадірі військові навчання "Африканський лев", в яких взяла участь морська піхота США. Вони покликані налагодити взаємодію між сторонами, імітувати гуманітарно-миротворчі операції в країнах Африки з океанічним узбережжям, а також дати Пентагону досвід організації маневрів у регіоні з кліматичними умовами, схожими на близькосхідні. Важливо також підкреслити, що марокканські збройні сили використовують американську техніку, зокрема авіаційну, що й спрощує взаємодію сторін.

Статус головного ненатівського союзника передбачає можливість постачання озброєнь, які більше не використовуються у США, а також продаж країні-партнеру технічних новинок ВПК. У 2013 р. американські підприємства уклали з королівством контракт на продаж 222 танків M1A1 "Abrams" вартістю понад 1 млрд доларів. Тепер, поруч із Єгиптом, Марокко стала однією з двох країн Африки, що експлуатує основні бойові машини "Abrams", хоча марокканська модель не є найновішою. У той самий час її регіональний суперник Алжир отримав понад 300 танків Т-90 з Росії. Крім того, королівство замовило в 2009 р. і через три роки отримало 24 винищувачі F-16 C/D Block 52, щоб протистояти Алжиру з його російською авіацією. До того у її авіаційному флоті були тільки старі французькі літаки F-1 "Mirage" і американські F-5 [28].

Європейський Союз зацікавлений у розвитку відносин з Марокко. По-перше, королівство слугує "воротами" до Південної Європи для африканських емігрантів, адже має спільний кордон з іспанськими анклавами Сеутою та Мелільєю. По-друге, воно є найближчим до Європи державним актором, у водах якого наявні значні запаси океанічної біомаси. По-третє, завдяки стратегічному розташуванню і низькій мінімальній зарплаті (близько 1000 дірхамів або 100 американських доларів) тут вигідно відкривати заводи європейським корпораціям. Нарешті, офіційний Брюссель турбує проблема розповсюдження гашишу, сировину для якого вирощують місцеві фермери у горах Ріф. Виходячи з цих причин, члени ЄС готові всіляко сприяти стабільності королівства та розбудові його економіки.

У 2000 р. вступила у дію Угода про асоціацію між Марокко та ЄС. Король вважає європейський ринок головним для збуту текстильних виробів, а також автомобілів, які збирають у країні західні корпорації. Як і Ізраїль, королівство експортує цитрусові та овочі до країн-членів ЄС у зимовий період, послуговуючись різницею у температурах. У 2015 р. товарообіг між Марокко і ЄС оцінювався в 30,6 млрд євро і члени організації були найбільшими його колективними торговельними партнерами [4]. Більше того, за кордоном (переважно у країнах ЄС) живе 5 млн марокканців, які у тому ж році переказали на батьківщину близько 6,4 млрд доларів. Завдяки цьому показнику Марокко опинилося на третьому місці у регіоні Північної Африки та Близького Сходу після Єгипту та Лівану як отримувач грошових переказів [31].

Одним із головних партнерів Марокко залишається колишня метрополія Франція. У цій країні є 1,3 млн марокканців, тоді як 80 тис. французів працевлаштовані у Марокко переважно як фермери, котрі доглядають за виноградниками та оливковими деревами. Головною заслугою французьких корпорацій вважається перетворення королівства на одного з трьох найбільших в Африці виробників автомобілів поруч із Єгиптом і Південно-Африканською Республікою. В 2005 р. компанія "Renault" придбала завод у Касабланці, нині випускаючи там 62 тис. автомобілів. У 2011 р. вона відкрила виробництво малолітражних машин біля Танжера потужністю 229 тис. одиниць на рік. У 2016 р. це підприємство стало найбільшим у Північній Африці. У свою чергу, в 2019 р. корпорація "Peugeout-Citroen" вирішила побудувати завод біля портового міста Кенітра за 40 км на північ від Рабата. Він забезпечить випуск 90 тис. автомобілів і двигунів до них. Експорт авто і запасних частин приніс країні в 2015 р. 5,3 млрд доларів, і нині вони є головною за значенням експортною категорією. Завдяки появі динамічної автомобілебудівельної галузі у королівстві почали зростати й обсяги виробництва металопрокату, а також з'явилися десятки тисяч фахівців з інженерними спеціальностями.

"Арабська весна" зробила Єгипет, як регіонального суперника, нецікавим для виробників автомобілів, а Марокко зуміла позиціонувати себе в якості місця, звідки вигідно продавати продукцію у Північній та Західній Африці, на Близькому Сході та у Південній Європі завдяки вигідному розташуванню та ефективним портам у Танжері. Уряд дозволяє протягом 5 років не виплачувати корпоративний податок автовиробникам, що відкривають заводи у країні, а також подовжує термін "податкових канікул", якщо вони переважно експортують свою продукцію. Крім того, постачальники комплектуючих у королівстві можуть забезпечувати ними не лише марокканські заводи, але виготовляти їх і для решти ринків Північної та Західної Африки.

Марокко - перший африканський приклад створення галузі виготовлення запчастин для літаків у регіоні, де ніколи не було традицій авіабудування. Вільна зона "Aeropol" на відстані 30 км від Касабланки біля її міжнародного аеропорту сьогодні об'єднує 100 компаній, забезпечуючи прибуток у розмірі 1 млрд доларів на рік. Власники виробництв привозять із собою інструкторів для тренування місцевої робочої сили, адже вона є значно дешевшою, ніж у країнах Європи. Південно-західне місто Тулуза, розташоване на роздоріжжі між Атлантикою і Середземним морем, може отримувати авіаційні компоненти з регіону Касабланки протягом декількох днів, тому слід очікувати на зростання інтересу з боку розташованої там корпорації "Аirbus" до авіабудівельного потенціалу королівства. Крім того, одним із найстаріших партнерів Марокко є "Boeing", рада директорів якого зацікавлена у перетворенні країни на осередок виготовлення і постачання запчастин учасникам африканського ринку авіаперевезень.

У 2012 р. Іспанія стала провідним торговельним партнером Марокко, випередивши Францію, а нині на іспанський ринок припадає 40 відсотків експорту королівства до ЄС. У цій країні мешкає 800 тис. марокканців, значний відсоток яких задіяний у сільському господарстві на сезонних роботах.

Важливе значення для короля Мухаммеда VI також відіграє близькосхідний регіон. Як і Йорданія, Марокко - одна з двох арабських монархійза межами Перської затоки, які пережили "арабську весну" і зберегли старий державний лад. Саме тому вона викликає інтерес з боку консервативних нафтовидобувних монархічних держав як можливий ідеологічний та військовий союзник. У 2011 р. країни регіону домовилися створити робочу групу, яка мала вивчити наслідки приєднання Марокко та Йорданії до лав Ради Співробітництва держав Затоки. Також вони сформулювали п'ятирічні плани допомоги обом монархіям, які повинні були забезпечити їх стабільність і уберегти правлячі родини від народних повстань [5].

В 2012 р. чотири країни регіону - Саудівська Аравія, Катар, Кувейт і ОАЕ зобов'язалися виділити Марокко 5 млрд доларів (або 1,25 млрд кожна) у період до 2017 р. Фактично щороку країна отримує 1 млрд із Перської затоки, а такий самий пакет допомоги поширюється і на Йорданію [40]. Cпільний інвестиційний фонд "Wessal Capital", що складається з незначної частини коштів суверенних фондів Абу-Дабі, Катару, Кувейту і Саудівської Аравії, здійснює роботи з реставрації старого міста Касабланки, а також із його поєднання дорогою з круїзним терміналом, який будується разом із необхідною інфраструктурою - акваріумом і готелями. Цей фонд був створений у 2010 р. і має капітал розміром 2,5 млрд євро, тому і є найбільшим в Африці. Його діяльність полягає у розбудові туристичного потенціалу Марокко завдяки інвестиціям із монархій Перської затоки.

Нині партнери виступають узгоджено і на міжнародній арені. Починаючи з 2012 р., Марокко, Йорданія та монархії Перської затоки проводять зустрічі міністрів закордонних справ. Їх учасники підтримують марокканську позицію у питанні автономії Західної Сахари замість проголошення її незалежності, виступають проти регіональних ініціатив Ірану і наполягають на неможливості повстанців - хуті - керувати Єменом.

Так, незважаючи на загрозу "арабської весни", король Мухаммед VІ зумів знайти вихід зі складної ситуації шляхом розподілу владних повноважень на користь поміркованих ісламістів, які в цілому підтримали його програму докорінної модернізації економіки країни. Політична стабільність, державна стратегія створення вільних економічних зон поруч із сучасними портами, а також реклама Марокко як передової країни у царині "зеленої" енергетики забезпечує цьому державному актору необхідну привабливість для міжнародних інвесторів, незважаючи на такі проблеми як низька ефективність сільського господарства, наступ пісків Сахари на узбережжя і відсутність комерційних покладів енергоносіїв. Нині королівство посідає перше місце на Африканському континенті серед 54 країн за радикальністю економічних перетворень і переконливо доводить, що у межах Африки можна вилікуватися від "голландської хвороби", якщо на це є політична воля.

Список використаних джерел:

[1] An unlikely success story//Qantara de. - 2016. - Режим доступу до сайту: https://en.qantara.de/content/moderate-islamism-in-morocco-an-unlikely-success-story;

[2] Morocco's National Plan to Increase Tourism Competitiveness// Morocco world news. - 2016. - August 17. - Режим доступу до сайту: https://www.moroccoworldnews.com/2016/08/194411/moroccos-national-plan-increase-tourism-competitiveness/;

[3] Morocco - Agricultural sector//Export gov.−September 21. - 2016. - Режим доступу до сайту: https://www.export.gov/article?id=Morocco-Agricultural-Sector//Export.gov;

[4] Countries: Morocco (trade)//European Comission. Countries and regions. - Режим доступу до сайту: http://ec.europa.eu/trade/policy/countries-and-regions/countries/morocco/;

[5] Jordan and Morocco to join the GCC?//Gulf Business. - 2011. - November 22;

АНОТАЦІЯ

Cтаття аналізує особливості модернізації Марокко у роки правління короля Мухаммеда VI у таких сферах як "зелена енергетика", сільське господарство і туризм. У даній науковій праці також розкриті особливості відносин королівства як зі США, Францією та Іспанією, так і з монархіями Перської затоки.

Ключові слова: Марокко, Франція, США, модернізація, туризм, Зелена революція, інфраструктура, фосфати.

АННОТАЦИЯ

Статья анализирует особенности модернизации Марокко в годы правления короля Мухаммеда VI в таких сферах как "зеленая энергетика", сельское хозяйство и туризм. В этом научном исследовании также раскрыты особенности отношений королевства как с США, Францией, Испанией, так и с монархиями Персидского залива.

Ключевые слова: Марокко, Франция, США, модернизация, туризм, Зеленая революция, инфраструктура, фосфаты.

<object classid="clsid:38481807-CA0E-42D2-BF39-B33AF135CC4D" id="ieooui"></object>