Консульство Польщі в Одесі в 1918 – 1920 рр. та його архів
Томаш Чесельській
15.12.2017, 18:23

Генеральне консульство Республіки Польща, засноване в Одесі в 2003 р., є третім польським консульством на узбережжі Чорного моря - на території сучасної України. Попередні ініціативи XVIII ст. і другого десятиліття XX ст. не були настільки ж тривалими і успішними. Тому не дивно, що існування польських дипломатичних місій в районі Чорного моря не згадується в російській історіографії - і тільки стосовно 1919 - 1920 рр. про них згадується в українській історіографії професором Іриною Матяш.

Потребу в консульстві, що представляло б їхню державу, поляки, які проживали в Одесі, відчули після закінчення військових дій в Європі, та в зв'язку з першим повідомленням про незалежність Польщі восени 1918 р. Багато з представників польського населення, котрі оселилися в Херсонській губернії і Криму (приблизно 70 000 чоловік), також не планували повертатися до невідомої і щойно створеної країни - країни своїх предків. Задоволені умовами життя на українських землях, вони мали намір залишитися на узбережжі Чорного моря. Крім того, вони вважали, що створення незалежної польської держави сприятиме розквіту в Одесі польської культури та освіти. Польське консульство мало надавати юридичну допомогу та організаційну підтримку, а також представляти інтереси Польщі на Чорному морі. Очікувалося, що консульство займатиметься переважно торговельно-економічними питаннями. Його діяльність поширювалася не тільки на Херсонську, а й на сусідні з нею губернії, тому виникла ідея створення консульських представництв у Миколаєві, Херсоні, Керчі, Таганрозі, Єлисаветграді, Єкатеринославлі, Ростові, Новоросійську, Одесі.

У перші десятиліття ХХ ст. в Одесі проживало найбільше польського населення. Концентрація зросла під час Першої світової війни за рахунок переселенців із Королівства Польського. Поляки брали активну участь у культурному та соціальному житті. В Одесі працювала низка організацій та асоціацій польської громади, яка з кінця 1917 р. почала долучатися до проектів політичного характеру. Коли в середині 1918 р. з'явилася можливість повернення біженців на польські землі, в Одесі розпочали функціонувати Польське товариство з підтримки жертв війни, Польський виконавчий комітет, Рада польських організацій, Польська Рада Безпеки в Одеському військовому Союзі поляків і найбільший Польський південний комітет щодо повернення на батьківщину, які видавали документи на підтвердження польського громадянства. Такі повноваження були узгоджені з Одеським представником Департаменту рееміграції Польського Королівського посольства в Києві графом Зеноном Беліною Бжозовським (1877 - 1939). Він мав маєтки на Поділлі, а в Одесі оселився на початку Першої світової війни, брав активну участь у діяльності місцевих польських організаціях (зокрема був членом редакційного комітету "Tygodnika Odeskiego" ["Одеського тижневика"], управління Польського товариства з підтримки жертв війни і Товариства зі сприяння розвитку польської гімназії ім. Т. Костюшка).

Обов'язки Бжозовського та одеських організацій і товариств польської громади розширилися в кінці 1918 р., коли почалася реорганізація саме прибулої до міста бригади польських стрільців у дивізію. Для цього треба було здійснювати упереджувальні заходи в Одесі та її околицях серед чоловіків, і це потребувало створення польської цивільної влади, здатної організувати мобілізацію. В грудні 1918 р. роботи з утворення консульства в Одесі було завершено. Очолив його Зенон Беліна Бжозовський, який виконував восени 1918 р. обов'язки консула і працював з польською дипломатичною місією в Україні. Урочисте відкриття польської дипломатичної місії в Одесі, на якому були присутні представники місцевої громади і командування польської стрілецької дивізії, відбулося 5 січня 1919 р. Після короткого богослужіння виступав консул Бжозовський і голова Асоціації "Польський дім" професор Новоросійського університету Болеслав Болеславович Гриневецкий.

Консульство працювало протягом чотирьох місяців - до початку квітня 1919 р. Першим офіційним документом, підписаним консулом, було повідомлення про набір до армії всіх поляків, що народилися в 1883 - 1901 рр. До початку квітня не було видано додаткових повідомлень, підписаних Бжозовським, який на початку другої декади березня вніс зміни в повідомлення про мобілізацію. Очолюваний консулом Комітет з мобілізації і призову до війська розташовувався у приміщенні консульства у будівлі №7 на Катериненській площі, а командування польської армії - в готелі "Суворовсьий" на вул. Малій Арнаутській, командування польської стрілецької дивізії - в будівлі на розі вул. Садової і вул. Петра Великого.

Другою масовою акцією консульства була видача свідоцтв про польське громадянство, необхідних для повернення на батьківщину. Консульство видавало також візи до Польщі. Бжозовський, крім того, виконував представницькі функції, виступаючи від імені польського уряду перед керівництвом військ Антанти, а також брав участь в урочистих заходах, організованих місцевою польською громадою і командуванням дивізії польських стрільців. Наприкінці березня - початку квітня перед ним повстало нове завдання в зв'язку з наступом 2-ї Української Армії. Консул Бжозовський посилено шукав підтримки від влади Антанти в організації транспорту для евакуації поляків, але, незважаючи на всі обіцянки, це не було виконано. В результаті, в перші дні квітня, коли армія Антанти почала відступати, а в вуличних боях перемагали більшовики, почалася неорганізована втеча поляків морем і сушею. Не вдалося навіть організувати евакуацію консульства та його архіву, а в Одесі залишилася частина співробітників консульства, зокрема сім'я Бжозовського. Сам консул залишив місто, ймовірно, в ніч із 3 на 4 квітня. Після ознайомлення з архівом польського консульства в Одесі більшовики його знищили, співробітників консульства та дружину Бжозовського Ізабелу заарештували, але незабаром звільнили. Опікувався поляками грузинський консул Овсій Іларіонович Ушверідзе. У липні більшовики впустили до міста консула Бжозовського, який прибув на кораблі разом із кількома сотнями російських солдат, що поверталися з Франції. І хоча він перебував у місті як "приватна особа", а не як консул, все одно здійснював свої повноваження. Йому вдалося отримати дозвіл на виїзд 64 поляків, які були перевезені на французькому військовому кораблі до румунського порту Галац (Galaţi).

Як консул Бжозовський офіційно повернувся до Одеси наприкінці серпня 1919 р. - через кілька днів після того, як збройні сили Півдня Росії зайняли місто. Робота консульства Польщі поновилася 5 вересня в нових приміщеннях у штаб-квартирі Католицького Благодійного Товариства в Польському Конгресі (міст Строганова, ріг вулиці Грецької). Дуже швидко стало ясно, що після болючого досвіду в період більшовицької окупації, багато поляків хотіли якомога швидше повернутися до Польщі. Нечисленний персонал консульства був не в змозі виконувати завдання, пов'язані з видачею відповідних документів усім бажаючим виїхати з Чорноморського узбережжя, а також з організацією роботи з міграції. В зв'язку з цим у вересні були відкриті консульські агентства в Херсоні (менеджер Стефан Чарнецький-молодший) та Миколаєві (менеджер Генріх Теодоровіч), а технічні питання, пов'язані з організацією поїздок до Польщі, взяв на себе Комітет із рееміграції, підпорядкований Відділу рееміграції у Варшаві. Це було зроблено попри помітну пасивність Бжозовського, який "втомився під час першої евакуації з Одеси в квітні 1919 р." і прагнув "якнайшвидше повернутися до Польщі, зв'язавши свою долю з Провидінням". Він попросив відставки, відправивши із запитом в кінці серпня - на початку вересня до Варшави свого секретаря Цезара Березовского. На чолі консульства Бжозовський перебував до прибуття нового консула. 24 жовтня 1919 р. він підписав листа, адресованого уповноваженому в справах "біженців".

Новим головою консульства в Одесі Міністерство закордонних справ Польщі 20 вересня 1919 р. призначило Станіслава Сроковського. 14 - 16 жовтня міністр закордонних справ Ігнацій Ян Падеревський підписав відповідний документ про призначення його на посаду в ранзі консула I класу . Станслав Сроковський (1872 - 1950) був географом і геологом, випускником Львівського політехнічного університету, також вивчав історію та природничі науки в Ягелонському університеті та гірську справу в Гірничій академії в м. Прібрам (Чехія). У 1894 - 1899 рр. він опублікував 7 наукових праць, а в 1918 р. працював над підручником з географії та геології. В 1896, 1897 - 1914 рр. працював учителем середньої школи у Львові та на навчальних семінарах у Жешуві й Тернополі. Під час Першої світової війни, маючи проросійську позицію, влітку 1915 р. в зв'язку з наступом австро-німецьких військ залишив Галичину. У 1915 - 1918 рр. перебував у Добруши Гомельської області, в Харкові, а з кінця 1916 р. - в Києві. Восени 1918 р. - навесні 1919 р. був співробітником Польської ліквідаційної комісії у Кракові, а також брав участь у боях за Львів. У березні 1919 р. він переїхав до Варшави і влаштувався на роботу секретарем факультету географії у Відділенні Конгресу при Міністерстві закордонних справ. Указом Голови Держави 11 червня 1919 р. Сроковського було переведено на дипломатичну службу й призначено консулом першого класу і делегатом польського уряду в місії союзників у Братиславі. До Словаччини, однак, він не виїхав, оскільки 20 вересня 1919 р. отримав нове призначення. Сроковський не мав ніякого дипломатичного досвіду і мало розумівся на проблемах причорноморського регіону. Призначення до одеської місії було зумовлене, очевидно, як знанням російської мови, так і розумінням ситуації громадянського конфлікту на українських землях, а також проросійською політичною орієнтацією та організаційними здібностями.

Такі здібності Сроковський і проявив у вересні - жовтні 1919 р., організувавши групу людей, які сформували персонал консульства. З ними 18 жовтня консул виїхав з Варшави через Чернівці, Ясси, Галац. 28 жовтня вони прибули до Одеси, де 3 листопада відбулась урочиста зустріч з польською громадою в "Domu Polskim" ["Польському будинку"]. Невдовзі після вступу на посаду він змінив адресу консульства, розташувавши його в будинку за адресою вул. Гоголя, 15, а 20 листопада орендував для установи поверх у будинку князя Гагаріна на вул. Софіївській, 26. Віце-консул консульства і консульські установи, що відповідали за рееміграцію, залишилися в будинку на вул. Гоголя. Разом зі Сроковським у консульстві працювали: віце-консул Броніслав Коерський, секретар 1-го класу Фелікс Пшибильський (паспортні питання), секретар 2-го класу Мечеслав Грабінський (торговельні та фінансові питання), керівник канцелярії Тадеуш Янушевський (помічник адвоката), а також канцелярські службовці. Йому підпорядковувалися також консульські агентства в Миколаєві, Херсоні, Тирасполі, Єлисаветграді. У консульстві в Одесі працював офіс головного юрисконсульта компанії Юліана Мрочковского, польська поштова установа (склад персоналу невідомий, але видавалися власні поштові марки, мали справу з експедиторськими листами і грошовими переказами), комендатура "Етапу [Etapu - Команди] Польської Армії" (лейтенант Станіслав Косецкі і хорунжий Густав Розаловський) і на початок листопада 1919 р. працювали чотири особи з Комітету рееміграції (Мечеслав Пташицький, Єдвард Захаревський, Бореслав Шульц Рембовський і Буховський (ім'я невідоме), пізніше двох останніх замінили на Владислава Пшищеховського). Після розпуску комітету нагляд за рееміграцією взяв на себе Казимир Miлашевський, призначений головою "Особливої комісії на півдні Росії" Францем Скомським.

З огляду на низький рівень громадської безпеки в Одесі, Сроковський організував озброєну охорону консульства. Спочатку вона складалася з трьох осіб, які охороняли "порядок" всередині консульства, а потім була збільшена до 30 охоронців, які жили поруч з консульством та отримували винагороду з його скромного бюджету. За згодою командира Добровольчої армії в Новоросії та Криму генерал-лейтенанта Миколи Шиллінга з консульської охорони було створено воєнізовану групу в складі 17 осіб, до якої входили не лише поляки, а й естонці та латиші. Польським збройним формуванням в Одесі, який, крім особистої зброї, мав також 5 кулеметів, командував капітан Густав Маковецький. Деякі співробітники консульської охорони входили до секретного відділення Польської військової організації, до якого був залучений сам консул Сроковський. Крім того, при консульстві було створено технічну комісію, що складалася зі Сроковського, лейтенанта Ковецкого і командира місцевої установи Польської військової організації "Команда Україна - Чорне море", відомого за псевдонімом "Вільгейм Рейнер".

Для такої великої кількості персоналу польська дипломатична місія мала дуже скромний бюджет, якого вистачало тільки для виплати заробітної платні. Бракувало грошей для закупівлі дров, а тим більше - на ведення "основної" консульської діяльності щодо захисту інтересів польської держави і поляків, які проживали на території Херсонської губернії та прилеглих територій. Консульство видавало польські паспорти та інші необхідні документи, що дозволяли залишити територію Росії, надавало допомогу великому числу біженців, які в'їжджали до Одеси, організовувало маршрути і технічні засоби для відновлення дій з еміграції. Сроковський також взяв опіку над консульствами естонців, латишів, фінів і грузин. Це призвело до того, що в Польській дипломатичній місії працювала найбільша група людей з осені 1919 р. до зими 1920 р. Після закриття грузинської місії і виїзду з міста консула Ушверідзе в листопаді в Одесі працювали представництва ще 9 країн: Вірменії, Англії, Італії, Франції, Болгарії, Чехословаччини, Туреччини і Королівства сербів, хорватів і словенців, а також військові місії країн Антанти і місії американського Червоного Хреста.

Наприкінці січня 1920 р. генерал-лейтенант М. Шиллінг підписав із Сроковським угоду, згідно з якою Польща взяла в оренду 10 - 12 км. на узбережжі Чорного моря від річки Барабой до Дністровського лиману площею близько 300 кв. км, куди входило місто Овідіопіль та близько 10 сіл. В обмін на оренду і половину мита поляки повинні були отримати повну адміністративну владу і поліцію, використовуючи територію для торгівлі. Сроковський передав текст угоди разом із картою у березні 1920 р. Міністру закордонних справ Польщі. Документ не зберігся, і єдиним доказом його підпису, а також інших ініціатив економічного характеру, прийнятих Сроковським з листопада 1919 р. до початку лютого 1920 р., є тільки його спогади про функції консула в Одесі, випущені у 1925 р. під назвою "Z dzikich pól. Wspomnienia z zimy 1919/20 na południu Rosji" ["З Диких Полів. Спогади про зиму 1919/1920 року на півдні Росії"].

Для польського населення в Одесі консул організував кілька притулків для біженців, видавав паспорти та проїзні документи населенню польського походження, а також тих країн, якими опікувався (балти, фіни, грузини). Такі документи були спеціально підібрані й для українців, а, з огляду на позицію румунів, росіяни і німці отримували, як правило, відмови. В останньому випадку консул Польщі зробив виняток тільки для єпископа Саратовського-Тираспольського Джозефа Кеслера та його найближчих соратників, "припускаючи, що Польща дбає про католицизм в Росії".

Більшість проблем виникало через організацію рееміграції, тому що Румунія повністю закрила свої кордони, а потім відкрила переправи на Дунаї в Галаці та на Дністрі: Тирасполь - Бендери, Рибниця - Rezina, Ямпіль - Soroka та Могилів-Подільський - Utaci (Attaki). Закритим залишався найближчий до Одеси перетин кордону на Дністровському лимані. Поїздом до Волочиська вони послали в листопаді 1919 р. тільки два транспорти з біженцями. Це означало, що через консульство Сроковського впродовж 3-х місяців, з початку лютого 1920 р., з Одеси виїхало близько 2000 - 3000 поляків.

Найбільше осіб евакуювалося впродовж 30 січня - 2 лютого 1920 р., коли стало ясно, що немає оборони міста, а Добровольча армія практично без бою залишила Одесу більшовикам. Було підготовлено судно "Генерал Брусилов" і два потяги - евакуацію планували на 3 лютого. Евакуювався майже весь персонал консульства, охорона і велика група поляків, які вороже ставилися до більшовиків. Також вдалося евакуювати найцінніше обладнання та архіви консульства. Дві групи польських біженців залишили Одесу вранці 4 лютого 1920 р., одна - кількістю менше 300 осіб - вирушила до Овідіополя, а друга - 1300 осіб на чолі з Сроковським - до Тирасполя. Через кілька днів переговорів, 9 - 12 лютого, обидві групи були допущені на територію Румунії в Аккерман і Thigini (Бендери). Всі евакуйовані, кому вдалося потрапити на територію Румунії наприкінці лютого - початку березня, були переправлені до Польщі. Сам Сроковський виїхав з Румунії з однією з останніх груп біженців і прибув до Варшави тільки 3 березня 1920 р. Два дні потому він подав рапорт на адресу Глави держави Юзефа Пілсудського, офіційно завершив свою дипломатичну місію, у такий спосіб закриваючи консульство в Одесі, тобто обов'язки консула Польської Республіки Сроковський припинив виконувати на початку березня 1920 р.

Поза сумнівом, після прибуття до Варшави Сроковський передав архів консульства до Міністерства закордонних справ. Однак, на жаль, він не зберігся до наших днів. Ймовірно, був загублений під час Другої світової війни. Частина документів зберігається сьогодні в Архіві нових актів у Варшаві. В архівах Міністерства закордонних справ Другої республіки можна знайти тільки лист Зенона Беліна Бжозовського під час його перебування у Стамбулі, а також його листуваннядо консула Грузії з подякою за турботу про поляків під час радянської окупації Одеси у весняно-літній період 1919 року. Зберігся, однак, архів у спадку померлого в 1950 р. у Варшаві Сроковського - передусім, його "Географія", що з'явилась як результат наукової роботи. Водночас містить вона низку документів і листів, написаних під час служби у польській дипломатії. Деякі з листів пов'язані з періодом, коли він виконував обов'язки консула в Одесі. Тепер ці документи зберігаються в архіві Польської академії наук і є цінним доповненням до основного джерела інформації про історію польського консульства в 1919-1920 рр., яким залишається одеська різномовна преса того періоду (як польська, так і російська).

До цього слід додати кілька документів, виданих двома консулами в Одесі, Зеноном Беліном Бжозовським і Станіславом Сроковським, що зберігаються в Державному архіві Одеської області та висвітлюють процес евакуації військовополонених і біженців в Одеській області в 1919-1920 роках, що дає можливість отримати картину спадщини архіву консульства в Одесі під час другої Польської Республіки.