Геополитика

Китай у новому світовому порядку: становлення супердержави
Володимир Самофалов
25.04.2013, 15:01

Китай − США

Відносини між КНР і США протягом останніх чотирьох десятиріч пройшли кілька стадій: партнерську, конкурентну і, зрештою, − потенційних супротивників. Посилення впливу та лідерських амбіцій Пекіна змушує Вашингтон провести стратегічну переоцінку двосторонньої взаємодії.

Китай найбільше від усіх виграв у холодній війні, використавши протистояння між США та СРСР. Він скористався можливістю бурхливого економічного розвитку, не обтяжуючись військовими витратами та союзницькими зобовʼязаннями. Протягом тривалого часу Пекін був мало не партнером США. Після закінчення холодної війни американці ще довго не помічали гіганта, який виріс під боком і став їхнім головним конкурентом у змаганнях за світове лідерство.

На сьогодні Китай є найбільшим зарубіжним власником боргових зобовʼязань Сполучених Штатів на суму 1,3 трлн. дол., що становить 24 % американського зовнішнього боргу, який належить іноземним державам. Пекін фактично оплачує значну частину американського бюджетного дефіциту. Запаси доларів США у валютних резервах КНР дорівнюють 2 трильйонам. Обсяг торгівлі між двома країнами у 2011 р. збільшився на 16 %, до 446,7 млрд. дол. у порівнянні з 80,5 млрд. дол. у 2001 році. При цьому китайський експорт становив 324,6 млрд. дол., імпорт − 122,1 млрд. доларів. Частка експорту в економіці Китаю становить 36,6 %, при цьому 20 % експортних поставок іде до США. У 2010 р. частка КНР в обсязі високотехнологічного імпорту Америки становила 38,5 % у порівнянні з 14,1 % у 2003 році. Сполучені Штати є одним із найбільших інвесторів КНР, обсяг американських інвестицій у 59 тис. проектів становить 115 млрд. доларів.

Попри це, США висловлюють стурбованість щодо низки аспектів торговельної політики Китаю, включаючи експортні обмеження на сировинні товари, субсидування китайських компаній, що діють на американському ринку, занижений курс юаня стосовно долара, який штучно створює конкурентні переваги китайським виробникам і не дає змоги США скоротити негативне сальдо торговельного балансу, а також обмежувальний інвестиційний режим і необхідність захисту прав на інтелектуальну власність. Американські аналітики зазначають, що підвищення курсу юаня стосовно долара на 20 % сприяло б зменшенню американського зовнішньоторговельного дефіциту на суму від 50 до 125 млрд. дол. і створенню 300-750 тис. нових робочих місць (за оцінками китайських експертів, курс юаня стосовно долара з 2005 р. виріс на 31 %). Водночас експерти Комісії з міжнародної торгівлі США вважають, що зайнятість у країні може збільшитися на 2,1 млн. робочих місць у разі, якщо Китай вживе заходів із захисту інтелектуальної власності.

Китайські претензії стосуються політизації торгово-економічних питань, антидемпінгових розслідувань, створення рівних умов для інвестицій китайських компаній у Сполучених Штатах та зняття обмежень на експорт до КНР високотехнологічної продукції.

Американська економіка привʼязана до китайської за рахунок виносу частини виробництв на територію КНР, зростаючої залежності американського споживчого ринку від імпорту китайських товарів, наявності у Китаю великих доларових активів і американських боргових зобовʼязань. Понад 80 % американських компаній, що працюють у КНР, повідомили про двозначне зростання доходів у 2011 р., при цьому в половині з них прибуток зріс на понад 20 %. Жорстка конфронтація з Пекіном означала б для Вашингтона удар по власних економічних інтересах. Тому США реалізують сценарій, що поєднує економічну прагматичну співпрацю та можливість блокування зростаючої ролі Китаю в глобальному масштабі. Сполучені Штати хочуть однополярного світу, але багатополярної Азії. Китай, навпаки, прагне до багатополярного світу, але однополярної Азії.

У той час як Вашингтон за рахунок подальшого продажу Пекіну своїх боргових зобовʼязань і зростання курсу юаня сподівається скоротити дефіцит торговельного та платіжного балансу, КНР усе більше сумнівається в доцільності економічної та фінансової взаємозалежності з США, зберігання своїх валютних резервів у американських активах, поставивши під сумнів роль американського долара у світі. При цьому складається парадоксальна ситуація, коли Китай, купуючи боргові зобовʼязання Сполучених Штатів, фактично оплачує модернізацію їх збройних сил та своє оточення американськими військовими базами і флотом.

Подальший розвиток партнерських відносин між Вашингтоном і Пекіном може призвести до розширення їх співпраці в галузі торгівлі та інвестицій, створення зони вільної торгівлі, спільних дій у відповідь на спільні глобальні загрози та виклики. Водночас у якості суперника Китай може стати новим "Радянським Союзом" для Сполучених Штатів, що призведе до нової холодної війни, скидання боргових зобовʼязань США, реструктуризації сформованої міжнародної системи на користь Китаю та сприятиме посиленню китайсько-американської боротьби за геополітичне домінування в новому світовому порядку. При цьому Китай, на відміну від СРСР, буде для США не тільки геополітичним супротивником, а й серйозним економічним конкурентом, особливо в отриманні глобального контролю над виробництвом сировини та міжнародними транспортними коридорами.

Останнім часом Китай різкіше реагує на критику Сполучених Штатів, зокрема, на заклики ревальвувати юань. Пекін минулого року відповів вимогою до Вашингтона посилити фінансову дисципліну у себе в країні, що американці назвали "борговим тероризмом".

Офіційно визнаючи КНР світовою державою, США, тим не менш, не готові розглядати його як рівноправного партнера. Водночас американська адміністрація намагалася поділити світ на сфери впливу між Сполученими Штатами та Китаєм, звернувшись у 2009 р. до Пекіна з пропозицією про створення "групи двох" (G2). Проте КНР заявила про незгоду з формулою "групи двох" і підтвердила свою прихильність до концепції багатополярного світу. Китай також насторожено ставиться до ідеї нового світового порядку, розробленої в надрах Більдерберзького клубу, що активно просувається лідерами США й Англії.

Сполучені Штати та їхні ключові союзники не зацікавлені в глобальній присутності та посиленні Китаю, особливо в нарощуванні ним військової сили. У цьому звʼязку вони прагнуть обмежити вплив останнього на міжнародній арені, витісняючи КНР із Африки, Близького Сходу, Латинської Америки, стримуючи його активність у Середній та Східній Азії, басейні Індійського океану. З цією ж метою Сполучені Штати прагнуть створити на Близькому Сході "коаліцію поміркованих" − військовий союз із держав-членів Ради співробітництва країн Перської затоки, а також Єгипту та Йорданії.

Відверту оцінку політиці Америки щодо Китаю та Росії у своєму інтервʼю PressTV дав колишній заступник Міністра фінансів США Пол Робертс: "... Вашингтон втрутився в Лівію і докладає все більше зусиль для втручання в Сирію, тому що ми хочемо позбавитися від росіян і китайців. Ми зацікавлені в цьому, тому що у росіян є військово-морська база, яка забезпечує їм присутність у Середземному морі... Вашингтон намагається застосувати блок, застосувати свої переважаючі військові та стратегічні можливості з метою не допустити отримання Китаєм ресурсів і уповільнити розвиток китайської економіки. ...Як тільки Росія і Китай прийдуть до висновку, що з американцями просто не можна взаємодіяти раціонально і що вони налаштовані якимось чином їх підкорити і завдати їм шкоди, результатом може стати будь-якого роду ескалація. Це − реальна небезпека, і нам може загрожувати велика війна".

Дії США та їхніх союзників з підтримки військового конфлікту в Лівії, у результаті чого Китай позбувся 3 % свого імпорту нафти, викликали його негативну реакцію. Без роботи там також залишилися 36 тис. китайських громадян із 75 компаній, зайнятих у 50 проектах. Збитки, завдані китайським компаніям через військові дії в Лівії, перевищили 20 млрд. доларів.

На сьогодні зростає американсько-китайське протистояння в Південному Судані через доступ до його нафтових запасів, що забезпечують 8 % потреб Пекіна в сирій нафті. Обидві сторони підтримують протиборчі сили в цьому регіоні: Китай − повстанців, які діють у Південному Судані та сусідній Уганді, США − угандійські урядові війська. Останнім часом Сполучені Штати навіть направили до Уганди спецназівців для підтримки будівництва американськими корпораціями нафтопроводу з Південного Судану до узбережжя Атлантичного океану для подальшого транспортування нафти в США. Нині Америка отримує 18 % своїх поставок енергоресурсів із Африки, і ця цифра збільшиться до 25 % у 2015 році.

Дестабілізація Ірану є ще одним засобом ослаблення Китаю. Незважаючи на зусилля Пекіна диверсифікувати постачання енергоносіїв, він і досі критично залежить від імпорту іранської нафти. Нещодавно Саудівська Аравія, яка вороже ставиться до іранської ядерної програми, запропонувала, імовірно, не без підказки старших партнерів, постачати китайцям за нижчою ціною ту ж саму кількість нафти (14 % імпорту КНР), яку Китай імпортує з Ірану. Проте Пекін, для якого Іран − довгостроковий стратегічний союзник, відмовився від запропонованої угоди.

Інтереси Китаю та США стикаються на Тайвані, в Ірані, Афганістані, Південно-Східній і Центральній Азії, а також у Африці, де КНР нещодавно обійшла Америку за обсягами торгівлі. Витискаючи Китай з Африки, яка забезпечує йому постачання понад 30 % необхідних енергоресурсів, Близького та Середнього Сходу (50 % поставок нафти), США водночас вирішують для себе два важливі завдання. Перше − зниження економічного зростання Китаю шляхом його витіснення з країн, багатих стратегічними ресурсами, та заповнення ніші, що звільнилася, американськими компаніями. Друге − спонукання його до експансії в Росію та колишні радянські середньоазіатські республіки, багаті нафтою, газом і металами, які конче потрібні Китаю. Це дасть змогу не тільки усунути загрозу військового конфлікту США та їхніх союзників із КНР, а й значно ослабить Пекін і Москву − головних конкурентів американської гегемонії у світі.

Нині Китай сприймається американським політичним істеблішментом як найбільш важлива загроза для інтересів США в довгостроковій перспективі. Між двома країнами зростає недовіра та кількість взаємних звинувачень. Вашингтон стурбований тим, що Пекін прагне використати свою економічну та військову міць в Азії для отримання переваг за рахунок США. Суперництво між Сполученими Штатами та КНР може стати конфліктним домінуючим фактором у діяльності двох провідних економічних регіональних організацій: Транс-Тихоокеанського партнерства (Trans-Pacific Partnership − TPP) і Регіонального всеосяжного економічного партнерства (Regional Comprehensive Economic Partnership − RCEP), неформальними лідерами яких є Вашингтон і Пекін відповідно. Конкуренція між ними може розділити членів АСЕАН на два табори та підірвати роль цієї організації в Південно-Східній Азії.

Сполучені Штати із занепокоєнням спостерігають за посиленням домінування Китаю в Азії, що йде врозріз із американськими інтересами в регіоні та веде до напруженості у відносинах із азіатськими сусідами. Економічно КНР вже виграє в Америки Південно-Східну Азію. Для геостратегічного стримування китайського впливу Вашингтон приступив до модернізації старих і вибудовування нових важелів протидії. США зміцнюють і розширюють свої безпекові угоди з нинішніми союзниками, залучають нових стратегічних партнерів (Вʼєтнам, Індія, Сінгапур і Філіппіни). У 2012 р. в Сполучених Штатах було проведено імітаційні ігри, а з партнерами з Південної Кореї, Японії та Філіппін − військові маневри, спрямовані проти Китаю. Союзники США все більше залежать від КНР в економічному плані та при цьому зміцнюють свої звʼязки з Вашингтоном у сфері безпеки. Сполучені Штати розуміють, що багато країн в Азії хочуть, щоб Америка врівноважувала зростаючий тиск Китаю, але при цьому не змушувала їх робити вибір між двома гігантами.

Зниження присутності США в усіх регіонах світу, наростання ізоляціоністських тенденцій в Америці, а також бажання сконцентрувати основні зусилля та ресурси на ключових напрямах зумовило вибір Азіатсько-Тихоокеанського регіону як головного вектора американської зовнішньої політики. Розширення присутності США в Азії ставить Китай перед складною дилемою: якщо не чинити опору побудові американоцентричної економічної системи в азіатському регіоні, вона буде розвиватися й далі; якщо спробувати її заблокувати, сусіди можуть бути налякані діями КНР і ще тісніше згуртуватися навколо Сполучених Штатів.

Нова позиція Вашингтона щодо Пекіна відбилася у Стратегії національної оборони США, переглянутої в січні 2012 року, де вперше Китай названо потенційним супротивником Сполучених Штатів. У ній КНР характеризується як регіональна держава, яка значно впливає на економіку та безпеку Америки. Документ передбачає переміщення "стратегічної опори" США в Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР) і підтримання стабільності в ньому шляхом зміцнення відносин з азіатськими союзниками та партнерами. У плани включено також відпрацювання спільних ударів ВМС, морської піхоти і ВПС по внутрішніх районах Китаю, перехоплення протисупутникових і протикорабельних ракет дальнього радіусу дії, підвищення мобільності супутників для ускладнення ударів по них китайських ракет, проведення кібератак проти китайських засобів ПРО.

Переглядається й колишня стратегія протидії КНР в АТР, насамперед, використання "першої острівної гряди" (Японія − Тайвань − Філіппіни), як передової наступальної лінії стосовно Китаю. Американська військова присутність на цьому рубежі починає слабшати під тиском нових обставин. Перш за все, через збільшення присутності китайських ВМС і ВПС у регіоні, а також активізацію позиції місцевого населення, яке стало менш терпимим до присутності американських баз на своїй території та більш лояльним до Китаю. Змінюється й позиція урядів приймаючих країн, зокрема японський уряд Хатоями, що нещодавно пішов у відставку, мав намір закрити американську військову базу на Окінаві, де дислоковано дві третини з 70 тис. військовослужбовців США, які перебувають у Японії. Це стало однією з причин розпочатого виведення з Окінави 9 тис. американських морських піхотинців на бази на Гуамі, Гавайях і в Австралії.

У разі розвитку такого сценарію військові підрозділи США будуть змушені передислокуватися на "другу острівну гряду" − Океанію (Гуам, Каролінські, Маршаллові, Маріанські та Соломонові острови), що знаходиться порівняно близько до Східної Азії та одночасно − поза тією зоною, з якої Пекін хоче витіснити американський флот. Займаючи другу лінію протистояння Китаю та згортаючи свою присутність в акваторії "першої острівної гряди", США, тим не менш, збережуть можливість повітряного та морського патрулювання в цьому регіоні, а також в Індійському океані.

Військово-морська стратегія Китаю складається з трьох етапів. На першому з них (2000-2010 рр.) Пекін ставив за мету встановити контроль у межах "першої острівної гряди". На другому етапі (2010-2020 рр.) КНР буде прагнути встановити контроль у рамках "другої острівної гряди". На третьому етапі (2020-2040 рр.) Китай має намір покласти край американському військовому домінуванню в Тихому та Індійському океанах.

Сильне обурення Пекіна викликають розвідувальні операції ВПС і ВМС США на кордоні китайських територіальних вод і військово-морське патрулювання в міжнародних водах, що входять у зону китайських економічних інтересів. КНР сприймає такі дії як провокацію та намагається покласти їм край, що може призвести до ненавмисних зіткнень і військового конфлікту. У Китаю також викликає занепокоєння американська доктрина "повернення до АТР", плани США з будівництва нового протиракетного радара з фазованими ґратами на півдні Японії (на додаток до вже існуючого на о. Хонсю) і ще одного − в Південно-Східній Азії, розгортання в регіоні стратегічних бомбардувальників В-1 і винищувачів F-22 і F-35, а також збільшення кількості кораблів протиракетної оборони класу "Іджіс" із 26 до 36 суден, при тому, що 60 % із них будуть зосереджені в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Для створення військового потенціалу, відповідного американському, Пекін вирішив іти не шляхом "асиметричного" нарощування сил, розуміючи, що на це знадобиться багато часу та коштів, а методом "перпендикулярної" протидії. Для цього Китай удосконалює протисупутникову зброю, нарощує свій космічний арсенал, який дав би змогу знищити американські супутники на орбіті та забезпечити збройним силам КНР вирішальну стратегічну перевагу. Китай на сьогодні має у своєму розпорядженні 74 із 500 створених у світі суперкомпʼютерів, посідаючи за їх кількістю друге місце у світі. Для порівняння: 12 років тому Пекін не мав жодного суперкомпʼютера, а Вашингтон зараз має 263. Американські експерти переконані: якщо так піде й надалі, незабаром КНР наздожене та пережене США за цим показником, що загрожує національній безпеці останньої, оскільки суперкомпʼютери широко використовуються в ході реалізації програм удосконалення ракетно-ядерної зброї та сучасних авіаційно-космічних комплексів.

Збройні сили США будуються на концепції сетецентричної війни та здатності до масованого застосування високоточної зброї, що забезпечують космічні супутники. У Пекіні розуміють, що виведення їх з ладу зменшить на порядки ефективність американських збройних сил. Перш за все, ВПС і ВМС, які без можливості застосування установленої на них новітньої високоточної зброї перетворяться з єдиної бойової системи на звичайний набір застарілих "платформ" − літаків, вертольотів і кораблів. Залежність збройних сил США від супутників становить: 95 % − у сфері розвідки та спостереження, 90% − звʼязку, 100 % − навігації та позиціонування, 10 % − метеорології. Тому Китай активно розвиває засоби ураження класу "земля − космос", "космос − космос" і "космос − земля", які в разі війни можуть "засліпити" збройні сили США, позбавити їх можливості завдавати ударів по території КНР високоточною зброєю з моря й повітря та унеможливити дії американських ВМС на китайських комунікаціях.

Певну роль у становленні китайської космічної та ядерної програми свого часу відіграли й США, які в обмін на охолодження відносин із Радянським Союзом сприяли виїздові до Китаю відомого американського вченого-ракетника китайського походження Цяня Сюшеня, який стояв у витоків створення атомної, ракетної та космічної галузей, а також становлення китайської наукової школи. Сприяли цьому процесові й американські корпорації "Лорал" і "Хьюз електронікс", які в 1990-і роки передали КНР інформацію, що дала їй змогу поліпшити характеристики своїх балістичних ракет, систем наведення та ядерних озброєнь. Свій внесок у розроблення сучасних МБР зробила й китайська розвідка, що є однією з трьох найсильніших у світі, роздобувши секрети семи нових американських боєголовок для міжконтинентальних балістичних ракет. У цьому звʼязку американські аналітики зазначають, що шпигунство та масштабне придбання технологій подвійного використання можуть значно прискорити модернізацію збройних сил Китаю.

Військово-морські сили США спільно з союзниками в регіоні (Австралія, Малайзія, Південна Корея, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни та Японія) збільшують інтенсивність проведення навчань для зміцнення відносин взаємодії з партнерами в АТР як інструмент для обмеження підйому Китаю та нарощування ним військової потужності. При цьому Вашингтон прагне створити навколо КНР військовий союз із залученням нових учасників, насамперед, Індії та В'єтнаму. Сполучені Штати також продовжують створювати в різних регіонах планети елементи протиракетної оборони, які поступово об'єднуються в глобальну систему, що дасть їм змогу успішно здійснювати перехоплення балістичних ракет. Крім того, США планують залишити в Афганістані свої військові бази після виведення військ із цієї країни, а також передати пострадянським середньоазіатським республікам частину своїх озброєнь, що виводяться з Афганістану. Ці плани викликають негативну реакцію Пекіна. Водночас його наступальна тактика тривожить сусідні азіатські країни та змушує їх звернутися за захистом до США, що зміцнює їх роль як гаранта безпеки та стабільності в Азії.

КНР − Тайвань − США. У рамках американсько-китайських відносин проблема Тайваню має величезне військово-стратегічне значення як для Сполучених Штатів, так і для КНР. З цього острова, що знаходиться посередині китайської берегової лінії, США можуть проектувати силу в бік узбережжя КНР та прилеглих до нього районів. Якщо Тайвань повернеться до складу Китаю, то флот останнього не тільки опиниться в стратегічно вигідній позиції стосовно "першої острівної гряди", а й проектуватиме свою міць далеко за її межі.

Прихід до влади на Тайвані та в Америці нових керівників значно змінив характер сформованих відносин. Вашингтон більше не визнає Тайвань суверенною державою та поділяє точку зору КНР, згідно з якою Китай і Тайвань − це частини єдиної нації. Тайванський президент Ма почав проводити політику активної взаємодії з КНР. Пекін докладає значних зусиль, щоб привʼязати Тайвань до себе в рамках економічного, соціального та гуманітарного співробітництва. На сьогодні понад 30 % експорту Тайваню припадає на Китай, більше 70 % тайванських компаній інвестували понад 200 млрд. дол. у китайську економіку, що становить 84 % закордонних інвестицій Тайваню. Щорічно острів відвідують 500 тис. туристів із КНР, близько 1 млн. тайванців тимчасово мешкають у Китаї. Гасла Ден Сяопіна "Одна країна − дві системи" і "Бути багатим − це почесно" поступово усувають протиріччя між китайцями по обидві сторони Тайванської протоки, сприяють їх взаємній інтеграції.

На сьогодні співпраця з Китаєм є для США більшим пріоритетом, ніж взаємодія з Тайванем. Ситуація, що склалася, сприяє збереженню статус-кво, а також можливостям більш тісної співпраці всіх трьох сторін вже в найближчій перспективі в рамках нового "тихоокеанського співтовариства".

КНР − КНДР − США. На сьогодні Північна Корея має 6-8 ядерних зарядів і 1 тис. ракет, що загрожують Південній Кореї, Японії та базам США на Окінаві та Гуамі. КНДР здатна буде дістати ядерною зброєю Америку вже до 2015 року. Китай може запропонувати Сполученим Штатам свої гарантії безпеки Сеула в обмін на виведення з Південної Кореї американських військ. При цьому спонукальним мотивом можуть бути побоювання Пекіна з приводу появи спільних американсько-південнокорейських військ на північно-східних кордонах КНР у разі краху північно-корейського режиму. У випадку розвитку такого варіанта подій Китай може зіграти на випередження, увівши свої війська в КНДР.

Зі свого боку, США можуть дати зрозуміти Китаю, що не будуть заперечувати проти анексії Північної Кореї, таким чином назавжди усунувши для себе складну проблему непередбачуваності дій режиму з ядерними амбіціями. У цьому разі до сфери впливу Пекіна майже напевно потрапить не тільки Північна Корея, а й уся материкова частина Південно-Східної Азії. При реалізації такого сценарію для США це буде виправдана жертва, яка змусить Пекін загрузнути в регіональних проблемах і надовго забути про свої глобальні амбіції.

Отже, двополярна американсько-китайська структура, що формується, усе більшою мірою впливатиме на ситуацію у світі та характеризуватиметься такими діями США та КНР у сфері двосторонніх відносин:

• Метою "хеджованої" політики Америки щодо Китаю найближчими роками буде його стримування від претензій на роль регіонального гегемона та глобального лідера. Залежно від подальших дій КНР Сполучені Штати та їх азіатські союзники будуватимуть партнерські або суперницькі відносини з Пекіном. Водночас Китай прагнутиме виграти без бою, витісняючи США як провідну державу з Азії та Африки, уникаючи при цьому прямої конфронтації.

• Вашингтон може запропонувати Пекіну створити новий механізм двостороннього співробітництва на базі визнання факту стратегічного суперництва між ними, розгляду ключових питань взаємних інтересів для подальшої спільної роботи та розширення американсько-китайської взаємодії.

• США візьмуть на себе роль гаранта рівноваги в АТР, зберігаючи свій домінуючий статус і виступаючи при цьому в якості посередника у врегулюванні конфліктів і згладжуванні дисбалансів сил між потенційними суперниками.

• Вашингтон намагатиметься втягнути Пекін у систему багатосторонніх організацій та участі в різноманітних структурах, миротворчих та антитерористичних операціях, міжнародних форумах для вирішення безлічі проблем, щоб обмежити та звʼязати активність КНР у глобальному та регіональному масштабах.

• Сполучені Штати як оплот безпеки в Азії можуть приступити до створення азіатського аналога НАТО, спрямованого проти Китаю, у який, поряд із американськими традиційними союзниками, можуть увійти Індія, Таїланд і Вʼєтнам. Оточення КНР військовими базами також чинитиме тиск на китайський бюджет і загрожуватиме його морським комунікаціям. Одночасно, з урахуванням невдалого досвіду створення G2, Вашингтон може запропонувати Пекіну подібний проект щодо Азіатсько-Тихоокеанського регіону. При цьому інші країни, у тому числі союзники, побоюватимуся, що можуть виявитися предметом торгу з боку США або Китаю.

• Для скорочення свого зовнішньоторговельного та бюджетного дефіциту Сполучені Штати продовжать чинити тиск на Китай з метою ревальвування юаня та відмови від субсидування експортної продукції. Для цього Вашингтон намагатиметься заручитися підтримкою СОТ, МВФ і "великої двадцятки".

• З метою обмеження економічного зростання Китаю США можуть вивести свої інвестиції з КНР у сусідні країни, зменшити експорт технологій, а також ввести обмеження у двосторонній торгівлі аж до торговельної війни.

• Для ізоляції Пекіна від його основних азіатських союзників (Бангладеш, Камбоджа, Мʼянма, Непал, Пакистан, Північна Корея та Шрі-Ланка) США можуть надати їм політичні та ділові альтернативи масштабній "мʼякій силі" Китаю.

• КНР може підтримати намір Сполучених Штатів "повернутися до Азії" та піти на розширення співпраці з ними у разі врахування Вашингтоном китайських регіональних і глобальних інтересів.

• Китай може скористатися фінансово-борговою залежністю США від нього, щоб домогтися співпраці останніх у таких спірних питаннях, як постачання зброї Тайваню та вирішення "тайванської проблеми". Крім того, досягнення військового паритету між збройними силами КНР і США в західній частині Тихого океану може призвести до "фінляндизації" Тайваню і можливого подальшого використання як плацдарму Китаю в його експансії в басейнах Тихого та Індійського океанів.

• КНР може здійснити "аншлюс" Північної Кореї в разі її економічного краху для запобігання поглинання останньої Південною Кореєю та виходу американсько-південнокорейських військ на північно-східний кордон Китаю.

• Зростання військового потенціалу Китаю та зменшення впливу США у світі може призвести до виведення американських військ із Південної Кореї та Японії та вимушеного формування Вашингтоном двох нових оборонних ліній у Тихоокеанському регіоні (Гуам − Маріанські острови − Гаваї, західне узбережжя Сполучених Штатів) замість втрачених позицій.

• Скорочення КНР купівлі казначейських зобовʼязань США на користь золота, твердих активів і валют ринків, що розвиваються, а також диверсифікація валютних резервів може призвести до обмеження обороту та падіння курсу долара на світових ринках і біржах, зниження активності МВФ і Світового банку.

• В умовах наростаючого стратегічного суперництва Китай може перетворитися на довготривалу загрозу для США, а загострення існуючих між ними протиріч - спровокувати конфлікти і навіть великомасштабну війну.

Частина 1

(Завершення статті в наступному номері "З.С.")