Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Інтеграція

Кінець Транстихоокеанського партнерства?
Сергій Шергін
27.03.2017, 23:05

 

УДК 327:94

Summary

The article presents the review of some issues related to the new US President Donald Trump' initiative to withdraw the US from the Trans-Pacific Partnership (TPP). The recent and eventual transformations in the relations between the main TPP member-states are considered. Also it surveys the reaction of a couple Asian-Pacific countries to this initiative, particularly China.

Keуwords: Trans-Pacific Partnership, Asia-Pacific region, USA, China, Japan, Australia, Malaysia, Singapore, Mexico, Chile, regional transformations.

Упродовж тривалого історичного періоду США активно демонстрували свою участь в економічних і військово-політичних відносинах в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Регулярно Вашингтон позиціонував АТР як зону "життєво-важливих американських інтересів". У добу біполярності та постбіполярності американські президенти ініціювали реалізацію низки "тихоокеанських доктрин", що стали важливим елементом глобальної стратегії США. Саме таку політику активно проводив "тихоокеанський" президент Б. Обама. Однак президент Д. Трамп, на відміну від свого попередника, який сприяв активному просуванню ідеї створення багатостороннього торговельно-економічного співробітництва в рамках так званого Транстихоокеанського партнерства (ТТП), ніколи не ідентифікував себе як "тихоокеанський" президент. У відеозверненні, присвяченому 100 дням його правління, Д. Трамп заявив про намір за будь-яку ціну відмовитися від участі США в Угоді про ТТП, яку було підписано 4 лютого 2016 р. в Окленді (Нова Зеландія). Така ініціатива нового президента викликала неабиякий резонанс по обидві сторони Тихого океану.

Передісторія створення ТТП як зони вільної торгівлі в Азійсько-Тихоокеанському регіоні така: вперше цю ідею запропонували в 2003 р. три країни - Нова Зеландія, Сінгапур і Чилі. Через два роки до країн-ініціаторів приєднався Бруней, а в 2006 р. Угода про створення ТТП між цими країнами набула чинності. У 2008 р. президент Б. Обама, який заявив про "необхідність повернення США до Східної Азії", надав угоді по-справжньому стратегічного значення. Врешті-решт після тривалих перемовин з її учасниками (Австралія, Бруней, В'єтнам, Канада, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Перу, Сінгапур, Чилі) текст документу було остаточно узгоджено та підписано. Згідно з домовленістю, Угода про ТТП набувала чинності після її ратифікації всіма її членами, на що відводилося два роки. Функціонування ТТП передбачає зниження тарифних бар'єрів і приведення в країнах-членах до спільного знаменника трудового права, екологічного законодавства та низки інших нормативних актів. Але головна мета ТТП - це перебудова чинної моделі світової торгівлі та виведення її на якісно новий рівень.

Особливість Транстихоокеанського партнерства полягає в орієнтації на формування інституціональної однорідності економік країн-членів, ідентичних норм у таких галузях як урядові закупівлі, конкуренція, діяльність монополій і державних корпорацій, захист прав інтелектуальної власності, охорона довколишнього середовища тощо. Новацією ТТП є створення механізму рішення спорів у форматі "інвестор-держава". "Мирний" порядок вирішення суперечок між інвестором і країною, що приймає інвестиції, передбачав консультації та переговори без будь-яких дискримінаційних заходів. Було також досягнуто значного прогресу в галузі інвестування, фінансових послуг і страхування. У прийнятій учасниками ТТП "Спільній декларації органів макроекономічної політики країн-членів Тихоокеанського партнерства" відзначено значущість макроекономічної стабільності для всіх її членів. Передбачено багатосторонній діалог з питань макроекономічної політики в рамках спеціальної групи - Group of TPP Macroeconomic Officials [1].

Аналіз тексту Угоди про ТТП показує, що її учасникам вдалося досягти домовленостей нового типуз найвищими серед існуючих у міжнародній торгівлі стандартами і нормами, яких немає в Світовій організації торгівлі (СОТ)[2].

Після підписання Угоди почався період її ратифікації, який був розрахований на два роки Наразі у ТТП формально залишаються п'ять країн - його засновники 2005 року та Японія, що встигла ратифікувати Угоду в листопаді 2016 р. Сім країн ще не ратифікували цей документ, тому подальше існування ТТП, так само як і склад альянсу, залишаються невизначеними.

Під час правління Б. Обами реалізація програми Транстихоокеанського партнерства стала частиною широкомасштабної стратегії, спрямованої на зміцнення політичних та економічних позицій США у конкурентній боротьбі з Китаєм за стратегічне лідерство в АТР. Було проголошено, що метою проекту є створення в АТР преференційного торговельного режиму в рамках СОТ. Свого часу Б. Обама неодноразово заявляв, що відмова від ТТП здатна послабити позиції США в регіоні та можливості визначати правила глобальної торгівлі, сформовані на американських цінностях та інтересах. Тоді реалізацію ТТП підтримувала низка великих американських компаній і середній бізнес. Проте наприкінці правління адміністрації Б. Обами ситуація в бізнесових колах і Конгресі США змінилась не на користь підтримки Транстихоокеанського партнерства. Останнім часом низка великих американських монополій (Arconic, Corning, International Paper, DowChemical, Dell, Ford, Johnson&Johnson, Lockheed Martin, US Steel, Tesla) через зростання проблеми зайнятості в США та нові виклики глобалізації переглянули свої підходи до перспектив розвитку бізнесу у форматі багатосторонньої взаємодії в окремих регіонах світу.

Заради об'єктивності варто зазначити, що цільові мотивації участі у ТТП для кожної тихоокеанської держави мають суттєві відмінності. Для США - це спроба продовжити виконання ролі азійсько-тихоокеанського лідера при створенні нормативних правил у галузі торговельно-економічних, технологічних й екологічних стандартів, а також у сфері надання валютно-фінансових послуг та інвестицій. Для Китаю - це спроба перехопити лідерство в США у вищезазначених сферах з метою встановлення контролю над економічною ситуацією в рамках ТТП, на яке припадає понад 40% світового ВВП і не менш ніж 30% світової торгівлі. Отже, вихід США з ТТП начебто в інтересах захисту американського ринку від навали дешевих азійських товарів буде непоганою послугою Китаю, який за цих умов мусить збільшити обсяг експорту не тільки до країн Азії, а й до інших регіонів світу. Питання лише в тому, чи допоможе Америці політика торговельного протекціонізму, яку президент Д. Трамп має намір поширити на Канаду і Мексику як учасників Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА), що набула чинності в 1994 р.?

Незважаючи на мотиваційні розбіжності щодо участі в співпраці на багатосторонній основі, гіпотетично вона має позитивний потенціал як для США, так і для Китаю. Наприклад, у Пекіні не відкидають можливість завдяки співпраці з членами ТТП прискорити проведення економічних реформ. Стосовно позиції адміністрації Б. Обами, то на офіційному рівні вона не заперечувала можливість участі Китаю в ТТП для опрацювання нових правил лібералізації торгівлі на ХХІ ст., зокрема в контексті досягнутих домовленостей щодо підписання Двостороннього договору про інвестиції [3].

Утім, в американському експертному середовищі існує думка, що за допомогою економічних ініціатив, а також політики ліберальної торгівлі та інвестицій США не в змозі забезпечити лідерські позиції в регіоні. Дефіцит можливостей ТТП забезпечити американське лідерство в регіоні розуміють і в Вашингтоні. Так, колишній заступник помічника держсекретаря США з питань Південної Азії Е. Фейгенбаум ще на початку 2015 р. писав, що "при всьому значенні ТТП даний проект у жодному разі не зможе задовольнити інтереси США у регіоні"[4].

Варто зазначити, що оцінки американських експертів стосовно результатів участі або неучасті США в ТТП суттєво відрізняються - одні вважають, що без США реалізація ТТП приречена на крах, інші переконують, що очолити цей проект може Китай, завдяки чому Америка буде здатна повернути на власну територію велику кількість робочих місць. Деякі аналітики заперечують тезу про те, що неучасть США в ТТП поверне американським промисловим компаніям робочі місця. При цьому чимало експертів вважає, що вихід США з ТТП дозволить Пекіну перехопити регіональне лідерство у Вашингтона. Тим більш, що вже створено такий механізм як Регіональне всеохоплююче економічне партнерство (РВЕП), до складу якого входять Китай, Японія, Індія, Австралія, Нова Зеландія та Республіка Корея. Разом із 10 країнами-членами Асоціації Південно-Східної Азії (АСЕАН) це 16 держав. Крім того, в регіоні діє форум Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) у складі 21 економіки світу. Зазначена організація виконує роль переговорного майданчика й координатора торговельно-економічної та інвестиційної діяльності в межах АТР, хоча це не позбавляє АТЕС істотних протиріч між США і Китаєм щодо напрямів та організаційних форм її розвитку.

Деякі американські економісти стверджують, що цінність ТТП для США є дуже низькою, оскільки торговельні бар'єри й тарифи в регіоні залишаються невисокими і вони незрівняні з ефектом курсових валютних коливань. Дійсно, міжнародна торгівля в США - це 14% ВВП, тобто не настільки значний обсяг, щоб пояснювати цим структурні зміни в американській економіці. Також цілком природним в умовах глобалізованого світу є процес переміщення робочих місць до Мексики та Китаю. У будь-якому випадку в США залишається можливість диверсифікації зовнішньої торгівлі, а саме - торгувати з іншими країнами АТР. За деякими підрахунками участь США в ТТП скасувала б тисячі імпортних зборів, що накладаються країнами, економіка яких стрімко зростає: В'єтнам, Малайзія, Індонезія. Завдяки ТТП збільшився б американський експорт на ринки цих країн, що допомогло б США вирішити проблему зайнятості. Можна припустити, в довготерміновій перспективі відмова від членства в ТТП підштовхне США і Китай до укладання двосторонньої угоди про вільну торгівлю, що імовірно приведе до збільшення рівня зайнятості в США. При цьому сам Китай не проти очолити як ТТП, так і альтернативне торговельне партнерство в регіоні. Нині китайське керівництво дає зрозуміти, що може скористатися виходом США із ТТП для підтримання розвитку "відкритих і прозорих економічних домовленостей у регіоні". Так, голова КНР Сі Цзіньпін у листопаді 2016 р. під час офіційного візиту до Чилі заявив про готовність країни до будівництва Азійсько-Тихоокеанської зони вільної торгівлі разом з іншими державами регіону.

Найближчі союзники США в АТР - Японія, Південна Корея та Австралія - не в захваті від нинішніх ініціатив Вашингтона щодо переформатування азійсько-тихоокеанської системи співробітництва. Побоювання різких змін у регіональних торговельно-економічних відносинах, заснованих на принципах лібералізму, цілком виправдані, оскільки вони підривають взаємну довіру та ставлять під загрозу величезну договірно-правову базу двостороннього і багатостороннього співробітництва. Нещодавно прем'єр-міністр Японії заявив, що розраховує на проведення переговорів з Д. Трампом з питань подальшого розвитку "вільної і справедливої торгівлі". У свою чергу, Австралія розпочала переговори з Японією, Новою Зеландією та Сінгапуром про можливість продовження проекту ТПП без США у форматі "12 мінус 1". Керівництво Австралії не вважає за доцільне відмовитися від проекту, тому що зобов'язано забезпечувати функціонування внутрішнього ринку праці. Прем'єр-міністр Нової Зеландії також висловив сподівання, що даний проект продовжить існування з іншими партнерами.

Східноазійські партнери США Малайзія і Сінгапур вважають, що, незалежно від позиції нової американської адміністрації щодо ТТП, вони продовжать контакти зі своїми бізнесовими партнерами для зміцнення двосторонніх торгово-економічних зв'язків, бо США є одним з основних торговельних партнерів та інвесторів. З такою позицією виступають політики та представники бізнесових структур Малайзії, які вважають, що вихід США з ТТП стане додатковим стимулом для розвитку партнерства в рамках РВЕП. Як повідомляють місцеві ЗМІ, Куала-Лумпур має надію, що "адміністрація США згодом може переглянути своє рішення щодо ТТП" [5].

Прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Сянь Лун також сподівається, що американське керівництво може змінити ставлення до участі США в ТТП, внаслідок чого стабільність і процвітання регіону отримають додатковий стимул.

Лідери латиноамериканських учасників ТТП (Мексика, Перу та Чилі) не приховують впевненості у тому, що Китай підтримує спільні зусилля продовжити розбудову зони вільної торгівлі, яка об'єднує їх країни з АТЕС, тобто з економіками басейну Тихого океану. Такі думки висловили керівники та експерти цих країн після проведення в листопаді 2016 р. саміту АТЕС в столиці Перу - Лімі. Зокрема, було зазначено, що місце США в ТТП може бути зайнято Китаєм, що зробить Транстихоокеанське партнерство цілком життєздатним регіональним торговельним альянсом. Сучасний розвиток відносин між країнами Латинської Америки та Східної Азії показує, що взаємне співробітництво в сфері економіки, торгівлі та інвестицій є їхньою спільною метою і довготерміновою стратегією.

Зазначимо, що багато-що в Угоді про ТТП було зав'язане на вигідних Сполученим Штатам преференціях. Мається на увазі, що інші учасники партнерства погоджувались брати на себе високі стандарти та відкривати свої ринки в обмін на безмитний доступ до найбільшого ринку у світі - північноамериканського. Стає очевидно, що ТТП без участі США недієздатне. На думку авторитетних експертів, внесення змін до тексту угоди означатиме її денонсацію, а запуск нових переговорів може її остаточно знищити. Тому цілком ймовірно, що ця угода у форматі від 4 лютого 2016 р. не набере чинності, а торговельно-економічне партнерство, що об'єднує 40% світового ВВП і 3,4 млрд населення світу, може не відбутися.

Подальша доля ТТП залежатиме від багатьох геополітичних факторів та економічних обставин, що формуватимуться під впливом провідних регіональних і глобальних áкторів в умовах нестабільної міжнародної системи. При цьому слід розуміти, що плани створення нових регіональних інтеграційних інституцій не в змозі заповнити концептуальний вакуум альтернативних моделей глобалізації, яка на даному етапі розвитку переживає гостру кризу. Майбутній устрій світу евентуально визначатиметься не технологічними та інституціональними новаціями, а, швидше за все, успіхом ідей і реформ соціально-гуманітарного виміру. У цьому аспекті питання полягає в тому, чи зможе 45-й президент США разом зі своєю адміністрацією та прибічниками подолати з позицій політичного реалізму тенденції та прихильників неоліберального проекту міжнародної спільноти, побудованої на засадах американського глобалізму?

Відомо, що Д. Трамп у своїх промовах і заявах намагається протиставити глобальній системі міжнародних організацій, побудованих на засадах лібералізму (МВФ, СОТ, Всесвітній Банк, ООН, НАТО, ЄС, НАФТА), економічний протекціонізм, націоналізм і примітивний меркантилізм. Така зовнішньополітична риторика нового президента підриває довіру з боку світової спільноти до можливостей США впливати на забезпечення стабільного функціонування міжнародних інститутів економічної інтеграції та безпеки.

Отже, існування ТТП та інших подібних структур, у яких беруть участь США, є похідними від вирішення головного завдання - побудови ефективно діючого в соціально-економічному та безпековому вимірі світового порядку.

В умовах активного перегляду Білим домом міжнародних зобов'язань США невизначеними є перспективи ще однієї багатосторонньої міжнародної угоди - Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства (ТТІП) с Європейським Союзом, що вважається доповнюючим ТТП. У Вашингтоні про цю угоду практично не згадують, а в ЄС вважають переговори замороженими. Тим не менш, учасниця ТТІП - Канада знаходиться в процесі ратифікації спільної торговельної угоди з ЄС. Водночас, інші союзники США ведуть перемовини з Китаєм про можливості укладення двосторонніх торговельних угод в межах АТР.

Якщо брати до уваги потенційні наслідки провалу чи переформатування складу ТТП у контексті інтересів України, то можна стверджувати, що їх вплив на нашу економіку серйозно не позначиться. Справа у тім, що реальний обсяг торгівлі України з країнами АТР не є великим, а значить не критичним для стану національної економіки. По-перше, український експорт (в основному - сировинний) значно поступається імпорту з країн цього регіону. По-друге, наша торгівля зі східноазійськими країнами не підпадає під правила ТТП та інших регіональних структур, оскільки Україна не є членом жодної з них. Набагато важливішим для України є те, що в результаті суперечливих трансформацій у відносинах між головними "гравцями" в АТР можуть радикально змінитися норми та правили регіональної і глобальної торгівлі. Проте, якщо від виходу США з ТТП постраждає Китай - наш головний партнер в Азії, то це може негативно позначитися на двосторонніх торговельно-економічних відносинах. Зрозуміло, що до цих неминучих і неоднозначних за своїми результатами змін потрібно ретельно готуватися.

Список використаних джерел:

1. Joint Declaration of the Macroeconomic Policy Authorities of Trans-Pacific Partnership Countries. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.treasury.gov/initiatives/Documehts/TPP_Currency_November%202015.pdf

2. TPP Full Text. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ustr.gov/trade-agreements/free-trade-agreements/trans-pacific-partnership/tpp-full-text

3.The US and Russia in the Asia-Pacific // The International Institute for Strategic Studies and Primakov Institute of World Economy and International Relations, 2016. - P. 6. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.iiss.org; www.imemo.ru

4.Feigenbaum E. The New Asian Order / Evan Feigenbaum. - Foreign Affairs. - 2015. - February 2. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.foreignaffairs.com/articles/142843/evan-a-feigenbaum/the-new-asian-order

5.US Withdrawal from TTPA Will Hasten Negotiations on RCEP // The Star. - 2017. - February 1.

 

АНОТАЦІЯ

У статті представлено огляд деяких проблем, пов'язаних з ініціативою нового президента США Дональда Трампа щодо виходу США з Транстихоокеанського партнерства (ТТР). Розглядаються актуальні та евентуальні трансформації у відносинах між головними країнами-членами ТТР. Також аналізується реакція низки країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону щодо цієї ініціативи, зокрема Китаю.

Ключові слова: Транстихоокеанське партнерство, Азійсько-Тихоокеанський регіон, США, Китай, Японія, Австралія, Малайзія, Сінгапур, Мексика, Чилі, регіональні трансформації.

АННОТАЦИЯ

В статье представлен обзор некоторых проблем, связанных с инициативой нового президента США Дональда Трампа относительно выхода США из Транстихоокеанского партнерства (ТТП). Рассматриваются актуальные и эвентуальные трансформации в отношениях между основными странами-членами ТТР. Также анализируется реакция ряда стран Азиатско-Тихоокеанского региона на эту инициативу, особенно Китая.

Ключевые слова: Транстихоокеанское парнерство, Азийско-Тихоокеанский регион, США, Китай, Япония, Австралия, Малайзия, Сингапур, Мексика, Чили, региональные трансформации.