Право

І Крим, і Рим, і мідні труби…
Василь Маляренко, Голова ВСУ (2002-2006 рр.)
29.04.2014, 17:34

Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 р. видала наказ "Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР". Причиною цього рішення стала надзвичайно важка економічна ситуація на півострові, яку спричинила повоєнна розруха, а також гостра нестача робочих рук після депортації кримських татар. Передача Криму до складу УРСР відбулася із таким формулюванням: "Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарчі та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР". Минуло 60 років і кримська карта стала джокером у грі впливових міжнародних гравців. Із проханням прокоментувати деякі правові аспекти окупаційної політики Російської Федерації щодо України, перспективи звернення нашої держави до авторитетних міжнародних судів, а також механізми повернення довіри українців до власної судової системи "З.С." звернувся до Василя МАЛЯРЕНКА, спеціаліста у сфері судочинства, члена-кореспондента Національної академії правових наук України, доктора юридичних наук, професора, судді вищого кваліфікаційного класу, заслуженого юриста України, Голови Верховного Суду України (2002 -2006 рр.)

Василь Маляренко: Для того, щоб зрозуміти сьогоднішню ситуацію в Криму, треба згадати, чим ментально є Кримський півострів у цілому і, зокрема, Севастополь для Росії. РФ співає пісні про Севастополь, у тому числі гімн міста, який було затверджено 29 липня 1954 р. рішенням І сесії Севастопольської міськради ХХІІ скликання:

"Легендарный Севастополь,

Неприступный для врагов.

Севастополь, Севастополь −

Гордость русских моряков!"

Можна сказати, що Севастополь для росіян - святе місце. Вони його свого часу приєднали до України тільки тому, що не мали жодних можливостей для господарювання з території Росії.

За 60 років, що минули з 1954 р., усі ключові проблеми Україною було вирішено. Зокрема, до Криму прийшла вода (раніше це була засушлива зона, особливо північна частина), проведено газ, електроенергію, побудовано транспортні комунікації, зроблено чимало іншого. Тепер Росії вигідно мати Крим у своєму складі. У тому, що Україна продовжуватиме постачання води, росіяни сумнівів не мають, як і щодо електроенергії та газу, оскільки ми енергетично залежні від Російської Федерації. І відповіддю на відключення Криму від життєво необхідних джерел миттєво стане енергетичний тиск на Україну. Захопивши Крим, Росія отримала контроль над Чорним морем і південною Європою. Тепер вона не платить за оренду флоту, який базується в Севастополі на постійній основі. Домовленості про знижки для України на газ також втратили свою актуальність. РФ захопила газові родовища на шельфі моря. Тепер у неї немає кордонних проблем у Керченській протоці. Тобто Росія отримала колосальний економічний і політичний зиск від анексії Криму - позбулася величезних витрат, здобула контроль над морем і південною Європою, а також - прекрасний санаторій на узбережжі, адже землі південного Криму - надзвичайно ласий шматок.

"З.С.": Як Ви оцінюєте дії Російської Федерації в Криму з правової точки зору?

Василь Маляренко: Звичайно, негативно. Я не бачу в цих діях правової логіки, лише голий прагматизм і нахабство, використання найменших зачіпок, що дають змогу Кремлю досягти своїх цілей.

"З.С.": Чи можна очікувати продовження спроби анексії українських територій?

Василь Маляренко: Думаю, ні. Для Російської Федерації наступні вторгнення будуть проблематичними. Тому що одна справа - Крим зі статусом автономної республіки, яка мала певні державні повноваження. Історія передачі Кримської області до складу УРСР дозволяла теоретично апелювати до того, що М.С. Хрущов щось зробив помилково і керівництво Радянського Союзу помилилося. На Донбасі, на Сході України - нічого подібного немає, а отже, немає жодних правових підстав.

"З.С.": Офіційною версією вторгнення військових РФ на територію Криму став захист росіян, які там мешкають.

Василь Маляренко: Рятувати росіян можна де завгодно - і у Сполучених Штатах, і в Канаді, і в Австралії, це не є аргументом для введення військ. Це протизаконне діяння.

"З.С.": Чи прогнозуєте Ви, що, надихнувшись кримською ситуацією, різні учасники великих ігор у світі продовжать таку практику. Скажімо, приналежність Аляски, Курильських островів, інших територій, що кілька сторіч тому змінили своїх власників?

Василь Маляренко: Виключно на рівні анекдотів, балагурства і не більше. Великого перерозподілу світу не очікую. Моя впевненість базується на тому, що сам світ змінився і ніхто на подібні авантюри сьогодні не піде. Нинішня кримська ситуація обмежується виключно півостровом. Я це відчуваю своїм нутром, так мені підказує мій досвід - Крим не перетвориться на процес, який набуватиме подальшого поширення.

"З.С.": Практично всі країни світу вкрай негативно поставилися до дій Росії щодо України, однак, схоже, оцінка міжнародних організацій і окремих держав ніяк не впливає на окупаційні плани Москви. Чому?

Василь Маляренко: Вона не помічає голоси, що лунають з усіх усюд на підтримку України, оскільки від неї майже всі залежні, а наша країна надзвичайно слабка. Тому фактично всі щось голосно обіцяють, а реально роблять не дуже багато.

"З.С.": Фактично це означає, що Російська Федерація може безкарно продовжувати свої злочинні дії на території України. Чи можемо ми розраховувати на захист у міжнародних судах?

Василь Маляренко: Це абсолютно правильний шлях. Треба боротися за Крим, використовуючи можливості міжнародної судової системи. Іншого виходу у нас немає. Треба подавати до міжнародних судів позови про незаконну анексію Криму, незаконне привласнення землі, незаконне привласнення державного і приватного майна, завдавання йому непоправної шкоди. Рішення за кожним таким позовом повинні ухвалювати міжнародні судові структури. Зважаючи на підтримку, яку нині Україна має у світі, а також виходячи з суто юридичної аргументації, перспективи у таких справ є дуже хорошими.

"З.С.": Ви стільки років пропрацювали у вітчизняній судовій системі, що, напевно, добре знаєте рівень фахової підготовки українських правників. Чи є у нас достатньо кваліфіковані адвокати, здатні оперативно підготувати необхідні позови та забезпечити їх супроводження в міжнародних судах?

Василь Маляренко: Звичайно! Невже ви думаєте, що Україна зовсім обезлюдніла? Однак треба бути готовими до того, що подібні судові процеси є тривалими. Окремі країни судяться роками, а то й десятиріччями.

"З.С.": Чи є рішення міжнародних судів обов'язковим до виконання, зокрема, Російською Федерацією?

Василь Маляренко: Це надзвичайно складне запитання. Приміром, Україна отримала низку рішень Європейського суду з прав людини, які роками не виконує, а Європейський суд з прав людини нічого не може зробити для того, аби наша держава виконала ухвалене ним рішення - обов'язкове для виконання. Так і стосовно Росії. Звичайно, рішення найвірогідніше будуть ухвалені на користь України, однак вони матимуть передусім величезне прецедентне і політичне значення. Якщо міжнародною судовою владою буде зафіксовано, що Крим анексовано незаконно, Україна отримає колосальний аргумент на свою користь, який не втратить ваги не лише протягом ближчих місяців, років чи десятиріч - а впродовж наступних століть. Адже не все під Місяцем дається один раз і назавжди. Крим був і грецьким, і римським, і половецьким, і татарським, і генуезьким - чиїм він тільки не був! Сказати, що виключно Російська Федерація може претендувати на цю територію - величезна історична та політична дурниця.

"З.С.": Кримські татари підняли питання (раніше воно чомусь не поставало) про статус корінного народу. Які це може мати наслідки?

Василь Маляренко: Кримські татари мають право як корінний народ сказати: "Ми господарі на Кримському півострові, ми маємо право на свою державність". Однак вони також залежні від Російської Федерації і будуть працювати в її урядових установах, співпрацювати з ними. Іншого виходу вони не мають. Крім того, рішення про особливий статус корінного народу було ухвалено кримськими татарами після акту анексії Криму Російською Федерацією та включення її до складу останньої. Тобто постфактум. Отже, юридично, це рішення має малесеньке реально-прикладне значення. Передусім, воно важливе політично. Однак, може стати додатковим аргументом під час розгляду справ щодо незаконної анексії Криму Російською Федерацією в міжнародних судах. Ще раз хочу підкреслити - це справа не одного дня. Міжнародні суди ведуть справи дуже повільно, але дуже надійно. Вони придивляються до кожної дрібниці, глибоко копають, глибоко досліджують.

"З.С.": І, напевно, саме тому користуються довірою міжнародної спільноти. Рівень довіри українських громадян до українських судів і суддів надзвичайно низький. У чому причина?

Василь Маляренко: Спочатку треба розібратися в цій довірі. Результати соціологічних досліджень на сьогодні стверджують, що довіра до судів коливається в межах 5-8%. Проте ми не знаємо, хто саме брав участь у опитуванні - люди, які ніколи не були в суді та користуються виключно негативною інформацією, поширюваною ЗМІ? Чи було опитано тих, хто виграв справу, чи тих, хто програв? Статистика свідчить, що в судах України щороку розглядається 5-6 млн. справ (у попередні роки − 8 млн.). І лише 10% судових рішень оскаржуються. І лише 9% із оскаржених попередніх судових рішень визнаються неправочинними та скасовуються або змінюються. Тобто реально з 6 млн. справ лише кілька тисяч переглядається судами вищої інстанції та лише близько 10% із них визнаються помилковими. Треба знати, що на судові рішення в Європейський суд із прав людини наші громадяни скаржаться в рідкісних випадках. Основна маса скарг − на дії органів досудового розслідування та органів, що виконують судові рішення. Тобто в цілому судова система працює більш-менш надійно. І це є реальним доказом довіри до неї. А населення вважає, що не можна довіряти судам тільки тому, що бачить по телебаченню окремі замовні судові процеси, читає статті у ЗМІ, які, на жаль, повністю дискредитують судову систему загалом. Чим є судова система? Це одна з гілок державної влади. Більше того, древні філософи вважали судову систему фундаментом усієї держави. Якщо її дискредитувати, шельмувати, це означає розвалювати фундаментальні основи державності. Це означає шельмувати і дискредитувати саму державу.

Треба виходити з того, що критикувати можна лише конкретного суддю за результатами розгляду конкретної справи, а не всю систему. Більша частина суддів - це нормальні люди, як агрономи, зоотехніки, інженери та інші. Суддів-негідників, як і всіх інших негідників, треба карати. А тих, хто чесно виконує свої обов'язки за будь-якої влади, треба поважати і дати їм можливість працювати. Кваліфіковані безробітні судді по вулиці просто так не ходять. Суддю треба навчити, виростити, виховати - це дуже тривалий процес.

"З.С.": Якби існував лакмусовий папірець, що дав би змогу відрізнити добропорядну людину від негідника...

Василь Маляренко: Скажу вам так, під люстрацію може потрапити абсолютно чиста людина, а грішну може й не зачепити справедливий гнів, бо вона хитріша, виверткіша. Приміром, отримав суддя від батьків певні кошти, які ті все життя збирали дитині на квартиру, він поклав їх на банківський рахунок. Його запитують - звідки ти взяв гроші? Він каже - тато і мама подарували. Йому не вірять. Водночас хабарник гроші, які отримав як хабар, ніколи на банківський рахунок не покладе, буде їх ховати, і виявиться чистеньким.

"З.С.": Якби Вам довелося робити коментар до законопроекту про люстрацію, на чому б наголосили?

Василь Маляренко: По-перше, є Конституція України, у якій записано, що суддя може нести відповідальність за діяння, передбачені конституцією, і лише перед тими структурами, які передбачені конституцією. Суддя повинен відповідати лише відповідно до конституції держави. Це моя позиція.

"З.С.": Як Ви ставитеся до того, що голову суду будуть не призначати, а обирати колективом суддів терміном на один рік?

Василь Маляренко: Я про це писав безліч разів у своїх статтях, проводив цю думку на Конституційній асамблеї. Переконаний, що голова суду, інші керівники повинні обиратися колективом суддів. І тоді голова суду не зможе тиснути на суддю, який віддав за нього свій голос.
Адже головний механізм усіх незаконних рішень, які суддя виносить, виходять від голови суду. Бо саме до голови йдуть прохачі і змушують його тиснути на суддю. У багатьох країнах Європи голови судів обираються колективом. Є країни, у яких по черзі щороку терміном на один рік стає головою суду найстарший. Звичайно, цього замало, щоб вирішити всі проблеми, що накопичилися в судовій системі України. На жаль, ми відмовилися від безлічі позитивних організаційних інструментів, які добре себе зарекомендували в попередні часи. Наприклад, нині відсутня практика перевірки організації роботи в судах. Раніше спеціальні бригади перевіряли не стільки справи, що перебували на розгляді, скільки практику їх розгляду, зберігання речових доказів тощо. Коли я у 80-му році був обраний до Верховного Суду України, голова цього суду відкомандирував мене до Подільського районного суду в місті Києві, оскільки мене ніхто не знав. І я інкогніто, у старенькому одязі, непримітний, сидів у куточку і слухав усі процеси. Через два дні "розкрився" і попросив протоколи судових засідань. Виявилося - прокурора не було, а його виступ у протоколі записано, адвоката не було, а його виступ у протоколі записано. Тобто суцільний фальш. Звичайно, винних було покарано.

Раніше за діями судді існував колегіальний контроль. Прийшов суддя на посаду, попрацював 6 місяців, результати його діяльності вивчав найбільш кваліфікований суддя і виносив на колективне обговорення. Ще через півроку знову всі справи вивчаються і знову обговорюються. І кожен знає, що не можна схибити, оскільки твою роботу будуть вивчати й оцінювати твої ж колеги.

Чому сьогодні багато справ розглядаються незаконно, але ніким не оскаржуються і виконуються (це - найголовніша проблема і найбільший головний біль)? Так є, оскільки суддя вступає у змову з прокурором, адвокатом, вони утрьох вирішують справу і здають її в архів. Були часи, коли в такий спосіб судові рішення виносили в туалетах, коридорах, деінде. Перевіряючий орган, попри те, що скарги немає, повинен переглянути всі справи і за наявності незаконного рішення скасувати його або змінити. Тоді кожний суддя буде знати, що не сьогодні-завтра незаконне судове рішення буде скасовано, а він − покараний. На жаль, нині цього немає, що стало однією з головних проблем забезпечення законності в судах. Разовими люстраціями справі не зарадиш...

"З.С.": Якими є перспективи проведення судової реформи, про що розмови не вщухають протягом двох десятиріч незалежності України?

Василь Маляренко: Реформа повинна полягати в тому, щоб примусити суддю виносити рішення по справі лише в точній відповідності до закону. А це значить, що його треба обставити з усіх боків такими організаційними заходами, щоб він не міг зробити зайвого кроку ані вправо, ані вліво - ось і все. Тобто судовою реформою повинні займатися виключно спеціалісти, які знають тонкі матерії, тонкі нюанси, у тому числі механізми розподілу справ між суддями. Втручання в судову справу невігласів, які ніколи в суді не працювали і не розуміють специфіки цієї роботи, вже зумовили багато проблем. Практикуючі судді стикаються з ними щодня, зокрема, застосовуючи нову редакцію Кримінального процесуального кодексу України. Окрім того, на сьогодні в Україні існує дві структури, які оцінюють поведінку суддів − Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія України. У Європі немає жодної країни, у якій професійними та моральними чеснотами суддів опікувалося б дві інституції. Оскільки це є дублювання, осередок конфліктності. Між Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційної комісією України існує перманентний конфлікт - хто з них головніший, розумніший, святіший, чиє слово останнє. Це неправильно. Повинна бути одна структура, яка напрацьовує одну лінію поведінки, один єдиний підхід до суддів.

"З.С.": Зміни, про які Ви говорите, не потребують значних коштів та інших матеріальних ресурсів - виключно бажання й організаційних зусиль. Коли реально можна запровадити їх у повсякденне суддівське життя?

Василь Маляренко: Я скажу вам зараз дуже крамольні слова. Чи потрібен владі - тим людям, які при владі, абсолютно незалежний суд?

Той, хто при владі, каже - навіщо мені така влада, якщо вона не є повною, навіщо мені такий суд, якщо моя влада там нічого не варта? Чи потрібен незалежний суд тим людям, у яких є великі гроші? Ці люди кажуть − навіщо мені такий суд, у якому мої гроші нічого не значать. І так далі... Тобто суспільство ще не доросло, на жаль, до усвідомлення того, що суд повинен бути дійсно незалежним державним органом влади.

4 квітня 2014 року