Конфліктологія

Геостратегія Росії: у пошуках альтернативного «полюсу сили»
Олексій Полтораков
08.10.2015, 11:56

 

УДК 351 (470+571)

Summary

Articulated with geoeconomic sanctions and factual exclusion from "Great Eight", Russia's geopolitical isolation makes Moscow to find alternative ways to keep its presence in international arena as an influenced geostrategic actor. With such difficult (for her) international conditions, Moscow has to keep and develop partnership relations first of all with mostly second-level states and international structures, potentials and ambition of them are limited with regional and adjacent scales.

KeyWords: Russia, geostrategy, CIS, SCO, BRICS, China

"Істинне щастя полягає не у множині друзів,
а в достоїнстві та свободі вибору".

Бенджамін Джонсон (1572-1637)

До останнього часу ключовим, практично системоутворювальним вектором зовнішньої політики Росії був європейсько-євроатлантичний (відносини зі Заходом - перш за все, зі США і Європою). Однак у світлі таких останніх подій, як антиросійські санкції Заходу або фактично виключення РФ із "Великої вісімки" - тобто розвитку міжнародних відносин Захід − Росія за сценарієм чергової "холодної війни" і блокового (у політико-воєнному та політико-економічному розумінні) протистояння - системна орієнтація зовнішньої політики РФ суттєво трансформується (нормативно-політичним проявом цього стала, зокрема, затверджена 20 квітня 2014 р. Указом Президента РФ "Концепція державної політики Російської Федерації у сфері сприяння міжнародному розвитку").

Свою участь у міжнародній взаємодії сьогоднішня Росія здійснює через понад 40 (!) міністерств, відомств та інших федеральних структур (у т.ч. держкорпорацію "Росатом" і Курчатовський інститут). На виплату внесків у різні міжнародні організації цим структурам виділяється понад 70 млрд руб. на рік.

Активно використовуючи наявний арсенал геополітичних важелів і геоекономічних інструментів, Москва намагається збудувати "під себе" "блок сили", альтернативний Західному, який наразі відверто домінує на світовій арені. У цьому радше "контр-Західному", ніж відверто "анти-Західному" блоці Росія претендує відігравати ключову глобальну геополітичну роль, допускаючи для таких держав, як Китай (перш за все, - членів ШОС і учасників БРІКС), лідерство геоекономічного/геофінансового та суміжних (торговельно-економічного і т.п.) планів і масштабів (трансрегіонального та регіонального).

Москва також усвідомлює те, що Захід, перед усім США, резонно побоюються надмірного посилення Китаю за рахунок розвитку потенціалу його співпраці з РФ, через що не готові остаточно відштовхнути останню. Подібна гра на протиріччях додатково підсилює геополітичні позиції Росії в її загальному геостратегічному діалозі з Заходом.

Федеральний закон "Про стратегічне планування в Російській Федерації" був схвалений 28 червня 2014 року. Ним передбачається, що Стратегія національної безпеки розробляється Радою безпеки "спільно з іншими учасниками стратегічного планування з урахуванням стратегічного прогнозу Російської Федерації на довгостроковий період" і коректується кожні шість років. Так, 2015 р. минає шість років із часу прийняття Стратегії національної безпеки, яка діє до 2020 р., що є формальною підставою для її корегування. На початку липня ц.р. на засіданні Ради безпеки В. Путін заявив про необхідність скоректувати Стратегію національної безпеки на основі аналізу викликів і ризиків. Ключовими Москві вбачаються, перш за все, протиріччя між основними учасниками світової політики, інформаційне протиборство та ксенофобія. Значущим міжнародно-орієнтованим "меседжем" був пасаж про те, що зовнішньополітичний курс РФ залишається незмінним - Росія готова взаємодіяти з усіма, хто цього хоче.

У контексті реалізації подібного задуму Москва останнім часом зайнялася принциповою активізацією відносин як у загальному форматі ШОС і БРІКС (9 лютого 2013 р. Президент РФ затвердив "Концепцію участі Російської Федерації в об'єднанні БРІКС"), так і з ключовими державами-членами структур зокрема.

Зрозуміло, ідеї реінтеграції "пострадянського простору" залишаються для Москви якнайпринциповішими. І саме систему СНД, куди входить низка об'єднань, - починаючи від СНД як такого та закінчуючи ОДКБ, або ЄврАзЕС, - є внутрішнім ядром вибудовуваного Росією "центру сили". Однак варто враховувати, що геоекономічний потенціал цього центру залишає простір для сумнівів. Дійсно, політико-ідеологічний позитив розвитку (ре)інтеграційних відносин з Білоруссю та Казахстаном як членами-засновниками ЄврАзЕС і Митного союзу (тим більше, що історично ідея цього союзу належить саме казахському президенту Н. Назарбаєву) на тлі нещодавнього приєднання до цих інтеграційних проектів Вірменії та очікуваного приєднання Киргизії для Росії є безсумнівним. Однак геоекономічно часткою цих країн-партнерів є лише близько 7% торгвельного обігу РФ. До того ж жодна із цих держав, попри їхню в цілому проросійську орієнтацію, не визнала не те що анексії Криму (2014 р.), а й "незалежності" Абхазії та Південної Осетії (2008 р.), займаючи на міжнародній арені радше нейтральну, аніж проросійську позицію з ключових проблемних питань регіональних відносин.

Москва розглядає формат ШОС як своєрідний ключовий "внутрішній контур" нового геостратегічного квазі-полюсу, а БРІКС - контуром зовнішнім, швидше допоміжним. Це багато в чому пояснюється тим, що ШОС є організацією, дещо локалізованою трансрегіонально (схід Євразії), тоді як БРІКС "присутній" також в Африці (ПАР) і Південній/Латинській Америці (Бразилія). При цьому БРІКС дещо нагадує "Велику вісімку" - перш за все за клубним форматом об'єднання, що визначає як загальну проблематику "порядку денного" цього "клубу", так і предметне коло обговорюваних на його зустрічах питань.

Показові в цьому сенсі результати останніх самітів ШОС і БРІКС, які практично одночасно пройшли 7-9 липня ц.р. в російській Уфі. Принципове значення мав саміт ШОС особливо в контексті приєднання до організації нових членів (Індія та Пакистан, у перспективі - Іран) і партнерів (від "спостерігача" Білорусі до "партнерів" Азербайджану та Вірменії, а також Камбоджі та Непалу). Таким чином, в певному умовному наближенні ШОС дещо нагадує "Рух неприєднання" часів "холодної війни" та блокового протистояння. Удвічі примітно, що на тлі цих заходів Премʼєр-міністр Сирії Ваїль аль-Халькі в інтерв'ю агентству РІА Новини (21 липня 2015 р.) повідомив про те, що веде переговори про вступ Сирії до Євразійського Економічного Союзу. Варта згадування також підписана в травні Угода про зону вільної торгівлі між ЄврАзЕС і В'єтнамом. Тим більше, що під час закритої частини зустрічі голів МЗС Росії та країн АСЕАН, яка відбулася на початку серпня в малайзійському Куала-Лумпур, російський дипломат-високопосадовець С. Лавров пропонував азійським колегам сприймати подібну угоду в якості "пілотного проекту". Наразі подібні переговори щодо ЗВТ із ЄврАзЕС ведуться лише з Південною Зеландією, але й вони наштовхнулися на технічні труднощі - Білорусь не змогла узгодити мито на молоко.

При цьому в рамках ШОС, незважаючи на принципове його розширення за рахунок двох потужних держав, які до того ж мають ядерну зброю, - Індії та Пакистану - поки що зберігається внутрішній баланс сил. Це пояснюється тим, що Індія є традиційним союзником Росії, тоді як Пакистан - не менш традиційним союзником Китаю. Через це ШОС може з часом перетворитися на трансрегіональний еквівалент ОБСЄ/ООН для Східної Євразії, а його ключові учасники - РФ і КНР - сприяти загальній деескалації напруженості на субрегіональному рівні "сфери відповідальності" організації (перш за все по лінії Індія − Пакистан).

Однак при цьому слід ураховувати також низку проблемних чинників. Це наявність внутрішніх протиріч між потенційними ключовими акторами такої структури, як ШОС (перш за все, у відносинах Індія − Пакистан та Індія − Китай).

Прагнення Москви "геополітизувати" ШОС натикаються на протидію Пекіна, зацікавленого лише в "геоекономізації" діяльності цієї структури. Аналогічною є поляризація підходів РФ і КНР до векторів співробітництва у форматі БРІКС. У цілому, Китай об'єктивно не зацікавлений у тому, аби відігравати для Росії роль другої скрипки в її геополітичних концертах, ні тим більше опосередковано втягуватися в дедалі гостріше протистояння по лінії Росія − Захід. Так, позиція КНР щодо антиросійських санкцій Заходу формулюється за принципом "ми санкції не визнаємо - але не можемо не враховувати". Тим більше, що загальний контекст геополітичних відносин Пекіна з Вашингтоном стає дедалі проблемнішим, при тому, що КНР більш ніж зацікавлена в розвиткові геоекономічних відносин зі США. Для порівняння: товарооборот КНР із РФ за 2014 р. становив близько 95 млрд дол., а на середину 2015 р. він продемонстрував падіння на третину; тоді як обсяги торгівлі КНР із США - у шість разів більше, причому у КНР - профіцит у 343 млрд доларів.

Китай уже давно будучи економікою №2 у світі і аж ніяк не страждаючи комплексом меншовартості, на відміну від Росії, прагне поступово спрямовувати свою геоекономічну потужність на посилення власного геополітичного потенціалу і сприяння реалізації геостратегічних амбіцій на трансрегіональному рівні. Саме на це спрямовані такі амбіційні геотранзитні проекти, як "Новий шовковий шлях". Варто також ураховувати дедалі чіткіше артикульовані амбіції Китаю в регіоні Південно-Східної Азії, а надто - територіальні, зокрема щодо так званого першого ланцюга островів (Спратлі, Сенкаку/Дяоюйдао, Парасельських та ін.). У свою чергу, на 2020 р. ВМС і ВПС США планують розмістити 60% своїх сил саме в АТР, маючи на меті, перш за все, політико-військове стримування Китаю від зазіхань на таких стратегічних союзників США у регіоні, як Японія, а також Південна Корея, В'єтнам та інші.

Замість висновків. У цілому, під егідою Росії і в тісній прив'язці до Китаю попередньо вибудовується конфігурація міжнародного квазі-"полюсу сили" багато в чому альтернативного Західному. Внутрішнім ядром його є система СНД-ОДКБ-ЕврАзЕС/МС, "зовнішнім ядром"/"внутрішнім контуром" - ШОС, "зовнішнім контуром" - БРІКС. Однак наявність низки проблемних чинників як внутрішнього, так і зовнішнього планів суттєво ускладнює потенціал розвитку подібного "полюсу сили", що претендує на впливову альтернативність відносно геополітично цілісному та геоекономічно консолідованому Західному "полюсу сили".

Список використаних джерел:

1. Гарри М. Конкурентные стратегии Пекина и малых стран АСЕАН в Южно-Китайском море // Международные процессы. - 2015. - Т.13, № 1 (40). - С. 81-88.

2. Горобець І. Індія: нові внутрішньополітичні та зовнішньополітичні імперативи // Зовнішні справи. - 2015. - №4. - С. 37-38.

3. Грачиков Е.Н. Внешняя политика Китая: стратегии в контексте идентичности и глобальной перспективы // Международные отношения. - 2015. - № 3. - С. 290-306.

4. Шергін С. Азійсько-тихоокеанський регіоналізм у контексті проблем безпеки // Зовнішні справи. - 2015. - № 6. - С. 16-21.

5. Кошелєва Х.Є. Порівняльна характеристика діяльності БРІКС і ШОС та їх місце на світовій арені // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія : Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм / Харків. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. - Харків: Вид-во ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - 2014. - №1. - С. 22-26.

6. Манойло А.В. Итоги уфимских саммитов БРИКС и ШОС: если Запад не пересмотрит свою политику, он рискует стать "задним двором" БРИКС // Международные отношения. - 2015. - № 3. - С. 268 - 272.

7. Krepinevich A.F., Jr. How to Deter China. The Case for Archipelagic Defense // Foreign Affairs. - March/April 2015. Режим доступу: https://www.foreignaffairs.com/articles/china/2015-02-16/how-deter-china

8. Solingen E. Comparative Regionalism: Economics and Security. - Routledge, 2015. - 304 p.

9. Tingyang Zh. The "China Dream" in Question // Economic and Political Studies. - January 2014. - Vol. 2, No. 1. - Pp. 127-142.

АНОТАЦІЯ

Артикульована геоекономічними санкціями та фактичним виключенням з "Великої вісімки" геополітична ізоляція Росії змушує Москву шукати альтернативні шляхи збереження своєї присутності на міжнародній арені в якості впливового геостратегічного актора. У дуже непростих для себе міжнародних умовах Москві доводиться підтримувати та розвивати відносини партнерства перш за все з державами та міжнародними об'єднаннями переважно другого плану, чиї потенціали та амбіції обмежуються регіональним і суміжними масштабами.

Ключові слова: Росія, геостратегія, СНД, ШОС, БРІКС, Китай.

АННОТАЦИЯ

Артикулированная геоэкономическими санкциями и фактическим исключением из "Большой восьмерки" геополитическая изоляция России вынуждает Москву искать альтернативные пути сохранения своего присутствия на международной арене в качестве влиятельного геостратегического актора. В очень непростых для себя международных условиях Москве приходится поддерживать и развивать отношения партнерства прежде всего с государствами и международными объединениями преимущественно второго плана, чьи потенциалы и амбиции ограничиваются региональным и смежным масштабами.

Ключевые слова: Россия, геостратегия, СНГ, ШОС, БРИКС, Китай.

<object classid="clsid:38481807-CA0E-42D2-BF39-B33AF135CC4D" id="ieooui"></object>