Інтеграція

Генерації і революції сучасного світу
Тетяна Орлова
26.01.2017, 11:59

УДК 94:316.346.36:316.423.3

Summary

he article reviews general tendencies of modern world development from the demographic angle. Revealing the core sense of postmodernist processes (deconstruction, disruption of traditional grounds of social existence), - emphasized is one of its aspects, namely, the formation of the new social category (youth). The numerous revolutions of XX - early XXI cc. can also be regarded as signs of deconstruction. Beside the transformations taking place at the political arena, there are crucial changes in the social sphere, particularly, "the revolution of growing demands" and "the silent revolution". All of them influence both the domestic policies of states and the international situation.

Key words: postmodernism, deconstruction, generation, sociosphere, revolution, poverty, migration, social lift.

Історію сучасного світу, що бере початок від Великих географічних відкриттів, можна розглядати і як історію змін усталених поглядів на життя. Приміром, постмодернізм - особливий тип світогляду, орієнтований на формування такого життєвого простору, в якому головною цінністю стає свобода в усьому. Постмодерністська свідомість орієнтована на заперечення норм і традицій. У сучасній соціогуманітаристиці є думки про завершення ери постмодернізму. Але навіть якщо це так (з чим погоджуються далеко не всі), на розвиткові людства можна виявити чимало його "відбитків". Насамперед, це - докорінні зміни, злам панівних традицій і авторитетів.

У традиційному суспільстві не виділяли окремого контингенту "молодь" із її специфічними характеристиками і запитами. Молодь як нова соціальна категорія вийшла на історичну арену, починаючи з 1950-1960-х рр. Наприкінці 1950-х рр. у Сполучених Штатах Америки заговорили про бітників - попередників хіпі і майбутніх панків. У 1960-х почався масовий рух хіпі - сотні тисяч безпосередніх учасників і мільйони симпатиків. У 1968 р. у Франції - студентські бунти, у 1970-х у Німеччині - терор молодих бунтарів з "червоних бригад" і т. д.

У середині минулого століття провідні країни Заходу вступають у смугу економічного зростання плюс так званий "бебі-бум" - збільшення народжуваності після закінчення Другої світової війни. Батьки прагнули дати своїм дітям найкраще, чого були позбавлені у воєнне лихоліття. Зростаючий матеріальний добробут старшого покоління робив непотрібним раннє залучення підростаючої генерації до трудового процесу. Ускладнення виробництва, усього життя вимагали тривалішого навчання. Період одержання освіти збільшився спочатку до 10-12 років, а потім - до 18-20. Тобто утворився часовий лаг - розрив між періодом дитинства і дійсно дорослим життям. При цьому молоді генерації прагнули одержати від життя якомога більше і якнайшвидше, так як дорослі.

Прагнення "дорослості" і насолод, які з нею пов'язані, стало одним із імпульсів сексуальної революції, що розпочалася на Заході на межі 1960-1970-х рр., - саме тоді, коли підросло повоєнне покоління, яке повстало проти нудної соціальної, політичної та сексуальної ортодоксальності своїх батьків. У ті роки секс без обмежень стає таким самим атрибутом свободи, як джинси і рок-н-рол. Бунтівна молодь висуває своє кредо: "Хто з однією і тією ж спить, в тому істеблішмент сидить". Тоді ж розвинувся культ молодості, посилений ностальгією і заздрістю доросліших людей, які відчули, що війна вкрала в них їхню власні юні роки. Це було лише одним з аспектів надзвичайно складної соціальної революції, що потім переросла в гендерну революцію, а потім і в сімейну. Наразі про ці надзвичайно важливі соціальні трансформації конкретно мова не йтиме, але лише один з наслідків гендерної революції: зростання ролі жіноцтва в усіх сферах життя, у тому числі і міжнародного. Хто є найвпливовішим політичним лідером Європи?

У середині минулого століття серед вагомих факторів, що почали визначати перебіг життя спочатку у розвинених країнах, а потім і в менш розвинених, додалася так звана "революція претензій" (або "революція зростаючих очікувань"), концепція якої була сформульована американським соціологом Д. Лернером [1,2]. Традиційне суспільство базувалося на засадах соціального реалізму - на заповітах поміркованого біографічного проектування, що могло бути практично реалізованим. Тобто передбачалося, що нове покоління має чи не буквально повторювати критерії і стандарти життя "батьків". Цей соціальний реалізм значною мірою зумовлювався аграрним станом суспільства у соціально-економічному аспекті, а також селянською якістю домінуючої культури, що вибудовувалася на засадах "етики прогодування" (жах голоду - постійний чинник існування в селянському світі).

Промислова революція, крім усього іншого, призвела до докорінних економічних і соціальних трансформацій. Поява індустріального суспільства мала наслідком спочатку масове виробництво, а потім і суспільство масового споживання. Це мало місце, насамперед, у розвинених країнах Заходу, де стандарти життя для більшості населення постійно зростали. Наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. завдяки новітнім засобам масової інформації і комунікації відомості про спосіб життя в цих країнах поширились світом. Маса людей почала жадати західних стандартів споживання і вважати їх відсутність нестерпним порушенням "прав людини". З'явилося поняття "відносна бідність", тобто бідність у порівнянні з рівнем життя когось іншого, хто живе краще. Гаслом особи, яка відчула страждання від нездійснених претензій, стало: "Так жити не можна!" Серед причин, що призвели до колапсу світової соціалістичної системи і радянського ладу, можна сказати, до майже безкровної антикомуністичної революції, можна поставити і цю. До речі, сама по собі революція як така - це прояв постмодернізму, адже вона ламає те, що існувало до того.

Аналогічна ситуація склалася на Близькому і Середньому Сході вже у ХХІ ст., і "зростаючі претензії" молоді стали головною рушійною силою "арабської весни" 2010-2011 рр., коли повстання накрили Туніс, Алжир, Марокко, Мавританію, Йорданію, Ірак, Бахрейн, Судан, Ліван, Єгипет, Ємен, Лівію, Сирію та інші країни. Історики зафіксували той момент, з якого все почалося: 17 грудня 2010 р. 26-річний безробітний випускник університету Мохаммед Буазізі спалив себе перед адміністрацією туніського міста Сіді. Акт відчаю став відповіддю на те, що напередодні поліція через відсутність ліцензії на торгівлю конфіскувала у молодого чоловіка намет, де він торгував овочами і фруктами. Спроби поскаржитися владі закінчилися тим, що його викинули з муніципалітету. Молодий чоловік наклав на себе руки (за мусульманськими переконаннями самогубець, якщо не шахід, потрапляє до пекла). Упродовж наступних двох тижнів ще шість молодих тунісців здійснили акти самоспалення на знак протесту проти тяжкого життя. В Тунісі, а потім в інших країнах піднялась хвиля масових протестів.

Застрільниками виступили молоді чоловіки, здебільшого з університетськими дипломами. Для більшості з них не знайшлося роботи, відповідної їхньому рівню освіти із гідним їхнім очікуванням заробітком. "Соціальні ліфти" для них виявилися закритими. Наразі треба мати на увазі особливості способу життя у мусульманському соціумі, коли від чоловіка вимагається повне матеріальне забезпечення родини, починаючи від викупу за наречену, обдаровування її численних родичів, влаштування тривалого весілля, забезпечення житлом і пожиттєвим утримуванням дружини та неповнолітніх дітей. Фрустрація і сексуальне невдоволення - чинники вельми суттєві.

Наслідки "арабської весни" - багатоаспектні: від палаючої громадянської війни в Сирії, яка набула широкого міжнародного резонансу, до потужних потоків мігрантів, з якими не може впоратися Європейський Союз. Зрозуміло, що причини полягають не тільки у дії "революції зростаючих претензій", - переплелося чимало різноманітних факторів. Так само молодь виступала головною рушійною силою революцій не тільки в "арабській весні". Якщо взяти до уваги досить коротку середню тривалість життя у минулому, так виявиться, що молоді люди завжди були головною рушійною силою революційних рухів. У наступному році - століття революцій 1917 р. в Росії, де згідно з даними перепису 1897 року 44,9% населення були молодше 20 років. Згідно перепису 1926 р. в СРСР молодше 20 років були 48,7% населення, у віці до 25 років - 58%. Більшовиків пізніше називали "політичними підлітками", проте наслідки їхньої діяльності на міжнародній арені виявилися грандіозними.

У нещодавньому минулому України можна згадати Революцію на граніті, яку започаткувало київське студентство у жовтні 1990 р, складову боротьби за незалежну державу. Яскравим прикладом є Революція гідності, що розпочалася побиттям протестуючих молодих людей 30 листопада 2013 р. Молодою генерацією рухали "зростаючі претензії" до влади, бажання "жити як у Європі", знехтуване режимом Януковича. Та сама ситуація неможливості самореалізації, що соціологи позначають як "закритість соціальних ліфтів". Риторичні питання: "А чи відкрилися вони нині? Чому переважна більшість молодих людей України прагне виїхати за кордон? А хто залишиться? Хто буде розбудовувати сильну державу, яку поважатимуть в світі?".

Старші генерації (хоча і з цієї категорії наших співвітчизників чимало переїздять до дітей, які влаштувалися в іноземних країнах, але вони складають меншість)? В Україні, так само як і в більшості розвинених країн (наздогнали?), відбувається "революція мовчазна" або "тиха революція" [3,4]. Це - міжгенераційний зсув, викликаний прискореним постарінням населення в різних країнах світу або демографічним старінням, під яким розуміють збільшення частки літніх людей в загальній чисельності людності. В економічно розвинених країнах Європи цей процес позначився в останній третині ХІХ ст., а повною мірою проявився в другій половині ХХ-го. На теперішній момент там кількість людей похилого віку перевищила число дітей, а рівень народжуваності опустився нижче рівня відтворення населення. Зростання чисельності неавтохтонного населення, спричиненого масовою імміграцією, кидає виклик перспективам власне європейської цивілізації, до кола якої прагне повернутися Україна. У нас історичний бар'єр у вказаному демографічному плані перейдено вже наприкінці минулого століття.

Процес демографічного старіння відбивається на економічній ситуації, соціальній сфері. Але він може впливати і на політичну сферу. Найяскравіше це виявляється під час голосування, бо люди похилого віку, на відміну від молоді, - найбільш дисциплінований електорат. В якості прикладів можна згадати "улюблених стареньких" київського мера Л.Черновецького, які радо віддавали свої голоси за сумнозвісну "гречку" і райдужні обіцянки, так само як і учасників кримського референдуму, більшість з яких - люди похилого віку, з очікуваннями великих пенсій і сподіваннями "вмерти в Росії".

Із середини минулого століття людство почало серйозно замислюватися над процесом старіння. Від 1948 р. ООН включає ці питання до свого порядку денного. У 1982 р. представники світового співтовариства вперше зібралися на Всесвітню асамблею з питань старіння у Відні. 16 жовтня 1992 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію із проблем старіння. У квітні 2002 р. у Мадриді пройшла ІІ Всесвітня асамблея ООН зі старіння. У її підсумкових документах - Політичній декларації і Міжнародному плані дій із питань старіння - визначено концепцію продуктивного, активного старіння, що має стати центральною при розробці підходів до відвернення кризи старіючого суспільства. Інакше кажучи: і цей людський ресурс слід використовувати, бо без усвідомлення корисності, затребуваності людина хворіє більше і вмирає швидше.

На нинішньому етапі розвитку сучасного світу чи не найважливішим елементом життєдіяльності будь-якої держави є соціальна сфера. Позитивні характеристики соціосфери країни є запорукою сили позицій, у тому числі і на міжнародній арені. Для України вдосконалення соціальної політики є нагальною потребою і умовою поваги міжнародного співтовариства, що може виявитися не тільки у прийнятті до Європейського Союзу, бажанні інших держав розвивати співробітництво, а й у поверненні тимчасово окупованих українських територій. Адже у сучасній міжнародній політиці важливу роль відіграє так звана "м'яка сила", у тому числі сила авторитетності позитивних прикладів.

Список використаних джерел:

1.Магун В. Революция притязаний и изменение жизненных стратегий молодежи: 1985-1995 //Социологический журнал. - 1996. - № 3 / 4. - С. 29 - 48.

2.Согомонов А. "Революция притязаний" на стыке "простой" и "высокой" современности [Электронный ресурс]. - Режим доступа: ecsocman.hse.ru/data/303/.../revolucia_pritazanij.doc‎

3.Сидоренко О. Мовчазна революція, або криза старіючого суспільства //Дзеркало тижня. - 2003. - № 23.

4.Старение в ХХІ веке: триумф и вызов [Электронный ресурс]. - Режим доступа: https://www.unfpa.org/webdav/site/global/shared/documents/publications/2012

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються загальні тенденції розвитку сучасного світу під демографічним кутом зору. Виявляючи у постмодерністських процесах їх глибинний сенс - деконструкцію, злам традиційних основ існування суспільства, акцент робиться на одному з проявів, а саме: оформленні нової соціальної категорії - молоді. Іншими проявами деконструкції можна вважати революції, яких в ХХ - на початку ХХІ ст. чимало. Крім тих зрушень, що відбуваються на політичній арені, мають місце кардинальні зміни у соціосфері, зокрема так звані "революція зростаючих претензій" і "мовчазна революція". Всі вони впливають як на внутрішню політику держав, так і на міжнародну ситуацію.

Ключові слова: постмодернізм, деконструкція, генерація, соціосфера, революція, бідність, міграція, соціальний ліфт.

АННОТАЦИЯ

В статье рассматриваются общие тенденции развития современного мира под демографическим углом зрения. Выявляя в постмодернистских процессах их глубинный смысл - деконструкцию, ломку традиционных основ существования общества, акцент делается на одном из проявлений, а именно: оформлении новой социальной категории - молодежи. Иными проявлениями деконструкции можно считать революции, коих в ХХ - в начале ХХІ вв. немало. Кроме тех трансформаций, которые происходят на политической арене, имеют место кардинальные изменения в социосфере, в частности так называемые "революция возрастающих претензий" и "молчаливая революция". Все они оказывают воздействие как на внутреннюю политику государств, так и на международную ситуацию.

Ключевые слова: постмодернизм, деконструкция, генерация, социосфера, революция, бедность, миграция, социальный лифт.