Право

Формування інформаційної культури особистості як умова успішної адаптації людини до життя в інформаційному суспільстві
Валентина Воронкова
29.12.2014, 22:20

УДК 94: 159.9:629.735(043.2)

Summary

The article deals with the main ways of development of information society in the context of which is the formation of personal information culture, which is the prerequisite for successful adaptation to this type of society. The basic problems of personality dynamics in the space of virtual-communication society. Revealed conditions for successful aldaptatsii person to the information society.
Keywords: information society, virtual-space kommunkatsionnoe news, personality, adaptation, information culture

Інформаційно-комунікативні технології, як зазначено в Окінавській хартії інформаційного суспільства, прийнятій лідерами "вісімки" 22 липня 2000 р. [1], є одним із найважливіших факторів, що впливає на формування суспільства ХХІ століття. Настає новий етап розвитку процесів інформатизації. Інтенсивне впровадження і переплетіння сучасних комп'ютерних, теле-, радіо- і телефонних технологій та комунікаційних служб, швидке розповсюдження локальних і глобальних комунікаційних мереж створює принципово нову якість трансмережевого інформаційного обміну та інструментарію впливу на масову свідомість, що призводить до посилення соціально-психологічних і культурно-інформаційних аспектів глобалізації.

В умовах інформаційного суспільства, що еволюціонує до суспільства знань, людина бере участь у великій кількості комунікацій одночасно. Велика роль у цьому процесі належить розвитку інформації, упровадження якої у повсякденність породжує нові форми реальності. Зміни в сучасному суспільстві є постійним атрибутом суспільного життя і висувають нові вимоги до формування знань, навичок, мотиваційного інструментарію та способу життя людей. У розвинутих країнах уже сьогодні сформована постматеріальна економіка, у якій найважливішим активом є не матеріальні ресурси - товари, сировина, робоча сила, обладнання, а дещо інше - інтелект, інформація, знання. Відповідно до підрахунків експертів, ще у 90-х рр. ХХ ст. понад 70% зростання валового національного продукту постіндустріальних держав забезпечив завдяки інформації так званий невловимий ресурс постматеріальної неоекономіки.

Інформаційне суспільство - це найрозвиненіша в сенсі технологій виробництва людська цивілізація, що виникає внаслідок інформаційно-комп'ютерної революції та базується на інформаційних технологіях − "інтелектуальних" комп'ютерах, автоматизації та роботизації всіх сфер і галузей економіки й управління, єдиній інтегрованій системі зв'язку. Це поняття виникло ще у другій половині 60-х рр. ХХ ст., коли людство вперше усвідомило наявність інформаційного вибуху, а кількість циркульованої в суспільстві інформації стала зростати з неймовірною швидкістю. У зв'язку з цим можемо назвати три моделі розвитку інформаційного суспільства:

1) "модель Силіконової долини" − чи американська модель - відкрите інформаційне суспільство, детерміноване силами ринку;

2) "Сінгапурська модель" − авторитарне інформаційне суспільство, що розвивається також на ринкових засадах;

3) "Фінська модель" − відкрите соціально-контрольоване суспільство, що розвивається на основі суспільства добробуту.

"У стратегічному вимірі раціональним форматом реагування України на глобальні та регіональні європейські "цифрові зрушення" є адекватне пристосування до них у режимі "наздоганяючої модернізації" та забезпечення умов для "випереджаючої модернізації", тобто реального інноваційного розвитку" [2, c. 3].

Сучасне інформаційне суспільство - це суспільство, у якому головними багатствами і ресурсами є інформація та знання, проте воно несе й руйнівні загрози для особистості, оскільки стрімко посилює процеси руйнації локальних культур. Сучасний стан культури фіксує стадію переходу від локального до інтернаціонального рівня, а перехідний період завжди потребує нестандартних рішень, заснованих на варіативності розвитку ситуації, поясненні нелінійності, біфуркаційного (поліфуркаційного) стану та переходу на якісно новий рівень. Процеси інформатизації примушують людину дивитися на світ новими очима, що потребує формування комп'ютерної грамотності та культури людини. Тому поняття "інформаційна культура особистості" дає комплексну характеристику особистісних і професійних якостей, які відповідають вимогам суспільної та професійної діяльності, у контексті якої визначальним чинником є всебічна інформація та знання, які задають систему мислення і світосприйняття.

Культура інформаційного суспільства побудована на технократичній вірі в прогрес людства завдяки інформаційним технологіям, яка визначається вільною та відкритою технологічною творчістю, втілена у віртуальних мережах, націлених на створення нового мультикультурного суспільства, матеріалізованого у функціонуванні нової інформаційної економіки та нової глобальної культури. Культура, на думку Ж. Бодрійяра, перестала бути прив'язаною до певного місця і, з іншого боку, у кожному окремому місці перестала являти собою певну цілісність. Культура інформаційного суспільства стала фрагментарною, розпалася на культури окремих спільнот, своєрідні культурні діаспори, що відрізняються за смаками, звичками й віруваннями, у яких відбувається поширення комерціалізації, іронії, гри, переструктурування всього формату домінуючої елітарної культури, що детермінована плюралістичною сферою виявлення інтересів у напрямі від культурного імперіалізму до культурного плюралізму як на локальному, так і на глобальному рівнях. Ефективні комунікації працюють на рівні не поверхневих, а глибинних факторів, які виходять на проблему ірраціонального, несвідомого чи підсвідомого.

"Інфосуспільство" сьогодні називають суспільством довічного навчання, оскільки в ньому все населення вимушено вчитися все своє активне життя. Інформаційна революція, свідками якої ми є, вирішує одні завдання і ставить перед суспільством інші. Це, наприклад, проблема інформаційних перенавантажень, неможливість засвоїти і переробити колосальні обсяги інформації, устежити за всіма нововведеннями, що призводить до відставання та дисбалансу всієї системи, намагання змінити інформацію, адже змінюючи інформацію, ми змінюємо її структуру. Сьогодні Інтернет не тільки прискорив інформаційні потоки, а й створив нові варіанти інформаційного існування людини.

У сучасних умовах розвитку інформаційних технологій зростає інформаційна культура, або кіберкультура, яка впливає на мозок, свідомість і підсвідомість людини. Саме цей термін свідчить про радикальні зміни в ментальності та сенсорному досвіді сучасної людини, які були спричинені запровадженням і розвитком нових комунікаційних технологій наприкінці ХХ століття.

Термін "кіберкультура" вперше з'явився на сторінках найрізноманітніших видань (від популярних масмедійних до академічних) на початку 90-х рр. ХХ століття. Якісний стрибок, пов'язаний із переходом від аналогових систем передачі інформації до цифрових (тобто дигітальної революції), став визначною подією для долі всієї цивілізації. Медіа несе в собі поштовх зміни моделі світу, де закладається нове світосприйняття. Мережеві комунікації перебирають на себе важливу частку контенту, створюючи нові загрози, які держава вже не здатна контролювати в повному обсязі. Мережі можуть діяти і в закритому типі конфліктів, інфільтруючись в ієрархію, замість витрачати ресурси на боротьбу. Адже мережа завжди є більш креативною, ніж ієрархія.

В умовах інформаційного суспільства сформувалася віртуальна реальність як форма предметно-соціальної симуляції, яка відтворює умови, що є близькими до об'єктивної реальності, за допомогою яких, з одного боку, можливе виконання деяких дій поза предметною дійсністю, а з іншого − переживання в реальності відчуттів, недосяжних у повсякденному житті.

Ще основоположник віртуалістики Н. Носов виділив чотири специфічні атрибути віртуальної реальності: актуальність, інтерактивність. автономність, переміщення. Віртуалізація розуміється ним як переміщення основних видів діяльності людини із соціального простору у віртуальний. У першу чергу це переміщення інформаційної та комунікативної активності, яка масово переноситься в режим он-лайн. ЗМІ та інтерактивні технології створюють комунікативну систему, у якій реальність переноситься на штучний світ віртуальних образів, які стають не просто засобами передачі інформації, а виступають певним специфічним досвідом людини. Якщо людина епохи модерну сприймала соціальну реальність як природну даність, у якій необхідно було існувати, то людина епохи постмодерну, усвідомлюючи штучність віртуального середовища, усе більше починає сприймати різні артефакти віртуального середовища як можливі альтернативи соціальному середовищу. Як зазначає Г. Почепцов, "внутрішня матриця, що зумовлює мислення і поведінку людини, є результатом підтримання комунікативними методами, тобто використанням не фізичного, а інформаційного чи віртуального просторів, відповідних "активностей" цих просторів" [3, с. 23].

Ще з часів І. Канта питання про простір розкривалося в контексті апріорності його виникнення у свідомості людини, оскільки простір розглядався умовою існування людини. Віртуальний простір свідчив про поліонтичність буття. Тому базова ідея віртуального світогляду - поліонтизм, який передбачає аналіз психіки людини як сукупності різноманітних реальностей. Під віртуальністю розуміється ефемерний світ, який вибудовується згідно з логікою об'єктивного світу з невеликими змінами, у результаті чого віртуальна екзистенція виступає як паралель існуючої. Об'єднуючи принципи дійсного світу і результати людської творчості, людина починає змінювати те, що згідно зі своїм онтологічним статусом, не підлягає реальному впливові людини. Комп'ютерна віртуальна реальність з'являється як результат не тільки розвитку інформаційних технологій, а й виступає соціальною необхідністю, що дає змогу людині урізноманітнювати мультиінтерпретації повсякденності відповідно до своїх бажань. Важлива особливість цього процесу - інтерактивність, участь споживача у віртуальному континуумі, завдяки чому людина виступає як форма масової творчості, як своєрідний перфоманс (масові процеси передачі інформації, якими суспільство користується з давніх-давен), учасником якого може бути будь-хто. Комп'ютерна віртуальна реальність стала розглядатися як альтернативна сфера буття, більш приваблива, ніж об'єктивна реальність, яка породжує нові форми ескапізму (втечі від дійсності у світ ілюзій і фантазій), психологічної залежності індивіда від віртуального світу, що створює нові форми "абсолютно-віртуального духу". Збільшуючи віртуальну складову, людина може не тільки компенсувати нестачу матеріальної, а й повністю реінтерпретувати дійсність. В умовах інформаційного суспільства є типи віртуальностей, які здатні фіксувати і породжувати "реальність". Імовірно, деякі з віртуальних форм можуть бути сильнішими за реальні об'єкти для творення потрібної (адекватної) реальності. Однак, щоб побудувати потрібну реальність, треба мати справжню віртуальність, що свідчить про амбівалентність свідомості людини в інформаційному суспільстві.

У цьому сенсі варто звернутися до праць Г.В.Ф. Гегеля про ідею Абсолютного Духу, що дає змогу тлумачити віртуальну реальність як абсолютний дух, що є першопричиною всього оточуючого світу, який має самосвідомість і здатність щось творити. Абсолютний дух у процесі діалектичного відчуження проявляє себе у вигляді оточуючого світу, природи і людини. Після зняття всіх протиріч, у результаті розвитку мислення і діяльності людини, закономірне протікання діалектичного розвитку повертає його до самого себе, але вже в оновленому вигляді. Конкретно це може означати інтерпретацію гегелівської категорії абсолютного духу в аспекті філософії віртуальної реальності. Гегелівський абсолютний дух може бути інтерпретований у якості константної реальності, яка породжує в процесі діалектичного відчуження світ предметної дійсності як віртуальну реальність. Віртуальна реальність як домінанта другої природи - це соціокультурний феномен, що виходить за межі сучасності та комп'ютерної термінології.

Віртуальна реальність − це сукупність усіх реальностей: тілесності, свідомості, волі, внутрішніх якостей людини, кожна з яких має подвійну природу існування - константну і віртуальну. Тому сучасна філософія представляє сучасну людину як реальну і віртуальну, реальний та ідеалізований конструкт. Це свідчить про те, що на зміну природничо-науковій чи механістичній онтології, яка умовно називається ньютонівською, приходить комунікативно-семантична чи дискурсивна онтологія, центром якої є людина як "автономний симулякр", різні спільноти і соціальні світи, що часто живуть у системі чужих смислів. Згідно з новою парадигмою пізнання світу, останній, як принципово поліонтичний, існує одночасно в рамках єдиного гіпертексту, що конституюється тим же принципом, відповідно до якого конструюється дискурс. Віртуальна реальність має голографічну природу, у якій одночасно поєднуються зовнішня структура дискурсу (комунікативні модифікації та їх прояви - смайлики, картинки, сленги) і внутрішня його структура (смисли, що лежать в основі спілкування).

Голографічність цієї реальності проявляється в тому, що вона на перший погляд здається одновимірною для того, хто не розпізнає приховані в ній смисли, і, навпаки, є багатовимірною, оскільки здатна генерувати креативну інформацію та взаємовпливи зовнішнього і внутрішнього середовища у свідомості учасників, втягнутих у цю реальність. Така властивість віртуальної реальності дає змогу людині відтворювати засобами інформмоделей свій образ предметної реальності, наділеної особистісними смислами. Отже, віртуальна реальність есплікується як штучно репродукована сфера-континуум, у якій індивід може трансформуватися, вступаючи в комунікацію із собі подібними і виступаючи в багатьох ролях - реципієнта, читача, співавтора, споглядача тощо, конституюючи новаційно-еволюційну матрицю ментальних структур-моделей свідомості та позасвідомості, формуючи свій реальний і віртуальний світ. Тому людина в динаміці віртуально-комунікаційного простору може модифікувати свою екзистенцію і своє буття, однак головною її умовою є адаптація до умов інформаційного суспільства.

Адаптація - (від лат. adaptation - пристосування) - сукупність морфологічних, поведінкових, популяційних та інших особливостей виду, які забезпечують можливість специфічного способу життя в певних умовах - мінливості, спадковості, природного чи штучного добору; вид взаємодії особистості чи соціальної групи із соціальним середовищем, у процесі якого узгоджуються вимоги й очікування його учасників. Найважливіший компонент адаптації - узгодження самооцінок, тяжіння й очікування суб'єкта з його можливостями і з реальністю соціального середовища. Психологічна адаптація визначається активністю особи і (чи) групи, виступає як єдність аккомодації (засвоєння правил середовища, "уподібнення" до нього) і асиміляції ("уподібнення" собі, модернізація середовища), звідси - адаптація і, одночасно, адаптуюча активність особистості чи групи. Соціальним середовищем адаптація визначається цілями діяльності, соціальними нормами - способами їх досягнення і санкціями за відхилення від цих норм. Адаптація особистості чи групи залежить, перш за все, від сприйняття й оцінки цих цілей, норм і санкцій. Так, в інформаційному суспільстві, де цілі особистості не сполучаються з цілями соціуму, успішна адаптація неможлива, у результаті чого виникають різні форми відхиленої поведінки (крайні її форми пов'язані з дезадаптацією соціального суб'єкта, розузгодженням вимог і очікувань інформаційного середовища і суб'єкта, що виявляється в аномії та різного роду деструкціях поведінки).

Адаптація - це двосторонній процес, у якому індивід не лише пристосовується до оточуючого середовища, змінних умов буття, а й сам впливає на це середовище, змінює його, чим і забезпечується еволюційний перехід від одного рівня функціонування суспільства до іншого, найчастіше - вищого. Серед головних ознак успішної адаптації до інформаційного суспільства слід назвати активне, творче включення індивіда в процес створення умов для реалізації його потреб, життєвих цілей, пристосування до міжособистісних відносин, культурного оточення, властивих цьому середовищу тощо. Найвищою формою адаптації людини можна вважати її творчість, яка є універсальною родовою ознакою і сутнісним проявом діяльності.

Відставання в інформаційній сфері, яке майже неможливо сьогодні подолати, ставить Україну в положення держави, що наздоганяє, а не випереджає чи детермінує розвиток. Тому формування інформаційної культури особистості в умовах інформаційного суспільства повинно базуватися на принципах системності, комплексності, технологічності, безперервності, діяльнісного підходу. Усе це повинно сприяти формуванню інформаційного світогляду, що включає в себе формування інформаційних компетентностей. Вирішення цих завдань спрямоване на оволодіння раціональними прийомами самостійного пошуку інформації, освоєння формалізованих методів аналітико-синтетичного опрацювання інформації, застосування комп'ютерних технологій для підвищення свого фізичного, духовного та інтелектуального розвитку в ім'я прогресу суспільства. Особистість інформаційного суспільства повинна мати активну громадянську позицію, нести відповідальність за свою взаємодію з інформаційним середовищем, бути переконаною у великій значущості інформації та знань для вирішення широкого кола соціальних і особистісних проблем.

Так, зворотним боком позитивних трансформацій сучасного соціокультурного простору, пов'язаного з формуванням інформаційного суспільства, є комп'ютерні злочини, скоєні за допомогою Інтернету, зокрема, незаконна діяльність у сфері програмного забезпечення (так зване комп'ютерне піратство); несанкціонований вхід у комп'ютерну мережу з метою руйнації інформації (у тому числі розповсюдження програмних вірусів); несанкціонований доступ до конфіденційної (приватної чи корпоративної) інформації, що відкриває можливості її використання − від зміни шкільних оцінок до незаконного доступу до банківських грошових вкладів (так зване хакерство); розповсюдження порнореклами тощо. Водночас Інтернет може розглядатися як один з інструментів боротьби зі злочинністю, що ведеться через Інтерпол.

До сучасних проблем становлення інформаційного суспільства відносяться проблеми інформаційної свободи, завдання формування цілісної особистості, подолання вузького практицизму, які часто замінюють духовність.

Україна повинна виходити з того, що навіть якщо у 2020 р. світ не стане принципово іншим, саме на цей період припаде початок реального впровадження в життя технологій, які сьогодні з'являються як тренди. Це потребуватиме якісної інформаційної інфраструктури, здатної забезпечити впровадження цих технологій у життя.

Інформаційне суспільство - новий, особливий етап життєдіяльності цивілізації, що базується на інтелекті. Його головною дійовою особою є людина, яка володіє інформацією, комп'ютерною і лазерною технікою, біотехнологіями і генною інженерією, електронікою, теле- і відео комунікаціями тощо. Разом з усім світом у фазу інформаційного суспільства вступає й Україна. І хоча рівень інформатизації у нас все ще далекий від оптимального, саме він у перспективі обумовить зміну соціальної ролі та відповідальності людини, забезпечуючи виробництво, передачу й розповсюдження інформації. Основою інформаційного суспільства стають комп'ютерні технології з їх фундаментальною функцією заміщувати або підсилювати розумову працю людини. Інтелектуальне виробництво поступово утверджується як провідна галузь суспільного виробництва. Тим більше, що сьогодні інтенсивно зростає значення інформації як стратегічного ресурсу цивілізаційного зростання, посилюється роль засобів масової комунікації, змінюється процес підготовки людини до життя, характер освіти і виховання.

Поняття "інформаційна культура особистості" включає сутність мети і спрямування навчального процесу та ефективного результату освітнього впливу на суб'єкт виховання. Інформаційна культура пов'язується зі світоглядом і науковою картиною світу як засобом його формування. Тому інформаційному впливові надається важлива світоглядна роль. На сучасному етапі переходу від комп'ютерної грамотності до інформаційної культури першочерговим завданням стає набуття навичок використання нових інформаційних технологій. Абрисами формування інформаційної культури особистості є її складові (світоглядна культура, культура мислення й мовлення, культура спілкування та співіснування з іншими людьми, культура організації праці), які завжди були в полі зору освіти.

Таким чином, нове інформаційне суспільство формує модель інформаційної, толерантної, культурної, високорозвиненої людини. Саме комп'ютер перетворюється на основний "твір культури", за допомогою якого людина здійснює "діалог культур через століття і простори". Освіта, а також кредитно-модульна система стають більш "просторовими" і глобальними, динамічними і суб'єктивованими, більш багатоконтактними і різноманітними. Пріоритетною функцією системи освіти на сучасному етапі розвитку українського суспільства стає підготовка спеціалістів принципово нової якості. Завдання їх підготовки можна визначити як формування національної еліти.

Процеси інформатизації примушують нас дивитися на світ новими очима, що потребує формування нового погляду на світ, формування комп'ютерної грамотності та комп'ютерної культури, зміни самого мислення як елементу загальної культури людини. Україна має лише один шлях - формування інформаційного суспільства, в основі якого інформаційна особистість, розвиток її інтелектуальних та креативних можливостей з відповідним включенням в інформаційну економіку, яка потребує високої інформаційної культури.

Список використаних джерел:

1. Окинавская Хартия глобального информационного общества // iis.ru'library/okinawa/charter.ru.html

2. Широкосмуговий доступ до мережі Інтернет як важлива передумова інноваційного розвитку України: аналіт. доп. / Д.В. Дубов, М.А. Ожеван. − К.: НІСД, 2013. − 108 с.

3. Почепцов Г.Г. Контроль над розумом. − К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2012. − 350 с.

4. Носов Н.А. Виртуальная психология / Н.А. Носов. − М.: Арграф, 2000.

5. Кант И. Критика чистого разума [перевод с нем. Н.О. Лосского]. − СПб.: Тайм-Аут, 1993.

АННОТАЦИЯ

В статье раскрыты основные пути становления информационного общества, в контексте которого происходит формирование информационной культуры личности, которая есть условием успешной адаптации человека к данному виду социума. Проанализированы основные проблемы динамики личности в пространстве виртуально-коммуникационного общества. Раскрыты условия успешной адаптации человека к информационному обществу.

Ключевые слова: информационное общество, виртуально-коммункационное пространство, информационная личность, адаптация, информационная культура.

АНОТАЦІЯ

У статті розкрито основні шляхи формування інформаційного суспільства, у контексті якого відбувається формування інформаційної культури особистості, що є умовою успішної адаптації людини до цього виду соціуму. Проаналізовано основні проблеми динаміки особистості у просторі віртуально-комунікаційного суспільства. Розкрито умови успішної адаптації людини до інформаційного суспільства.

Ключові слова: інформаційне суспільство, віртуально-комунікаційний простір, інформаційна особистість, адаптація, інформаційна культура.