Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Геополитика

Донбас і Крим: ціна повернення
НІСД
19.08.2016, 11:11

Напередодні відзначення чвертьвікової річниці Незалежності України, до складу якої, що визнано світовим співтовариством, входять і Автономна Республіка Крим і Донбас, на тлі різноманітних дискусій, у тому числі на сторінках "З.С.", про інструменти припинення бойових дій і подальшого мирного розв'язання конфлікту редакції видалося актуальним повернутися до рецензованого на шпальтах нашого журналу видання "Донбас і Крим: ціна повернення", виданго Національним інститутом стратегічних досліджень під загальною редакцією найавторитетніших в Україні науковців - Володимира Горбуліна, Олександра Власюка, Емми Лібанової, Олександри Ляшенко. Редакція отримала дозвіл на передрук деяких фрагментів цієї монументальної праці, у якій вперше об'єднано питання Донбасу і Криму.ְ

Шахівниця похитнулася,

і фігури посунулися на інші клітинки

Пол Гобл

ХХХ

Російська агресія проти України, анексія Криму та фактична

окупація окремих районів Донбасу розпочали нову еру стимульо-

ваних міжнародних конфліктів, посилили дію наявних в міжна-

родному безпековому середовищі негативних чинників і запусти-

ли додаткові руйнівні тенденції, порушивши міжнародно-правові

засади світового порядку. У разі повернення в умовах глобаліза-

ції до "права сили" в міжнародних відносинах (як це намагається

зробити Росія за допомогою своєї реваншистської політики) ви-

никає ризик колапсу міжнародної системи, процес розпаду якої

викликатиме подальше неконтрольоване примноження загроз.

Позиція України на світовій арені протягом останнього року

зазнала кардинальних змін, що вимагає осмислення й поновно-

го визначення ключових засад зовнішньої політики нашої дер-

жави. Україна потребує чіткої зовнішньополітичної доктрини,

підпорядкованої завданню збереження суверенітету і стратегічно

спрямованої на відновлення територіальної цілісності, поруше-

ної внаслідок анексії Криму і воєнних дій на території Донбасу.

Процеси, пов'язані із закінченням холодної війни, попри надії

на подолання істотних світових суперечностей, спричинили фор-

мування нових викликів у системі міжнародної безпеки. Ліквіда-

ція біполярної ідеологічної схеми, що визначала світовий устрій,

не усунула конкуренції більш досконалих осучаснених доктрин

і стратегій, спроможних конструювати власні порядки реально-

сті. Загострення боротьби за домінування моделей інтерпретації

сучасності призводить до виникнення нових суперечностей, що

зрештою мають наслідком і нові збройні конфлікти.

Сучасне бачення світового порядку та характеру міжнародних

відносин випливає з того, що світовий геополітичний простір по-

ділений не стільки між великими державами зі сферами їхнього

впливу, скільки між внутрішніми лініями напруженості між зо-

ною стабільності, де панує закон і міжнародне право, пріоритет-

ними є права людини, і сферою невизначеності, яка характеризу-

ється зневагою до закону, численними локальними конфліктами,

гіпертрофією сил кримінального ґатунку тощо - усім тим, що

несе загрозу безпеці, стабільності і розвитку людської цивілізації.

На сході Європи лінія цього поділу пройшла територією постра-

дянських держав, які після холодної війни опинилися в ролі "бу-

ферних зон" між Росією та ЄС.

ХХХ

Воєнно-політична ситуація на Європейському континенті ціл-

ком відповідає основним тенденціям, притаманним глобальним

змінам. Специфіка безпекового середовища в Європі донедавна

полягала в тому, що загроза виникнення тут повномасштабного

воєнного конфлікту оцінювалася як низька, натомість вважало-

ся, що сукупний ефект від дії новітніх, так званих м'яких, загроз,

пов'язаних із процесами глобалізації, міг би мати для континенту

руйнівні наслідки.

Світова економічна криза істотно вплинула на формування

європейського безпекового середовища, політику провідних дер-

жав та міжнародні безпекові структури. Крім очевидних внут-

рішніх економічних проблем, у низці європейських країн на по-

рядку денному постала небезпека політичної нестабільності. Усе

це створює для країн Європи додаткові виклики, які можуть ще

більше загостритися під впливом зовнішніх загроз, особливо на

тлі помітного скорочення ними обсягів державних витрат на по-

треби безпеки і оборони.

Але уявлення про зниження ролі "жорстких" загроз, насам-

перед на Європейському континенті, виявилися передчасними.

У світлі подій, пов'язаних із російською агресією проти України,

такі уявлення починають істотно переглядатися.

Через загострення загальної ситуації у світі система європей-

ської безпеки піддалася випробуванню. Процес формування роз-

ширеної Європи після завершення холодної війни супроводжу-

вався одночасною появою на континенті нових ліній поділу між

простором стабільності й зоною невизначеності.

ХХХ

Непередбачувана поведінка великої ядерної держави, що від-

мовляється діяти згідно з міжнародним правом і здійснює на

свою користь переділ державних кордонів, завдала руйнівного

удару по світовому порядку, що склався після Другої світової

війни. Такі процеси можуть призвести до формування у світі но-

вої геополітичної реальності, у якій руйнуються усталені міждер-

жавні зв'язки і порушується збалансованість світової політичної

системи загалом. Замість моделі світового порядку створюється

модель світового хаосу, в якому дехто мріє контролювати проце-

си глобальної дестабілізації. З другого боку, дії Росії надають пра-

во іншим міжнародним суб'єктам переглянути власні зобов'язан-

ня щодо неї. Можливості такого перегляду значно перевищують

суто правові аспекти, вони зачіпають широке коло стратегічних

питань - воєнних, фінансових, енергетичних.

ХХХ

Специфіка нинішньої безпекової кризи значною мірою по-

лягає в тому, що вона розгортається в умовах глобалізації, тобто

кардинального підвищення ступеня взаємної залежності суб'єк-

тів міжнародної політики. Це вимагає підвищення рівня відпо-

відальності від учасників системи міжнародних відносин. На-

томість нехтування міжнародними зобов'язаннями, особливо з

боку впливових світових держав та їх об'єднань, призводить до

небезпечних наслідків на регіональному та глобальному рівнях,

підриваючи можливості сталого економічного й соціального роз-

витку у світі.

ХХХ

Вторгнення російських військ на територію України та анек-

сія частини її території змушують переглянути стратегічні заса-

ди політики НАТО, що діяла протягом останніх десятиліть.

Стало очевидним, що досі безпека країн - членів НАТО га-

рантувалася більше довірою до міцності укладених угод, ніж вій-

ськовими засобами. Нині Росія зруйнувала цю довіру. Країни

НАТО у відповідь на незаконне вторгнення Росії на територію

України і окупацію Криму змушені були призупинити будь-які

види військового та цивільного співробітництва з Росією.

Перетворення Росії з партнера на супротивника підштовхує

НАТО до відмови добровільно взятих на себе зобов'язань че-

рез нагальну необхідність створити передумови для реалізації

гарантій безпеки для країн Центрально-Східної Європи та Бал-

тії, якщо через агресивну поведінку Росії у цьому виникне по-

треба. Відмова від принципу "трьох "ні"" стратегічно необхідна

для виправлення дисбалансу сил, що склався на сході Європи.

З цього випливають далекосяжні наслідки як для загального

розкладу сил у регіоні та світі, так і для майбутньої діяльності

Альянсу.

ХХХ

Новітні виклики міжнародній безпеці мають транскордонний

характер і потребують спільних зусиль міжнародної спільноти

для їх подолання. У цих умовах на перший план виходить завдан-

ня побудови гнучкої й диференційованої системи відносин Укра-

їни з ключовими міжнародними акторами, яка відповідатиме ви-

кликам глобалізованого світу і сприятиме посиленню ролі нашої

держави на світовій арені.

Пошук найбільш адекватної міжнародної та національної без-

пекової моделі для України стає першочерговим завданням. Од-

ним із ефективних механізмів формування такої моделі на між-

народному рівні є стратегічне партнерство, потенціал якого досі

залишається нерозкритим для нашої країни.

ХХХ

Агресія Кремля в Криму та на Донбасі стала реакцією на за-

грозу руйнації монополії Москви на визначення моделі розвитку

пострадянського простору. Слідом за трьома країнами регіону -

Україною, Грузією та Молдовою, які вже підписали угоди про асо-

ціацією з Європейський Союзом, можна очікувати на зближення

ЄС з іншими державами, що наразі є учасниками інтеграційних

проектів РФ. Але цей процес не відбуватиметься швидко. Як і всі

великі держави, що перебувають на низхідній траєкторії втрати

своєї могутності, Російська Федерація налаштована використову-

вати всі наявні важелі, зокрема військову силу. Законсервованість

політичної системи, пріоритетність витрат на військові потреби

демонструють, що Москва готується до тривалого протистояння.

У цій ситуації Україна має усвідомити, що відкритий конфлікт з

Росією залишатиметься найбільшим викликом для її національ-

ної безпеки ще протягом кількох десятиріч, і покладатися на не-

стандартні інструменти міжнародної політики, які дозволять їй

стати дійсно незалежною демократичною європейською держа-

вою на противагу її авторитарному оточенню на сході.

ХХХ

Можна брати міста й вигравати битви,

але не можна підкорити цілий народ.

Джордж Бернард Шоу

Російська збройна агресія кардинально змінила воєнно-політичну обстановку як довкола України та на Європейському континенті загалом, так і всередині нашої країни. Анексія Криму, окупація окремих районів Донецької й Луганської областей, а також утримання під російським контролем Придністров'я сформували "трикутник" реальних загроз Україні. Кожна з його "вершин" відіграє свою специфічну роль в антиукраїнській політиці Кремля.

Їх сукупність може забезпечити Росії довготривалий негативний

вплив на формування та реалізацію внутрішньої й зовнішньої по-

літики України, передусім щодо європейської та євроатлантичної

інтеграції. У разі ж реалізації намірів Росії розмістити свою аві-

абазу на території Білорусі "геометрія" воєнних загроз Україні

доповниться північною "вершиною".

ХХХ

Є підстави прогнозувати, що чергова масштабна агресія Росії проти України може мати потужну військово-морську компоненту, яка діятиме безпосередньо із Криму. Її сили й засоби виконуватимуть завдання щодо порушення наших морських комунікацій, знищення кораблів Військово-Мор-

ських Сил і Державної прикордонної служби України. Досить

вірогідною є можливість проведення Росією морської десантної

операції за спільної участі в ній сил її Чорноморського флоту,

з'єднань сухопутних військ, повітряно-десантних і де сантно-

штурмових частин, а також ударної авіації.

ХХХ

У результаті агресії Росії проти України, діяльності створе-

них нею незаконних збройних формувань, бойовиків і найман-

ців окремі райони Донецької та Луганської областей опинилися

окупованими. Під контроль окупаційних сил потрапило близько

14,6 тис. км2 території України, що складає 27,4 % загальної пло-

щі Донецької й Луганської областей. За час конфлікту загинуло

понад 8 тис. українців, з яких близько 6 тис. - мирні мешканці.

Понад 1,5 млн жителів Донбасу були змушені залишити свої осе-

лі та переїхати до інших безпечних регіонів України.

ХХХ

Навіть після виведення російських військ і найманців із цієї

території України, а також роззброєння незаконних груп, що

передбачено Комплексом заходів з імплементації Мінських до-

мовленостей, там залишиться значна кількість навчених військовій справі людей. Загони так званої народної міліції, створення яких передбачено Комплексом заходів, та різноманітні військово-патріотичні громадські організації зможуть відігравати роль організаційного ядра з мобілізації та

формування збройних загонів у випадку нової кризи. Матеріаль-

но-технічне забезпечення цих загонів (зокрема їх озброєння та

забезпечення боєприпасами) візьме на себе угруповання росій-

ських військ, що дислокується на кордоні з Україною.

ХХХ

Аналіз воєнно-політичної обстановки, що склалася нині на

сході України, свідчить про збереження довгострокової воєнної

загрози нашій державі. Разом із тим малоймовірно, що в найближ-

чий період вона може набути форми широкомасштабної агресії.

ХХХ

Воєнні конфлікти в Криму та на сході України ознаменува-

ли початок ери війн, які часто називають гібридними. За етапами

зародження та проведення, а також задіяними в них силами, за-

собами й формами боротьби вони суттєво відрізняються від "кла-

сичних" війн. Варто лише зазначити, що головну роль у них, осо-

бливо на початковому етапі, відіграють іррегулярні формування.

Широко задіюється протестний потенціал окремих верств міс-

цевого населення. Особливого значення набуває боротьба в ін-

формаційному та кібернетичному просторах. Участь у конфлікті

регулярних збройних сил має здебільшого прихований характер.

Перевага надається силам спецоперацій, диверсійно-розвіду-

вальних груп і підрозділів різних видів розвідки.

Ефективна протидія агресору в таких війнах потребує переду-

сім вивчення їх специфіки, аналізу форм і способів дій агресора,

розроблення теорії застосування в них Збройних Сил України та

інших військових формувань і правоохоронних органів, що залу-

чаються до оборони держави.

ХХХ

Є 1000 способів мирного розв'язання конфліктів

між державами і лише один спосіб вирішення проблем

через воєнні дії, якщо хтось загрожує мирним способам.

Арон Вигушин

Для Росії військовий конфлікт на Донбасі з "маленької пере-

можної війни" обернувся на геостратегічний програш, що фактич-

но втягнув не готову до цього РФ у нову холодну війну, а також

став причиною її міжнародно-політичної напівізоляції. Понад те,

як слушно зазначають навіть російські оглядачі, військова агре-

сія Росії проти України продемонструвала діаметрально проти-

лежне тому, чого б хотіло російське керівництво: це очевидний

показник слабкості, а не сили Росії, як країни загалом, так і крем-

лівських еліт зокрема. Гібридний метод ведення війни, успішно випробуваний у Криму, виявив свою неефективність на Донбасі, однак на сьогодні російські еліти лише частково наблизилися до реального усвідомлення цього факту, хоча відчуття катастрофи вже є.

ХХХ

Допустити воєнну поразку ДНР/ЛНР Кремль дозволити собі не може, оскільки це означатиме найпотужнішу (явну/видиму) поразку Москви на

пострадянському просторі, що принципово ставить під питан-

ня всі подальші реінтеграційні плани і проекти Кремля на єв-

разійському напрямі. ДНР/ЛНР, на думку Кремля, є тривалим

дестабілізуючим чинником, який у синергії з іншими чинниками

має розхитати і зруйнувати Україну зсередини.

ХХХ

Загалом можна констатувати, що Росія втратила у провоку-

ванні збройної кризи на території України певний темп та пози-

цію гравця, що формує порядок денний, перейшовши до затяж-

ної гри довкола статус кво. Хоча і тут від неї можна очікувати на

неординарні рішення, що претендуватимуть на тактичну успіш-

ність. Однак такі рішення побічно, але традиційно призводять

до стратегічного ослаблення Росії, що є загальною проблемою

стратегічної культури, характерної і для позавчорашньої царської

Росії, і для вчорашнього Радянського Союзу, і для нинішньої Ро-

сійської Федерації.

ХХХ

Не тільки Росія відчуває на собі вплив конфлікту на Донбасі -

ЄС так само змушений рефлексувати свої дії в цьому конфлікті.

Ключовим є те, що донбаський конфлікт вирвав європейців зі ста-

течного процесу саморозвитку. Крим і Донбас змусили їх долучи-

тися до ірраціонального (на їхній погляд) конфлікту, відмовити-

ся від традиційної політики лавірування на користь однозначних

позицій та нейтральних оцінок. Це особливо помітно на тлі зміни

офіційної риторики ЄС: від констатацій про "занепокоєння" та

"стурбованість" європейського політичного бомонду сьогодніш-

ня риторика спокійно використовує поняття "російська агресія",

"пропаганда Кремля", "анексія", "трибунал".

ХХХ

Невдача - це можливість почати все з початку,

але вже більш мудро.

Г. Форд

Під час неоголошеної війни Україна втратила щонайменше

20 % економічного потенціалу. Для реального сектору, як і для

економіки загалом, 2014-2015 роки стали періодом стресових

випробувань: перевіряється на міцність уся його структура - ін-

дустріально-аграрний комплекс, інфраструктура, логістика пе-

ревезень. Саме реальний сектор відчув нищівного удару під час

збройного протистояння: розташовані у східних регіонах потуж-

ності вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної промис-

ловості, що забезпечували значну частину внутрішнього про-

мислового виробництва й експорту, зазнали колосальних втрат, знищено низку транспортно-логістичних об'єктів.

ХХХ

Суттєві погіршення прогнозів економічного розвитку України

з боку міжнародних та вітчизняних фахових організацій свідчить

про вагоме зниження рівня економічної безпеки. Її нинішній стан

визначається сумарним впливом економічної рецесії, яка роз-

почалася ще до початку російської агресії, та наслідками анексії

Криму й воєнного конфлікту на Донбасі. Очевидно, що розподі-

лити втрати національної економіки між цими складниками не-

можливо, тому розглянемо їх кумулятивний ефект, зумовлений

переважно збройною агресією Росії на Донбасі. Отже, найваго-

мішими викликами економічній безпеці держави сьогодні є такі.

1. Вимушена мілітаризація економіки.....

2. Скорочення експортного потенціалу...

3. Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів через ско-

рочення податкової бази...

4. Масштабне розширення соціальних видатків, обумовлених

зовнішньою агресією...

5. Скорочення внутрішньої ресурсно-сировинної бази паливно-енергетичного комплексу...

6. Гальмування технічної модернізації реального сектору економіки України внаслідок загострення дефіциту металургійної й машинобудівної продукції вітчизняного виробництва....

7. Дестабілізація банківської системи...

8. Зниження конкурентоспроможності національної транспортної системи та стрімка втрата транзитного потенціалу України...

Ефективна протидія зазначеним викликам економічній безпе-

ці держави можлива лише в умовах згуртування нації перед зов-

нішньою військовою та економічною агресією. У протистоянні з

агресором економіка значною мірою тримається на самовідданій

праці мільйонів українців та їх волонтерській підтримці. Це під-

вищує відповідальність держави за оперативне вирішення проб-

лем економічної безпеки та соціального забезпечення.

ХХХ

Підкорити армію ворога, не доводячи до битви, -

ось справжня вершина переваги.

Сунь Цзи

Для побудови успішної стратегії повернення неконтрольованих територій до складу України необхідно передусім чітко визначити вихідні умови цього процесу і визначитися щодо понять. Зокрема, потрібно розрізняти фактичний стан справ і його політико-правове тлумачення, що є вже інструментом впливу на ситуацію, який справляється сторонами конфлікту з метою до-

сягнення їхніх інтересів.

Фактично на Донбасі має місце збройна агресія (інтервенція)

Російської Федерації щодо України, в якій ініціатор конфлік-

ту приховує участь своїх збройних сил та здійснює воєнні дії та

контроль захопленої території за участю громадян України, які

перейшли на бік ворога. З метою легалізації цього контролю

створено маріонеткові режими ДНР/ЛНР, які є лише інструмен-

том досягнення політичних цілей РФ у цьому конфлікті.

Досягнення цілей України в цьому конфлікті нині передбачає

тактику збройного стримування переважаючих сил противника, а

також здійснення стратегічних політико-дипломатичних кроків,

спрямованих на те, щоб у перспективі змусити агресора відмови-

тися від силового контролю над захопленою територією і створи-

ти тим самим передумови для її реінтеграції до складу України.

Наші цілі та умови їх досягнення визначають вибір інструментів

політики, до яких належать і юридичні визначення, якими кори-

стується українська сторона в тлумаченні реалій конфлікту: "ан-

титерористична операція" і "окремі райони Донецької і Луган-

ської областей". Ці визначення відповідають способу й характеру

дій української влади на відповідних територіях в умовах, що на-

стануть після виведення російських військ і найманців.

ХХХ

Неможливо розраховувати на воєнне розв'язання проблеми

Донбасу, а надто Криму, без критичного послаблення Росії; на-

явності чисельної, професійної, добре озброєної армії та внутріш-

ньої політичної консолідації суспільства; лояльного ставлення до

подібного кроку з боку ЄС і США; запасу економічної стабіль-

ності, необхідної для "перетравлювання" відвойованих регіонів.

І це ще не повний перелік чинників впливу.

Другий шлях реінтеграції - через досягнення компромісу з ни-

нішньою стороною конфлікту чи тим, хто її замінить у перспек-

тиві, - окреслюється іншою конфігурацією чинників і передумов.

Послаблення Росії так само лишається ключовою зовнішньополі-

тичною умовою. Але для реінтеграції на договірних засадах достат-

ньо зміни політичного курсу керівництва країни-агресора. У від-

носинах із Заходом договірний шлях реінтеграції є вже поступкою

не з їхнього, а з нашого боку, а отже, потребує лише збереження по-

літичного партнерства та гарантій економічної підтримки, зокрема

допомоги для відновлення окупованих територій.

ХХХ

Повертатися не означає

відступати назад, це крок уперед

"Менталіст" (The Mentalist)

Протягом останніх двох років Україна зазнала найтяжчих та

найбільших втрат за часів незалежності. І поки що підрахунок

цих втрат не завершено. Проминувши своєрідну точку неповер-

нення на шляху свого історичного розвитку, Україна вийшла з бі-

фуркації. Вектор подальшого руху обрано - повернення. Проте

насамперед слід твердо визначити, що йдеться не про механічне

повернення втрачених земель та відновлення контролю над кор-

доном (хоча це, безсумнівно, надзвичайно важливо, є необхідною

умовою повернення та, на жаль, ще не виконано). Ідеться про по-

вернення України до свого історичного майбутнього. Воно розта-

шоване у площині зробленого Україною цивілізаційного вибору,

проте не є детермінованим, перебуваючи в межах від наявного пе-

симізму до історичного оптимізму. Тому саме зараз, коли країна

перебуває у стані багатомірного зламу, має сенс не шукати ане-

стезію від болю втрат, а свідомо обирати гіркі ліки, аби набути

можливості здійснити задумане.

Усе має свою ціну. Повернення також. Питання ціни, безумов-

но, є надважливим, але відповідь на нього вкрай складна і дуже

неоднозначна...

Ціна повернення залежить також від погляду на проблему:

якими є аверс і реверс повернення?

Ми повертаємо Крим до України чи Україну в Крим, Донбас

в Україну чи Україну на Донбас? Відповідно, хто має сплачу-

вати цю ціну? І нарешті, чим є ціна повернення, коли і як її має

бути сплачено?

Почати має сенс з останнього питання і рухатися до першого.

Такий "зворотний рух" є дуже символічним, оскільки переважна

більшість процесів, які супроводжували і анексію Криму, і тимча-

сову окупацію окремих територій Донбасу, спиралися не на пря-

му, а саме на зворотну логіку. Тому, з огляду на шкалу важливості

згаданих питань, розглядатимемо їх у зворотному порядку.

Що слід розуміти під "ціною повернення"?.. Спробувати надати відповідь можна, спираючись на економічний сенс двох основних способів ціноутворення - затратного та ринкового.

Якщо застосовувати затратний спосіб, який ще називають "за-

трати плюс", то ціну повернення потрібно "розраховувати" через

підсумовування збитків, прямих та непрямих втрат, витрат "на

війну" тощо, корегуючи їх на розмір очікуваних вигод, які мають

бути отримані внаслідок відновлення територіальної цілісності

(повернення територій). Такий спосіб розрахунку є доволі праг-

матичним із економічного погляду і піддається формалізації. Про-

те його застосування дозволить прорахувати лише "повернення"

до вже пройденого (і небажаного) етапу розвитку України, який

сьогодні спрощено називають "до Майдану і до війни". Тому

коли йдеться про повернення до майбутнього, єдиним способом

визначення ціни може бути ринковий спосіб, який враховує су-

купність не лише економічних, а й політичних, соціальних, пси-

хологічних та багатьох інших чинників. Ще одним аргументом

на користь обрання саме ринкового підходу до визначення ціни

повернення є репутаційний складник. Це пояснюється тим, що

визначитися потрібно також із "ціною", яку слід "заплатити" ба-

гатьом стейкхолдерам надскладного процесу повернення - фак-

тично за створення нової країни.

Звісно, застосування ринкового підходу багато запитань зали-

шить у статусі риторичних, як-от: скільки коштує безпека краї-

ни? Скільки вартує її свобода?...

Є ще одне, вкрай важливе запитання: коли треба платити?

Якщо апелювати до думки вчених-економістів, то вони з цього

приводу небезпідставно стверджують, що "завтрашні гроші завж-

ди дорожчі". Вочевидь, певною мірою це твердження можна спро-

ектувати й на ціну повернення. Попри суттєві відмінності у фор-

мі та змісті тимчасової втрати Україною частини своїх південних

та східних територій, "спільним знаменником" є їх повернення.

По-перше, це саме те повернення, що його потрібно розглядати і

як процес, і як результат; по-друге, це ще й механізми повернення.

Оскільки "відторгнення" і анексованих, і тимчасово окупова-

них територій України відбувалося в обох випадках хоча й різ-

ними, але гібридними методами, то і повернення не може бути

"втиснене" в межі суто політичних або економічних методів. Це

схоже на медичні заходи щодо лікування політравми, коли як-

найшвидше одужання залежить від найбільш вдалого поєднання

найрізноманітніших методів лікування. Інакше кажучи, комплек-

сність і цілісність механізмів повернення як Донбасу, так і Криму

є другою їхньою спільною рисою. Проте принципові відмінності

притаманні і стратегіям, і тактикам, і, найголовніше, часу повер-

нення. Повернення Донбасу - це спринт, а повернення Криму -

стаєрська дистанція.

І нарешті, потрібно з'ясувати, хто має сплачувати? Якщо від-

повідати на це запитання, розглядаючи його в площині "Украї-

на - Крим" та "Україна - Донбас", вона буде очевидною - оби-

дві сторони мають сплатити свою ціну. Однак проблема полягає

в поляризації чи щонайменше дивергенції усвідомлення і необ-

хідності сплати такої ціни обома сторонами. На неконтрольова-

них наразі територіях така ціна сприймається як "невиправдана

жертва" та позбавлена чіткого розуміння "вигоди повернення".

Немає і кількісного вираження ціни. Про неможливість визна-

чення її хоч скільки-небудь фіксованого рівня вже йшлося. У та-

кому контексті каменем спотикання є риторика спору, чи вигра-

ють від повернення Крим і Донбас?

Відповідь "так", проста і очевидна для материкової України,

може стати прийнятною для всіх, якщо виходити з логіки теорії

багатства і бідності. Якщо "бідні" регіони від'єднуються, вони

завжди програють (звісно, якщо не отримують більш потужних

зовнішніх "джерел живлення"). Проте проблема є значно шир-

шою, ніж наповнення бюджетів Криму і так званих ДНР/ЛНР,

а також встановлення ознак їхнього "багатства". Проблема по-

лягає в усвідомленні реального ступеня бідності, яке блокується

у свідомості людей міфами про "незліченні багатства" Криму та

"непохитну і горду всеукраїнську годівницю" з назвою Донбас.

І тут знову стає актуальним порушене раніше питання про аверс

і реверс. Очевидно, що рух має бути зустрічним, але це ідеальна

модель, натомість на практиці важелі регулювання і аверсу, і ре-

версу має використовувати хоча б одна зі сторін.

Водночас, відповідаючи на запитання, хто має сплачувати за

повернення, не можна обмежуватися лише двомірним, "пласким"

варіантом. Оскільки Україна щільно вмонтована у геополітичний

простір, то множина стейкхолдерів, які мають сплачувати, від са-

мого початку перебуває у багатовимірному (щонайменше 3D)

форматі. З-поміж найважливіших з них і Європа, і Росія. Зважи-

мо, що ціна повернення сьогодні і завтра буде різною, проте яким

би не був її часовий горизонт, така ціна є історичною.

Історична ціна повернення України в майбутнє є і надзви-

чайно важливою, і надзвичайно високою. Важливість зумовлена

тим, що ніколи раніше виклики національній безпеці України не

поставали так гостро, а її забезпечення не цінувалося так високо.

Це ціна, яка є вигідною, вона приносить "прибуток". Звеличення

національних інтересів, ревізія концептуальних засад національ-

ної безпеки в розрізі усіх її складників (воєнного, економічного,

фінансового, соціального тощо), зміна парадигми воєнної док-

трини є важливими і вже виявленими, але далеко не вичерпни-

ми ознаками "вигідності" такої ціни. Водночас "вагомість" ціни

формується не лише в Україні.

Національна безпека Росії закінчується там, де починається

національна безпека її сусідів.

Дотепер національна безпека Росії ніколи не була такою ураз-

ливою і корозійною, а обрії її майбутнього ніколи не були таки-

ми тривожними. Попри збитки, понесені в збройному конфлікті,

Україна, переживши "щеплення реалізму", ніколи не мала такої

надійної європейської "зачіпки". Натомість Росія ніколи так

вперто не сплачувала "збиткову ціну", просуваючись шляхом

стратегічної антиєвропейської ізоляції.

Елементарна логіка начебто має підказувати: що більшими

є втрати для Росії, то дешевшою має бути ціна повернення для

України. Але не варто забувати про вбудованість обох країн у

глобальний простір і про те, що Росія має відшкодувати всі зав-

дані Україні протягом багатьох років збитки і втрати, а збіднілій

країні сплачувати рахунки завжди складніше. Для України ж го-

ловне, попри все, не втрачати обраного напрямку руху, повертаю-

чись до свого майбутнього.