Історичне минуле

Дипломати у чекістських шкірянках (діяльність уповноважених НКЗС в Одесі у 1920-х роках)
Олександр Тригуб
03.11.2017, 12:59

УДК [94 : 327] (477.7) "1920/1929"

Summary

The article reveals the activities, structure and tasks of the Commissioner of People's Commissariat of Foreign Affairs (NKZS) of the Ukrainian SSR in Odessa. Particular attention is drawn to the peculiarities a cooperation of Commissioner with foreign relief organizations (American Relief Administration (ARA), Joint, Mission of F. Nansen and others) in the first half of the 1920's. The further reorganization of the institute of Commissioner of NKZS and a complete levelling of their role in the international relations of the Ukrainian SSR are shown.

Keywords: Commissioner of NKZS, Odessa, international relief organizations, foreign policy service, special services.

Становлення і розвиток дипломатичної служби української держави є одним із затребуваних і в той же час малодослідженим аспектом вітчизняної історії. Міжнародні відносини і дипломатичні органи вивчаються за різні періоди: Київська Русь, Козаччина, державні утворення 1917 - 1919 рр., УСРР - УРСР і сучасність. Натомість багато питань залишається не лише маловивченими, а й є"білими плямами" як на всеукраїнському, так і на регіональному рівні. Серед таких лакун можна назвати діяльність іноземних консулів на українських землях за часів панування російської імперії, регіони у міжнародних відносинах 1917 - 1920 рр., робота представництв НКЗС у першій половині 1920 ‑х років тощо. Саме це і спонукало автора звернутися до історії інституту уповноважених представників НКЗС УСРР в Одесі.

Початок становлення дипломатичного інституту уповноважених на місцях покладено постановою ВУЦВК від 28 квітня 1921 р. про затвердження положення "Про уповноважених НКЗС на території УСРР, у містах - Києві й Одесі" [1]. Згідно даної постанови уповноважені НКЗС УСРР призначалися на посаду і звільнялись із неї наказом наркома закордонних справ. При них організовувались управління, працівники яких приймалися на роботу і звільнялися наказом уповноваженого.

До обов'язків управління уповноваженого НКЗС в Одесі належали: 1) видавати закордонні паспорти і дозвіл на виїзд із України; 2) запобігати в'їзду в УСРР чи виїзду за її межі неблагонадійних осіб; 3) вирішувати прикордонні питання, що виникали в УСРР у взаємовідносинах з країнами-сусідами; 4) здійснювати контроль за виконанням на місцевому рівні зобов'язань, покладених на УСРР міжнародною угодою; 5) наглядати за дотриманням на місцях органами державної влади УСРР чинного законодавства щодо іноземців, приймати закордонні делегації та іноземних представників у місті.

До району діяльності уповноваженого НКЗС в Одесі входила Одеська, Миколаївська, частина (Брацлавський, Вінницький, Гайсинський, Жмеринський, Кам'янецький, Могилівський, Ольюнонаський, Ушицький і Ямпольський повіти) Подільської губернії. Управління уповноваженого НКЗС в Одесі, як регіональне представництво на території України, було підпорядковане центральному апарату НКЗС УСРР. Представництво активно співпрацювало з місцевими державними і партійними установами й організаціями. Кошторис і штат управління проходили за кошторисом і штатами наркомату.

До штатного розпису управління уповноваженого НКЗС входили: уповноважений, його помічник, секретар, діловод, консультант, перекладачі, машиністка, експедитор, кур'єри, співробітники для доручень, бухгалтер і реєстратор. Структурними підрозділами були: секретаріат, відділ віз, інформаційний і матеріально-технічний відділи.

До секретаріату надходила уся вхідна кореспонденція, а його співробітники розподіляли її між відділами, а також здійснювали поточне листування з установами й організаціями, отримували і розподіляли закордонні газети, приймали відвідувачів.

Обов'язки співробітників відділу віз полягали у тому, щоб реєструвати громадян іноземних держав, які бажали в'їхати чи виїхати з території УСРР, збирати про них таємну інформацію, видавати військовополоненим і біженцям дозвіл на в'їзд до України.

Чекістськими задачами займався інформаційний відділ, до компетенції співробітників якого входило: інформувати уряд про життя іноземних країн (зокрема Румунії, Польщі, Болгарії, Туреччини, Австрії, Угорщини, Чехословаччини), закуповувати за кордоном інформаційні видання, створювати пункти переправи, переправляти нелегальну пресу й агентів, створювати прикордонну агентурну розвідувальну мережу, інформувати уряд УСРР (відділ видавав щоденні політичні звіти, а також таємні інформаційні зведення агентури) [1].

Штат відділу, з огляду на ці функції, складався з "дуже обмеженої кількості працівників надзвичайної комісії", які керували спеціальною роботою серед іноземців та розробляли конспіративні операції. Однією з таких операцій було оснащення судна "Тамара", що відбуло до іноземного берега з виконавцями секретного завдання і небезпечним вантажем на борту. Витримавши 16-денний шторм, зі зламаним стерном, воно зайшло до болгарського порту, де мало забрати до Одеси делегацію Народного комісаріату зовнішньої торгівлі [2].

Першим уповноваженим в Одесі став колишній співробітник Одеської ЧК Йосип Емануїлович Горенюк на прізвисько "Южний". Як зазначає українська дослідниця І. Матяш, своє псевдо "Южний" отримав під час перебування на Одещині німецько-австрійських та англо-французьких інтервентів (1918-1919) у підпільній контррозвідці одеського обкому, яку він очолював разом із Борисом Юзефовичем (Сєвєрним), та згодом - в одеській "надзвичайці". Він мав репутацію нероби і брутальної персони, схильної до садизму (лише за літо 1919 р. одеська НК знищила близько 2 тисяч осіб - "ворогів" радянської влади), тому призначення на дипломатичну посаду цієї особи багато кого здивувало [2].

Наприкінці 1921 р. намітився новий напрямок роботи уповноважених - опіка та співпраця із закордонними організаціями допомоги. У листопаді 1921 р. до Харкова прибули посланці Американської адміністрації допомоги (АРА) Френк Альфред Голдер і Лінкольн Хатчинсон (за радянською пресою - Гудчинсон), які мали намір відвідати регіони, найбільш вражені голодом - Одеську та Запорізьку губернії. Вже 9 грудня 1921 р. з Москви до Одеси приїхала місія АРА на чолі с Джоном Г. Хайнесом, який до цього працював керівником місії АРА в Австрії. Разом с Хайнесом прибули його найближчі співробітники, які працювали до цього на Поволжі [4].

Контактування представників АРА з радянськими органами влади й управління відбувалося винятково через уповноваженого НКЗС в Одесі "Южного", який тримав тісний зв'язок з Одеською ГубНК. Так, коли Дж. Хайнес прибув до Одеси та з'явився до голови губвиконкому, той відправив його відразу до уповноваженого НКЗС [4]. У своїй таємній доповідній записці від 27 грудня 1921 р. "Южний" зазначав, що діяльність представників АРА відбувається під пильним контролем працівників та агентів управління уповноваженого НКЗС - і навіть, "щоб зберегти за собою спостереження за всім листуванням, представнику АРА було запропоновано користуватися нашою апаратною для телеграфного зв'язку і нашими кур'єрами для сполучення з Харковом і Москвою". Тобто фактично уповноважений виконував чекістську роль перлюстратора кореспонденції. На вищецитованому документі була проставлена резолюція: "Зовсім таємно! Схвалити лінію поведінки тов. Южного, про що йому повідомити. 31/ХII" [4].

Обережної тактики притримувався уповноважений і надалі. Так, у своїй записці до Одеського губвиконкому в лютому 1922 р. він зазначав, що всіляко обмежує доступ представників АРА до інформації про стан економіки й інфраструктури регіону: "...я прагнув у тих випадках, коли обставини не дозволяли зовсім ухилятися від надання відомостей, надавати останнім характер неофіційний. Проф. Гатчінсону, який просив статистичні дані про посівні площі і врожайність по культурах Одеської губ.[ернії] і потребу у медикаментах та обмундируванні, були надані у круглих цифрах без жодних підписів... З приводу відомостей про стан нашого порту, які цікавили Дж. Хайнеса, він був направлений мною через місцевий Зовнішторг до завідувача транспортним відділом, спільно з яким він порт оглянув і від якого отримав необхідні відомості" [4]. Тобто чекістська лінія поведінки продовжувала залишатися пріоритетною і була пов'язана зі шпигунською діяльністю АРА.

Починаючи з 10 січня 1922 р. (укладання договору УСРР з АРА), допомогти голодуючій Україні виявили бажання десятки європейських та американських благодійних організацій, тому 15 лютого ВУЦВК прийняв постанову "Про роботу іноземних організацій допомоги голодуючим". Загальний нагляд за виконанням договорів уряду республіки з іноземними організаціями покладено на ЦК допомоги голодуючим при ВУЦВК. Для допомоги цим організаціям і здійснення їх зв'язку з державними і громадськими організаціями УСРР ухвалено організацію уповноваженого представництва УСРР при іноземних організаціях допомоги голодуючим України. Уповноваженим представником було призначено начальника економічного управління ВУНК Костянтина Артамонова, а його заступником - колишнього командира інтернаціональної бригади РСЧА Київщини Юліана Башковича, які приступили до виконання своїх зобов'язань 22 лютого 1922 р. [5].

Паралельно 15 лютого 1922 р., у зв'язку з постановою ВЦВК РСФРР про представництво уряду УСРР при закордонних організаціях, російське представництво було перейменоване у "Повноважне представництво урядів РСФРР та УСРР при всіх закордонних організаціях допомоги голодуючим". Користуючись цим рішенням, повноважний представник уряду РСФРР при закордонних організаціях Олександр Ейдук (член колегії ВНК, який прославився особистою участю у численних розстрілах) направив до Одеси свого представника Студенікіна, який приступив до роботи на початку березня 1922 р. без узгодження з українським керівництвом [4].

У зв'язку з оформленням апарату уповноваженого по роботі із закордонними організаціями ВУЦВК 28 березня 1922 р. ухвалив постанову "Про уповноважених НКЗС на території УСРР", якою були внесені певні зміни до роботи уповноважених НКЗС на місцях. До сфери їх діяльності входило: а) зносини з усіма офіційними представниками чужоземних держав, що знаходяться у районі діяльності уповноваженого; б) стеження за виконанням місцевими органами договорів, що уклала робітничо-селянська влада з чужоземними державами; в) зносини з місцевою владою у питаннях, що торкаються чужоземних громадян; г) освідомлення Наркомзаксправ у питаннях, що належать до компетенції останнього; д) виконання всякого роду доручень НКЗС. У районі діяльності уповноваженого зносини місцевих органів влади з консульськими та іншими представництвами чужоземних держав ведуться винятково через уповноваженого НКЗС [6].

Як ми бачимо, відносини з будь-якими іноземними організаціями у постанові відсутні, але є примітка: "Винятки з цього пакту можуть встановлюватися НКЗС" [6]. Мабуть, примітка і пояснює той факт, що незважаючи на дану постанову, уповноважені НКЗС УСРР в Одесі продовжували підтримувати зв'язок з іноземними організаціями, про що свідчать доповідні записки до НКЗС щодо роботи з іноземними організаціями уповноваженого НКЗС в Одесі Миколи Любченка (відомий український прозаїк і журналіст, працював уповноваженим у лютому-липні 1922 р.) [7] й активне листування з АРА протягом серпня-вересня 1922 р. уповноваженим С. Козюрою [4] (до речі представництво НКЗС в Одесі розташовувалося за адресою: Пушкінська, 29), обґрунтовуючи це тим, що "жодна з установ, організацій чи осіб не повинна безпосередньо звертатися до іноземних представництв, установ чи іноземців з питань, що входять до компетенції НКЗС, окрім Уповноваженого НКЗС в Одесі" [4].

Бажання Москви контролювати південні "морські ворота" країни й поступове обмеження державного суверенітету України привели до ухвали 18 жовтня 1922 р. ЦК КП(б)У рішення "Про згортання апарату НКЗС", яким доручив заступникові глави НКЗС УСРР В. Яковлєву розпочати переговори з НКЗС РСФРР про об'єднання відповідних наркоматів [8].

23 березня 1923 р. ЦК КП(б)У за доповіддю Х. Раковського прийняв рішення просити політбюро ЦК РКП(б) переглянути питання про злиття НКЗС, але на нараді з відповідальними працівниками національних радянських республік та автономних областей у Москві 9 - 12 червня 1923 р. Х. Раковський і М. Скрипник зазнали поразки. Вже у серпні консулати і дипслужби УСРР були злиті з апаратом союзного НКЗС, апарат же республіканського НКЗС остаточно перестав існувати згідно з рішенням ВУЦВК від 20 вересня 1923 р.: 1) НКЗС УСРР реорганізувати в управління уповноваженого НКЗС СРСР в УСРР; 2) дипломатичні і консульські представництва УСРР за кордоном ліквідувати шляхом об'єднання їх з місіями РСФРР у повпредства СРСР з 5 серпня поточного року, 3) уповноваженим НКЗС УСРР в Одесі й Києві надалі називатися - агентами уповноваженого НКЗС СРСР при УСРР [9]. Управління уповноваженого НКЗС СРСР в Україні (при уряді УСРР) очолив Олександр Шліхтер. Для забезпечення ж інтересів УСРР її представник переводився до колегії НКЗС СРСР.

Виконувати ж консульські функції у Південному регіоні поклали на "Повіреного Уповноваженого НКЗС в Одесі", підпорядкованого уповноваженому НКЗС СРСР при РНК УСРР. Уповноважений діяв як за розпорядженнями НКЗС СРСР, так і вказівками РНК УСРР. В окремих випадках радянська Україна могла, погодивши з урядом СРСР, виступати у міжнародних відносинах індивідуально через своїх безпосередніх представників. Уповноважений інформував уряд УСРР про діяльність НКЗС СРСР, видаючи бюлетень, дозвіл на користування яким надавав НКЗС СРСР. У політичних справах управління уповноваженого повинно було інформувати уряд УСРР про українську еміграцію та "зміновіхівство". Відносини між уповноваженим та українськими радниками закордонних місій СРСР мали відбуватися, згідно з рішенням колегії НКЗС СРСР від 24 жовтня 1923 р., під контролем повпредів.

До штату агентства повіреного уповноваженого НКЗС в Одесі входили: повірений (агент) - 1 (посада); секретар - 1; співробітник для доручень - 1; бухгалтер - 1; друкарка - 1. Позаштатними в агентстві уповноваженого НКЗС в Одесі працювали: водій - 1; кур'єр - 1; прибиральниця - 1; двірник - 1 [9].

З 1929 р. до обов'язків уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР та його агентів у Києві та Одесі стали належати лише видача дипломатичних і службових паспортів, їх візування, розшук необхідних документів громадян та їх засвідчення тощо. Зі ствердженням тоталітарного режиму, на переконання дослідниці І. Стрєльникової, інститут уповноважених слугував організаційно-політичним засобом зміцнення та розвитку федеральних зв'язків [10]. Із розбудовою у 1930-х роках тоталітаризму у СРСР діяльність дипломатичного агента в Одесі практично була зведена нанівець.

Список використаних джерел:

1. Купчик О.Р. Організаційно-правові засади функціонування Народного комісаріату закордонних справ УСРР (1919 - 1923 рр.) // Часопис Київського університету права. 2010. № 2. С. 30., С. 33,

2. Матяш І. Українська консульська служба 1917 - 1923 рр. як державний інститут: становлення, функціонування, персоналії. Київ, 2016. С. 269, С. 268

3. Центральний держархів вищих органів влади й управління України (далі - ЦДАВО). Ф.4. Оп.1. Спр.784. Арк.1; Михайловський Т.О. Діяльність Американської Адміністрації Допомоги (АРА) на Одещині (1922 - 1923 рр.) // Південна Україна в міжнародних відносинах: історія та сучасність. Зб. матеріалів ІV регіональної студ. науково-практичної конф. (21-22 квітня 2011 р.) / За ред. О.П. Тригуба. Миколаїв, 2011. С. 10.

4. ЦДАВО. Ф.4. Оп.1. Спр.784. Арк.1, Арк.1-1зв, Ф.261. Оп.1. Спр.25. Арк.149, Ф.261. Оп.1. Спр.5. Арк.63а-63б, Ф.261. Оп.1. Спр.29, Арк.65

5. Держархів Одеської області (далі - ДАОО). Ф.Р-453. Оп.1. Спр.1. Арк.4; ЦДАВО. Ф.261. Оп.1. Спр.29. Арк.1.

6. Постанова ВУЦВК від 28.03.1922 р. "Про Уповноважених Народнього Комісаріяту Справ Закордонних на терені УСРР" // Збірник постанов та розпоряджень робітниче-селянського уряду України за 1922-1923 рр. Харків: Літо-друкарня "Книгоспілки", 1922. C. 237-238, С. 238.

7. Галузевий державний архів Служби безпеки України. Ф.13. Оп.6. Спр.426. Т. 2.

8. Україна: хроніка ХХ ст. Довідкове видання. Рік 1922. Київ: Ін-т історії України НАНУ, 2005. С. 268.

9. Купчик О.Р. Організаційно-правові засади функціонування органів зовнішньої політики в УСРР (1922 - 1924 рр.) // Вісник Академії адвокатури України. 2011. № 1 (20). С. 170, 172.

  1. Стрєльникова І.Ю. Правовий статус Уповноваженого Народного комісаріату закордонних справ СРСР при Раді народних комісарів УСРР (1923 - 1929 рр.) // Ученые записки Таврического национального университета имени В.И. Вернадского. Серия "Юридические науки". 2010. Т. 23 (62). №1. С. 426.

 

АНОТАЦІЯ

Стаття розкриває діяльність, структуру та завдання уповноважених народного комісаріату закордонних справ УСРР в Одесі. Окрема увага звернена на особливості взаємодії уповноваженого з іноземними благодійними організаціями (Американська адміністрація допомоги (АРА), Джойнт, Місія Ф. Нансена та іншими) у першій половині 1920-х років. Показано подальшу реорганізацію інституту уповноважених НКЗС та цілковите нівелювання їх ролі у міжнародних відносинах УСРР.

Ключові слова: уповноважений НКЗС, Одеса, міжнародні благодійні організації, зовнішньополітична служба, спецслужби.

АННОТАЦИЯ

Статья раскрывает деятельность, структуру и задачи уполномоченных народного комиссариата иностранных дел УССР в Одессе. Особое внимание обращено на особенности взаимодействия уполномоченного с иностранными благотворительными организациями (Американская администрация помощи (АРА), Джойнт, Миссия Ф. Нансена и другими) в первой половине 1920-х годов. Показано дальнейшую реорганизацию института уполномоченных НКИД и полное нивелирование их роли в международных отношениях УССР.

Ключевые слова: уполномоченный НКИД, Одесса, международные благотворительные организации, внешнеполитическая служба, спецслужбы.