Право

Чому Маріуполь проголосував за уламки «Партії регіонів»?
Георгій Кухалейшвілі
12.11.2014, 09:57

Досить передбачуваними виявилися результати проведених позачергових парламентських виборів в Україні. Лідируючі позиції з невеликою різницею голосів зайняли представники партій-фаворитів, включаючи "Народний Фронт" А. Яценюка та "Блок Петра Порошенка". Солідну частину голосів зібрала партія "Самопоміч", яка у своїй передвиборчій програмі робила ставку на популярну ідею залучення до влади кваліфікованих фахівців. У меншості виявилися інші партії, яким усе-таки вдалося пройти п'ятивідсотковий бар'єр, включаючи "Опозиційний блок", "Радикальну партію" О. Ляшка та "Батьківщину".

По-іншому склалася ситуація з волевиявленням людей у Маріуполі, який здобув репутацію форпосту державності України на Донбасі та має прифронтове значення в ході проведення АТО. Стагнація маріупольської промисловості, втрата робочих місць як результат необачної політики "Партії регіонів", яка не надала допомогу українським підприємствам у виході на альтернативні Росії ринки збуту, повинні були змінити традиційні політичні переконання городян.

Однак близько половини своїх голосів мешканці Маріуполя (57-й та 58-й виборчі округи) віддали на користь уламків "Партії регіонів" в особі "Опозиційного блоку". На другому місці, зі значним відставанням (близько 15%) виявився "Блок Петра Порошенка". Не кажучи про наявність голосів на користь партій, які не пройшли п'ятивідсотковий бар'єр, включаючи КПУ та "Сильну Україну". Політичне фіаско і Маріуполі зазнали "Батьківщина", "Радикальна партія", "Народний Фронт" і "Самопоміч". За мажоритарною системою максимальну кількість голосів набрали позапартійний самовисуванець С. Тарута і екс-регіонал С. Матвієнко. Висуванець від "Блоку Петра Порошенка" В. Решетняк і позапартійний "еколог" М. Бородін посіли другі позиції.

Не варто робити поспішні висновки про те, що велика частина населення Маріуполя підтримує сепаратистів і російських окупантів, виступає за російський вектор розвитку України. Хоча й не варто лукавити, - проросійські представники ДНР і їхні прихильники є в нашому місті. Про це свідчать періодичні провокації. За кілька днів до виборів один із торговельних центрів Маріуполя був обстріляний невідомими з автоматів. Хоча ніхто не постраждав, але побоювання серед частини місцевого електорату залишилися. Стурбованість особистою безпекою та безпекою рідних і близьких, скоріш за все, переважили бажання виконати свій громадянський обов'язок. Лише близько чверті городян з'явилися на виборчих дільницях у півмільйонному Маріуполі. Серед них найбільш політично активними є пенсіонери та працівники промислових підприємств, які нині переживають не найкращі часи.

Втрата значної кількості голосів партіями-фаворитами в Маріуполі обумовлена й певним розчаруванням городян. Місто має індустріальну специфіку. Тому надання державних військових замовлень маріупольським машинобудівним і металургійним підприємствам, могло б поліпшити матеріальне становище їхніх працівників і створити ресурс для підтримки партій-фаворитів, включаючи "Блок Петра Порошенка". Однак зволікання з реалізацією цих заходів викликало сумнів у маріупольців щодо компетенції чинної влади, її здатності сприяти диверсифікації виробництва та експорту маріупольської промислової продукції, щоб компенсувати надмірну залежність від російського ринку.

Мешканці міста сумніваються в можливості змінити на краще ситуацію на лінії фронту АТО, яка проходить за кілька кілометрів. "Іловайський котел" і результати Мінських зустрічей стали каталізатором занепадницьких настроїв серед частини громади. Не кажучи про зволікання у проведенні обіцяних нагальних реформ в економічній, правовій і політичній сферах. Розчарування викликало й одне з останніх рішень про надання тимчасового статусу обласного центру Краматорську, замість Маріуполя, і перенесення туди евакуйованих із Донецька політичних структур. Маріуполь є другим за економічним і соціально-культурним значенням та чисельністю населення містом у Донецькій області, позиціонує себе як "індустріальна столиця" України.

Недовіра людей існує до представників "Народного Фронту" та "Батьківщини", які в період перехідного уряду не змогли оперативно та адекватно відреагувати на провокації російських військових у Криму, що переросли в анексію півострова Російською Федерацією. Адже активізація сепаратистських настроїв на Донбасі відбувалася за принципом доміно, одразу ж після окупації Росією півострова. На побутовому рівні партія "Батьківщина" досі асоціюється з газовим "контрактом Путіна-Тимошенко" - однією з істотних зовнішньополітичних поразок "помаранчевої команди". Тоді поступкою на адресу Росії став газовий аспект національних інтересів України. А чи не стане такою поступкою здача сепаратистам і російським окупантам окремих міст Донбасу, включаючи Маріуполь? Якими б суб'єктивними не були ці побоювання, але вони також мали вплив на передвиборчі настрої мешканців регіону.

Попри низьку явку на виборчі дільниці, позицію середньостатистичних жителів Маріуполя підтверджує думка журналіста С. Шустера, який нещодавно відвідав приазовське місто й оцінив патріотичні настрої городян:
"...Найголовніше, що я відчув: у Путіна велика проблема. Президент РФ не розуміє, що "Русский мир", який він розраховує підняти в Маріуполі, буде воювати проти Путіна. У місті більшість людей говорить російською мовою, але налаштовані вони максимально проукраїнськи. Думаю, для Путіна це буде великою несподіванкою, адже він досі переконаний, що південний схід України за Росію. Нічого подібного. Український російськомовний світ проти Путіна, його бойовиків та агресії Росії".

Мешканці Маріуполя мимоволі стали спостерігачами драматичних подій, які відбуваються на Донбасі. Вони повною мірою пізнали різницю у способі життя та рівні особистої безпеки до і після звільнення міста від представників ДНР. Зараз, коли у місті є воїни Збройних сил України та Національної Гвардії, попри періодичні провокації сепаратистів і гуркіт артилерії, городяни мають можливість ходити на роботу, проводити дозвілля в центрі міста, не побоюючись, що до них підійдуть невідомі з автоматами без розпізнавальних знаків і накажуть віддати все, що є, для потреб ДНР. Не кажучи про візити сепаратистів до помешкань простих жителів з метою конфіскації цінного майна та автомобілів. Жителям Маріуполя вдалося цього уникнути.

Приклади розграбованого Донецька, зруйнованого Луганська стали підтвердженням того, що демагогічні висловлювання самоназваного "народного губернатора" Донбасу Павла Губарєва щодо "глибокого розуміння російського світу, народовладдя і соціально-орієнтованої Новоросії, за незалежність якої не гріх віддати життя", є ні чим іншим, як повним абсурдом, утопією та інформаційним прикриттям бандитизму, що панує на контрольованих сепаратистами територіях. Це підтверджують потоки біженців із Донбасу до Маріуполя, щоб урятуватися від російських ракет і снарядів, свавілля уявних проросійських "героїв", на яких кілька місяців тому багато хто покладав ефемерні надії.

Не підтримка існуючих партій-фаворитів та їхніх лідерів стала головною причиною того, що Маріуполь нині є справжнім форпостом української державності на Донбасі, а те, що люди засвоїли на прикладі інших донбаських міст важливий урок: колабораціонізм і підтримка терористів ніколи не покращить рівень життя і добробуту міста. Будь-який агресор, включаючи російські війська та сепаратистів, думає, насамперед, про власне збагачення і задоволення особистих амбіцій, а не про добробут окупованих територій. Маріупольці не хочуть втратити своє місто, робочі місця, бачити, як потужності промислових підприємств розпилюються на металобрухт для продажу в Росію, а офіси перетворюються на псевдоміністерства та інші нелегітимні структури сепаратистів. Мешканці Маріуполя не бажають бути насильно мобілізованими до сепаратистського ополчення і ризикувати своїм життям заради купки кремлівських маріонеток на догоду геополітичним ігрищам В. Путіна.

Маріупольці здебільшого зацікавлені у вирішенні нагальних проблем, зокрема зниження рівня безробіття, забезпечення місцевих заводів новими замовленнями для альтернативних Росії ринків збуту, підвищення соціальної та екологічної безпеки, поліпшення ефективності місцевого самоврядування, його взаємодії з центральними органами виконавчої влади України, попри те, яка партія буде представлена у парламенті.

Як показує практика, ці потреби маріупольців йдуть урозріз з утопічною демагогією про те, що "росіяни − це не етнос і не нація, а стан світовідчуття", про те, що в "Русском мире", який не має ані концептуального, ані реального обґрунтування, на них чекає безмірна допомога з боку псевдобратнього сусіда. Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці, і роль останньої відіграє міжнародна ізоляція, гарантована будь-якому невизнаному сепаратистському утворенню - включаючи ДНР, ЛНР або Новоросію. Приклади Абхазії, Південної Осетії, Придністров'я наочно демонструють, до яких негативних наслідків це призводить. Сам факт проведення позачергових парламентських виборів у Маріуполі підтверджує бажання основної маси городян рухатися в бік прогресу у складі соборної України.