Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Безпека

Буремний 2015-й: зовнішньополітичні підсумки року
Сергій Толстов
13.01.2016, 10:40

УДК: 94 327

Summary

From the domestic point of view the latest events in the eastern part of Ukraine were inevitably perceived as a destructive war, which has become a tragedy and a challenge for the citizens of Ukraine. However in the international context the Ukrainian authorities have to adapt to the political and legal approaches of the main partners and their actions aimed at de-escalating the conflict and curbing Russia's expansion. Having rather limited resources and means during 2015 the Ukrainian diplomacy managed to gain several important goals including localization of the conflict area in Donbas and reduction of the level of its intensity.

Keywords: foreign policy, diplomacy, conflict, de-escalation, 'Normandy format', the UN.

Екстремальні умови, в яких опинилося українське суспільство після зміни влади в лютому 2014 р., визначали стан країни та основні зовнішньополітичні завдання на 2015 рік.

Нагальними питаннями внутрішньої та зовнішньої політики держави залишалися втрата контролю над значною частиною території держави, включаючи анексований Крим, і прагнення забезпечити врегулювання збройного конфлікту на Донбасі.

Упродовж року основні напрями зовнішньої політики України продовжували низку традиційних акцентів, таких як розвиток співпраці з основними партнерами, й водночас віддзеркалювали вплив ситуативних моментів, пов'язаних з кризовим ускладненням відносин з Росією та мобілізацією зовнішньої підтримки задля зміцнення міжнародних позицій держави.

Хоча за обставин, що склалися, державне керівництво України приділяло головну увагу відносинам із партнерами України з числа держав євроатлантичного співтовариства (США, Німеччина, Франція, Польща, Литва та ін.), суттєву увагу було також приділено відносинам з окремими країнами-учасницями СНД, включаючи Білорусь, Казахстан і Туркменістан.

Криза у відносинах із Росією та конфлікт на Донбасі залишаються головними проблемами зовнішньої політики та безпекового стану держави. Із часу загострення кризи в Криму в березні 2014 р. українська дипломатія була зорієнтована на формування колективної реакції міжнародної спільноти на акти агресії, політичного та економічного тиску Росії проти України. Цей підхід було застосовано і в контексті дипломатичного реагування на масоване втручання Росії на Донбасі.

Дипломатичні зусилля довкола виконання Мінських угод (протоколу і меморандуму, підписаних 5 та 19 вересня 2014 р.), від самого початку мали багатосторонній і багаторівневий характер. У центрі дипломатичного процесу залишалися завдання організації міжнародної солідарності з Україною як жертвою агресії та отримання зовнішньої допомоги для стабілізації внутрішнього економічного становища та посилення обороноздатність країни.

Ситуація після підписання перших Мінських угод була позначена відсутністю стабільного перемир'я на Донбасі та містила пряму загрозу воєнної небезпеки. Започатковані у 2014 р. механізми переговорів і консультацій за участю ОБСЄ (мінський процес) і "нормандський" формат переговорів у складі представників Франції, Німеччини, Росії та України виявилися неспроможними забезпечити припинення вогню та запобігти активізації воєнних дій.

29 грудня на прес-конференції за підсумками 2014 року президент П. Порошенко назвав його найскладнішим із часів другої світової війни й попередив, що на швидке подолання труднощів розраховувати не варто. Президент запевнив, що українська влада намагатиметься повернути Донбас під контроль Києва мирним шляхом і відкидає розв'язання конфлікту силовими засобами. Головною метою було названо перетворення хиткого перемир'я на "стійкий і тривалий мир", ключем до якого є неухильне виконання усіх 12 пунктів мінських домовленостей. Насамперед це зауваження стосувалося проведення на непідконтрольних територіях місцевих виборів за українським законодавством, під наглядом міжнародних спостерігачів (пункт 9) [1].

Значні сподівання покладалися на зустріч глав держав та урядів у "нормандському форматі", заплановану на 15 січня в Астані, а також на можливе підключення до переговорного процесу лідерів США та ЄС. При цьому П. Порошенко утримався від прогнозу про можливі терміни відновлення стабільного миру на Донбасі [2].

Рік розпочався зі спроб учасників "нормандського формату" забезпечити хоча б якість формальних гарантій припинення збройних зіткнень. Усупереч домовленостям про розведення військових контингентів конфліктуючих сторін і відведення озброєнь від лінії зіткнення, конфлікт залишався в активній фазі. На зустрічі міністрів закордонних справ країн-учасниць "нормандської четвірки" в Берліні 21 січня 2015 р. було ухвалено спільну заяву, яка закликала "всі залучені сторони припинити воєнні дії та відвести важкі озброєння" від лінії зіткнення, як це передбачалося в додатку до мінського меморандуму від 19 вересня 2014 року. Передбачалося, що цей процес проходитиме під наглядом і за підтримки Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні, персонал якої мав безпосередньо контролювати процес відведення озброєнь. Учасники переговорів у Берліні висловили очікування, що досягнення суттєвого прогресу в імплементації Мінських угод створить умови для проведення зустрічі лідерів країн-учасниць "нормандського формату". Контроль виконання рішень, пов'язаних із забезпеченням припинення вогню та відведенням важких озброєнь, покладався на Тристоронню контактну групу, у межах якої пропонувалося створити профільні робочі групи з основних аспектів виконання Мінських угод [3].

Пріоритети МЗС України на багатосторонніх переговорах відповідали змісту мінських домовленостей. Вони включали забезпечення припинення вогню, відведення важкої артилерії, зняття перешкод для доступу в зону конфлікту гуманітарної допомоги, звільнення заручників, відновлення контролю над українсько-російським кордоном. Натомість російські представники розглядали переговорний процес як спосіб консервації конфлікту в напівактивному стані, що гальмувало як замороження конфлікту, так і просування в бік його політичного врегулювання.

Окремі експерти тлумачили таку "експериментальну" тактику, як апробацію моделі "нелінійної війни", у якій Україна стала полігоном відпрацювання гібридних конфліктів, що можуть бути за потреби спровоковані в інших регіонах. Німецький історик М. Штурмер висловив думку, що "мала війна" нового типу використовується російським керівництвом для досягнення певних політичних і економічних результатів без ризику подолання "критичного бар'єру", який може спричинити переростання в більш масштабний збройний конфлікт. На думку науковця, у ХХІ ст. логіка і практика війни змінилися. Війна може тривати без початку й кінця. "Насильство залишається її частиною, спираючись на політичну, економічну, інформаційну технології та інші невоєнні засоби". Хоча Кремль вважає Захід своїм номінальним супротивником, російська влада не може собі дозволити війну з учасниками західних союзів. Із огляду на це Східна Україна перетворилася на локальну арену суперництва між Росією та Заходом. Але якщо російський президент В. Путін досягне успіху в Україні, це може спонукати його продовжити свій наступ без перетину "критичного порогу", який веде до прямого конфлікту із Заходом [4].

Продовження конфлікту на Донбасі за відсутності позитивних зрушень спричинило зростання занепокоєння світових лідерів ситуацією в Україні. Київ майже одночасно 5 лютого 2015 р. відвідали державний секретар США Дж. Керрі, канцлер ФРН А. Меркель і Президент Франції Ф.Олланд.

У ході зустрічей з українським керівництвом Дж. Керрі підтвердив підтримку України з боку США, включно з її правом на самооборону. Наголошуючи на важливості дипломатичного розв'язання конфлікту на Донбасі, Дж. Керрі зауважив, що "Росія також має зробити такий вибір... та дотримуватися зобов'язань за мінськими домовленостями, котрі вона підписала". Вони передбачають припинення військової підтримки сепаратистів та забезпечення їх участі в переговорах для досягнення довгострокового політичного рішення. Керрі підкреслив, що США і президент Б. Обама готові допомогти "всім сторонам" досягти політичного врегулювання. Наміри канцлера Меркель і президента Олланда долучитися до розроблення схеми врегулювання свідчать, що Франція і Німеччина разом з Україною теж закликають Росію розблокувати процес урегулювання. Такий розвиток подій є єдиною можливістю, за якої РФ зможе уникнути міжнародної ізоляції.

Керрі запевнив російське керівництво, що США і ЄС не розглядають вирішення конфлікту в Україні як "гру с нульовою сумою" і не прагнуть "розколу між Сходом і Заходом". Водночас дії Росії на сході України не можна назвати інакше, як агресією. Однак Сполучені Штати не намагаються "вступити в конфлікт з Росією, і ніхто цього не бажає - ні президент Порошенко, ні США, ні європейське співтовариство".

Принагідно Дж. Керрі нагадав про обіцянку П. Порошенка надати Донбасу "спеціальний статус", який передбачає розширення політичних і економічних повноважень регіону на основі легітимних виборів місцевих органів влади та планах проведення в Україні конституційної реформи в бік децентралізації влади [5].

Водночас із візитом Дж. Керрі до Києва з'явилося інтерв'ю віце-президента США Дж. Байдена в німецькій газеті Süddeutsche Zeitung (5 лютого). У ньому наголошувалося, що адміністрація Сполучених Штатів вважає постачання летальної зброї Україні "майже неможливим", оскільки не бачить перспектив військового розв'язання кризи на Донбасі. Натомість, стверджував Дж. Байден, саме Москва підштовхує всіх до військової ескалації, однак США сподіваються на протилежний варіант розвитку подій.

Слід відзначити, що дипломатична ініціатива А. Меркель та Ф. Олланда мала цілком автономний характер. Представник Держдепартаменту США М. Харф (6 лютого) інформувала, що адміністрація Сполучених Штатів не брала участі в розробленні пропозицій А. Меркель та Ф. Олланда, з якими вони приїздили до П. Порошенка та В. Путіна, хоча й ознайомлена з їх змістом. У свою чергу США готові вітати цю ініціативу, якщо вона дасть можливість просунутися до розв'язання українського конфлікту.

Характеризуючи ініціативу А. Меркель та Ф. Олланда, слід відзначити, що поштовхом до неї став лист В. Путіна, який він надіслав до Берліна та Парижа з метою активізувати діалог з керівниками провідних європейських країн. Меркель та Олланд побачили в цьому можливість скористатися нагодою прискорити врегулювання конфлікту на сході України. Результатом їх термінових візитів до Києва та Москви стала поява додаткової схеми, що мала доповнювати та конкретизувати Мінські домовленості від 5 та 19 вересня 2014 року.

За свідченням тодішнього заступника глави Адміністрації президента О. Чалого, на переговорах у Києві сторони не обговорювали якогось "плану Путіна". Натомість ішлося про "спільну позицію з урегулювання ситуації на основі мінських домовленостей, конкретні кроки для досягнення результату, припинення вогню, відведення важкої артилерії та політичне рішення" [6].

Сама ж А. Меркель напередодні переговорів з В. Путіним (6 лютого) висловлювала сумніви щодо досягнення успіху в припиненні вогню в зоні конфлікту. Вона підтвердила, що в основі розв'язання кризи на Донбасі повинні залишатися Мінські угоди, а також попередила, що Німеччина не буде самостійно вирішувати питання територіальної цілісності іншої держави (тобто України).

У своїх коментарях Ф. Олланд дотримувався тези, що припинення вогню повинно стати першим кроком до врегулювання кризи в цілому. Однак, на його думку, самого припинення вогню буде недостатньо: "Ми маємо досягти всеохоплюючої угоди". У цьому сенсі франко-німецька ініціатива дає "останній шанс" для досягнення миру. Він також пояснив (телеканал France, 02, 07.02), що франко-німецька ініціатива передбачає створення в зоні конфлікту демілітаризованої зони від 50 до 70 км завширшки та "вельми широку" автономію для східних регіонів України [7].

Після серії попередніх переговорів чергова зустріч політичних лідерів та експертів учасників "нормандського формату" в Мінську (11-12 лютого) ухвалила рамковий документ від назвою "Комплекс заходів з виконання Мінських угод" [8].

Документ передбачав припинення вогню, відведення озброєнь і заходи, пов'язані з політичним врегулюванням конфлікту. Особливість документа полягала в тому, що на відміну від мінського протоколу від 5 вересня 2014 р., всі окреслені заходи були викладені в певній послідовності - починаючи з "всеохопного" припинення вогню (з 15 лютого) до відновлення Києвом контролю над українсько-російським державним кордоном (до кінця року). Однак намічені терміни виконання положень документа і черговість передбачених у ньому заходів були зірвані одразу ж після підписання.

Як свідчать коментарі В. Путіна вранці після завершення мінських переговорів, під час дискусій про етапи виконання мирного плану російське військове командування готувало й розпочало масштабний військовий наступ у районі м. Дебальцевого. Нову наступальну операцію з метою оточення українських військ планували завершити ще до моменту підписання угод "Мінськ-2", а якщо це не вдасться - принаймні до визначеної в "Комплексі заходів" дати припинення вогню (15 лютого 2015 р.). Окрім демонстрації сили, захоплення Дебальцевого мало забезпечити контроль проросійських угруповань над великим залізничним вузлом, Вуглегірською та Миронівською ТЕС.

Попри очевидний зрив виконання ухвалених у Мінську рішень дипломатичні контакти щодо врегулювання конфлікту продовжувалися. З огляду на обстріли бойовиками житлових кварталів Маріуполя (24 січня), Артемівська (13 лютого) та низку інших інцидентів, офіційний Київ вимагав посилення міжнародного тиску на Москву та керівників сепаратистів. В українських політичних колах порушувалося питання про розслідування діяльності ватажків бойовиків у міжнародному трибуналі в Гаазі та визнання ДНР і ЛНР терористичними організаціями.

Кожен з учасників "нормандського формату" переслідував свої інтереси. МЗС України, окрім припинення вогню, порушувало питання про виконання двох головних вимог - виведення російських військ усіх форм підпорядкування з території України та відновлення контролю над усією ділянкою українсько-російського кордону, хоча б з боку СММ ОБСЄ. Натомість російська сторона вбачала в продовженні переговорів засіб тиску на уряди Франції та ФРН, а також можливість нав'язати Києву низку умов конституційно-правового характеру, включно з визнанням за ДНР/ЛНР певного статусу. Лідери Франції та ФРН сподівалися переконати В. Путіна повернутися до нормалізації політичного клімату в Європі, аби взаємне погіршення відносин між ЄС та Росією не набуло незворотного характеру.

У ході переговорів і консультацій окремого значення набуло питання структури локального конфлікту, оскільки досягнення будь-яких домовленостей потребувало укладення певних угод і забезпечення їх дотримання. Що стосується російського керівництва, то попри очевидну ініціативу та пряму участь РФ у конфлікті, представники РФ демонстративно наголошували, що Росія не може виступати в якості суб'єкта врегулювання, оскільки Росія не несе жодних прямих зобов'язань за Мінськими угодами і не повинна їх виконувати. Натомість В. Путін пропонував визнати автономію ДНР та ЛНР, надати їм статус вільної економічної зони, ухвалити окремі конституції та укласти з українською владою договори про розмежування повноважень [9].

Меркель та Олланд утримувалися від оцінок з приводу можливого кінцевого сценарію врегулювання. Надаючи перевагу тактиці "малих" позитивних кроків, вони усвідомлювали, що криза може бути врегульована лише за принципової зацікавленості з боку Кремля. Натомість адміністрація Б. Обами надавала перевагу посиленню економічних санкцій проти РФ, які мали довести російським посадовцям, що в разі спроб ескалації конфлікту ціна за проведення РФ ревізіоністського курсу буде лише зростати. На слуханнях у Конгресі США директор Розвідувального управління Міністерства оборони США В. Стюарт висловив думку, що Росія прагне створити на сході України "довгостроковий конфлікт" і чинитиме на Київ тиск за допомогою військових і невійськових методів.

Уряди країн-членів НАТО дійшли попередньої згоди не надавати Україні високоточних бронетанкових озброєнь, оскільки таке рішення могло підштовхнути російське керівництво до ескалації конфлікту.

У вересні - жовтні 2015 р. на дискусію довкола врегулювання конфлікту на сході України впливали два вагомі чинники - встановлення хиткого перемир'я на Донбасі та початок російської військової операції в Сирії. З одного боку, пряме втручання в сирійський конфлікт продемонструвало суттєве зростання російської військової спроможності. З іншого боку, тимчасове затишшя на Донбасі стало поштовхом для активізації зусиль з виконання Мінських угод, термін дії яких обмежувався кінцем 2015 року.

Паризька зустріч лідерів держав-учасниць "нормандської четвірки" (2 жовтня) стала черговим раундом обміну думками на рівні вищих осіб і членів делегацій. Висловлені учасниками переговорів попередні висновки та пропозиції стосувалися вибіркового й не завжди послідовного виконання окремих пунктів "Комплексу заходів" від 12 лютого. У центрі уваги перебували питання про проведення виборів на не контрольованих Києвом територіях Донецької та Луганської областей, ухвалення закону про амністію для учасників таких виборів, черговість подальших кроків у разі, якщо результати виборів до місцевих органів влади будуть визнані спостерігачами Бюро з питань демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ.

Одним із головних рішень паризької зустрічі стала взаємна згода сторін продовжити виконання Мінських угод на наступний, 2016 рік. Таке рішення, попри його вочевидь паліативний характер, мало запобігти ескалації напруженості та відкласти подальші дискусії до "кращих часів". Після наради А. Меркель та Ф. Олланд повідомили про перелік подальших кроків (ухвалення парламентом України спеціального закону про вибори для Донецька і Луганська, закону про амністію, закону про особливий статус та врахування закону про особливий статус у Конституції України). Однак, на думку А. Меркель, ці заходи ще не гарантують розв'язання "української кризи". Загалом можна констатувати, що "нормандський" переговорний формат - це дещо більше, ніж звичайний моніторинговий механізм, проте жодних гарантій виконання ухвалених рішень він вочевидь не забезпечує.

Базовий підхід політичного керівництва України до проблеми врегулювання конфлікту на Донбасі та реагування на участь у ньому Росії визначається вимогами до США і ЄС зберегти режим санкцій стосовно РФ аж до виконання умов Мінських угод у їх повному обсязі.

Серед зовнішніх партнерів України провідна роль належить США. Під час візиту Міністра закордонних справ України П. Клімкіна до США в жовтні 2015 р. з боку адміністрації Б. Обами були висловлені запевнення про збереження режиму санкцій США проти Росії та їх посилення "в разі порушення мінських домовленостей і продовження російської агресії".

Потенційна згода дотримуватися вимоги про збереження санкцій була висловлена і з боку канцлера ФРН А. Меркель та багатьох інших європейських лідерів. За свідченням Меркель, оскільки виведення найманців з України є "наріжним каменем" Мінських угод, термін дії санкцій ЄС проти Росії залежатиме від цілковитого виконання мінських домовленостей.

Із іншого боку, міжнародні переговори довкола врегулювання конфлікту, як і процес консультацій у Тристоронній контактній групі, може розтягнутися на тривалий період. Водночас європейський бізнес, зацікавлений у поновленні економічних відносин із РФ, чинить суттєвий тиск на уряди європейських країн з метою скасування чи послаблення санкцій, що діють з літа 2014 року.

Підтримуючи мінські домовленості та цілі політичного врегулювання на Донбасі, європейські політики вимагають від української сторони чіткого виконання низки зобов'язань і положень, згаданих у "Комплексі заходів" від 12 лютого та рішеннях подальших нарад у "нормандському форматі". Таку ж позицію висловлюють і представники США, оскільки затримка виконання Києвом умов, пов'язаних з підготовкою виборів та уточненням "особливого статусу" органів місцевого самоврядування на частині територій Донбасу позбавляє адміністрацію Б. Обами аргументів для узгодженого реагування лідерів США та ЄС на російсько-український конфлікт. Перебуваючи в Києві (7 грудня), цю тезу гранично відверто висловив віце-президент США Дж. Байден, який закликав не гальмувати дотримання таких пунктів Мінських угод, як внесення поправок до конституції та ухвалення закону про вибори на непідконтрольних територіях, оскільки це дасть США можливість "вимагати від Росії відповідних кроків, а від європейців - єдності щодо санкцій".

Серед суттєвих тенденцій зовнішньої політики України доцільно відзначити подальше зближення та активізацію співпраці з НАТО. Під час візиту до Києва (21-22 вересня) Генеральний секретар НАТО Й. Столтенберг взяв участь у засіданні РНБО України, присвяченому реформуванню сектору безпеки і оборони. Сторони підписали низку документів: Спільну декларацію про посилення військово-технічного співробітництва; Угоду про статус представництва НАТО в Украйні; Дорожню карту програми Партнерства зі стратегічних комунікацій між РНБО України та Міжнародним секретаріатом НАТО.

Під час засідання Ради асоціації ЄС - Україна (7 грудня) Міністр оборони України С. Полторак та Високий представник ЄС із зовнішніх справ і безпеки Ф. Могеріні підписали адміністративну угоду між Міністерством оборони України та Європейською оборонною агенцією. Угода створює правові передумови для військово-технічної співпраці з країнами ЄС та участі в програмах і проектах агенції.

Уряд і парламент України виконали 97% пунктів, окреслених у "плані дій" щодо візової лібералізації з Євросоюзом. Суттєвим успіхом нашої країни у сфері міжнародних фінансово-економічних відносин стало успішне проведення переговорів з реструктуризації боргів перед приватними кредиторами.

Публічне обстоювання суверенітету і територіальної цілісності держави посилює значення активної участі України в міжнародних організаціях. На засіданні Генеральної асамблеї ООН 15 жовтня Україна була обрана непостійним членом Ради безпеки ООН на 2016-2017 роки. Членство нашої країни в РФ ООН підтримали 177 країн. Раніше Україна вже тричі займала місце непостійного члена СБ ООН (у 1948-1949, 1984-1985 та 2000-2001 рр.). Пряма участь України в повсякденній роботі РБ ООН суттєво підвищить можливості формувати порядок денний її засідань, впливати на хід дискусій та зміст рішень, що обговорюються.

Характеризуючи завдання української дипломатії в ООН, президент П. Порошенко підкреслив нагальну потребу в імплементації Цілей і Принципів Статуту ООН, включаючи незмінні цінності, покладені в основу світоустрою - "мирне врегулювання конфліктів, повагу до принципів справедливості та міжнародного права", вдосконалення миротворчої та миробудівної діяльності ООН, боротьбу з тероризмом та його проявами, надання юридично зобов'язуючих гарантій безпеки країнам, що добровільно позбулися ядерної зброї. Значну увагу Україна приділятиме реформуванню Ради Безпеки і протидії зловживанню правом вето його постійними членами.

Активна участь української дипломатії в міжнародних організаціях набуває принципової ваги за нечленства України в оборонних союзах і відсутності прямих юридично зобов'язуючих гарантій її безпеки з боку зовнішніх союзників і партнерів. Такий стан зовнішньої безпеки держави спонукає апелювати до РБ ООН та інших міжнародних організацій з приводу розгортання на Донбасі миротворчої місії, здатної забезпечити припинення військових дій і гарантувати безпеку держави від зовнішнього збройного втручання.

Іншим важливим напрямом зовнішньої діяльності держави, поряд із нормалізацією внутрішнього економічного клімату та подоланням корупції, повинна стати активізація економічної дипломатії, забезпечення підтримки українського експорту та зовнішньоекономічних інтересів.

Список використаних джерел:

1. Протокол о результатах консультаций Трехсторонней контактной группы, Минск, 5 сентября 2014 г. − Режим доступу: www.osce.org/ru/home/123258

2. Прес-конференція Порошенка. Головні тези / Корреспондент.net, 29 грудня 2014. − Режим доступу: ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3461883-pres-konferentsiia-poroshenka-holovni-tezy

3. "Нормандська четвірка" домовилася про відвід важких озброєнь / Голос Америки, 22.01.2015. − Режим доступу: ukrainian.voanews.com/content/normandie--fourth/2608922.html

4. Stürmer M. Die Ukraine wird nicht das letzte Kapitel sein // Die Welt, 09.03.2015. − Режим доступу: www.welt.de/debatte/kommentare/article138223349/Die-Ukraine-wird-nicht-das-letzte-Kapitel-sein.html

5. Керрі − Путіну: Захід не пропонує Росії гру з нульовим результатом / ZN.UA, 5 лютого 2015. − Режим доступу: dt.ua/POLITICS/kerri-putinu-zahid-ne-proponuye-rosiyi-gru-z-nulovim-rezultatom-163403_.html

6. Чалий: Олланд і Меркель не пропонували Порошенкові ніякого "плану Путіна" / Укрінформ, 06.02.2015. − Режим доступу: www.ukrinform.ua/rubric-iac/1812560-chaliy_olland_i_merkel_ne_proponuvali_poroshenkovi_planu_putina_2018959.html

7. Олланд розкрив деталі спільного з Меркель "мирного плану" / Українська правда, 7 лютого 2015. − Режим доступу: www.pravda.com.ua/news/2015/02/7/7057849/

8. Комплекс заходів з виконання мінських угод. Повний текст / Українська правда, 12 лютого 2015. − Режим доступу: www.pravda.com.ua/articles/2015/02/12/7058327/

9. Силина Т. Война за мир // "Зеркало недели. Украина". - № 4. - 6 февраля 2015. − Режим доступу: http://gazeta.zn.ua/internal/voyna-za-mir-_.html

АНОТАЦІЯ

З точки зору внутрішньополітичної кон'юнктури події на сході України неминуче сприймаються як руйнівна війна, що стала трагедією та викликом для громадян України. Позиціювання української влади в міжнародному контексті змушене враховувати політико-правові підходи основних партнерів та їхні дії, спрямовані на деескалацію конфлікту та стримування російської експансії. Попри обмежені ресурси і можливості протягом 2015 р. українській дипломатії вдалося забезпечити вирішення низки важливих завдань, таких як локалізація зони конфлікту на Донбасі і зниження рівня його інтенсивності.

Ключові слова: зовнішня політика, дипломатія, конфлікт, деескалація, "нормандський формат", ООН.

АННОТАЦИЯ

С точки зрения внутриполитической конъюнктуры события на востоке Украины неизбежно воспринимаются как разрушительная война, ставшая трагедией и вызовом для граждан Украины. В международном контексте позиционирование украинской власти вынуждено адаптироваться к политико-правовым подходам основных партнеров и их действиям, направленным на деэскалацию конфликта и сдерживание российской экспансии. При ограниченных ресурсах и возможностях в течение 2015 г. украинской дипломатии удалось обеспечить решение ряда важных задач, таких как локализация зоны конфликта в Донбассе и снижение уровня его интенсивности.

Ключевые слова: внешняя политика, дипломатия, конфликт, деэскалация, "нормандский формат", ООН.