Безпека

Безпековий розвиток Єдиної Європи: особливостi сучасного наукового дискурсу
Ірина Погорська
31.05.2017, 17:08

 

УДК 327 (560+061.1 ЄС)

Summary

The manageability of modern global and regional processes is directly dependent on the success of multilateral interaction, the search for collective mutually acceptable solutions. Therefore, the foreign policy of modern states is essentially aimed at creating a more stable, predictable and secure international environment, where an effective balance has been found between the national and collective interests of actors and the complex evolution of which at the present stage is the subject of serious scientific discussions. Researchers argue that the European security space since the end of the Cold War continues the process of reforming through a constant struggle between various actors in their striving to be perceived by legitimate agents in the process of forming a new social order. In this context, the EU is treated as the central security actor in the region and is proposed to be perceived as an investor agent in preserving the existing hierarchy of power in this social space.

Keywords: theory, security, security community, EU, interaction.

На початку ХХІ століття світ зазнав кардинальних змін, з'явилися нові загрози і виклики, ускладнилися міжнародні проблеми, підвищився загальний рівень кризогенності. Надії багатьох країн на формування більш справедливого, рівноправного, а, головне, безпечного світу не виправдалися. Характер глобальних трансформацій та постання нового спектра загроз національній безпеці зумовлює доцільність посилення курсу на прагматичний захист українських національних інтересів у глобальному міжнародному середовищі. Поряд із тим народження нових економічних центрів, поступове становлення багатополярного світу стає передумовою для приведення ступеня ефективності зовнішньополітичної дії до викликів об'єктивної реальності.

Цілком очевидно, що вирішення глобальних проблем і викликів, що стоять перед людством, будь-то проблема міжнародного тероризму, нерозповсюдження зброї масового ураження, глобального потепління і багатьох інших можливе тільки за умови співробітництва всіх основних учасників міжнародного співтовариства, відкритого та рівноправного діалогу між ними.

Керованість сучасними глобальними та регіональними процесами прямо залежить від успіху багатосторонньої взаємодії, пошуку колективних взаємоприйнятних рішень. Тому зовнішня політика сучасних держав суттєво націлена на створення більш стабільного, передбачуваного і безпечного міжнародного середовища, де віднайдено ефективний баланс між національними та колективними інтересами áкторів, й комплексна еволюція якого на сучасному етап є предметом серйозних наукових дискусій.

Теоретичні дослідження розвитку сфери безпеки єдиної Європи розвивалися за двома основними напрямками. Один був зосереджений на нормативному вимірі та заснований на правилах підходу до європейської інтеграції, що прямо корелює з концепцією "створення спільноти безпеки серед колишніх ворогів". К. Дойч справедливо стверджував, що спільнота безпеки може існувати на міжнародному рівні, а політика безпеки глибоко нею формується. Дослідницька концепція взаємозв'язку між міжнародною спільнотою і можливостями для мирних перетворень залишається суттєво актуальною й для регіональних контекстів. Ідея того, що суб'єкти можуть розділяти цінності, норми яких забезпечують соціальну ідентичність, а також брати участь у різних сферах взаємодій, які відображають довгостроковий інтерес, мають дифузну взаємність, становить інтерес попри її неоднозначності (політична спільнота обмежена територіальною державою, і є не дуже велика можливість ефективної дії за її межами). Однак конструктивісти наполягають, що політика безпеки глибоко формується такими спільнотами і що держави, які живуть в рамках міжнародної спільноти безпеки, набувають у своєму характері риси умиротворення - у них є почуття спільності, яке, в свою чергу, створює певні гарантії того, що вони врегульовуватимуть свої розбіжності без війни. Отже, стверджується, що ті держави, які живуть в спільнотах безпеки, створюють не просто стійкий порядок, а, насправді, стабільний мир [1].

Другий напрям був сконцентрований на технологіях безпеки, які ЄС поступово встановлює за рахунок розвитку своїх військових інструментів [2]. Обидва підходи порушують важливі питання, що стосуються природи і можливості дії ЄС у сфері формування простору спільної безпеки, а також спільного установчого характеру громадського порядку як підтримки таких домовленостей.

Поєднавши у своєму сприйнятті безпеку і спільноти, держави є ревізіоністами у поглядах на звичайні значення понять безпеки і влади. У деяких з них поняття влади включає здатність спільноти до захисту своїх цінностей, очікувань правильної поведінки проти зовнішньої загрози і до залучення нових держав до ідей, що надають сенс національній безпейі і матеріальному прогресу. Таким чином, значення сили починає зміщуватися й "в даний час держави ідентифікують "нові" питання безпеки, які обертаються навколо проблем економіки, навколишнього середовища, а також соціального забезпечення" [3, 41].Таке бачення є певним викликом для гегемонії реалістів, бо надихає політиків на альтернативне розуміння сучасних можливостей у сучасній глобальній політиці.

Теорія розвитку спільнот безпеки звертає суттєву увагу на проблематику ідентичностей, соціальні підвалини взаємодії áктора з іншими. Всі політичні ідентичності є умовними, залежать від взаємодії áктора з іншими і проявляються в межах встановленого контексту. Дана перспектива представляє думку про те, що національні та державні ідентичності формуються у відносинах з іншими народами і державами - відповідно ідентичності політичних діячів пов'язані з їхніми стосунками з іншими поза межами кордону громади і території. Чим ближче до тісно пов'язаних громад безпеки, тим коротша колективна когнітивна відстань між їхніми членами, і тим більше громада набуває корпоративної ідентичності. Ці спільноти трактуються як тотожності людей таких середовищ, які більше не є похідним від міжнародного середовища [3, 44].

При цьому сучасні теоретики вважають важливим аспектом своїх досліджень звернення уваги на символічну боротьбу за владу як пояснення природи європейської безпеки, що логічно базується на концепції соціальної сфери і символічної влади у традиції Бурд'є. Дослідники стверджують, що простір європейської безпеки від моменту завершення холодної війни продовжує процес переформовування шляхом постійної боротьби між різними суб'єктами в їхньому прагненні бути сприйнятими легітимними агентами в процесі формування нового соціального порядку [4]. Домінуючі у соціумі наративи можуть бути ідентифіковані щодо конкретних аспектів безпеки, але, врешті-решт, мінлива ​​реальність під впливом прискорення політичного часу зробила природу цього простору ще більш трансформаційною.

Таким чином, прагнучи розкрити можливості, закладені в забезпеченні "політичного" в концептуальній розробці європейської безпеки, фахівці прагнуть зрозуміти можливості реорганізації існуючого порядку безпеки, агентів, які активно прагнуть його формувати, і форми влади, що вони здійснюють в даному процесі.

У даному контексті Європейський Союз трактується як центральний áктор безпеки в регіоні й пропонується сприйматись як агент-інвестор в збереження існуючої ієрархії влади в цьому соціальному просторі. Підхід до безпеки поєднує нормативні, м'які підходи, засновані на дисциплінуванні соціальної, політичної та економічної сфер життя на континенті, а також все більш широке використання військових сил для гуманітарних цілей, що дає кілька форм "інвест-капіталу" для самовиявлення ЄС як діючого áктора світової політики. Цей процес також має основоположне значення для соціальної ідентичності ЄС в якості відповідного агента в процесі переосмислення європейської безпеки і надає можливість виправдати своє існування.

Найскладнішим моментом є синусоїда коливань у відносинах з Росією, що можна розглядати як результат боротьби між агентами, які претендують на статус домінанта у дискурсі та ресурсах. Різні точки зору на те, що європейська безпека повинна означати, як вона повинна бути концептуалізована в контексті визначення ролі РФ, відображають розбіжності між країнами-членами ЄС і його установами, піднімаючи питання про узгодженість внутрішньої природи ЄС.

Варто зазначити, що зміни в політиці ЄС стосовно сусідів зазвичай є реактивними, такими, що відбуваються під тиском практичної емпіриким - такої, як реальний військовий конфлікт. У свою чергу, проблема значної політизації проблематики побудови програм партнерства ЄС з точки зору безпеки підтверджує аргументацію на користь того, що європейське співтовариство "не-війни" було створено саме через десек'юритизацію [4].
У даному контексті стверджується, що Західна Європа є особливою спільнотою безпеки. На відміну від очікувань більшості сучасних теоретиків спільнот безпеки, цього не було досягнуто за рахунок зведення об'єктів загальної безпеки або побудови інститутів, але, в першу чергу, в рамках процесу десек'юритизації як прогресивної маргіналізації проблем взаємної безпеки на користь інших питань. Зокрема О. Вівер стверджує, що Європа пройшла через період небезпеки до безпеки десек'юритизації, а потім, в 90-і роки, ситуацію ресек'юритизації спільноти безпеки [4]. Дослідник також вважає, що, оскільки й інші проблеми розглядаються як проблеми безпеки (економічної, екологічної і т.д.), це може підвищити напругу, але не призвести до війни. Про це свідчить мирне врегулювання суперечок, які раніше можливо було вирішити тільки військовим шляхом [5].

В означеному вимірі впливовим стає теоретичний напрям постструктуралистських конструктів, де суттєво розділяється значення понять "політика" і "політичне". Зокрема Дж. Едкiнс, констатуючи відмінність їх сенсів, розглядає обидві концепції в світлі дихотомії понять "політики і бюрократії" та "політичного і суб'єктивності". З даної точки зору можна трактувати політику як щоденне управління шляхом ухвалення рішень чиновниками, розробці та впровадженню технологій влади й управління. Політика також відповідає за легітимацію існуючого порядку, але не ставить під сумнів його походження. Проте для того, щоб зрозуміти побудову різних суб'єктивностей, потрібно зосередитись на політичному аспекті [6, p. 7-19]. Найважливіше це у ті періоди, коли суспільний запит змінюється і плин політичних процесів починає виходити з усталеного русла, триває пошук можливостей взаємодії, а влада визнається законною в результаті її здатності забезпечити значення і структуру соціальних відносин через суспільний дискурс, що й призводить до створення нових політичних структур, нормалізації життя відповідно до нових домовленостей і розуміння ідентичності, які цінуються політичною спільнотою. З цих позицій європейська інтеграція, а також рух до більш широкого розуміння безпеки, означив прийняття нових форм соціального капіталу, і в цьому процесі нові актори були допущені до сфери безпеки, намагаючись встановити нові правила та ієрархії влади. Нові актори спрямовують зусилля на використання можливостей, які надає новий контекст, а також на побудову нових структур у сфері глобальної та регіональної безпеки.

Відомі фахівці з проблематики безпеки Б. Бузан і Л. Хансен звертають увагу на те, що 1990-ті роки стали періодом активної політичної критики політики безпеки в Європі, що призвело не тільки до появи нових агентів, а й до валоризації інших форм капіталу, окрім військових, які визначали розуміння безпеки на європейському континенті під час холодної війни [7]. Саме з того часу наукові перспективи конструктивістського характеру й відповідні аналітичні структури отримали значний вплив на громадську думку.

Варто також зробити акцент на складному співвідношенні між політичним фактором і безпекою. В даному контексті фахівці стверджують, що політичний фактор є таким інструментом, який має дозволити використовувати людські можливості для розвитку [8, p.17]. Безпека фундаментально пов'язана з бажанням людства отримати всеосяжне знання і контроль над невідомістю, над зміною та трансформацією, а прагнення безпеки є одним із найбільш вмотивованих елементів формування актором своєї політики в міжнародному середовищі.

Відносини безпеки також варто розглядати в контекстах асиметрії влади та ієрархії у системі міжнародних відносин, справедливо вважаючи, що асиметрії влади дозволяють агентам відтворювати і винаходити свій капітал, часто не заради людської свободи і справедливості (космополітичний погляд на безпеку), а як автоматизований процес самозбереження (комунітарний погляд на безпеку). Питання асиметрії влади також має значення в контексті досягнення достовірного пізнання проблем безпеки з урахуванням міжсуб'єктивних чинників - норм самоідентифікації. Таким чином, пропонується уявити "міжнародну безпеку як процес будівництва ідентичності, де центр сприймається силою, що має законні підстави для активних дій - у той час як провінції мають законне зобов'язання зробити свій внесок до стабільності центру" [8, 19]

Чи можна сьогодні стверджувати, що ЄС, зосередивши увагу на обмежувальній політиці та безпеці спільноти, тяжіє до так званої "комунітарної моделі"? Чи ЄС здатний до концептуалізації безпеки як процесу взаємозалежного за участю вкорінених "гібридних ідентичностей", що трактується як "етичний універсалізм або космополітизм"? Це питання залишається дискусійним. Змагання конкуруючих за владу сил за формування та структурування соціального поля є процесом, за допомогою якого відбувається оцінка розвитку елементів зовнішньої політики ЄС та їх внеску до європейської безпеки. В центрі уваги залишається фактор конкуренції та боротьби за центральну роль у визначенні "законної логіки безпеки в Європі". За винятком демонстрації військової могутності, що оцінювалася під час холодної війни як найважливіше джерело капіталу (і легітимності в ієрархічній структурі), світ заново відкрив себе для гуманітарні цілі, пов'язуючи їх з іншими формами політичного капіталу, який можна валоризувати. За допомогою цього процесу, акторам, таким як НАТО, США та Росія, які покладалися здебільшого на військовий капітал, потрібно було змінити себе в соціальній сфері. У 1990-ті роки відбулися важливі зміни з точки зору дискурсивної валоризації різних форм капіталу. Економічний капітал і м'яка сила, пов'язана з демократичними нормами і правами людини, стали більш актуальними. Дивіденд миру створив очікування того, що соціальний прогрес, розширення прав і можливостей громадян, а також продуктивна взаємодія стануть головною особливістю структурування міжнародної системи, її форматування в євроцентричному контексті, де ЄС сприймався би як важливий актор у справі забезпечення безпеки, основи якої кореняться в соціальній стабільності, економічному процвітанні та просуванні демократичних норм і цінностей. Європейська комісія стала фундаментальним агентом дії шляхом сприяння технократичному підходу до геополітичних трансформацій. Коріння такого підходу полягають у баченні міжнародних відносин з позицій функціоналізму, як засобу обмеження влади національних держав. Безпека в Європі була переосмислена через призму системи державного управління, за допомогою регулювання та нагляду.

У 2000-ні роки національний суверенітет і баланс між великими державами значною мірою знов актуалізувались як джерела безпеки. У цей період теоретики помітили появу суперечливої ​​динаміки в безпековій сфері. Нові виклики та загрози, швидка ремілітаризація міжнародних відносин сприяла просуненню до центру поля взаємодій тих гравців, які почали процес своєї політичної і економічної консолідації, що позначилося як на регіональному, так і на міжнародному рівнях. Фактор глобальної терористичної небезпеки відкрив можливість для нового процесу швидкої гіперсек'юритизації багатьох аспектів соціального і політичного життя в Європі, нової конфігурації наративів, підходів та інструментів, пошуку балансів між військовим, економічним, фінансовим та нормативним капіталом. Концептуальна неоднозначність ЄПС та Східного партнерства полягає, головним чином, у відсутності бачення структурування загальноєвропейського простору. Ця неоднозначність також присутня в процесі розширення ЄС, оскільки неясно, що рухає ЄС: бажання об'єднати європейські народи, будівництво економічного блоку, сприяння забезпеченню безпеки за допомогою політичної перебудови периферії або через економічний розвиток цих регіонів? Де-факто регіональні підходи мають бути диференційовані й мати форму партнерства, що має певні застереження з огляду на дилеми безпеки, особливо у випадках конкуруючих впливів. За оцінкою К. Фірке: "Просуваючи модель безпеки, яка цінує ідеальний тип демократії і економічного прогресу, ЄС не визнає, що не існує ідеального типу демократії і економічного розвитку, що мирного політичного управління, а також політичного і соціального прогресу можна досягти, що будь-яка людина, кожен соціальний і політичний проект мають бути історично інтерпольованими" [9, p.157-158].

Росія виступає опонентом єесівським підходам до десек'юритизації і прагне мобілізувати військово-політичну форму соціального капіталу, де ЄС залишається обмеженим актором. З іншого боку, ЄС стикається з баченням проблем безпеки своїх сусідів, що значно більшою мірою ґрунтується на традиційних поглядах, в тому числі важливості суверенітету, і національне усвідомленні та ствердження приймається як інструмент захисту проти тотальної інтеграції.
Критика технократичного характеру ЄС як системи управління стає серйозною проблемою, а політична боротьба за вплив на сферу європейської безпеки відбувається за рахунок антагоністичних процесів і відновлення збройних сил як інструменту забезпечення безпеки. Внутрішні поділи і посилення націоналістичних сил сприятимуть подальшому ослабленню іміджу єдиної Європи і нівелюватимуть його позитивний вплив на розвиток нових форм консолідації. Поряд із тим, активізація європейського публічного простору також дає можливість для винайдення ефективнішої моделі безпеки.

Сучасні теоретики, зокрема Дж. Найман, стверджують, що цінність безпеки залежить від того, як вона використовується і як вона проявляється в різних емпіричних проявах, що розвиває прагматичну основу для розуміння цінності безпеки в контексті, уникаючи при цьому нав'язування абстрактного теоретичного визначення "добрий" і "поганий" [10]. Дослідники пропонують відмовитися від спроб встановити "етику безпеки", стверджуючи, що саме прагматика допомагає рухатися вперед з
практичною програмою досліджень, яка дозволяє уникнути визначення "добрий" в теоретичному плані, дозволяючи оцінити нормативні наслідки існуючих різних методів безпеки в умовах особливого контексту [11]. Таким чином, новий прагматизм відкриває простір для емпірично обґрунтованого дослідження безпекової проблематики.

Отже, можна констатувати, що в основі сучасних теоретичних підходів лежить прагнення зрозуміти сутність та характер формотворчих процесів, які формують міжнародний порядок й сприятимуть реструктуризації системи безпеки в Європі з комплексним врахуванням взаємовпливів різних форм безпеки і політики.

Список використаних джерел:

1. Adler E. Security Communities in Theoretical Perspective / Adler E., Barnett M, (eds.), Security Communities. - Cambridge: Cambridge University Press - P. 1-3.

2. Kaldor, Mary; Martin, Mary; Selchow, Sabine (2007) "Human Security: A New Strategic Narrative for Europe", International Affairs, - 83(2), - 273-288.

3. Berling V., Bueger Ch. Practical Reflexivity and Political Science: Strategies for Relating Scholarship and Political Practice / V. Berling, Ch. Bueger // Political Science & Politics. -2013. - 46(1), - 115-119.

4. Wеаver O. Insecurity, Security, and Asecurity in the West European Non-War Community / Emanuel Adler and Michael Barnett (eds.), Security Communities. -Cambridge: Cambridge University Press, 1998. - P.69-118.

5. Wеаver O. Politics, Security, Theory / O. Wеаver // Security Dialogue. - 2011. - 42, no. 4-5. - P.465-80.

6. Edkins J. Poststructuralism & International Relations: Bringing the Political Back in. Boulder / Edkins J. - CO: Lynne Rienner Publ., 1999. - 164 p.

7. Buzan B., Hansen L. The Evolution of International Security Studies / Buzan B., Hansen L. - Cambridge: Cambridge UP, 2009 - 400p.

8. Dillon M. Governing Terror: The State of Emergency of Biopolitical Emergence / M. Dillon // International Political Sociology. - 2007. - 1(1). - P.7-28.

9. Fierke K. Critical Approaches to International Security / Fierke K. - Cambridge: Polity, 2007. - 288 p.

10. Nyman J. What is the value of security? Contextualising the negative/positive debate / J. Nyman // Review of International Studies / J. Nyman // Review of International Studies - December 2016. - Volume 42, Issue 5. - P. 821-839.

11. Nyman J., Burke A. Ethical Security Studies: A New Research Agenda / Nyman J., Burke A. - Routledge, 2016. - 237 p.

АНОТАЦІЯ

Керованість сучасними глобальними і регіональними процесами перебуває у прямій залежності від успіху багатосторонньої взаємодії, пошуку колективних загальноприйнятних колективних рішень. Тому зовнішня політика сучасних держав головним чином спрямована на створення більш стабільного передбачуваного міжнародного середовища, у якому віднайдено баланс між національними та колективними інтересами акторів, а комплексна еволюція якого на сучасному етапі є предметом серйозних наукових дискусій. Дослідники стверджують, що простір європейської безпеки з часу завершення холодної війни продовжує процес пере форматування шляхом постійної боротьби між різними суб'єктами, які прагнуть бути сприйнятими іншими легітимними агентами в процесі формування нового соціального порядку. У даному контексті ЄС трактується як центральний актор безпеки в регіоні і пропонується до сприйняття як агент-інвестор у збереження наявної ієрархії влади у даному соціальному просторі.

Ключові слова: теорія, безпека, співтовариство безпеки, ЄС, взаємодія.

АННОТАЦИЯ

Управляемость современными глобальными и региональными процессами находится в прямой зависимости от успеха многостороннего взаимодействия, поиска коллективных взаимоприемлемых решений. Поэтому внешняя политика современных государств существенным образом нацелена на создание более стабильной, предсказуемой и безопасной международной среды, где найдены эффективный баланс между национальными и коллективными интересами актеров, а комплексная эволюция которой на современном этапе является предметом серьезных научных дискуссий. Исследователями утверждается, что пространство европейской безопасности с момента завершения холодной войны продолжает процесс переформирования путем постоянной борьбы между различными субъектами в их стремлении быть воспринятыми легитимными агентами в процессе формирования нового социального порядка. В данном контексте ЕС трактуется как центральный актор безопасности в регионе и предлагается восприниматься как агент-инвестор в сохранение существующей иерархии власти в этом социальном пространстве.

Ключевые слова: теория, безопасность, сообщество безопасности, ЕС, взаимодействие.