Регіональна політика

Азійський банк інфраструктурних інвестицій у системі зовнішньополітичних пріоритетів Китаю
Ігор Горобець, Андрій Мартинов
22.07.2016, 17:56

 

УДК 94:327

Summary

The article deals with issues related to the start of the Asian Infrastructure Investment Bank (AIIB) in the context of modern China's foreign policy priorities. The said financial institution is an important tool for strengthening global Chinese influence. This Chinese status is determined by the interest in the AIIB development from the part of other influential shareholders. This makes it possible to minimize lending and social innovation risks. The above aspect of AIIB activities is of interest to Ukraine.

Key words: Asian Infrastructure Investment Bank, China, USA, European Union, global financial market, Ukraine.

Зрозуміти логіку стрімких змін на світовому фінансовому ринку неможливо без урахування динаміки реалізації зовнішньополітичних інтересів ключових світових держав. У цьому сенсі особливий інтерес становить Китайська Народна Республіка, яка після початку світової економічної кризи 2008 р. намагається знаходити нові можливості для просування китайських товарів і послуг у світі. Цінність китайського досвіду обумовлена тим фактом, що Пекін досягає високих показників експорту своїх товарів за умов непростої розстановки сил у світі.

На початку січня 2016 р. відбулися президентські вибори на Тайвані. Ця країна офіційно йменується Китайською Республікою, на відміну від Китайської Народної Республіки. "Два" Китаї з'явилися на політичній карті світу восени 1949 року, коли на острові Тайвань висадилися розбиті на материковому Китаї комуністами прихильники колишнього лідера "Народної партії − Гоміндан" Чан Кайші. Відтоді тайванське суспільство було фактично поділене на дві нерівнозначні частини - корінне місцеве населення та "гомінданівці". Останні послідовно виступали за декомунізацію Китаю, що вважали передумовою реінтеграції Тайваню і Китаю.

До кінця 1980-х років на Тайвані фактично була однопартійна система. Лише на початку 1990-х після смерті всіх прямих родичів Чан Кайші на розпочалася демократизація, наслідком якої стало повернення до багатопартійної системи. На це дуже хворобливо реагував Китай, який пропонує Тайваню вирішити проблему національної єдності за моделлю "одна країна дві політичні системи". Прикладом такої системи є повернення до складу Китаю в 1997-1999 роках Гонконгу та Макао, які відтоді на 50 років отримали гарантії незмінності своїх політичних систем. Утім із відновленням багатопартійної системи на Тайвані різкішими стали політичні протиріччя між прихильниками партії "Гоміндан", які в принципі не заперечують можливості реінтеграції з Китаєм, та адептів незалежності Тайваню. У відповідь Пекін у 1996 році заявив, що будь-яка спроба офіційного проголошення незалежності Тайваню означатиме оголошення війни Китаю.

На виборах 2016 р. Цай Інвень, 59-річний кандидат "Демократичної прогресивної партії", перемогла кандидата партії "Гоміндан" Еріка Чу. Зазначимо, що Цай Інвень як новий президент Китайської Республіки виступає проти політичного зближення з материковим Китаєм. Вона підтримує збереження нинішнього стану фактичної незалежності Тайваню, однак проти різких кроків із проголошення незалежності. Цай Інвень наполягає на приєднанні Тайваню до створеної американцями "Транстихоокенської зони вільної торгівлі", що розглядається як противага китайському впливу в регіоні. Загалом тайванська проблематика, поряд із північнокорейськими термоядерними випробуваннями, стала провідною темою переговорів у Пекіні за участю державного секретаря США Джона Керрі. Адже тайванська проблема є однією з найгостріших у китайсько-американських відносинах. Адміністрація Барака Обами намагалася без потреби не загострювати відносини з Пекіном, тим паче, що в умовах біржової кризи будь-яка конфронтація означатиме додаткові ризики поглиблення економічної кризи.

Отже, 27 січня 2016 р. Пекін відвідав державний секретар США Джон Керрі. Міжнародні оглядачі вважають, що головний сенс його візиту повʼязаний зі спробами заспокоїти китайське керівництво, яке надто стурбоване результатом нещодавніх президентських виборів на Тайвані. Перша жінка-Президент Тайваню Цай Інвень неодноразово наголошувала, що не має наміру негайно проголошувати офіційну незалежність Тайваню від Китаю. Адже з 1949 р., коли на Тайвані оселилися розбиті загони Чан Кайші, обидві сторони де-факто визнавали національну єдність. Китайські комуністи сподівалися повністю повернути контроль над Тайванем, натомість Чан Кайші мріяв про декомунізацію Китаю. Відтоді останній офіційно у військовій доктрині записав, що проголошення незалежності Тайваню є оголошенням війни Китаю. Звичайно, США зацікавлені в зменшенні рівня напруженості в цьому регіоні Азії, тим паче, що тайванська проблема − не єдиний фактор дестабілізації. Безпосередньо інтереси безпеки Китаю і США стикаються ще принаймні у двох конфліктних зонах. Перша стосується розмежування виняткових економічних зон Китаю та Японії поблизу спірних островів Даоюдао в Східнокитайському морі. Друга проблема є ще більш заплутаною та стосується контролю над тихоокеанським архіпелагом Спратлі, на який одночасно з Китаєм претендують усі країни Південно-Східної Азії. Адже архіпелаг є надто важливим для реалізації китайської стратегії просування своїх інтересів у Азії.

Водночас, США стурбовані великою китайською активністю й у інших регіонах земної кулі. На початку січня 2016 р. китайський генсек Сі Цзінпін відвідав Іран, Саудівську Аравію та Єгипет. Причому Китай досить ефективно "натякнув" Тегерану та Ер-Ріяду, що їхня збройна конфронтація аж ніяк не є пріоритетом китайської бізнес-стратегії в Перській затоці. Не оминули у Вашингтоні увагою й зміцнення китайсько-єгипетських зв'язків, що розглядаються як базис для просування китайських інтересів у Африці, причому глобальні китайські амбіції підкріплюються відповідною "амуніцією".

На початку січня 2016 р. в Пекіні урочисто відкрили центральний офіс "Азійського банку інфраструктури інвестицій", статутний капітал якого становить 100 млрд доларів. Головними проектами згаданого банку вважаються програми фінансування ініціатив у форматі "Шовкового шляху". Найбільші акціонери − Китай та Індія, за ними Росія і Німеччина. Провідні країни Європейського Союзу готові приєднатися до Азійського банку інфраструктурних інвестицій, аби привернути китайські інвестиції до своїх економік. Це викликало занепокоєння Міністра фінансів США Джейкоба Лью, який закликав Пекін відмовитися від контролю за курсом юаня. Адже заклики Вашингтона до союзників дотримуватися традиційних світових фінансових інститутів, таких як Світовий банк або МВФ, наштовхуються на нерозуміння. США поступово втрачають монопольні позиції на світових фінансових ринках. Зокрема, Міжнародний валютний фонд розглядає можливість використання китайського юаня, поряд із доларом, фунтом стерлінгів і євро, як резервну валюту. Чимало експертів вважають, що Азійський банк інфраструктурних інвестицій може стати конкурентом МВФ, особливо якщо не пов'язуватиме надання кредитів із жорсткими політичними вимогами.

На початку 2016 р. Сі Цзіньпін провів на острові Хайнань економічний форум Боао, який став китайською альтернативою Давосу. Там китайський лідер запропонував нову стратегію сталого розвитку, що передбачає фінансування будівництва портів у Шрі-Ланці та М'янмі, створення швидкісних залізничних ліній від Китаю до Європи і Близького Сходу. Шанхайська та інші китайські й азійські біржі вже стали конкурентами Сіті та Уолл-Стріт. Американці не приховують, що співробітництво США з Азійським банком інфраструктурних інвестицій не було б схвалено Конгресом. Адже створенням цього банку Пекін отримав у свої руки дієвий інструмент конкуренції зі США в глобальному масштабі. В Азії Сполучені Штати Америки роблять ставку на військову силу, але в стратегічній перспективі економіка бере гору над силою. Усі починають лякати один одного тим, що на зміну американському світу приходить китайський[1].

Бажання брати участь у роботі Азійського банку інфраструктурних інвестицій висловили 52 країни світу. Відмову отримала КНДР, причому не через ідеологічні проблеми або фінансування тероризму, а через небажання надати достовірну інформацію про стан своєї економіки і фінансів. Цікаво, що заявку подав навіть Тайвань. Натомість Японія, зважаючи на непрості відносини з КНР, також утрималася від участі в проекті Азійського банку інфраструктурних інвестицій[2]. Ні для кого не є таємницею, зокрема й для банківського дому Ротшильдів, що зазначений банк просуватиме саме китайські інтереси[3]. Це надихає й російських прихильників ідеї багатополярного світу, які прискіпливо фіксують кожен факт китайсько-американських протиріч[4].

Треба звернути увагу на той факт, що в економіці самого Китаю ситуація складається не надто добре. Зростання китайського валового внутрішнього продукту у 2015 р. уповільнилося до рекордних 6,9%. Національну грошову одиницю юань було девальвованого на 2%и. Китайські економісти пропонують використовувати інвестиції "Азійського банку інфраструктури інвестицій" задля лікування китайської економіки. Зрештою, у такому лікуванні зацікавлені й США, які вже потерпають від коливань курсу китайського юаня. Тож візит державного секретаря США Джона Керрі до Пекіна засвідчив, що адміністрація президента Барака Обами готова зафіксувати відносно нормальний стан американсько-китайських відносин і передати наступному американському президентові все коло спірних проблем, яких також вистачає у відносинах між Сполученими Штатами Америки та Китайською Народною Республікою.

Китайці 8 лютого 2016 р. за своїм традиційним календарем зустріли новий "рік мавпи". Найбільш неприємний сюрприз напередодні святкувань надійшов із Північної Кореї, яка успішно випробувала балістичну ракету, що вивела в космос супутник. Це технологічне досягнення засвідчило, що режим КНДР має вже не лише ядерну зброю, а й засоби її доправлення. Такі події викликали жваву реакцію світового співтовариства. Випробування ракети засудили всі країни-члени ООН. На перший погляд Пекіну досить вигідно, що сусідня Корея розділена на дві держави, одна з яких орієнтується на нього ж. Однак насправді північно-корейські ядерні та ракетні випробування, які відбулися впродовж місяця, засвідчили, що Пхеньян має намір і надалі шантажувати світову спільноту наявністю зброї масового ураження. Утім, навіть не це так стурбувало фактично всю світову громадськість. Досвід свідчить, що влада КНДР у пошуках валютних надходжень досить активно співпрацювали у сфері ракетно-ядерних технологій не лише з Пакистаном, а й з Іраном. Тому не виключено, що за відповідну винагороду Північна Корея здатна передати ці технології, або принаймні "брудну атомну бомбу" бойовикам, наприклад, "Ісламської держави". У такому разі не можна відкидати як фантастичні найбільш неймовірні варіанти розвитку подій. Звичайно, створення північно-корейського "ракетно-ядерного щита" є передусім самозахистом нинішнього тоталітарного режиму країни. Безсумнівною є готовність Кім Чен Ина, за несприятливих для його влади обставин, скористатися зброєю масового ураження. Тож не дивно, що новини з Пхеньяна найбільше стурбували Республіку Корея та Японію, а також США. Саме вони ініціювали запровадження ще жорсткіших санкцій проти КНДР. Утім така стратегія лише "заморожує" протистояння на Корейському півострові, створюючи додаткові ризики міжнародній безпеці.

У особливо незручному становищі опинився внаслідок цих випробувань саме Китай, що попри дію санкцій залишається єдиним стратегічним партнером Пхеньяна. Причому Пекін не може гуркнути дверима і дійсно розірвати зв'язки з КНДР, адже це неминуче призведе до дестабілізації режиму Кім Чен Ина та може спровокувати мільйонні хвилі біженців до Китаю і матиме непередбачені наслідки не лише для регіональної, а й для глобальної безпеки. Тож не дивно, що в північно-корейському питанні Китай демонструє повну готовність взаємодіяти як зі США, так і з Республікою Корея та Японією. Поки що в цьому сенсі чи не єдиним оптимальним варіантом для Пекіна залишається спроба спустити на гальмах найгострішу фазу конфронтації та спробувати не нагнітати пристрасті надалі. Тим паче, що останнім часом, унаслідок дій США та Японії, Пекін почувається незручно в Азії. Зокрема, Китай залишився за межами створеної американцями та дванадцятьма тихоокеанськими країнами угоди про найбільшу у світі зону вільної торгівлі.

Загострення конкуренції в Азії спонукає Китай до активізації інших торговельних зв'язків. Насамперед, варто звернути увагу на подальше зближення Китаю та Росії. Цікаво, що в Москві цю тенденцію намагаються подати як створення "російсько-китайського політичного союзу", натомість у Пекіні найчастіше говорять про стратегічні відносини з Росією, але без формального оформлення союзу двох держав. Варто нагадати про дипломатичний нюанс, який полягає в засудженні китайською дипломатією дій Росії щодо анексії Криму та дестабілізації становища в Україні. Не дивно, що Пекін позитивно сприйняв українську ініціативу щодо розвитку торговельних шляхів залізницею до Китаю через Батумі й далі до країн Центральної Азії, що повинно стати альтернативою російському торговельному шляху з Китаю. Китайські астрологи вважають, що "рік мавпи" обіцяє бути вкрай непрогнозованим і багатим на несподіванки, але ці сюрпризи є відкритою можливістю скористатися із добрих шансів, які вони несуть. Принаймні китайський ринок уже став стратегічно важливим для України.

На початку квітня 2016 р. китайський лідер Сі Цзіньпін відвідав США. Безпосереднім приводом для його візиту була участь у саміті з питань ядерної безпеки. Присутність на цьому заході Сі Цзіньпіна була особливо резонансною, зважаючи на бойкот саміту В. Путіним. Тим самим Китай укотре довів, що для нього нормальні відносини зі США є важливішими за формальний "союз" із Росією, адже китайці стурбовані непростими відносинами з Вашингтоном.

Останнім часом вагомим фактором для їхнього ускладнення стали проблеми спірних із Японією островів у Східнокитайському морі. Сполучені Штати різко виступили проти спроб Китаю максимально посилити свою військово-морську присутність також у районі спірних островів архіпелагу Спратлі. Сі Цзіньпін закликав до взаємної поваги інтересів із США. Він також продемонстрував готовність визнати перемогу демократичних сил на Тайвані, однак застеріг Вашингтон від підтримки ідеї офіційного проголошення незалежності Тайваню. Сторони також не знайшли спільної позиції в питанні захисту прав людини в Китаї. Зокрема, йдеться про становище в Тибеті та Сінцзян-Уйгурському автономному районі Китаю.

Пекін продовжує наполягати на відокремленні питань прав людини від конкретики бізнесового співробітництва з Вашингтоном. Щоправда, робити це було непросто з адміністрацією Барака Обами, але найбільше стурбованості у Пекіні викликає перебіг цьогорічної президентської кампанії в США. Провідні кандидати на висування від Демократичної партії (Гілларі Клінтон) і Республіканської партії (Дональд Трамп) виступають із різкою критикою Китаю. Поки що різкішу антикитайську позицію займає Гілларі Клінтон, утім, від неї не відстає й Дональд Трамп. У Пекіні стурбовані тим, що американські еліти дедалі частіше "призначають" Китай на роль головного суперника Америки. Китайці, як можуть, від такої честі відмовляються. Щоправда, чим інтенсивнішими є американсько-китайські відносини в усіх сферах, тим більше проблем об'єктивно виникає. Новітній історичний досвід переконує китайців, що всі новообрані американські президенти розпочинали з досить різкої антикитайської риторики. Однак дуже швидко прагматика повсякденної практики співробітництва вимагає нормалізації та конструктивну. Немає підстав, принаймні поки що, вважати, що буде інакше після того, як Барака Обаму в Білому домі змінить новий Президент США.

Найближче майбутнє Азійського банку інфраструктурних інвестицій залежить від багатьох різноспрямованих факторів. Ключові з них − тенденції розвитку світової економіки, які поки що є суперечливими, глобальна військово-політична нестабільність і спричинені нею ризики для сталого економічного розвитку, можливі внутрішньополітичні пертурбації в Китаї. Однак за будь-якого розвитку подій зрозуміло, що в новітній історії світової фінансової системи з'явився впливовий гравець, із позицією якого доведеться рахуватися всім.


[1] Обама не понял Азию // http://www.contextop.ru/comm/150402091559.html

[2] Крылов А. Вашингтону предрекают потерю финансового влияния // http://www.vz.ru/economy/2015/4/2/737779.html

[3] Грановский Г. Ротшильды поставили на китайский банк // http://www.topwar.ru/72318-rotshildy-postavili-na-kitayskiy-bank.html

[4] Куликов В. АБИИ - кто побеждает? // http://www.ru.journal.-neo.org/2015/04/10/rus-abii-kto-pobezhdaet/

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто питання, пов'язані з початком роботи Азійського банку інфраструктурних інвестицій в контексті сучасних зовнішньополітичних пріоритетів Китаю. Зазначений фінансовий інститут є важливим інструментом у посиленні глобального китайського впливу. Про цей статус Китаю свідчить зацікавленість акціонерів із інших впливових країн світу у розвитку вказаного банку. Це дає можливість мінімізувати ризики кредитування соціальних та інноваційних проектів. Зазначений аспект діяльності Азійського банку інфраструктурних інвестицій становить інтерес для України.

Ключові слова: Азійський банк інфраструктурних інвестицій, Китай, США, Євросоюз, глобальний фінансовий ринок, Україна.

АННОТАЦИЯ

В статье рассматриваются вопросы, связанные с началом работы Азиатского банка инфраструктурных инвестиций в контексте современных внешнеполитических приоритетов Китая. Указанный финансовый институт является важным инструментом усиления глобального китайского влияния. О таком статусе Китая свидетельствует заинтересованность акционеров из других влиятельных стран мира в развитии указанного банка. Это даёт возможность минимизировать риски кредитования социальных и инновационных проектов. Отмеченный аспект деятельности Азиатского банка инфраструктурных инвестиций представляет интерес для Украины.

Ключевые слова: Азиатский банк инфраструктурных инвестиций, Китай, США, Евросоюз, глобальный финансовый рынок, Украина.

<object classid="clsid:38481807-CA0E-42D2-BF39-B33AF135CC4D" id="ieooui"></object>