Чи місце таким особам в українській дипломатії?

Приводом для такого запитання стала нещодавня заява заступниці міністра закордонних справ України Олени Зеркаль,  яку інакше як ганебною не назвеш. Мова йде про її виступ на якомусь  заході під дещо дивною англомовною назвою «Future Talks». Виступала ж вона, звичайно, українською.          

Цураючись з невідомих причин прекрасного українського імені Олена, вона все частіше позиціонує себе, навіть на веб-сторінці МЗС, як Лану, вважаючи, вочевидь, що це ім”я надає їй справжнього європейського шарму.         

Суть заяви цієї «непрофесійної дипломатки», як це із легкою сором”язливою посмішкою визнала сама ораторка, полягала в тому, що, мовляв, до 2014 року, року призначення її на високу посаду,  українська дипломатія «була сірою», а нині це нібито зовсім інша дипломатія, з «іншим менталітетом». Прихований контекст цих слів проглядається досить прозоро.          

Такі слова однієї з причетних до керівництва міністерства осіб не залишились поза увагою не лише нинішніх співробітників зовнішньополітичного відомства, а й тих, хто віддав дипломатичній службі багато років свого життя. Більше того, вони особливо неприємно вразили тих ветеранів,  кому прийшлося у непростих умовах початкового  етапу незалежності держави створювати  дипломатичну службу та формувати засади зовнішньої політики України практично “на рівному місці” з нуля.       

 Призначення ж менше п’яти років тому, одразу на  високу і надзвичайно відповідальну посаду заступниці міністра закордонних справ  людини без будь-якого дипломатичного досвіду, викликало ще тоді неабиякий, м’яко кажучи, подив на Михайлівській площі, особливо серед ветеранів зовнішньополітичного відомства. Адже вони  пройшли тривалу і непросту дипломатичну практику як в центральному апараті міністерства, так і під час роботи в українських представництвах за кордоном і секретаріатах міжнародних організацій, перш ніж утвердилися на значно нижчих службових дипломатичних щаблях. На їх долю  випали непрості життєві та професійні випробування, а своєю повсякденною роботою вони довели відданість вітчизняній дипломатії.          

Ще з більшим подивом сприйняли співробітники міністерства  рішення про присвоєння Зеркаль лише через 2 роки роботи на згаданій посаді найвищого дипломатичного рангу – Надзвичайного і Повноважного Посла. Цікаво, за які  заслуги і за які конкретні особисті досягнення?         Не зайве нагадати, що багатьом співробітникам дипломатичної служби, які відпрацювали в системі МЗС  30-40 років, такий високий ранг було присвоєно не раніше, ніж через 20, а то й більше років та й то лише за умови успішного керівництва закордонним дипломатичним представництвом.         

Як з’ясувалося, пані О. Зеркаль вже не вперше вдається до подібних публічних заяв, наголошуючи тим самим на якихось своїх особистих заслугах перед вітчизняною дипломатією. Останньою ж заявою вона не лише додала негативу до і так не дуже привабливого нинішнього іміджу міністерства, а й зганьбила свій високий дипломатичний ранг. Виникає запитання: чи гідна вона його?          

Тому, на нашу думку, таким самовпевненим і самозакоханим особам, з  нездоровим менталітетом не має бути місця в українській дипломатичній службі. Та чи зроблять відповідні висновки ті, хто так необдумано і легковажно долучив пані О. Зеркаль до дипломатії, державної служби особливого характеру? У нас  виникають серйозні сумніви.          

До речі, такого відверто байдужого, а точніше – зневажливого ставлення не лишенинішнього керівництва МЗС, а й самої нашої держави до ветеранів вітчизняноїдипломатичної служби, нехтування їхнім багатим професійним досвідом, як це засвідчилисаме минулі після 2014 роки, незалежна Україна ще не знала. Тож до української дипломатії «європейського зразка», як на цьому дехто  наполегливо наголошує, видаючи бажане за дійсне, ой як ще далеко…         

Адже кадри, як відомо, вирішують все. Особливо в дипломатичній службі. 

Ігор Турянський,

Надзвичайний і Повноважний Посол

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *