Свято без перспектив: що планує робити Євросоюз із форматом Східного партнерства

ФОТО ПРЕС-СЛУЖБИ АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА

Цього тижня Рада ЄС у закордонних справах збереться на засідання аж тричі, але для України особливим мало стати засідання у понеділок, присвячене 10-річчю Східного партнерства (СхП). Принаймні, планувалося, що воно буде цьому присвячене.

Реальність виявилася іншою.

Східних сусідів у порядку денному Ради ЄС потіснила Африка, і в Брюсселі, схоже, були цьому лише раді – бо за два дні так і не знайшли, що запропонувати державам-учасницям партнерства. Рідкісні пропозиції, які все ж лунали від політиків, викликали радше подив. Не вдалося навіть ухвалити підсумковий документ засідання. Його заблокував Азербайджан, але Україні цей зрив виявився на користь – Київ також був ним незадоволений.

Цікавою виявилася реакція Єврокомісії: там запропонували всім гостям не зважати на проблеми і “святкувати”. От тільки складалося враження, що це святкування покликане приховати кризу східної політики ЄС.

Зустріч без згоди

У понеділок вранці до Будинку Європи один за одним прибували міністри на урочисту зустріч з нагоди першого ювілею Східного партнерства.

Цей формат, що регулює відносини ЄС із Україною, Молдовою, Грузією, Вірменією, Азербайджаном та Білоруссю, був запущений у Празі рівно 10 років тому. Щоб відзначити ювілей, до Брюсселя запросили гостей з усіх шести держав-партнерів… Та щойно “хазяйка” зустрічі, висока представниця Євросоюзу з питань зовнішньої та безпекової політики Федеріка Могеріні підійшла до журналістів, як з’ясувалося, що ця святкова подія зовсім не є для ЄС пріоритетом.

“Ми почнемо зустріч з прем’єром Лівії, це головна тема. Також на нашому порядку денному – Сахель (регіон Африки)”, – буденно перераховувала Могеріні. Вона детально розповіла про кожен із пунктів – і лише згодом коротко згадала, що серед іншого міністри “відсвяткують 10 років формату СхП”.

Але не думайте, що проблема – лише у Могеріні, яка здавна більше цікавилася Африкою, ніж Сходом. Нині Східному партнерству бракує уваги від усіх.

ЄС навіть відмовився від Саміту партнерства, який за розкладом мав відбутися 2019 року.

Ці саміти проходили що два роки вже п’ять разів поспіль. Деякі мали історичне значення (як, приміром, саміт 2013 року у Вільнюсі, на якому Янукович так і не підписав асоціацію). Але нині зустріч на вищому рівні виявилася нікому не потрібною.

Чому так сталося? Промовисту відповідь дала міністерська зустріч: з’ясувалося, що держави у форматі СхП просто нездатні ні про що домовитися. Надто різними є їхні інтереси.

ЄС та шість держав-партнерів витратили купу часу, намагаючись узгодити хоч якусь спільну заяву. Та коли здавалося, що текст узгоджений, Азербайджан оголосив, що не поставить свій підпис, бо там бракує фраз про територію, окуповану Вірменією. Додати ці фрази було неможливо, бо тоді документ відмовлялися підписати вірмени… Ба більше – Україна також була незадоволена текстом через відсутність формулювань про свій європейський вибір.

Криза спільних підходів стала очевидною.

Проблеми вирішив згладити профільний єврокомісар Йоганнес Ган, який через медіа запропонував усім країнам не звертати уваги на проблеми. “Я порадив би своїм колегам, міністрам та головам держав насолодитися 10-річчям, святкувати”, – заявив він.

Гана почули. Псувати свято ніхто не став, а про проблеми журналісти дізналися лише із джерел, а не з офіційних заяв. Та зрив заяви став не першим таким випадком. Саміт-2013 теж обійшовся без спільного рішення. На самітах 2015 та 2017 років ці документи до останнього були на межі зриву – їх узгодили лише після довгих вмовлянь Брюсселя.

Тож лишається питання: чи не є штучним “партнерство”, учасники якого рік за роком не можуть погодитися навіть про загальні фрази?

Союз ворогів

“Святкові” заходи продовжилися у вівторок, на конференції високого рівня, яку Єврокомісія зібрала у Брюсселі. Ще на її початку глава МЗС головуючої в ЄС Румунії Теодор Мелешкану звернув увагу, що делегації Вірменії та Азербайджану, хоч і мали би сидіти поруч при розсадці за алфавітом, демонстративно сіли у протилежних частинах залу.

Як відомо, частина Азербайджану ще з 1990-х років окупована Вірменією; ці держави фактично перебувають у стані збройного конфлікту, і будь-який діалог між ними малореалістичний, але Мелешкану намагався випромінювати оптимізм – мовляв, добре, що Східне партнерство єднає ці країни. “Маємо допомогти цим державам стати ближче одна до одної”, – пояснював він, викликавши скептичну реакцію у багатьох у залі.

Румунський міністр став не єдиним, чий виступ залишив сумніви у тому, наскільки добре у ЄС розуміють проблеми східноєвропейського регіону.

Так, польський міністр Яцек Чапутович представив колегам своє бачення того, як має змінюватися Східне партнерство. Напередодні Чапутович оприлюднив свої ініціативи на “Європейській правді”, а у вівторок розповів про них європейським посадовцям. Одна з центральних ідей – створення інституційної структури Східного партнерства та головування на основі ротації. Головуюча держава, за польською ініціативою, мала би надалі контактувати з ЄС від імені всіх східних партнерів та стала би “господарем щорічних зустрічей високого рівня, присвячених важливим темам подальшої інтеграції з ЄС”.

Лишилося загадкою, як він уявляє собі головування Вірменії, що “представляє інтереси” свого ворога, Азербайджану, чи навпаки.

Так само нереальною є пропозиція про зустрічі країн-партнерів у Баку, адже в Азербайджані де-факто діє заборона на в’їзд не лише для громадян Вірменії, а й просто туристів із вірменськими прізвищами.

Що стоїть за такими пропозиціями європейців? Запитання лишається без відповіді.

Можливо, йдеться про глибоке нерозуміння проблем регіону. Можливо, причиною є традиційне європейське “прагнення до діалогу” навіть тоді, коли йдеться про держав-ворогів і зусилля з “примирення” гарантовано не матимуть успіху.

Та головна проблема навіть не в тому, що ідеї Чапутовича звучали дивно.

Біда в тому, що альтернативних ідей у Брюсселі взагалі не пролунало! Багато хто говорив про потребу змін, от тільки ідей цих змін відверто бракувало.

Партнерство минулого

10 років тому, коли Євросоюз започатковував Східне партнерство, у європейців було чимало мрій та сподівань. Критика вже лунала – але ідея партнерства у той час принаймні мала сенс.

У 2008-2009 роках, за “пізнього Ющенка”, Україна була однозначним лідером у регіоні з питань євроінтеграції (хоча й мала купу проблем із проведенням реформ). Тоді у ЄС була популярна ідея, що завдяки Східному партнерству Київ стане “локомотивом”, прикладом для інших держав – а заразом і сам отримає стимули для подальшого зближення з Євросоюзом.

Ці ідеї були втілені.

Угода про асоціацію, над якою Київ та Брюссель працювали ще до створення формату СхП, стала “серцем” Східного партнерства. Такі угоди з ЄС підписали три держави – Україна, Молдова та Грузія.

Саме асоціація допомогла Києву та Кишиневу пережити торговельну війну, оголошену росіянами.

Нині сфера торгівлі стала справжньої історією успіху України у рамках Східного партнерства (детально про досягнення та про те, що ми продаємо в ЄС, читайте в окремій статті “Європейської правди”).

Не меншим, а то й більшим успіхом СхП, особливо для пересічних громадян, став безвіз (детальніше про те, що із ним відбувається – у статті “Чи залишиться безвізовий режим із ЄС за президента Зеленського“).

Скасування віз – це також одне з положень, гарантованих Східним партнерством, але переговори про безвіз Україна розпочала задовго до того, як з’явився формат СхП (а партнерство відкрило цей шлях також для молдаван та грузинів).

Хай там як, а головні завдання, для яких створювали партнерство, вже виконані, а від більш амбітних (на кшталт дороги до членства в ЄС) Брюссель категорично відмовляється.

Отже, нових перспектив у партнерстві не видно. Особливо для України.

От тільки у Брюсселі відмовляються це зрозуміти.

Усі без винятку європосадовці та політики, з якими спілкувалася ЄвроПравда, заявили, що Східне партнерство не має альтернатив. Навіть Ребекка Хармс – одна з найбільш проукраїнських депутаток Європарламенту – виключила можливість того, що ЄС відмовиться від “пакетного підходу” до своїх сусідів. “Я все одно захищатиму Східне партнерство, адже цей формат дозволяє всім рухатися з різними швидкостями”, – пояснила вона.

Чи вдасться Києву переконати Брюссель, що СхП потребує радикального оновлення? Чи зможемо ми досягти хоча б відокремлення трійки лідерів (України, Молдови та Грузії) від аутсайдерів, на кшталт Білорусі та Азербайджану? Ці запитання залишаються відкритими. Українська дипломатія не раз доводила свою здатність досягти того, що здавалося малореальним; можливо, зможе зробити це й зараз.

Але наразі “партнерство без перспектив” лишається нашим головним рамковим форматом взаємодії з ЄС. І поки це так – Київ має “вижимати все” з того формату, який є в наявності.

А це передусім означає – виконувати Угоду про асоціацію. “Ваша Угода лишається нереалізованим потенціалом. Ми зараз лише на початку використання цих можливостей”, – заявив у коментарі ЄП комісар Йоганнес Ган. І це – той момент, де з ним доводиться погодитися.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор “Європейської правди”,
з Брюсселя

© 2014 – 2019, Європейська правда, eurointegration.com.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *