Владислав Акулов-Муратов
У рамках латиноамериканського турне у січні 2012 року Президент Ісламської Республіки Іран Махмуд Ахмадінеджад відвідав Венесуелу, Нікарагуа, Кубу та Еквадор (учасники політико-економічного об'єднання "Боліваріанський Альянс для народів Америки" - ALBA), де уклав низку угод про розширення співробітництва у промисловій, науковій, технічній і політичній сферах.
Якщо проаналізувати усі подробиці цієї події з урахуванням сучасної ситуації довкола Ірану, то можна окреслити завдання, які М. Ахмадінеджад розв'язував у ході цього турне:
геостратегічні - активізація Ірану у Південній Америці пов'язана із зацікавленістю Китаю у відверненні уваги від власної діяльності у регіоні (китайський капітал, що діє з властивим йому натиском, почав зустрічати опір з боку місцевих еліт, особливо Бразилії та Аргентини, тому введення "не ангажованого" гравця матиме результатом певне "розрядження" напруги і, як плату за співробітництво, відповідні економіко-політичні дивіденди Ірану) та пошуком шляхів безпечної глобальної диверсифікації власного капіталу (внаслідок запровадження більшістю країн світу обмежень економічної і науково-технічної взаємодії з Іраном).
При цьому було обрано, з огляду на географічне розташування, політичну вагу та амбіції, вже створену політико-економічну структуру ALBA, яка досі не була ефективною через експортну орієнтованість, внутрішню конкуренцію та малий за ємністю ринок збуту;
економічні - М. Ахмадінеджад з'ясовував можливість забезпечення в критичний час населення Ірану продовольством з метою недопущення проявів соціальної непокори владі внаслідок важкої соціально-економічної ситуації або голоду після розгортання економічних санкцій, а отже і необхідності йти на поступки заради закупки харчів за умовами на кшталт "нафта в обмін на продовольство" (країни ALBA мають достатні площі земель сільськогосподарського призначення, які можуть бути освоєні за рахунок іранських капіталовкладень; подібні схеми забезпечення продукцією сільськогосподарського призначення використовують й інші країни Перської затоки).
Цим закладено основу для політичного скандалу, якщо військові США перешкоджатимуть постачанню в Іран продовольства з Латинської Америки;
політичні - пошук та консолідація союзників (на противагу арабським країнам та США) для забезпечення необхідної кількості голосів при просуванні власних ініціатив на рівні різноманітних міжнародних організацій (наразі більшість сусідів Ірану шукають способів обмежити його вплив на процеси на Близькому Сході, зокрема у контексті розвитку подій в Сирії та Іраку).
Внаслідок продуманих дій Ірану відбулося закріплення ієрархії ALBA з виділенням Венесуели у якості "першої серед рівних", а також створення балансу її інтересів з іншими державами-членами ALBA за рахунок виділення коштів їх елітам для власних проектів.
З метою забезпечення подальшого існування "під боком" у США прикладів успішних неринкових економік були укладені домовленості з існуючими політичними елітами щодо підтримки незмінності, навіть у випадку загибелі лідерів, курсу цих країн на створення соціалістично-орієнтованого суспільства;
культурно-релігійні - розширення впливу ісламу та східної культури у світі за рахунок залучення до них бідного населення Латинської Америки (як це послідовно відбувається в Африці) через направлення неодружених працівників чоловічої статі для реалізації інфраструктурних проектів (що вже було нещодавно вдало випробувано на Балканах).
Враховуючи схожість бачення керівництвом Ірану, Венесуели та Куби процесів розвитку сучасної геополітичної ситуації, очікується подальше політико-економічне зближення цих держав. Що, у свою чергу, свідчитиме про серйозність намірів Ірану і Венесуели щодо створення "антизахідного фронту". А це означає: запроваджувані США та ЄС санкції проти Ірану не досягнуть мети обмеження його розвитку та впливу, а призведуть лише до подальшого посилення напруженості у світі, або стануть причиною блокування Іраном Ормузської протоки, а отже - початком війни у Перський затоці, але з непередбачуваними наслідками.
З цього випливає, що у питанні розвитку ірансько-венесуельських відносин Україні необхідно орієнтуватися на Бразилію (її офіційна позиція буде зваженою і враховуватиме інтереси ключових світових гравців, тому Україна, як принциповий союзник і стратегічний партнер, отримає певні додаткові можливості щодо власної діяльності у Латинській Америці). Скоріш за все, бразильська оцінка посилення ірансько-венесуельської дружби і присутності Ірану в Латинській Америці буде негативною. Однак офіційна позиція України не повинна бути проти розвитку відносин між Венесуелою та Іраном. З метою уникнення протистояння в регіоні та закріплення іміджу миролюбної держави, доцільними є вихід України з ініціативою вироблення механізмів збалансування інтересів усіх зацікавлених держав. Необхідно запропонувати:
1) посилення міжнародного контролю та заходів протидії розповсюдженню елементів ядерних програм, особливо морським шляхом;
2) налагодження прямих зв'язків з іншими, крім Венесуели, учасникам ALBA (фінансова допомога та спільні інфраструктурні проекти).
Тоді Україна, як миролюбна, позаблокова і неконфліктна держава, що має дружні відносини з усіма країнами Латинської Америки і Карибського басейну (і Західної півкулі в цілому) може пропонувати свої посередницькі послуги.
Для допомоги в організації заходів такого контролю Україна може надати власні кораблі, тоді вирішуються наступні завдання:
а) пропозиція щодо недопущення розгортання ядерної програми Ірану на території Венесуели дістане беззаперечну підтримку з боку США і провідних країн ЄС, що надасть можливість дещо отримати від наших стратегічних партнерів;
б) така підтримка іміджу миролюбної держави, що діє в рамках виконання власних міжнародних зобов'язань, дозволить створити умови для розвитку українського військового флоту, що слугуватиме для посилення міжнародного іміджу, ваги та національної безпеки нашої держави.
При цьому варто врахувати розрахунок Російської Федерації на загострення відносин по лінії Іран-Захід і наявність окремого плану щодо його використання. Тому Україна, у випадку її підтримки РФ, буде втягнута в конфлікт та отримає додаткові перепони при реалізації власних економічних інтересів, як у Латинській Америці, так і на Близькому Сході.
Посередницька ініціатива України високоімовірно буде підтримана залежним від поставок енергоресурсів ЄС, оскільки:
- гнучка позиція України заповнить політико-ідеологічний розрив між ЄС та ALBA і між ЄС та Іраном;
- поява в ALBA зовнішнього фінансово-спроможного учасника (Ірану) створюватиме додатковий важіль впливу на Венесуелу і її значні поклади енергоносіїв;
- ЄС у цілому невигідно запроваджувати санкції проти Ірану, особливо на тлі відсутності конструктивних відносин з багатою на енергоносії Венесуелою, оскільки відмова від цих джерел зробить Росію майже монопольним постачальником енергоносіїв до ЄС, а отже змусить ЄС робити Росії додаткові поступки (потенційні союзники України - Франція і Польща, як противага російсько-німецькому тандему).
Першими кроками реалізації такої ініціативи може стати створення міжнародної робочої групи для розроблення відповідних проектів, а також організація турне Міністра закордонних справ України для проведення відповідних переговорів з країнами ALBA (при цьому доцільно обрати іншу послідовність відвідання країн, з тим, щоб знівелювати створений Іраном "привілейований" статус Венесуели).
