Ефективне державне управління – це основа побудови нової ідеології держави.
Ідеологія – це соціально значима, теоретично оформлена система ідей, в якій відбиваються інтереси певних верств населення. Вона служить закріпленню змін суспільних відносин. Ідеологія – це об'єднуючий систематизований спосіб соціально-групового мислення.
Політична ідеологія – система ідей, уявлень, понять, яка виражена в різних формах суспільної свідомості (у філософії, політичних поглядах, праві, моралі, мистецтві, релігії). Ідеологія є відображенням суспільного буття у свідомості людей яка, у свою чергу, активно впливає на розвиток суспільства, сприяючи (прогресивна ідеологія) чи перешкоджаючи (реакційна ідеологія) йому.

Політичні теорії та політичні ідеології істотно відрізняються одна від одної. Політичні теорії не претендують на створення закінчених систем, які раз і назавжди осягли істину. Вони відкриті для нових ідей і рішень, відрізняються критичністю до своїх висновків. Ідеології ж, підлеглі диктату певних цілей і політичних мотивів, претендують на завершеність і соціальну істинність.
У політичних ідеологіях відбувається тісне переплетіння достовірного знання про суспільство з соціальними інтересами. Сучасне суспільство відрізняється складною диференціацією і стратифікацією. І поки люди поділяються на соціальні верстви з різними інтересами, виникають і стійкі уявлення щодо життя, цінностей, соціальних ідеалів, шляхів їхнього досягнення. На цій підставі й виникає немов би розумова "призма", через яку соціальні верстви дивляться на світ.
В ідеологіях фіксуються ті суспільно значимі ситуації, які виникають у житті та вимагають свідомого вибору. У процесі вироблення активного рішення та його послідовного втілення, оформляються і соціальні ідеали як стратегічні прагнення тієї чи іншої верстви соціуму. Однак ідеологія – це не просто теоретично оформлене розуміння соціальною верствою свого буття і тенденцій його розвитку. Система цінностей, яка закріплюється в ідеології, створює орієнтири для соціальної дії. Ці орієнтири мобілізують людей, керують їхньою суспільною активністю та визначають її.

Основним змістом політичної ідеології є політична влада, її трактування, ставлення до різних політичних інститутів, уявлення про найкращий державний устрій, методи та способи соціальних перетворень. У політичній ідеології фіксується ставлення до партій, масових рухів, встановлюються орієнтири в сфері міжнародних відносин, визначаються принципи вирішення національного питання. Політична ідеологія формує суспільні ідеали та обґрунтовує їх як значимі для всього загалу.

Політичні ідеології конкретизуються в політичних доктринах, у програмних документах партій, у заявах різних політичних сил. У політичних програмах і заявах ідеології набувають чіткості, яскраво виражену спрямованість на конкретну ситуацію, у них уточнюються заходи, ефективні в досягненні певних цілей, робиться безпосередній вихід на владні механізми перетворень. Політичні ідеології мають великий потенціал, за допомогою якого можна маніпулювати суспільною свідомістю. Вони полегшують комунікаційний вплив, тому що певні соціальні верстви, за образним висловленням американського політолога Р. Макрідіса, дивляться на світ немов в однакові біноклі.

Таким чином поки існує глибоко соціально-стратифіковане суспільство, збережуться й ідеології як систематизований, теоретично оформлений спосіб соціально-групового мислення. І в політиці ідеології залишаться елементом владних відносин, легітимізуючи владу певних соціальних сил і гарантуючи соціальну та державну єдність на основі ідеологічної ідентичності.
Ідеологічний простір завжди плюралістичний. У суспільстві одночасно існують найрізноманітніші ідеологічні теорії. Функціонуючи, вони взаємодоповнюють одна одну, створюючи єдину ідеологічну систему.

Основні сучасні ідеології – лібералізм, соціалізм, націоналізм виникли за умов становлення і розвитку західноєвропейської цивілізації. Ці ідеології відбивали реальні та різноманітні конфлікти епохи буржуазного розвитку. У них максимальною мірою знайшло вираження розуміння проблем сучасного суспільства основними соціальними верствами та класами, і саме в цих ідеологіях соціальні групи знайшли чітку самосвідомість.

Однак розвиток молодої української держави вимагає зовсім інших підходів до формування політичної ідеології, що ґрунтуються на світових демократичних традиціях, адаптованих до сучасних українських реалій.

З позиції Хвильової теорії суспільства, розробленої автором статті, ідея – це когерентна хвиля, яка змушує резонувати свідомості членів суспільства. Як правило, стосунки людей у суспільстві будуються на їхньому спільному минулому (історії, культурі), тобто на однакових фазохвильових характеристиках, але ніщо так не поєднує людей, як спільне майбутнє.

Бажання брати участь у реалізації спільної ідеї керує масами найсильніше. При цьому відбувається активізація психоемоційного поля суспільства, люди, соціуми готові максимально докласти свої зусилля для досягнення спільної мети.

Тому держава має виробити спільну ідею (побудувати ідеологію), що об'єднає свідомості людей, і побудувати такий алгоритм її реалізації, який дозволить кожному члену суспільства відчути себе співпричетним до такої ідеї.

1. Правова основа державного будівництва

Державна ідеологія являє собою тісне переплетіння взаємозалежних складових і, насамперед, економіко-соціального розвитку держави та правового закріплення норм цього поступального розвитку. Держава, визначивши свою соціально-економічну модель, закріплює правовими нормами кожну складову моделі.

При цьому, судячи з того, що Україна стала на шлях створення нової незалежної, народної держави, необхідно виробити нові правила побудови його соціально-економічної моделі.
Системний підхід при визначенні цілей і завдань побудови державної моделі зобов'язує інтегрувати всі складові держави для вироблення нового законодавчого алгоритму.
Базовою основою правового забезпечення запуску державного механізму нової соціально-економічної моделі є два основних закони – Конституція держави і Закон про основні принципи внутрішньої та зовнішньої політики держави.

Конституція держави є базою для державного будівництва, закріплюючи ролі, функції та повноваження всіх складових держави, від народу (територіальних громад) до вибору ними органів представницької, виконавчої, законодавчої та судової влади.

Закон про основні принципи внутрішньої та зовнішньої політики держави створює підстави для визначення цілей, завдань, принципів і пріоритетів при формуванні та реалізації державної внутрішньої і зовнішньої політики всіма органами державної влади в Україні.

Головним завданням Закону є створення оптимальної системи взаємодії всіх сфер державного управління та господарювання в країні, що дозволить побудувати ефективну сучасну модель держави з новим розвиненим інформаційним суспільством європейського типу.

Два базових закони України є основою ідеології державного будівництва та інтеграційними складовими всього правового поля держави. Таким чином, правова модель розвитку та ефективного функціонування держави має наступний вигляд (мал. 1):

При цьому, з огляду на досвід становлення розвинених європейських держав, створена модель державного будівництва, закріплена основними принципами внутрішньої політики, що забезпечує їхній соціально-економічний розвиток, має залишатися постійною, незалежно від зовнішньої політики і програмних змін, внесених новими політичними силами, що приходять до влади.
Будь-яка зміна структур державного управління, моделі держави, не підтверджена новими алгоритмами управління, спричинятиме або її "хворобу" і "занепад", або повний розпад і хаос.
Базовою основою державної ідеології має бути стабільна модель народної держави, з ефективним державним управлінням і незмінним, закріпленим правовим статусом.

2. Структура моделі народної держави і державного управління

Елементарну основу державної моделі становлять громадяни держави, члени територіальної громади, об'єднані в адміністративно-територіальні одиниці (село, селище, район, місто, область) і наділені виборчим правом.

Модель народної держави і система взаємозв'язків має вигляд, представлений на мал. 2, де відображена участь територіальної громади в управлінні державою з функцією контролю за реалізацією державних завдань.

На малюнку показано, яким чином основа суспільства – людина через територіальну громаду здійснює свої головні суспільні права: народовладдя; представницькі права – через виборче право; право на самоврядування – через створення органів самоорганізації населення; право на самореалізацію – через створення громадських організацій і партій; право на контроль за реалізацією державних програм і програм соціально-економічного розвитку територій і громад.
Таким чином, розкривається головне завдання нової політичної ідеології – ідеології народної держави. Вона здійснюється через реалізацію ідей народної держави до створення саме платформи народної демократії – базової основи створення народної, конституційної, демократичної, правової, соціальної держави.

Процеси становлення громадянського суспільства, організацій третього сектора в Україні свідчать, що їхній розвиток відбувається рівномірно та успішно саме там, де громадські організації подолали період тотальної роз'єднаності, шукають можливості ресурсного кооперування та організаційної консолідації.

Адже подолати труднощі зростання та ефективно формувати умови, необхідні для розвитку громадянського суспільства, роботи організацій третього сектора в Україні, можна лише при об'єднанні зусиль благодійних і громадських організацій, політичних партій та самих територіальних громад.

Аналізуючи системи виконавчої влади, наведені на мал. 2, бачимо, що функції Президента і Кабінету Міністрів України дублюються, як й функції обласних, районних державних адміністрацій та обласних і районних Рад.

Саме тому виникає питання щодо необхідності президентської чи урядової вертикалі. З одного боку, можливий розподіл повноважень влади між цими структурами. Однак на практиці бачимо тільки боротьбу відповідних провладних структур.

Держава має бути або з президентською, або з парламентською формою правління, але найголовніше – з могутньою виконавчою владою.

Саме це питання і доведеться вирішувати сьогодні на вищих політичних щаблях влади. Чи наша держава розвиватиметься незалежно від амбіцій топ-менеджерів, яких самі люди приводять до влади, чи навпаки, ми будемо "котитися" до прірви соціально-економічного колапсу?
У цьому питанні територіальні громади і мають стати арбітром, який має вирішувати: куди та яким чином рухатися?

Для цього громада має взяти у свої руки контроль над усіма діями влади, стати не тільки індикатором соціально-економічного стану держави, а й головним регулятором у взаєминах провладної вертикалі. Територіальна громада має стати свідомо активною, готовою до участі в суспільно-політичних процесах, що відбуваються в державі. Вона має стати основною рушійною силою суспільно-політичного розвитку.

Для цього необхідна консолідація організацій третього сектора, що створить активну суспільно-політичну більшість в Україні і дасть можливість:

1) налагодити взаємовигідне співробітництво ділових кіл, формувати позитивний імідж державної влади та благодійних і громадських організацій у суспільній свідомості, активно репрезентувати цінності громадянського суспільства та успішний досвід громадських організацій у засобах масової інформації з метою залучення соціально-активної частини населення до суспільних політичних процесів, що відбуваються в державі;

2) здійснити сукупний, вагомий внесок у побудову відкритого громадянського суспільства, встановлювати постійні контакти з владними структурами і конструктивно взаємодіяти з ними заради створення в Україні сильного та авторитетного третього сектора;

3) ініціювати зміни в законодавчій базі, які регулюють діяльність громадських і благодійних організацій;

4) створити єдине інформаційне поле для громадських організацій, що дасть можливість здійснювати обмін інформацією, налагоджувати співробітництво та оперативний зв'язок між громадськими організаціями України і світу, реалізувати соціально вагомі проекти та ініціативи.

Однак процес консолідації організацій третього сектора має проходити в тісній взаємодії, співробітництві та партнерстві з органами державної влади. Тобто має бути сформований механізм зворотного зв'язку між громадянами, громадськими організаціями та державною владою всіх рівнів.

Одним із таких механізмів може бути створення тієї самої "Громадянської Ради України" (чи Громадянського парламенту Жінок України). З одного боку, Всеукраїнський союз громадських і благодійних організацій "Громадянська Рада України" організує, через систему громадських комісій, громадську підтримку парламентської більшості у Верховній Раді України, зворотний зв'язок між громадянами і Верховною Радою України, створює систему підготовки і лобіювання громадської законодавчої ініціативи у Верховній Раді України. З іншого – Всеукраїнський союз громадських і благодійних організацій "Громадянська Рада України" через систему створених на регіональному та місцевому рівнях місцевих відділень – "Громадських Рад" – регіональних і місцевих союзів благодійних, громадських організацій, виконує функції ресурсного кооперування та організаційної консолідації громадських організацій і громадян. Також – функції контролю за роботою державних топ-менеджерів і реалізацією програм соціально-економічного розвитку територіальних громад, розвиваючи основи демократії в народній державі.